Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Зіпсувала 300 літрів молока, поки навчилася робити бринзу. Як фермерка з Одещини здійснила мрію мати 100 кіз завдяки держпідтримці

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Чому ми його робимо? Мобілізація не оминула села недалеко від лінії фронту. Багато з місцевих чоловіків були керівниками або мали власну справу. Тепер лідерками стають жінки. Дехто — вперше в житті.

Історії, які ми тут зібрали, є прикладом лідерства для підприємиць та активісток. Попри війну, ці жінки відкривають чи продовжують бізнес, волонтерять і мотивують волонтерити.

12 років тому Олена Дроздовська з Одещини побачила на сільському базарі козеня: малесеньке, біле, з милими вушками. Тоді вона не змогла пройти повз, а тепер у неї 100 кіз — і ще багато планів попереду. 

Сімейний козиний бізнес жінка розвиває завдяки державній дотації та власній любові до тварин. Про те, як випасає кіз у будь-яку погоду й проходить 10 кілометрів, про чорну козу Сметану й омріяний маленький Прованс на Одещині Олена Дроздовська розповіла ШоТам.

Олена Дроздовська

Власниця сімейного фермерського господарства на Одещині.

Моє хобі переросло в заробіток

Мій будинок стоїть у центрі села Ясенове Друге, а за 20 метрів базар. 12 років тому одна жінка не могла продати біленьке козеня породи ламанча. Таке гарнюче те козеня! Я купила його для доньки, коли їй було 3 рочки. Донечка з козеням так і не гралася, а я викохала його. З тих пір кози у мене постійно. Працювала вчителькою зарубіжної літератури й української мови, і заробітку не вистачало, тож кізоньки та їхнє молоко виручали.

Потім захотіла робити щось більше й вирішила стати головою рідного села, і з другої спроби я таки це зробила. Та навіть під час цієї роботи мала 5 кіз. Так пропрацювала 5 років, а після реформи децентралізації ще рік була старостою.

Після звільнення вирішила більше часу присвячувати козам, тож зараз моє хобі переросло в заробіток. Молоко я не продаю, натомість роблю з нього бринзу — виходить екологічно чистий продукт. 

Молочна продукція в селі — не новинка та не дефіцит, тому односельці не дуже активно купують у мене. Є декілька поціновувачів, але в основному продаю свої сири в Одесі на Привозі. 

Коли починала, то не думала про проблеми козиного бізнесу чи що буде далі. Я захотіла та зробила — це такий мій девіз по життю. Але з божою поміччю і моєю цілеспрямованістю я вірила, що все вийде на 100%. 

Як фермеру отримати державну допомогу

Свою справу я зареєструвала в листопаді 2021 року. Знайшла інформацію, що коли відкриваєш сімейне фермерське господарство, то держава може допомагати грішми — йшлося про 1000 гривень на одну козу. Тож я оформила 60 кізочок, відповідно держава дала 60 тисяч гривень. На ці кошти закупила їжу для кіз, частково залишила на покупку молодняка. У 2022 та 2023 роках такі програми були закриті, але я чула, що у 2024 році їх мають відновити. Стежити за можливостями для аграріїв можна на порталі Державного аграрного реєстру (ДАР).

Різнобарв’я кізочок на фермі

Моя ферма розташована в сусідньому селі Гвоздавка Друга. Мене по-дружньому пустили на територію вцілілої колгоспної ферми, тож за оренду не плачу. Тут є достатньо просторі приміщення та велика територія для випасання моїх кізоньок.

На початку в мене було 25 дійних кіз, а всього 60 голів молодняка. За 2 роки вже маю 100 кіз, і 80 з них дійних на весну буде. У моєму стаді є чотири породи кіз: зааненські, ламанча, нубієчки й альпієчки. Кожна з них особлива, має свої переваги й недоліка. Наприклад, зааненські дають більше молока, але воно менш жирне, а нубієчки навпаки — молоко від них більш жирне, але його менше. Мої кози на м’ясо не йдуть, бо таких тваринок нереально забивати — вони ж як діти малесенькі! Тому мої кізоньки тільки молоко дають.

