Олена за спеціальністю бухгалтерка, а Тетяна 11 років пропрацювала інженеркою на будівництві. Кожна з них — мама. Через війну обидві жінки покинули роботу й вирішили спробувати спочатку. Подавши заявку на безоплатні курси в межах програми Projector Foundation, ЄС та Мінекономіки, кожна з них пішла за покликом серця, аби опанувати нову професію, яка довгий час залишалася мрією.
Як їм вдалося поєднувати материнство та навчання, розповідаємо в матеріалі ШоТам.
Олена Калюжна
Після 12-річного досвіду роботи бухгалтеркою пішла вивчати UX-дизайн
38-річна Олена живе із сім’єю в Білогородці на Київщині. Коли почалось повномасштабне вторгнення, вони виїхали не одразу. Але коли почули автоматні черги на відстані кількох кілометрів, а село накрив попіл зі спалених на Житомирській трасі складів, то зрозуміли, що потрібно рятувати дітей, тож Олена разом із синами поїхала до родичів у Луцьк.
«На той час моєму молодшому сину було три з половиною роки. Постійні сигнали тривоги, звуки вибухів, які йому доводилося чути, позначились на його психоемоційному стані. Пам’ятаю, як на переповненому вокзалі я весь час тримала його на руках, боялась відпустити, щоб не загубити. Для дитини це був великий стрес».
Після деокупації Київщини вони повернулися додому. Тоді жінка зрозуміла, що їй потрібно щось змінювати — 12 років вона пропрацювала бухгалтеркою і пригадує цей досвід з гіркотою.
Минуло майже три роки, як Олена вирішила повністю змінити сферу діяльності й почала вивчати UX-дизайн. Разом з навчанням у Projector Foundation вона закінчила ще кілька курсів і вже використовує набуті знання в роботі над різними проєктами:
«Після навчання я прийшла на проєкт ще новачком. Але, як помічають колеги, вже суттєво виросла як спеціалістка, бо навчилася менеджерити процеси та справлятися з багатьма обов’язками».
Окрім професійних завдань, жінка ще встигає займатись вихованням двох синів і хатніми справами.
«Ми живемо в селі, роботи тут багато: треба доглядати й город, і сад, і квітник. Через навчання часу на це завжди не вистачає. Але мені дуже пощастило з чоловіком — він усе розуміє, підтримує мене. Без його допомоги впоратись було б значно складніше».
Олена жодного разу не пошкодувала, що з бухгалтерії подалась у креативну сферу. Одна з головних переваг для неї — можливість працювати віддалено.
«Раніше я витрачала по кілька годин на день лише на дорогу в офіс — туди й назад. З таким розкладом сім’я тебе майже не бачить. А зараз мої діти насичені увагою й любов’ю. Я постійно з ними».
Першим проєктом жінки була робота над сайтом про художника Олексу Новаківського, якого називають митцем рівня Ван Гога. Згодом вона долучилася до команди стартапу VinAssessment.
У майбутньому жінка мріє знайти роботу в продуктовій IT-компанії, дорости до позиції керівниці та менторити тих, хто потребує натхнення, підтримки й розуміння, що змінити своє життя — реально, якщо знайти те, від чого в тебе горять очі.
Тетяна Романів
Після 11-річного досвіду роботи інженеркою в будівельних компаніях закінчила курс Illustration Beginning
До повномасштабного вторгнення 37-річна Тетяна з чоловіком і двома дітьми жила в Полтаві, але зараз мешкає в Румунії.
Старший син Тетяни має розлад аутичного спектра з порушенням вербальних навичок — у свої девʼять років він тільки починає говорити.
«Ми не могли з ним спускатися в укриття під час тривог. Я весь час хвилювалась, як він реагуватиме, коли почує гучні звуки вибухів. Ми намагались йому пояснити, що збираємось переїжджати, пакуємо речі, але усвідомити відстрочену в часі дію йому складно. Весь процес був для нього дискомфортним, складно було прощатися з бабусею та дідусем. Денис боїться змін — йому важливо мати чіткий графік, ходити однією й тією ж дорогою».
Попри це, у новій країні й новій спецшколі, де він єдиний українець, хлопчик адаптувався чи не найшвидше й уже навіть трішки розмовляє румунською. Його молодша сестра теж навчається в школі. Щодня Тетяна відвозить їх на заняття та забирає додому. Так у неї з’явився новий пріоритет у пошуку роботи — можливість працювати віддалено та відлучатись, коли є така потреба.
Оскільки через війну та переїзд жінка залишилась без роботи, це стало нагодою спробувати себе в чомусь новому:
«Мені з дитинства подобалося малювати. Я розглядала те, як намальовані мультфільми, та намагалася повторити. Я ніколи не навчалась у художній школі, але коли побачила набір на курс для ілюстраторів-початківців у Projector Foundation, то вирішила податись — зовсім не вірила, що мене відберуть, але пройшла! Чоловік мене в цьому дуже підтримував».
Лекції та практичні завдання не лише вдосконалювали її професійні навички, але й допомагали емоційно.
«З усіма змінами в житті я втратила розуміння своєї цінності. Зараз моя основна роль — мама, але на курсі я зрозуміла, як важливо мати час для себе. Коли я щось малюю, все навколо зникає, я стаю спокійніша, відчуваю себе вільнішою. В такі моменти розумію, що я — не лише мама, домашня вихователька, куховарка чи ще хтось. Я можу відчути себе такою, якою мріяла бути в дитинстві».
На курсі були й 20-, й 30-, й 50-річні жінки, але у всіх було одне бажання: дізнатися щось нове, випробувати себе:
«У спільноті студенток була така відкрита, дружна атмосфера — це дуже підтримувало. Моментами бувало страшно, що не встигнеш, що в тебе не вийде, але з кожним завданням нові виклики лякають все менше».
Projector Foundation розвиває креативний та інноваційний потенціал України через вільну освіту й соціально важливі проєкти. Завдяки програмі безоплатного навчання для українок, що вимушено покинули рідний дім через війну, нові освітні можливості у креативній і технічній сферах отримали 1134 жінки. Окрім підсилення жінок-ВПО, Projector Foundation займається освітою партнерок ветеранів і військовослужбовців та дівчат із сільських місцевостей, а також організовує проєкти для розширення можливостей жінок.
Матеріал про навчання в Projector Foundation створено за фінансової підтримки Європейського Союзу та інформаційної підтримки Міністерства економіки України. Зміст навчання є виключною відповідальністю Projector Foundation і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу
Коментарі