Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Як Федір із ДЦП напівмарафон пробіг і рекорд України поставив

Опубліковано

6 жовтня у Києві пройшов Wizz Air Kyiv City Marathon. У ньому брала участь унікальна для України пара бігунів Федір Теклюк та Марина Саєнко, які здобули рекорд України. 

У Феді — ДЦП, спастичний тетрапарез. Це означає, що він не може контролювати рухи своїх рук та ніг, а отже, не може ходити. Та в неділю хлопець пробіг напівмарафон, а це —  21 кілометр.

Коли ми кажемо, що хтось “пробіг напівмарафон”, ми уявляємо собі людину, що біжить. Та Федя цього робити не може, а тому усю дистанцію його везла тренерка Марина. Вона штовхала перед собою коляску вагою майже 50 кг не заради особистого рекорду, а заради свого нового друга. 

“Давайте зробимо спільне фото перед стартом”.

“Ти готовий до напівмарафону? Федя, ти готовий?!”

Спортсмену намалювали прапор України на щоці, він одягнувся в футболку із назвою бігового клубу “Рука об руку”, озирнувся на своїх близьких та Марину і ствердно відповів: “Так!” 

Федір Теклюк

 Головний герой нашої історії: йому 12 років, у нього ДЦП і він учасник Wizz Air Kyiv City Marathon

Світлана Теклюк

Мама Феді

Марина Саєнко

Спортсменка, тренерка Феді і його сестри, учасниця Wizz Air Kyiv City Marathon

Початок забігу

Марафонський забіг родини Теклюків розпочався із 28 тижня вагітності Світлани: передчасні пологи, ускладнення, три місяці реанімації, діагноз, пропозиція відмовитися від дитини та врешті прийняття Федора таким, як він є.

“Лікарі не вчать тебе жити з діагнозом, вони лише розповідають про найгірші перспективи, не даючи перепочинку між такими новинами. Родина залишається один на один із діагнозом,” — розповідає Світлана. 

Федя повністю залежить від батьків, він не може сам собі дати ради. А тому мета, яку вони ставили перед собою, — знайти лікаря, який допоможе вивести його на рівень мінімального самообслуговування. В Україні таких лікарів мало, а тому знайшли за кордоном.

Наступний етап — соціалізувати Федю, навчити його комунікувати з людьми. Сьогодні він навчається в спеціальній школі, бере участь у різних заходах, подорожує Україною та світом, не сидить вдома та не ховається за закритими дверима. Хлопець відкритий до нових можливостей. А чи відкриті ці можливості для нього? 

Українське суспільство не готове до інтеграції людей з інвалідністю. Інклюзивні програми передбачають формальне включення їх в соціум, але найголовніше — те, що в головах людей. Ідея того, що спершу йде людина, а потім — інвалідність, стає зрозумілою після знайомства з такими людьми, як Федя, та усвідомлення того, що ми всі різні, але рівні. 

Новий старт

Тренерка Марина познайомилася із Федею в квітні цього року на забігу, в якому вперше офіційно брала участь його сестра. В якийсь момент вона втомилася і хотіла зупинитися. “Ти не маєш права здаватися, бо є люди, які хочуть бігти, але не можуть”, – сказала їй тренерка, яка бігла поруч. На фініші на неї чекали батьки і брат. Це спрацювало.

Марина згадує першу зустріч із своїм майбутнім партнером з бігу:

“Коли я вже була на фініші і побачила очі Федора, я зрозуміла, що раніше я бігала заради дурних амбіцій: завоювати якесь місце, отримати медальку, здобути кращий результат, зробити пост в Facebook, Instagram. У той момент я зрозуміла, що наступний забіг я побіжу з ним”. 

За тиждень Марина прийшла до Феді, який ніколи раніше не мав стосунку до спорту, із пропозицією. Колись вона побачила білоруську команду, де з дітьми із ДЦП бігають тренери, і зрозуміла, що в Україні такого досі немає. 