Стадо зі 100 кіз Олени Дроздовської на фермі на Одещині. До речі, саме Одещина лідирує за кількістю кіз в Україні: там їх на початок 2023 року зареєстровано 7551. Фото: ШоТам

Не у всіх 100 кіз є клички, бо вони не даються просто так — дивимося, який характер, і так підбираємо.

Але десь 40 кізоньок мають чудові імена: Няша, Фієста, Краля, Бусюся, Адріана, Мотя, Маланка тощо. Маю Сметану — це чорна коза, одна з тих, яких мені привезли з Миколаєва, бо вони страждали через обстріли. Та я їх не лише за кличками розрізняю, а й за вименем — отак вони йдуть, і я безпомилково скажу, яка то коза. 

Я не зоотехнік і не закінчувала ветеринарного, в моїй сім’ї кіз ніколи не було. Всього вчилася сама. Думаю, що перш за все має бути саме любов до цих тварин, бо кізонька не така проста, як здається: і в лікуванні, і в поведінці.

З господарством справляюся майже одна, бо поки не можу дозволити собі найняти робітника. Тож дою сама, електропастух випасає, а родина допомагає з сінокосом. 

Війна й кози

Війна прийшла неочікувано для мене, моїх кізочок і всієї України. Вона порушила мої плани на розвиток справи, бо в березні 2022 я мала отримати від держави позику — мільйон гривень на розвиток сироварні. За 10 років я б мала віддати цю суму, та я готова була ризикнути й створити нову справу. Так я б могла надати робочі місця односельцям. 

Таке страшне слово «війна» всіх нас змусило об’єднатися, діяти по-іншому й допомагати. Тож подумала: чим я можу допомогти військовим? Звісно, своїм продуктом! Коли приїздили волонтери, моя бринза була й на першій лінії — я її у відеречках засолювала та передавала. 

Олена Дроздовська з козами на фермі у Гвоздавці Другій. Справляється з великим господарством жінка практично сама. Фото: ШоТам

Мої кози постраждали від війни: стали тихі, а деякі втратили малят. У перші два тижні погано їли. Зараз уже звикли, хоча коли є прильоти в області, то вони відчувають: прищулюють вушка, присідають. 

Тоді зрозуміла, що кізоньки не лише дають смачні продукти, а й проявляють силу духу та витримку. Кормів було обмаль, і тому я щодня, незважаючи на хуртовини, дощ чи мороз, ішла раненько й пасла своїх кізоньок.

Проходила й 10 кілометрів на день — це добре для здоров’я. Для мене кози — і заробіток, і антистрес. На початку вторгнення вони допомогли не втратити себе та відновитися через працю.

Мрії, цілі й школа сиру

Молочний продукт, який найкраще в мене виходить — бринза. Я, мабуть, і з заплющеними очима її зроблю. Та це не було одразу — мабуть, літрів 300 молока зіпсувала, поки навчилася.

Олена Дроздовська демонструє різні види сиру: бринзу, сир для панянок з пряженого молока, сир з 10 овочами, лавандовий сир 3-місячної витримки та твердий сир. Фото: ШоТам

Є в мене мрія — варити тверді сири. Пробувала робити качотту, лавандовий сир 3-місячної витримки, сулугуні, моцарелу. Також хочу витяжні сири навчитися робити — для цього багато читала й шукала курси в Україні. У нас є Школа сиру Тетяни Дядечко — там можна пройти курси онлайн. Цьогоріч я не потрапила на програму, але все попереду. 

Коли в людини є мрія, вона перетворюється на ціль. Я мріяла про кізочок — вони в мене є, а тепер у мене ціль — створити сироварню та робити лавандовий сир.

