Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як обернути усі свої вміння на допомогу країні? Дружина ветерана з Волині лікує людей з фронту через коней, етнічний одяг та психологію

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Світлані Скшетуській 39 років. Вона вирішила здобути другу вищу освіту, аби надавати професійну психологічну допомогу військовим та ветеранам. А в перервах між лекціями допомагає чоловікові-ветерану у його кузні

За своє життя жінка уже не вперше освоює новий фах: кожне зі своїх захоплень Світлана адаптувала до нових реалій, продиктованих війною. Проводить сеанси іпотерапії для поранених бійців, які готуються до протезування: у взаємодії з конем вони вчаться наново відчувати своє тіло. А у власноруч вишитих сорочках фотографує волонтерок та військовослужбовиць. 

Чому не можна надмірно опікати ветеранів та чому готова фотографувати навіть в окопі, Світлана розповіла ШоТам.

Світлана Скшетуська

майстриня, фотографка, іпотерапевтка та студентка психологічного факультету.

Від прибирання стайні до глянцевих журналів

Все моє життя так чи інакше пов’язане з кіньми. У сідлі я з 11 років. Коні надихнули мене взятися за фотоапарат, а пізніше зайнятися іпотерапією. Навіть з чоловіком ми зустрілися завдяки фігурці коня з полімерної глини. Але про все по черзі.

Ще підлітком я почала ходити на Київський іподром. Я була «любителькою». Так називають волонтерів, які допомагають коням: доглядають, чистять, гуляють з ними. Потім я почала їздити в качалці – це такий спеціальний двоколісний екіпаж. Далі коні привели у фотографію. Мене зачарувала грація цих тварин. Кінь, що біжить, – це дуже красиво. Я купила «дзеркалку», і самотужки вивчила усі нюанси. Вже невдовзі я стала фотографкою столичного іподрому, а мої фото почали брати для афіш та тематичних журналів про кінний спорт. 

Потім у мене вже був власний кінь української верхової породи. І я почала займатися іпотерапією, з 2016 році – з нашими військовими. Тоді багато хлопців поверталися з АТО з пораненнями, і їм була потрібна підтримка. 

Тоді я проводила заняття на своєму коні. А зараз я по можливості їжджу до Львова і залучена до проєкту «Верхи в майбутнє», який започаткувала моя подруга Олександра Хандогіна. Цей проєкт націлений на реабілітацію військових після ампутації, з частковим паралічем.

Ми допомагаємо, якщо треба, сісти на коня, а далі вже йде заняття: хлопці наново вчаться відчувати своє тіло, моторику, взаємодіяти з конем. Займаємося індивідуально, десь по пів години: аби й ветеран потроху звикав до навантаження і кінь не втомлювався. Адже від коня дуже багато залежить у цьому процесі. Якщо він втомлений, то не додасть енергії й своєму вершнику.

Такі заняття дуже допомагають відчути баланс і рівновагу. Особливо тим, у кого будуть протези. Є американські дослідження на основі реабілітації ветеранів В’єтнаму: ті хлопці, які після ампутації починали займатися верховою їздою, легше та швидше адаптувалися до протезів.

Мій принц приїхав до мене… по коня

У історії нашого з чоловіком знайомства теж не обійшлося без коня. Щоправда, не справжнього, а з полімерки.  

Взагалі ми з Павлом давно «дружили» на Фейсбуці, спілкувалися там як два майстри: він творив із металу, а я – з полімерної глини. Він жив у Луцьку, а я у Києві. Я виготовляла тоді фігурки коней. Коні теж його пристрасть. І от замовив він у мене статуетку коня. А коли приїхав її забирати, я з першого погляду зрозуміла – все, це воно! 

З чоловіком зустрілися завдяки фігурці коня. Фото: ШоТам.

Слово за слово, і ось ми уже їдемо якимись польовими дорогами, бо я обмовилась, що кілька років не була у селі свого дитинства. «Так поїхали! Зараз!». Дорогою стали біля якогось поля наламати кукурудзи. Нащо вона нам треба була – я зараз уявити навіть не можу, мабуть, увімкнувся якийсь такий бісик і ми, як два шибеники, полізли разом у шкоду. Але ті пустощі одразу показали, як багато у нас спільного у характері. Насміялися тоді, нажартувалися. Досі без сміху не можемо їсти кукурудзу. 

Після того ще рік ми спілкувалися та їздили одне до одного в гості. А одного разу він приїхав і каже: «Ну все, збирай речі. Поїдемо жити в село». І я погодилася. Хоча я навіть не знала, куди я їду, які там будуть умови. Аби з ним. Я ніколи не була до того на Волині. Я кинула роботу, Київ і приїхала у село Несвіч. 

Кузня витягла чоловіка з депресії

Ми переїхали у село, аби втілити мрію Павла: збудувати велику кузню-майстерню, дати роботу його побратимам, які залишилися без ніг. Саме ця мрія витягла мого чоловіка із прірви відчаю і безнадії після тяжкої контузії у бою.

Павло розпочав свій бойовий шлях ще на Майдані, у Другій сотні самооборони Майдану. Одразу звідти він поїхав у зону АТО і воював там 4 роки – був бойовим медиком та кулеметником. Отримав важку контузію, що призвела до інвалідності ІІ групи. Йому дуже важко було змиритися з тим, що він не може більше стояти пліч-о-пліч з побратимами, що його фізичний стан може змінитися будь-якої миті. Він сам для себе вигадав таку реабілітацію: майстерня з виготовлення, ножів, сокир. І це його витягнуло. Замість пиячити чи піддатися суїцидальним думкам, обрав кувати мечі, сокири, катани. 

Як я могла не поїхати з ним? Бачила, що горять очі й це важливо для нього. Він виготовляє мечі, топірці й навіть катани. Я все фотографую, веду бухгалтерію, приймаю та відправляю замовлення.

Мріємо збудувати велику майстерню, закупити обладнання, аби працевлаштовувати ветеранів. Ми навіть уже придбали земельну ділянку для цього, але коли почалося вторгнення, всі кошти, які відклали на нову кузню, пішли на донати. Можна сказати, вклалися у молот, який кує нашу Перемогу. А майстерню ми ще неодмінно збудуємо, я шукаю грантові програми, які можуть допомогти нам втілити задумане. 

Павло кує мечі, сокири, катани. Фото надала Світлана.

Коли жінка одягає традиційний стрій, у неї змінюється погляд

Я народилася й виросла у столиці, але своєю малою Батьківщиною я вважаю малесенький хутір за Києвом, звідки походить мій рід. Це туди Павло возив мене у нашу першу зустріч. Саме там я в дитинстві вперше побачила українське вбрання на людях. Не на картинці чи в музеї, а на місцевих жінках. Це були старенькі бабусі, і вони так чепурилися на свята: вишиті власноруч сорочки, намиста, пов’язували красиво хустки. Ці образи врізалися мені в пам’ять. Ще в школі я зацікавилася вишивкою. 

Дорослою почала скуповувати старовинні хустки, спідниці, сорочки. В інтернеті та у спеціальній літературі шукала викрійки. І як самоучка почала потроху пробувати шити. В першу чергу вишила та пошила собі додільну сорочку. Далі почала конструювати уже складніші речі. Нині продовжую шукати стародавній одяг на майданчиках OLX та Violity. Якщо щось западе в душу – забираю, і потім по цьому зразку відшиваю репліку. Пару місяців, як взялася за виготовленням традиційних віночків. Хочу розвиватися й у цьому напрямку.

Для мене дуже важливо бути в контексті. Якщо в моїй країні війна і мій народ бореться за незалежність, усі свої вміння та знання я хочу обернути на допомогу у цій боротьбі. 