Федя — фанат київського “Динамо”, але справжньою мотивацією до бігу були не вони. На марафон його надихнула сестра. Він зустрічав її на фініші квітневого забігу і бачив, наскільки крута там атмосфера. Тому захотів так само. 

Бігти разом

Світлана попередила тренерку, що якщо її сину стане некомфортно або нудно під час забігу, він відмовиться. Федя бачить світ очима батьків: вони відкривають його для нього, але й завжди залишають право вибору. 

Та Марина це розуміла, і бажання Феді розпочати тренування було надто сильним. Тоді ще ніхто не усвідомлював, наскільки цінним є те, що вони збиралися зробити.

Марина зібрала кошти на спеціальну бігову коляску через facebook і в липні почала тренування. Разом із ними тренувалися й інші бігуни. Більшість із них — волонтери бігового клубу “Рука об руку”, які планують у майбутньому створювати у Києві Школу бігу для дітей з інвалідністю. Федя з ними — одна команда: вони відчувають його, він відчуває їх. 

Був такий випадок, коли рано вранці влітку хлопець не хотів просинатися і йти на тренування. Його мама запропонувала залишитися вдома. А він одразу: “Як так, що я не піду? А хто командувати буде? Ми ж команда!”

Головний мотиватор команди має настільки багато енергії та бажання рухатися вперед, що її вистачає на інших. Чекати кожного наступного тренування, як свого дня народження, і залишатися зарядженим після нього на кілька днів уперед.

Як всі бігли напівмарафон

Майже всі, хто тренувалися разом із Федею, взяли участь у напівмарафоні Wizz Air Kyiv City Marathon. Коли хлопець вп’яте або вшосте на тренуваннях питав, чи бігтимуть вони разом із ним, вони розуміли, що відмовити не мають права, адже є однією командою.  

Один із волонтерів часто ніби виправдовується перед Федею, що він хворіє — на лінь. Вочевидь, хлопець не визнає такої хвороби, адже коли під час забігу той був готовий здатися, він кричав: “Хіба ж дозволиш ліні одержати над тобою верх?”

Пробігти напівмарафон — випробування навіть для спортсмена. З коляскою бігти складніше, адже її потрібно штовхати перед собою. Час від часу Марину підміняли хлопці, які допомагали піднімати під гірку щонайменше 50 кг — саме стільки важить разом із коляскою її новий напівмарафонець. 

У такі моменти Федя підтримував команду морально та спілкувався із нею. Так він робить на тренуваннях, так робив і під час забігу. Коли пробігали повз групи підтримки, виставляв руку і давав усім п’ять. 

“У нас була перекличка час від часу, і Федя називав ім’я кожного щокілька кілометрів. Коли фініш був близько і ми почали йти пішки, він кричав: “Не зупиняємося! Всі молодці! У вас все вийде! Залишилося зовсім трошки!” Те, що ми пробігли напівмарафон, це його заслуга”, — розповідає Марина і починає плакати.

Вона досі не вірить, що це сталося. Федя посміхається і починає розповідати мамі про забіг: як швидко вони бігли і як багато людей їх підтримували. Тренерка знову повторює слова подяки усім причетним, а особливо — батькам хлопця за те, що довірили їй сина. Каже, розуміє, що творить щось велике для України.

Рекордсмени

Марина з Федею стали рекордсменами Книги рекордів України. “Напівмарафонська дистанція подолана дитиною із діагнозом ДЦП на візку у супроводі тренера” — такий рекорд зазначено у Національному реєстрі рекордів України. Чи є це ще одним кроком до інклюзії?

Не існує переліку дій, які треба виконати, щоб подолати проблему інтеграції людей з інвалідністю. Неможливо створити методичку або шпаргалку, яка чарівним чином підказувала би, що треба робити і як спілкуватися. 

Держава та громадські організації працюють над тим, щоб забезпечити гідне життя людям з інвалідністю. Та найважливіше — саме суспільство, в якому вони живуть. Марина повторює, що діагноз ДЦП — не вирок, що ми всі мусимо розширювати кордони та ставити на перше місце людину. 

“Тримайте, це ваше!” — каже Марина і віддає нагороду батькам Феді. 

Тато не згоден — передає її сину. Він — переможець. 

Історія Феді Теклюка — історія багатьох людей, які її творять. Федя міцно стискає в руках марафонську медаль та зафіксований рекорд України. Він щасливий, і йому часом не вистачає слів та емоцій висловити це. 

“Дуже дякую нашій команді за підтримку. Я піду на марафони. Ми ще довго будемо тренуватися. Довго-довго”. 

Коментарі

Суспільство

Український трилер «БожеВільні» зібрав понад 4 мільйони гривень за три тижні прокату

Опубліковано

Дебютний трилер Дениса Тарасова «БожеВільні» продовжує привертати увагу глядачів. За три тижні прокату стрічка зібрала понад 4,1 млн грн, а її подивилися більше ніж 26 тисяч людей.

Про це повідомили у Державному агентстві з питань кіно.

Про що фільм?

«БожеВільні» занурює глядачів у похмуру реальність каральної психіатрії в СРСР 1970-х років.
Головний герой, Андрій, потрапляє до психіатричної лікарні через захоплення забороненою західною рок-музикою. Перед ним стоїть непростий вибір: співпрацювати з КДБ чи розкрити правду про тортури, які переживають ув’язнені.

Відео: FILM.UA Group

Читати також: Український «Щедрик» прозвучав у рекламі Chanel (ВІДЕО)

Що кажуть глядачі?

Фільм вирізняється атмосферою, яка тримає у напрузі до останньої хвилини, та вражає глибоким розкриттям теми тоталітарного гніту.

Стрічка стала важливим внеском у популяризацію українського кіно і розкриття тем, які довгий час залишалися табу.

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: фільм «БожеВільні».

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Громади зобов’язані допомагати переселенцям». Як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

У Бобровицькій громаді на Чернігівщині зараз живуть понад 2 тисячі переселенців. Крім житла, роботи, гуманітарки та допомоги з документами, ці люди потребують психологічної підтримки, тому влада у співпраці з благодійниками створила для них безкоштовний соціально-психологічний простір.

Як це реалізували, розповідає ШоТам.

Михайло Ділок

директор центру надання соціальних послуг Бобровицької сільської ради.

Уся допомога є безкоштовною

Наш соціально-психологічний простір створений на базі місцевого центру надання соціальних послуг. З втіленням цього проєкту нам допомогла благодійна організація «Право на захист». Усі послуги простору безкоштовні.

Крім як по психологічну допомогу, переселенці приходять до нас із різними питаннями. От днями чоловік з інвалідністю із Запорізької області звертався щодо ремонту електрики в будинку, куди його заселили. Інша сім’я живе в будинку, де немає газу, тому потрібно допомогти з дровами, адже стало холодніше. Ми стараємося всім допомогти, чим можемо — надаємо продукти, постіль, теплий одяг, через благодійників дістаємо ліки, допомагаємо оформити документи.

Центр соціальних послуг Бобровицької сільської ради. Фото: ШоТам

Геннадій Іванюк

виконувач обов’язків голови Бобровицької міської ради Чернігівської області 

«Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно»

Наша Бобровицька громада має значну допомогу від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» — матеріальну підтримку, а також тренінги для фахівців. Нам допомагають відновитися після бойових дій, адже росіяни окупували 9 сіл громади та знищили понад 160 будівель. 

Проєкт виділив нам багато необхідної техніки: пересувні фари для роботи вночі, екскаватор для ремонту доріг, а також чотири дробарки для переробки деревини. Тепер ми безкоштовно забезпечуємо переселенців дровами, аби вони могли опалити своє нове житло. 

Їхні діти навчатимуться у відновленій опорній школі, адже «ГОВЕРЛА» фінансує там ремонт і допомагає створити бомбосховище. Проте не менш важливим є й моральний стан переселенців, тому ми створили для них соціально-психологічний простір. У майбутньому хочемо виділити під нього окреме приміщення та найняти на роботу більше фахівців.

