Прикрашання ялинки стало невід’ємною традицією чи не в кожній українській оселі, а коробочка вигадливих прикрас — справжньою родинною реліквією, що передається з покоління в покоління і відображає суспільні зміни та модні тенденції. #ШОТАМ розповідає, як змінювалися традиції прикрашання ялинки в Україні.
Олеся Наумовська
завідувачка катедри фольклористики КНУ ім. Т. Шевченка, професорка
Звідки росте коріння
Батьківщиною різдвяного дерева традиційно вважають Німеччину. Кажуть, що гуляючи зимовим лісом, протестантський проповідник Мартін Лютер настільки зачарувався сяйвом зірок, яке пробивалося через віти ялин, що вирішив відтворити побачене вдома, оздобивши дерево запаленими свічками.
Традиція швидко поширилась, і згодом на ялинкових гілках почали з’являтись перші прототипи сучасних кульок — яблука, загорнуті в сріблясту фольгу, та… картопля! Так тривало аж до 1848-го, допоки Німеччину не спіткав неврожай, і поціновувачі різдвяного дерева були змушені видути перші кульки зі скла.
Як ялинка з дідухом уживалася
Традиція швидко поширилися Європою, зокрема дійшла й до Австро-Угорщини, а вже в XIX-му столітті ялинка потрапила до України. Спершу, оздоблювати вічнозелену красуню взялися заможні міщани, тоді як більшість українських родин вбирала дідух — перший обжинковий сніп, який вважався потужним оберегом, символом роду та предків.
Встановлювали його на покуті — найсвятішому місці в хаті — рясно вкрашаючи стрічками, кетягами калини та сухоцвітами. Згодом до різдвяних оздоб додались і перші солом’яні іграшки — «павуки» та «янголи», що захищали оселі наших предків від злих духів та лихого ока.
Одну з перших громадських ялинок Лівобережної України встановили в 1811 році в Одесі, напередодні великого балу графа-градоначальника Армана де Рішельє. Дерево оздобили згідно з останніми трендами тодішньої різдвяної моди, поєднавши скляні та дерев’яні іграшки з вигадливими солодощами місцевих кондитерів.
Згодом ялинки почали з’являтися в оселях пересічних українців, які вкрашали їх фруктами, горіхами та фігурним цукром. Найбільше їстівним оздобам раділи дітлахи, адже після закінчення свят їм дозволяли зривати смаколики з гілок і ласувати ними.
Наступним «трендом» різдвяного декору став «hand-made», який не виходить із моди до сьогодні. Прикраси з яєчної шкаралупи, паперові витинанки та кульки з па’пє-маше суттєво урізноманітнили «їстівні» ялинки.
Радянський Грінч украв Різдво
Усе змінилося під час Першої світової війни, коли ялинки потрапили під сувору заборону, зокрема через німецьке походження оздоблювальної традиції.
У 20-х роках ХХ-го століття ялинкова стигматизація лише поглибилася. Совєти таврували різдвяне дерево «буржуйським пережитком» та вбачали в ньому загрозу новонасадженому атеїзму.
Цікаво, що після Другої світової ялинка не просто повернулась до людських домівок, але й стала важливим інструментом радянської пропаганди. Вифлеємську зірку замінили на червону п’ятипроменеву, а фігурки янголів та інших біблійних персонажів — на кукурудзу, піонерів та червононосих Дідів Морозів. Радянські іграшки 1930-1950-х почали «славити» здобутки кожної нової п’ятирічки, і через необхідність постійного оновлення шаблонів у промислових масштабах — їхня якість ставала дедалі нижчою.
Не оминула ялинкові тренди й космічна тематика, і вже в 1960-х на гілках почали з’являтися «футуристичні» ракети, супутники й навіть Білка та Стрілка, сумна доля яких не надто цікавила радянських трендсеттерів.
Ще одна цікавинка, яку добре пам’ятають діти вісімдесятих, — це крижані бурульки, які були ідеологічно нейтральними, проте неофіційно замінювали церковні свічки, ставши тихим компромісом свого часу.
І знову про коріння
З відновленням незалежності ялинка стала ошатнішою, а писані й неписані норми її оздоблення — зникли. Так, на гілках вічнозелених красунь можна було побачити мобільні телефони, пляшечки з ігристим та найдивовижніших звірів.
Змін зазнала і головна ялинка країни, на віти якої в 2000-х повернулися янголи, а вже в 2008 біля різдвяного дерева вперше встановили його сакрального пращура — дідуха. Ще одним актом повернення до свого коріння стало залучення до громадських святкувань Святого Миколая, що замінив штучно вигаданого (й, нагадаємо, вічно червононосого) Мороза.
Трагічною, але екзистенційно важливою для українського народу була «йолка» 2013-го, потреба встановлення якої стала формальним виправданням кривавої розправи над мітингувальниками Євромайдану в ніч на 30 грудня. Фото неканонної ялинки з плакатами, прапорами та графіті облетіли весь світ, ставши символом незламності українців та їхнього європейського вибору.
Сучасні тренди ялинкового декору дедалі сильніше тяжіють до природності й мінімалізму. Попитом користуються прикраси з еко-матеріалів, які не лише бавлять зір, але й не шкодять довкіллю.
Для багатьох вогні різдвяного дерева асоціюються з безтурботним довоєнним життям, тому навіть попри щоденні атаки та блекаути українці наряджають ялинки або ж роблять вибір на користь гілочок хвої, що слугують маленьким нагадуванням про те, що світло завжди перемагає темряву.
