Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як воно – укривати від обстрілів сотні людей. Історія керівниці станції метро «Героїв Дніпра»

Опубліковано

Головним захистом для киян та мешканців передмістя у перші дні повномасштабної війни став метрополітен. Туди вимушено переселилися тисячі людей з немовлятами, речами й тваринами. Чи не найважчою ситуація була на станції метро «Героїв Дніпра» – найближчій до місць активних бойових дій. 

Керівниця станції Галина Чуприна розповіла ШоТам про стрес, який відчували люди, виварки замість туалетів, боротьбу з інфекцією у немовлят та єднання, яке додавало сил усе це пережити.

Галина Чуприна

Начальниця групи станцій «Героїв Дніпра» і технічної станції «Електродепо Оболонь»

Віддала метрополітену 40 років життя

Я працюю в метрополітені понад сорок років. Свого часу 17-річною мене взяли на посаду контролерки. Я була в складній ситуації: залишилася без батька, а мама, яка вже не ходила, лежала в лікарні. До цього вона якраз працювала контролеркою на «Нивках». Мені пішли назустріч, і взяли неповнолітньою на посаду без нічних змін. 

Коли для працівників організували курси на посаду чергових по станції у депо «Дарниця», я їх успішно закінчила – одразу після школи. Тоді саме відкривалися нові станції: «Мінська» та «Героїв Дніпра». І я за розподілом потрапила на «Героїв Дніпра» – у віці 18 років. З 1993 року я працюю тут начальницею станції у службі руху. 

До роботи в режимі укриття готувалися «на папері»

До 24 лютого у нас не траплялося ситуацій, коли потрібно було налагоджувати бомбосховище в метро. Єдине, ми закривалися під час локдауну. Але всі наші фахівці з обслуговування працювали – оглядали колії та пристрої. Повністю зупиняти роботу ми не могли. 

Але до роботи метро як укриття ми заздалегідь були готові за документами. Розуміли, що колись, можливо, доведеться працювати як бомбосховище. Тому письмово розраховували, скільки на цій площі зможемо прийняти людей, як будемо їх забезпечувати, чим займемо службові приміщення тощо. Ми регулярно переглядали ці документи, оновлювали там дані.

Коли у мережі почала зʼявлятися інформація про можливий наступ Росії, ми швиденько підняли всі ці документи з розрахунками. Скажімо так, ми були насторожі, але до кінця ніхто не вірив, що таке дійсно може трапитися. У мене багато родичів живуть у Росії, і ми ніколи навіть не обговорювали такі моменти. І все ж війна почалася, і ці документи стали нам у пригоді.

Вирішила не тікати з міста, а ховати людей

Я живу в Броварах, це 44 кілометри від Києва. 24 лютого прокинулася зранку і почула перший вибух, потім другий… Вже розуміла, що починається вторгнення. Я зібрала деякі речі й сказала рідним, що буду лишатися у столиці. «Мабуть, будемо укривати людей», – сказала. Вдома залишилися моя старенька мати, син, невістка та маленький онук. Згодом вони виїхали до Закарпаття – без мене, звісно.

Керівниця станції метро «Героїв Дніпра» Галина Чуприна. Фото: cary_fukunaga / Instagram

Коли їхала на станцію, бачила постріли, влучання ракети у військову частину за Броварами. Зателефонувала працівникам і дала перші вказівки. Вони сказали, що на «Героїв Дніпра» вже зайшли багато людей, і всі вони не сідали в потяги. Я мала рацію: починаємо працювати як укриття. Приїхала, ми швидко підготували приміщення, згідно з нашим планом. З кожною хвилиною людей лише більшало.

Перші дні наступу – без відпочинку 

Найперші дні я жила з людьми на станції, додому не їздила. Ночувала у приміщенні біля чергових по станції. Хоча «ночувала» – не зовсім коректне слово – перші дні, з 24 до 1 березня, ніхто з працівників не відпочивав зовсім. Колектив згуртувався, всі одне одному допомагали. На станції прибирали навіть ті, хто не мав до цього жодного стосунку, тому що одна прибиральниця, яка лишилася, не встигала.

Станція метро «Героїв Дніпра». Фото: cary_fukunaga / Instagram

Я дуже вдячна кожному з них, тому що без свого колективу я маленька одиничка. Якщо раніше, може, я не розуміла, що у мене люди настільки віддані, то під час оцих подій стало ясно, що вони люблять свою країну та свій метрополітен, за який готові віддати життя.

Туалет із виварки та вірусна інфекція 

З початку повномасштабного вторгнення найбільше одночасно на станції перебували 2100 людей. Місця дуже бракувало, між людьми були маленькі проходи. Я розміщала їх, де тільки могла. Родини з дітками ховала у теплі приміщення, щоб вони не застудилися. У моєму кабінеті одночасно укрилися чотири сім’ї. Дякуючи рятувальникам, ще в перший день нам привезли приблизно 15 матраців і 50 ковдр.