Лаванду я вже посадила, тут навіть можна зробити маленький Прованс на Одещині. А ще територія дозволяє зробити полонину: тут є й гори, і яри, і вода. Можна висадити смереки, сосни, і в зимовий період створити такий чудовий край.

Постійно шукаю можливостей для козиного бізнесу, подаюся на конкурси та гранти. Я хочу, щоб люди знали — це все реально. Завдяки державним програмам я отримувала і селітру, наприклад. Можливостей є багато, тож продовжую заповнювати заявки.

Не бійтеся свої мрії втілювати в життя. Коли робиш перший крок, якась невидима сила веде тебе вперед. Вірю, що все це можна робити тільки з любов’ю, тому любімо одне одного й насолоджуймося тим, що ми українці.

Коментарі

Суспільство

Психологічна підтримка для переселенців: в Україні запустили новий проєкт

Опубліковано

Проєкт для психологічної підтримки ВПО із Донецької області запрацював у трьох центрах: у Рівному, Тернополі та Івано-Франківську.

Про це повідомили в Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Ініціативу запустив благодійний фонд «ЯМаріуполь». Організатори вказують, що у межах проєкту люди зможуть покращити свій психологічний та емоційний стан і краще адаптуватися у нових регіонах.

У центрах переселенці зможуть відвідувати групові сесії, заняття з арттерапії та музикотерапії, а також приєднуватися до виїздів на природу.

Читайте також: Психологічна підтримка в ЗСУ: Міноборони оголосило про впровадження нової програми

Разом із тим фахівці проводитимуть культурні й освітні заходи для ВПО, а також майстер-класи з технік саморегуляції та розвитку емоційної стійкості.

Організатори очікують, що проєкт може охопити понад десять тисяч людей різного віку.

Ініціативу реалізує БФ «ЯМаріуполь» у межах проєкту «Допомога ВПО в Західному регіоні через місцеві партнерства» спільно з БФ «Крила надії» й за підтримки Міністерства внутрішніх справ Чехії та програми «Допомога на місці».

Раніше ми писали про те, що «Громади зобов’язані допомагати переселенцям»: як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім.

Фото обкладинки: Freepik

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Український трилер «БожеВільні» зібрав понад 4 мільйони гривень за три тижні прокату

Опубліковано

Дебютний трилер Дениса Тарасова «БожеВільні» продовжує привертати увагу глядачів. За три тижні прокату стрічка зібрала понад 4,1 млн грн, а її подивилися більше ніж 26 тисяч людей.

Про це повідомили у Державному агентстві з питань кіно.

Про що фільм?

«БожеВільні» занурює глядачів у похмуру реальність каральної психіатрії в СРСР 1970-х років.
Головний герой, Андрій, потрапляє до психіатричної лікарні через захоплення забороненою західною рок-музикою. Перед ним стоїть непростий вибір: співпрацювати з КДБ чи розкрити правду про тортури, які переживають ув’язнені.

Відео: FILM.UA Group

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: фільм «БожеВільні».

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Громади зобов’язані допомагати переселенцям». Як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

У Бобровицькій громаді на Чернігівщині зараз живуть понад 2 тисячі переселенців. Крім житла, роботи, гуманітарки та допомоги з документами, ці люди потребують психологічної підтримки, тому влада у співпраці з благодійниками створила для них безкоштовний соціально-психологічний простір.

Як це реалізували, розповідає ШоТам.

Михайло Ділок

директор центру надання соціальних послуг Бобровицької сільської ради.

Уся допомога є безкоштовною

Наш соціально-психологічний простір створений на базі місцевого центру надання соціальних послуг. З втіленням цього проєкту нам допомогла благодійна організація «Право на захист». Усі послуги простору безкоштовні.