Геннадій Іванюк і Михайло Ділок спілкуються про розвиток соціально-психологічного простору. Фото: ШоТам

Вважаю, що громади зобов’язані допомагати переселенцям знайти житло та роботу, адже ці люди втратили свій дім. Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно, і щоб вони не мусили їздити по інших містах у пошуках житла.

Марина Бушеленко

психологиня соціально-психологічного простору у Бобровицькій громаді

Люди часто бояться психологів, але ми хочемо допомогти

Я — дружина загиблого воїна, мама та психологиня, яка щось робить, аби допомогти іншим. Коли люди покидають свій дім і переїжджають у нове середовище, вони не знають, що на них чекає. 

Ми зустрічаємося з клієнтами індивідуально раз на тиждень, сеанс триває 45 хвилин. Часто до мене звертаються молоді мами з дітьми, які стають розгубленими на новому місці.

От нещодавно до мене приходила жінка з Сум, у якої там залишилися батьки. Через це вона відчуває постійну тривогу, тому я стараюся допомогти їй зібратися та навчитися боротися з тривогою, аби не переносити її на свою дитину. 

Часто люди бояться психологів, але ми хочемо допомогти. Я не даю порад, не засуджую, а слухаю та намагаюся допомогти розібратися з хаосом в голові, скерувати людину в правильному напрямку. Тоді на душі стає легше, адже зі мною можна поплакати та бути собою.

Переселенка Лариса Бабій на прийомі в психологині Марини Бушеленко. Фото: ШоТам

Після нашої роботи вони завжди дякують і зазначають, що бачать зміни: діти адаптуються в садочках, налагоджують сон і свій емоційний стан. Я допомагаю жінкам звернути увагу на власні бажання та згадати про свої базові потреби.

Я завжди раджу планувати своє майбутнє, бо якщо ви знаєте, чого прагнете, то відволікаєтеся від стресу. Насамперед це потрібно дорослим, але я працюю також з дітьми та підлітками. Перші сеанси ми проводимо за присутності їхніх батьків, а далі вже самі.

Марина Бушеленко біля будівлі соціально-психологічного простору для переселенців Бобровицької громади. Фото: ШоТам

Зараз ми починаємо співпрацювати з психологами з інших центрів, а ще плануємо проводити для переселенців у місті різноманітні тренінги. Наступного літа хочемо відкрити інклюзивну кімнату для дітей з інвалідністю та загалом завдяки психологічним технікам допомагати людям жити краще.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

У Києві відкрили реабілітаційний центр для військових та рятувальників

Опубліковано

На базі медичної установи МВС у Києві запрацював сучасний реабілітаційний центр RECOVERY — 14-й у національній мережі.

Про це повідомляють в інстаграм-сторінці центру.

Реабілітація за світовими стандартами

Центр щороку прийматиме до 2 тисяч пацієнтів — військових, поліцейських та рятувальників, які зазнали поранень під час бойових дій. Заклад оснащений сучасним обладнанням, зокрема:

  • тренажерами для відновлення після мінно-вибухових травм;
  • апаратами віртуальної реальності, що роблять реабілітацію цікавою завдяки гейміфікації;
  • системами для точного оцінювання прогресу пацієнтів.
Фото: RECOVERY

Читати також: У Києві відреставрують «Будинок з комахами», збудований у 1893 році (ФОТО)

Команда та інклюзивність

З пацієнтами працює мультидисциплінарна команда — лікарі, фізичні терапевти, ерготерапевти, психологи та інші спеціалісти. Простір центру створений із дотриманням принципів інклюзивності, забезпечуючи доступність для всіх категорій пацієнтів.

Нагадаємо, що на Київщині відкрили новий гуртожиток для ВПО з п’яти областей (ФОТО).

Фото обкладинки: RECOVERY.

Коментарі

Читати далі