Як нам нав’язали чужу історію, або Чому одесити не знають своїх справжніх героїв

Як часто вам розповідали про Пушкіна в школі? Погодьтеся, майже кожен знає, що поет-московит рік жив в Одесі. А чи відомо про Всеволода Змієнка або Ніну Строкату-Караванську? Можливо, звернули увагу, що на Таїрова є провулок Всеволода Змієнка. З’ясуймо, хто це, адже нам роками нав’язували чужу історію. Як наслідок, ми не знаємо про справжніх героїв та видатних одеситів, які боролися за волю України.

Всеволод Змієнко – військовий діяч Української революції, Ніна Строката-Караванська – дисидентка, фахівчиня з мікробіології та імунології. Попри часову асинхронність їх об’єднувала Одеса, любов до Батьківщини та боротьба за незалежність України.

Наші погляди та переконання починають формуватися ще в дитинстві. І хто би що не казав, але оточення та середовище відіграють в становленні особистості не останню роль. Всеволод Змієнко і Ніна Строката-Караванська народилися, навчалися та тривалий час жили в Одесі. Пані Ніна з дитинства виховувалася в патріотичному дусі. Вона чи не єдина свідомо послуговувалася українською мовою в побуті. Ніна Строката-Караванська закінчила Одеський медичний університет з відзнакою, опублікувала 23 наукові праці та підготувала кандидатську дисертацію. Проте з науковою роботою не склалося через активне просування української мови та культури, що тоді було невигідно владі.

Отже, зрозуміло, чому нашому поколінню постійно розповідали здебільшого про пушкіних, лєрмонтових та достоєвських. Принаймні у молодших класах. Се ж нав’язували нашим батькам, бабусям та дідусям. Час заповнювати лакуни історичної пам’яти. Ми маємо нарешті розплющити очі та усвідомити нав’язані факти, навчившись відрізняти кукіль від пшениці.

Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська: погляди та діяльність

Усе життя Всеволод Змієнко усвідомлював себе українцем і бачив у розпаді імперії справжню можливість для відродження незалежної Української Держави. Тому після початку революційних подій 1917 року він відразу повернувся до Одеси, доклавши чимало зусиль для формування українських національних військових сил. Завдяки йому була сформована одеська гайдамацька дивізія військ УЦР. Своєї активної праці він не полишав і в еміграції. Працюючи в уряді УНР в екзилі (уряд тієї чи иншої держави, що через унеможливлення його діяльністи у рідній країні, працює закордоном), обіймав посаду голови розвідувальної спецслужби. Завдяки діяльности генерала Змієнка та инших розвідників в уряді УНР знали про голод 1932-1933 років в Україні.

Ніна Строката-Караванська активно займалася дисидентською діяльністю. На жаль, тоді владі було достатньо лише одного безпідставного зізнання, щоб засудити жінку на 4 роки табору суворого режиму за антирадянську пропаганду. Навіть у таборі пані Ніна не зупинялася в прагненні утверджувати все українське, завдяки чому познайомилася з иншими дисидентками. А згодом уже в еміграції опублікувала збірку «Ukrainian Women in Soviet Union: documented persecution» («Українки в Радянському Союзі: документоване переслідування»), яка стала безцінним ресурсом для дослідників феміністичного руху та проблематики насильства над жінками, а також пам’яттю про жахи радянського ув’язнення.

Окрім цього, в еміграції пані Ніна ​​організовувала допомогу жінкам, чиї сім’ї переслідувалися радянською владою, надсилала допомогу політв’язням та збирала кошти на підтримку дисидентського руху.

У 1976 році, незавдовго до еміграції, Строката-Караванська разом із дисидентками, з якими познайомилася в таборі, а також Левком Лук’яненком, Василем Стусом, В’ячеславом Чорноволом заснувала Українську Гельсінську спілку (УГС), яка була покликана наглядати за виконанням владою Гельсінських угод. Олександр Птащенко писав про неї та її чоловіка: 

«Вигнання. Скитання в чужих світах…
Але – не страх.
Робота і боротьба – така їхня судьба…»

Для докорінної зміни поглядів неймовірно важливо мати однодумців. Спільноту, яка поділяє твої цінності та переконання, або близьких людей, які завжди поруч. Ніна Строката-Караванська та її чоловік Святослав Караванський – активний дисидент та учасник ОУН, були справжньою підтримкою один одному. Можливо, тому подружжя впевнено продовжувало свою діяльність, незважаючи на всі перешкоди влади.