Оскільки захоплення верховою їздою переросло в іпотерапію для поранених, я задумалася: як може знадобитися моя залюбленість в національний одяг та навички художньої фотографії? Вирішила поєднати ці два захоплення і започаткувала благодійний фотопроєкт для українських жінок, які захищають нашу землю, які волонтерять, які чекають своїх  коханих з війни чи допомагають їм повернутися до життя після пекла війни. Для кожної героїні я детально продумую та підбираю образ із власної колекції традиційного одягу різних регіонів України. 

Коли жінка вдягає національний одяг, у неї змінюється погляд, постава, хода. Я бачила це перевтілення не раз на своїх фотосесіях. І я хочу, аби цю підзарядку отримали наші сміливі та незламні дівчата.

Світлана вирішила поєднати два захоплення – національний одяг і фотографію. Фото: ШоТам.

З травня я запрошую дружин ветеранів та бійців, волонтерок до себе у село на фотосесію. Але мрію також поїхати з цим проєктом на передову, аби подарувати військовослужбовицям та медикиням хоч трошечки приємних емоцій. Так, я готова знімати хоч і в окопі. Бо українки – це краса і сила. Нерозривно. 

З ветеранами не треба няньчитися

Психологічним супроводом військових я займаюся з 2016 року. Тобто весь цей час я на зв’язку з тими, хто потребує такої підтримки. Це окрім іпотерапії. Я вже знаю, як спілкуватися, підтримувати, мотивувати. Але хочу робити це професійно. Тож цього року я вступила на перший курс магістратури до Волинського університету ім. Лесі Українки на факультет психології. 

Я не маю змоги часто їздити до Львова на заняття іпотерапією, адже чоловік потребує підтримки і нагляду, його стан може погіршитися раптово і треба, що поруч хтось був. А от бути на телефоні й давати підтримку бійцям та ветеранам я можу щодня. І я знаю, що я вивезу, я впораюсь. Бо я в цьому «варюся» уже 7 років. 

Головне, що я зрозуміла з тісного спілкування з ветеранами: не треба з ними няньчитися, не треба з ложечки годувати в моральному сенсі. Не забуваймо, що це найсильніші, найсміливіші з нас. Вони пройшли пекло, їм може бути дуже важко, але наша задача нагадати їм, які вони сильні, а не закріплювати своєю надмірною опікою відчуття слабкості та вразливості. Рівний – рівному. Такого правила я притримуюсь у спілкуванні та роботі з пораненими, тими хто готується до протезування. Так, вони втратили ногу чи руку, але це зовсім не значить, що вони стали слабшими. 

Я хочу стати надійною психологічною опорою для наших захисників та захисниць. Паралельно навчаюся лікувального масажу після травм та вивчаю методику лікувальної фізкультури. Ми часто кажемо: «Чекаємо з Перемогою», а з чим ми зустрічатимемо тих, хто її для нас здобуде? Тож сьогодні, у свої 39 років я знову засіла за підручники та конспекти, гризу граніт психології. Бо роботи буде багато. 

Публікація підготовлена за підтримки Представництва «Фонду Фрідріха Науманна за Свободу» в Україні. Фонд Фрідріха Науманна за Свободу – фонд ліберальної політики, що сприяє зміцненню свободи слова та гідності людини в усіх сферах суспільства.

Суспільство

Україна підписала безпекові угоди з Канадою та Італією

Опубліковано

У роковини повномасштабного вторгнення Росії 24 лютого Україна уклала дві важливі угоди про безпеку — з Канадою та Італією.

Про це повідомив президент України Володимир Зеленський у своєму Telegram-каналі.

Угода с Канадою

«Сьогодні з прем’єр-міністром Канади Джастіном Трюдо ми підписали Угоду про співробітництво у сфері безпеки між Україною та Канадою. Цей документ передбачає виділення Канадою у 2024 році понад 3 млрд канадських доларів макрофінансової та оборонної допомоги Україні», — заявив Зеленський.

Він також висловив подяку Трюдо та всім канадцям за підтримку України від перших днів повномасштабної війни.

У повідомленні на сайті президента зазначено, що документ також підтверджує підтримку з боку Канади майбутнього членства України в НАТО, сприяючи українським реформам та сумісності Сил безпеки й оборони України з Альянсом.

Читайте також«Ця планета створена не тільки для людей». Волонтерка з Одещини рятує тварин від війни та шукає їхнє «місце під сонцем»

Угода також визначає механізм 24-годинного екстреного реагування у разі повторної військової агресії проти України та надає допомогу нашій країні у зміцненні власних спроможностей для належного реагування на можливу ескалацію агресії з боку РФ.

Документ діятиме протягом десяти років з дати його підписання й може бути переглянутий партнерами у разі вступу України до НАТО до завершення строку його дії.

«Наші зустрічі з главою уряду Італії Джорджею Мелоні завжди продуктивні. Сьогодні ми також підписали двосторонню безпекову угоду. Цей документ закладає міцну основу для тривалого безпекового партнерства між Україною та Італією», — заявив президент України у ще одному повідомленні.

Угода с Італією

Він також висловив подяку Італії за підтримку України, зокрема в області обороноздатності й відбудови, та за продовження надання військової допомоги Україні до кінця 2024 року.

Угода закріплює основні компоненти безпекових зобов’язань з боку Італії, зокрема щодо довгострокової військової та фінансової допомоги. Вона також визначає пріоритетні сфери співпраці між Україною та Італією у військовій і невійськовій сферах, включаючи політичну, фінансову, гуманітарну та реформаторську діяльність.

Італійська Республіка вже продовжила на 2024 рік дію відповідного законодавства, що дозволяє надання військової підтримки, і буде надавати допомогу Україні протягом десяти років дії цієї угоди.

Читайте такожУ підвалі мріяла про бокс: історія юної чемпіонки з Маріуполя, що вміє тримати удар

Крім того, Італія і далі буде залучена до Місії ЄС з надання військової допомоги Україні, забезпечуючи підготовку військовослужбовців та підтримку Одеси та області в їхній відбудові, підвищенні стійкості та реформуванні.

Італія також продовжуватиме працювати над санкційним тиском на агресора та притяганням Російської Федерації до відповідальності за її дії.

Чому це важливо

Укладені угоди з Канадою та Італією є важливим кроком у зміцненні обороноздатності України та підтримці українських зусиль у боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність. Ці документи відображають глибоке розуміння міжнародних партнерів щодо необхідності об’єднаних зусиль для стабілізації ситуації в регіоні та запобігання подальшій ескалації конфлікту.

Завдяки цим угодам, Україна отримує значну фінансову та військову підтримку, яка допоможе їй зміцнити свої оборонні можливості та забезпечити безпеку своїх громадян. Такі дії свідчать про тверду підтримку міжнародного співтовариства у відстоюванні прав України та відверту відвертість в реагуванні на агресію з боку Росії.

Читайте також«Замовити Starlink – просто, але є нюанс». Як купити та налаштувати «коробку з космосу» від Маска

Наступні кроки України будуть спрямовані на максимальне використання цієї підтримки для зміцнення обороноздатності країни, вдосконалення систем безпеки та захисту, а також на підтримку українських зусиль у відновленні та будівництві миру на території країни.

23 лютого Україна та Данія підписали угоду про гарантії безпеки.

Також угоди у сфері безпеки Україна підписала з Великою Британією, Німеччиною та Францією.

Нагадаємо, для повної взаємосумісності ЗСУ та НАТО Альянс спільно з Україною створив Спільний центр з аналізу, підготовки та освіти.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

Німеччина змінила написання Києва відповідно до української транслітерації

Опубліковано

У Німеччині відтепер використовуватимуть назву української столиці як Kyjiw. Раніше Берлін на офіційному рівні використовував слово Kiew, яке базується на російській транслітерації.