Було складно. Санвузлів на всіх не вистачало, постійно були великі черги. Я боялася, щоб не забилася дренажна система у туалетах. Ми просили не кидати туди папір і серветки, щоб не вийшло зла. Потім поставили виварки – такі, в яких раніше наші батьки білизну виварювали. Коли виварки наповнювалася, чоловіки просто все виливали, хлорували їх і знову ставили на місце.

Станція метро «Героїв Дніпра». Фото: cary_fukunaga / Instagram

Люди всі різні. Хтось із тваринами, хтось із немовлятами. У перші дні в нашому укритті було понад 50 дітей. У ніч проти 28 лютого в них почалася ротавірусна інфекція. Коли люди побачили, що таке коїться, позгортали свої речі, і ми повністю все продезінфікувати. І робили це кожні 2-3 години. Ми звернулися до волонтерів, і нам допомогли – купили ліки. На щастя, якось доволі швидко ми цю недугу побороли.

Стрес давав про себе знати, я «мовчки кричала»

Приблизно на пʼятий день повномасштабної війни я відчула у людей стрес. Вони почали проявляти агресію. Претензії були на кшталт: «Чому немає біотуалетів?», «Чому закрили затвори й тут мало повітря?», «Чому не всім видали матраци?», «Чому нам не дають їжу?» тощо.

Я і по собі відчувала, що психологічно слабшаю. Забивалася у куточок, тому що не мала права показати працівникам, що мені важко. І там «мовчки кричала» – якось так у мене виходило. Від цього наче трішки ставало краще.

Станція метро «Героїв Дніпра». Фото: cary_fukunaga / Instagram

У цій ситуації нам, знову ж таки, допомогли волонтери. Вони згуртувалися, і ми швидко налагодили роботу. Знайшли все, що було необхідно, почали годувати людей. Переважно це були «сухпайки»: галетне печиво, хлібці, локшина швидкого приготування. Люди їли з одноразового посуду.

Люди в укритті взялися за прибирання

Коли люди побачили, як нам важко, запропонували свою допомогу. Наприклад, одна жінка відповідала за санвузол. Ми їй видали жилетку метрополітену, проінструктували, що робити, й у нас проблем ніяких не було. Вона попереджала всіх, коли йде працювати. 

Інші жінки запропонували прибирати й дезінфікувати поверхні. Ми їм видали рукавички, й вони в усьому допомагали моїй прибиральниці. Чоловіки вивозили сміття.

Читайте також: Історія тривалістю 47 днів. Як я врятував свого батька з окупованого Херсона

З часом люди згуртувалися й стали всі як одна сім’я. Віталися одне з одним, допомагали. Налагодилася дисципліна. Не було такого, щоб хто що хотів, те й робив. Люди розуміли ситуацію, знали, що від них вимагається, й чітко слідували всьому, про що я просила.

Люди й досі ночують у метро

З 1 березня людей в укриті ставало все менше. Вони заходили до мене, говорили, що будуть виїжджати, дякували. Зараз ситуація краща. Один наш вестибюль все ще закритий, бо там розміщені люди. Деякі ходять додому і на вечір приходять, бо бояться. Одна жінка розповідала, що мешкає з маленькою дитиною на Виноградові й не може ночувати вдома. Щоночі в нас перебувають по кілька десятків людей.

Інший наш вестибюль працює для пасажирів. Фактично, вони не перетинаються з тими, хто ховається у нас від повітряних тривог.

Станція метро «Героїв Дніпра». Фото: Галина Чуприна

Ситуація загалом налагодилася. Працівники вже мають вихідні й можуть нарешті відпочити. Все перебуває під контролем. Людям в укриттях і працівникам, звісно, все ще важко переживати цей час. Будемо кріпитися. Це наша країна, й іншого вибору, окрім триматися разом і вірити в наші ЗСУ, ми не маємо.

Метро потрібно осучаснити 

Повномасштабна війна дала нам розуміння, що умови в метрополітені потрібно покращувати. Для цього, звісно, нам бракує фінансування. Я розумію, що 8 гривень за проїзд – це дуже мало. Нам потрібно зробити багато закупівель, щоб відремонтувати та модернізувати наші станції, привести до ладу санвузли тощо. На мій погляд, ціна за перевезення у мирний час має становити 15-20 гривень.

Те, що нині проїзд безкоштовний, я вважаю правильним рішенням нашого керівництва. Люди налякані, багато з них залишилися без роботи. Оплата за проїзд, на мій погляд, нині не на часі. Якщо керівники нашої служби вирішать повернути оплату, ми це зробимо. Але наразі так.

ШоТам знаходить світлі історії навіть у найтемніші часи. Підтримай нас донатом – допоможи розповідати більше про Україну та українців.

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі