Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
«Думок про те, що доведеться тікати від війни та переїжджати в моїй родині не було. Ми сподівалися, що ворог не зуміє дійти до нашого міста», – розповідає переселенка з Лиману, що на Донеччині, Юлія Чухрій.
Та все ж поїхати довелося. Юлія з сім’єю мешкає у Здолбунівській громаді Рівненської області. Вона потрапила на стажування для молоді в органах місцевого самоврядування, яке допомагає організувати Проєкт USAID «ГОВЕРЛА». Зараз Юлія — учасниця ради з питань внутрішньо переміщених осіб.
Як проходить таке стажування і навіщо воно громаді, розповідаємо в ШоТам.
Шукали місто, де є робота
Жінка зустріла повномасштабне вторгнення у власному будинку, де жила разом з чоловіком та двома дітьми. Про те, що розпочалася велика війна, дізналися не лише з новин, а й перших вибухів за вікном.
Родина Чухрій перший час спускалася до підвалу домівки й перечікувала обстріли. Тоді подружжя ще не замислювалося над евакуацією. Втім, коли почали зачинятися магазини, зник газ, місто поринуло у темряву через світломаскування і сталися потужні нічні обстріли, Юлія та її чоловік вирішили: час їхати.
Подружжя записалося на евакуацію і незабаром опинилося в Івано-Франківську. І хоча місто сподобалося Юлії і дітям, та все ж надовго вони там не зупинилися, адже підлаштовувалися під професію її чоловіка.
Лиман — місто української залізниці, левова частина місцевого населення, так чи інакше, професійно пов’язана саме з нею. Свого часу й Юлія працювала інженеркою з охорони праці, а її чоловік — машиністом. Так вибір подружжя впав на Рівненську область. Там чоловік Юлії зумів знайти посаду, яка відповідала його навичкам та потребам. Жінка пояснює, коли шукали місце, то опиралися на роботу чоловіка.
«У новому місті усе було незвичним. Насамперед це потреба в орендованому житлі, адже ми звикли до власного будинку. Але, на щастя, тут у дітей є можливість ходити до школи, навчатися, а не сидіти у підвалі», – розповідає Юлія.
Водночас жінка почала шукати, чим буде займатися у свій вільний час. У соцмережах випадково натрапила на пропозицію записатися на програму стажування в органах місцевого самоврядування від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА».
Юлія Чухрій (зліва) під час стажування. Фото надала героїня.
«Не часто можна зустрітися і поговорити з міським головою»
«10 днів стажування. Екскурсії, зустрічі з міським головою, участь у круглих столах, можливість долучитися до роботи міської ради, а наприкінці стажування — сертифікат, яким можна доповнити резюме», — розповідає про програму головна спеціалістка відділу проєктної діяльності, розвитку та міжнародного співробітництва Здолбунівської міської ради Наталія Парійчук.
У громаді програма стажування у міській раді для молоді від 15 до 35 років проходить не вперше. У 2022-му році відбувся дебют завдяки Проєкту USAID «Мріємо та діємо», а через рік стажування вирішили повторити за підтримки Проєкту USAID «ГОВЕРЛА». На цей набір якраз потрапила Юлія Чухрій.
Стажування у міській раді. Фото надала Юлія Чухрій.
Під час стажування жінка доєдналася до роботи у відділі з питань містобудування, архітектури й цивільного захисту населення Здолбунівської міської ради. Юлія відвідувала засідання, які стосувалися відділу містобудування, екскурсії, і брала участь у перевірці готовності водойм до сезону купання. Розповідає: така сфера для неї була геть незвичною, адже вона — залізничниця у другому поколінні.
Втім, співробітникам міської влади вдалося зацікавити Юлію — здивувала щирість та відкритість колег. «Не часто можна зустрітися і поговорити з міським головою, а під час стажування перше, що відбулося – це знайомство», — ділиться Юлія.
Учасники стажування отримали сертифікати про завершення. Фото надала Юлія Чухрій.
Чекають на тих, хто хоче вчитися і працювати
Стажування у міській раді допомогло Юлії адаптуватися у новому місці. Нині вона має чимало знайомих та краще орієнтується у тому, як працює нове місто. По завершенню стажування у міській раді Юлії запропонували роботу. Жінка відмовилася, втім, залишилася учасницею ради з питань внутрішньо переміщених осіб.
Юлія бере участь в обговореннях нагальних питань для ВПО, які можуть виникнути після евакуації та під час адаптації. Це тренінги зі зміни професії, освіти, вебінари про придбання чи оренду житла, перелік закладів освіти для малечі та школярів.
«Молодь не повинна боятися державних установ. Нам важливо, аби люди, які приходять на стажування, були вмотивовані. Міська рада зацікавлена не лише у тому, щоби показати свою діяльність, а й запропонувати вакансії тим, хто захоче з нами залишитися», — пояснює Наталія Парійчук.
Зараз міська рада Здолбунівської громади разом з Проєктом USAID «ГОВЕРЛА» працює над наступним набором на стажування для молоді. Його планують провести незабаром. Окрім цього, сподіваються, що вдасться організувати ще одну програму влітку, адже тоді у молоді з’явиться більше вільного часу.
Гуртожиток відкрили у селі Дорогинка, що знаходиться у Фастівському районі. У ньому житимуть сім родин.
Про це повідомили на сайті Київської обласної військової адміністрації.
Родини житимуть у п’яти двокімнатних помешканнях, одному трикімнатному та одному однокімнатному. Їх обладнали меблями та побутовою технікою. У гуртожитку збудували два санвузли, кухню та зону відпочинку.
Цей проєкт реалізовували за фінансової підтримки Агентства ООН у справах біженців (УВКБ ООН) та благодійної організації «Благодійний фонд РОКАДА».
Також у Київській області вже реалізували кілька спільних проєктів для розміщення тих, хто покинув свій дім через війну. В Ірпені, Богуславі та Сквирі реконструювали гуртожитки, а в селах Бориспільського, Бучанського та Фастівських районів переобладнали помешкання для проживання родин. На сьогодні створили 500 нових місць для поселення ВПО.
Нагадаємо, що в чотирьох громадах Київщини запрацювали соціальні хаби: що отримають відвідувачі.
Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі.
ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.
Ольга Вовченко
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим.
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.
Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.
Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня
«Юстина», бо справедливість
Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.
Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення.
Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство.
Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня
У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.
Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.
Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня
Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.
Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.
Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня
Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.
Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.
Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня
Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття.
Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.
Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.
Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.
Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.
Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.
Коментарі