Крім як по психологічну допомогу, переселенці приходять до нас із різними питаннями. От днями чоловік з інвалідністю із Запорізької області звертався щодо ремонту електрики в будинку, куди його заселили. Інша сім’я живе в будинку, де немає газу, тому потрібно допомогти з дровами, адже стало холодніше. Ми стараємося всім допомогти, чим можемо — надаємо продукти, постіль, теплий одяг, через благодійників дістаємо ліки, допомагаємо оформити документи.

Центр соціальних послуг Бобровицької сільської ради. Фото: ШоТам

Геннадій Іванюк

виконувач обов’язків голови Бобровицької міської ради Чернігівської області 

«Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно»

Наша Бобровицька громада має значну допомогу від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» — матеріальну підтримку, а також тренінги для фахівців. Нам допомагають відновитися після бойових дій, адже росіяни окупували 9 сіл громади та знищили понад 160 будівель. 

Проєкт виділив нам багато необхідної техніки: пересувні фари для роботи вночі, екскаватор для ремонту доріг, а також чотири дробарки для переробки деревини. Тепер ми безкоштовно забезпечуємо переселенців дровами, аби вони могли опалити своє нове житло. 

Їхні діти навчатимуться у відновленій опорній школі, адже «ГОВЕРЛА» фінансує там ремонт і допомагає створити бомбосховище. Проте не менш важливим є й моральний стан переселенців, тому ми створили для них соціально-психологічний простір. У майбутньому хочемо виділити під нього окреме приміщення та найняти на роботу більше фахівців.

Геннадій Іванюк і Михайло Ділок спілкуються про розвиток соціально-психологічного простору. Фото: ШоТам

Вважаю, що громади зобов’язані допомагати переселенцям знайти житло та роботу, адже ці люди втратили свій дім. Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно, і щоб вони не мусили їздити по інших містах у пошуках житла.

Марина Бушеленко

психологиня соціально-психологічного простору у Бобровицькій громаді

Люди часто бояться психологів, але ми хочемо допомогти

Я — дружина загиблого воїна, мама та психологиня, яка щось робить, аби допомогти іншим. Коли люди покидають свій дім і переїжджають у нове середовище, вони не знають, що на них чекає. 

Ми зустрічаємося з клієнтами індивідуально раз на тиждень, сеанс триває 45 хвилин. Часто до мене звертаються молоді мами з дітьми, які стають розгубленими на новому місці.

От нещодавно до мене приходила жінка з Сум, у якої там залишилися батьки. Через це вона відчуває постійну тривогу, тому я стараюся допомогти їй зібратися та навчитися боротися з тривогою, аби не переносити її на свою дитину. 

Часто люди бояться психологів, але ми хочемо допомогти. Я не даю порад, не засуджую, а слухаю та намагаюся допомогти розібратися з хаосом в голові, скерувати людину в правильному напрямку. Тоді на душі стає легше, адже зі мною можна поплакати та бути собою.

Переселенка Лариса Бабій на прийомі в психологині Марини Бушеленко. Фото: ШоТам

Після нашої роботи вони завжди дякують і зазначають, що бачать зміни: діти адаптуються в садочках, налагоджують сон і свій емоційний стан. Я допомагаю жінкам звернути увагу на власні бажання та згадати про свої базові потреби.

Я завжди раджу планувати своє майбутнє, бо якщо ви знаєте, чого прагнете, то відволікаєтеся від стресу. Насамперед це потрібно дорослим, але я працюю також з дітьми та підлітками. Перші сеанси ми проводимо за присутності їхніх батьків, а далі вже самі.

Марина Бушеленко біля будівлі соціально-психологічного простору для переселенців Бобровицької громади. Фото: ШоТам

Зараз ми починаємо співпрацювати з психологами з інших центрів, а ще плануємо проводити для переселенців у місті різноманітні тренінги. Наступного літа хочемо відкрити інклюзивну кімнату для дітей з інвалідністю та загалом завдяки психологічним технікам допомагати людям жити краще.

Коментарі

Читати далі