Всеволод Змієнко йшов по життю разом зі своїм найкращим другом та військовим побратимом – Марком Безручком, з яким він познайомився ще в одеській юнкерській школі. Вони разом очолили легендарну українську 6 Січову стрілецьку дивізію, яка стала спадкоємицею корпусу Січових Стрільців. Саме під командуванням двох друзів вдалося відстояти польську фортецю Замостя, зупинивши наступ більшовиків на Варшаву. Командири компенсували нестачу людей грамотною тактичною побудовою оборони міста.

За цю перемогу обидва полковники здобули звання генерал-хорунжих Армії УНР. На жаль, про українців Безручка та Змієнка, які не пустили більшовиків в Європу, майже ніхто тоді не знав. Упевнена, не знають і досі.

Прикро, що ми не вивчаємо біографії таких людей.

Прикро, що ми не знаємо наших героїв. 

Прикро, що й досі називаємо вулиці на честь нав’язаних нам героїв. 

Всеволод Змієнко казав: «Своїми діями 6-а Січова стрілецька дивізія не поганьбила української армії і українського народу, а навпаки, своєю бойовою діяльністю високо піднесла прапор УНР в очах усього світу».

Мені, як і будь-кому зі справжніх українців, хотілося б асоціюватися з героїчними вчинками славних пращурів. Нещодавно на вулиці зі мною почав розмову старенький поляк. Дізнавшись, що я з України, він в усіх барвах та подробицях почав розповідати мені те, що він знає про Волинську трагедію. Я не відчула від нього негативу, напевно, він просто хотів розповісти молодшому поколінню, що знає, адже дуже цікавиться історією. Мені важко вербалізувати змішані почуття від того, що за кордоном люди иноді взагалі не знають нічого про героїчні вчинки українців або знають дуже мало.

Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська – взірці  видатних одеситів, про яких ми маємо знати.

Звичайно, ми не можемо викреслити певні події з історії, однак ми можемо посприяти тому, щоб такі факти, як зупинення наступу більшовиків на Варшаву завдяки грамотному командуванню Безручка та Змієнка або навіть дисидентська діяльність Ніни Строкатої-Караванської та її чоловіка, були більш відомими не лише серед нашого населення, але й серед населення инших країн. 

Тодішній режим не передбачав можливості чинити опір владі. Не можна було висловлювати відмінних від загальноприйнятих поглядів чи вести активну дисидентську діяльність, інакше – внесення в перелік політичних злочинців, які розшукувалися радянською розвідкою, як Всеволода Змієнка, або ув’язнення в таборі суворого режиму та переслідування, що переживала Ніна Строката-Караванська, а також инші члени УГС. Про дисидентську діяльність не модно, та й не можна було говорити. Усі свої справи дисиденти, певна річ, приховували. Пані Ніна збирала однодумців у приватній квартирі, адже радянська влада, як вже було зазначено, намагалася унеможливити всі спроби такої діяльности.

Всеволод Змієнко та Ніна Строката-Караванська – взірці  видатних одеситів, про яких ми маємо знати. Вони боролися за незалежність України не лише перебуваючи на її території, але й поза її межами. І я переконана, вони це робили не для того, щоб ми забували вшановувати власну історію… Тому коли матимете нагоду та бажання розповісти про історію Одеси, згадайте насамперед про цих людей, а не про Пушкіна, який тут жив і нічого для Одеси не зробив.

У мене немає жодних сумнівів, що це те, з чого почнуться зміни у нашій колективній свідомости, баченні нашої історії, усвідомленні себе, своєї сили та свого спадку. Це те, що послугує потужним фундаментом для нашого світлого, вільного майбутнього. Такого майбутнього, яким його бачили та заради якого боролися і Всеволод Змієнко, і Ніна Строката-Караванська.