Про це повідомило Міністерство закордонних справ Німеччини.

«Від Kiew до Kyjiw. Те, що давно для багатьох було звичною практикою, тепер змінюється і в «Довіднику країн для офіційного вжитку». Тепер українське написання назви “Київ” використовується в німецькому офіційному спілкуванні», — йдеться у повідомленні.

Читайте також: Сам у полі – воїн. Як один активіст змусив заговорити українською топчиновників та міжнародні компанії? Інтерв’ю зі Святославом Літинським

У відомстві додали, що цим довідником користуються органи влади Німеччини, компанії тощо. Німецьке МЗС теж поступово змінюватиме написання. Це стосується вебсайтів, вивісок посольства України та офіційних печаток.

Про мовну акцію CorrectUA

У жовтні 2018 року стартувала кампанія #CorrectUA, в межах якої МЗС України закликало іноземні офіційні установи і комерційні компанії відмовитися від використання заснованих на російській транскрипції назв українських міст і перейти на коректні #Kyiv #Odesa, #Kharkiv, #Lviv, #Zaporizhzhia В рамках компанії запустили флешмоб #KyivNotKiev.

Нагадаємо, з’явився тест для визначення рівня української мови: А, В чи С.

Також ми повідомляли, що створили мобільний застосунок, що розповідає історію русифікації України. Як завантажити.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

У мережі з’явився інтерактивний Літопис оборони Маріуполя

Опубліковано

Національний музей історії України та Bіg City Lab за підтримки Mariupol Reborn створили літопис, що проливає світло на кожен із 86 днів оборони Маріуполя.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Big City Lab.

У Літописі вперше зафіксована поденна хроніка боротьби за Маріуполь на початку повномасштабного вторгнення і протягом 86 днів оборони міста. Активну участь у його створенні брали захисники Маріуполя: надавали свої свідчення, ділилися фактами,  доповнювали один одного.

«Кожна велика битва неодмінно має бути оспівана та закарбована в культурних артефактах. Деталізація тих подій – це перший крок на шляху до глибинного осмислення та розкриття того феномену самовідданості та мужності, який зробив цю битву МОЖЛИВОЮ», — вважає Денис Редіс Прокопенко.

Читайте також: «Оцінки не є показником успіху». Вчителька з Маріуполя відкрила на Дніпропетровщині центр для дітей, аби розвивати їхні таланти

Про літопис

Сайт m86.city (переглянути можна тут) є частиною проєкту «М86. Літопис оборони Маріуполя», який охоплює виставку плакатів (до 3 березня її можна відвідати в Музейно-виставковому центрі Музею історії Києва) та відеоексплейнер, який стисло пояснює хроніку оборони міста. Важливо, що всі, хто на власні очі бачив оборону Маріуполя, можуть додати свої свідчення до Літопису.

Ще одна важлива місія Літопису оборони Маріуполя – це адвокація повернення полонених.

Сайт Літопису буде оновлюватися щотижня, також його автори пропонують доєднатися до його сторінок у соцмережах та підписатися на мейл-розсилку, аби день за днем дізнаватися про події у Маріуполі 2 роки тому.

Про оборону Маріуполя

Оборона Маріуполя тривала 86 днів, з 24 лютого по 20 травня 2022 року. Відповідно до заяви Генштабу, подвиг оборонців міста не дозволив росіянам перекинути угруповання кількістю до 17 батальйонних тактичних груп (близько 20 000 осіб) на інші напрямки. Тим самим гарнізон Маріуполя завадив реалізувати план швидкого захоплення Запоріжжя, здійснити вихід на адміністративний кордон Донецької та Запорізької областей і створити умови для оточення українських військ.

Нагадаємо, запустили платформу архітектурного моделювання та відбудови Маріуполя.

Також ми розповідали, що у Львові створили віртуальний тур Маріупольським драмтеатром.

Фото: Big City Lab.

Читати далі