У Бородянці російські загарбники завдали масштабних руйнувань. Загалом пошкоджено житло понад 3000 людей й різні заклади. Зокрема, і Палац культури. Тут були вибиті вікна, двері, розтрощені дахи та внутрішні приміщення. Російські війська розстріляли й погруддя Тараса Шевченка, на честь якого названо заклад.

Та окупантам не вдалося знищити культуру Бородянки. Навпаки, тепер про маленьке містечко на Київщині знає увесь світ: тут залишили стінописи Бенксі та Крістіан Гемі (С215). А італійські реставратори працюють над тим, аби зберегти ці витвори мистецтва. 

Про те, як у Палаці культури знову залунав дитячий сміх, відбудову та долю Шевченка, читайте у матеріалі #ШоТам.

Валентин Мойсеєнко

методист пам’яткоохоронної роботи відділу культури Бородянки.

«Дика дивізія» окупантів мала завдання – знищити центр міста 

Окупанти з’явилися у Бородянці на третій день повномасштабної війни. Після їхньої невдалої висадки у Гостомелі, спробували проїхати Бородянкою. Але чим далі рухались, тим більше зʼявлялось місцевих партизанів, які палили бронетранспортери та захоплювали вантажівки. Російські військові притихли.

28-го лютого колона російської техніки знов зʼявилась на центральній вулиці. І те саме: партизани знищили 20 одиниць техніки та захопили кілька вантажівок. Росіяни думали, що це ЗСУ. А як дізнались, що це місцеві, то видали наказ – знищити вщент центр міста.

Зранку у Бородянку зайшла «дика дивізія»: 25 танків, 24 бронетранспортерів та 15 одиниць ракетної артилерії. Стріляли, куди очі дивились. Спалили всі адмінбудівлі, пограбували всі магазини, підпалили нафтобазу. Почалась окупація.

Вранці 2 березня розпочався авіаналіт. Перший Су (ред. – марка літака) випустив три ракети в середину 9-ти поверхового будинку. Верхні поверхи завалили, і так утворився вже відомий у всьому світі будинок з аркою. 

Але і цього їм було замало. Літак розвернувся і на моїх очах розстріляв памʼятник Шевченка. Я це бачив, бо живу навпроти. Але Тарас Григорович за себе помстився моментально: як ми дізнались пізніше, той Су десь за 1,5 хвилини впав одразу за Бородянкою, а собаки ще кілька тижнів тягали фрагменти російських пілотів по полю. 

До речі, сам памʼятник зроблений з мідного листа, що мав у 1992 році піти на Леніна, але після оголошення незалежності плани змінились. Нині за реставрацію нашого Шевченка брались багато спеціалістів. І як тільки зʼявиться можливість, ми обовʼязково помістимо його в музей. 

Того дня було зруйновано майже всі навколишні будинки, а ті, що вціліли, залишилась без вікон та дверей. Від вибухової хвилі постраждав і Палац культури, де ховалось близько 150 людей, здебільшого жінки з дітьми.

Наш сусід, побачивши весь цей жах, на власному автобусі вивіз всіх людей з Палацу культури у навколишні села. Навіть не знаю, скільки ходок він зробив – 6, 7 чи може 8. Під час однієї з них він забрав жінку з пʼятьма дітьми. «Це усі ваші?», – питає сусід, а вона відповідає: «Ні, у мене двоє. Троє стояли плакали – їхніх батьків вбили, то я й забрала».

Наталія Бузовецька

директорка Бородянського Палацу культури

Зносили речі у більш-менш вцілілі приміщення

Те, що я побачила, коли повернулася, – це був суцільний жах. Бородянка була чорна від гарі. Розбиті будинки, автомобілі, речі людей – все це вкрито шаром попелу валялось просто на дорогах. 

Палац культури стояв без вікон і дверей. Техніка, меблі, костюми – все було перемішано з грязюкою і лежало просто неба.  

6 квітня 2022 року ми повернулись до роботи. Тільки робота була вже інакша: зносили речі, техніку, документи, костюми у більш-менш вцілілі приміщення. На початку нас було троє: головний інженер, завідувач господарства та я. 

У травні 2022 року розпочали працювати з дітьми. Оскільки приміщення ще були у небезпечному стані, тож поставили намет на вулиці. Батьків сповіщали у вайбер-групі про розклад занять. На майстер-класах діти робили різні вироби, продавали їх, а зароблені гроші передавали ЗСУ.

Також у травні до нас приїхали волонтери Добробату (ред. – добровольчого будівельного батальйону, який допомагає постраждалим у нагальному відновленні житла та об’єктів соціальної інфраструктури): допомогли закрити плівкою вікна на першому поверсі, аби дощ і вітер не гуляли по приміщеннях. Роботи ще багато, тож надалі продовжують приїжджати різні волонтери.

Наприклад, «Будуємо Україну разом» зараз відновлює дві кімнати. Проєкт фінансує МОМ в рамках ініціативи «Згуртуємо громади, які постраждали внаслідок війни» за підтримки республіки Корея.

Взагалі багато міжнародних фондів відгукнулось на нашу біду: Віднова:UA запустили молодіжний центр, а СОС Дитячі Містечка облаштували дитячу ігрову – обʼєднали дві кімнати у простір для дозвілля та спілкування дітей з психологами. 

Фоє палацу перетворилось на імпровізовану залу. Тут ми показуємо фільми, театральні постановки та концерти (до речі, першим у нас приїхав виступати Коля Серьга). Тут же облаштована хореографічна зала і тривають репетиції до січневих виступів. 

Бенксі та С215 у майбутньому Музеї війни у Бородянці

Керівниця відділу культури, молоді та спорту Бородянської селищної ради Наталія Вишинська розповідає, що 18 з 26 закладів культури були зруйновані або зазнали пошкоджень:

Валентин Мойсеєнко, методист пам’яткоохоронної роботи відділу культури, впевнений, що історія Бородянки тягне на чималий музей, який вже почали збирати: страшні артефакти воєнних злочинів окупантів та водночас сучасний стріт-арт від світових митців: 

Перше графіті, що він залишив, зображує борців дзюдо. Бенксі ніколи не дає назви своїм роботам. Тож у містечку створили опитування на фейсбуці й зупинились на назві «Давид і Голіаф» за біблійним сюжетом. Дійсно, саме так і виглядає українська боротьба.

Та з роботами Бенксі є проблема: вони зроблені на уламках стін, а будинки знаходяться в аварійному стані. Тож відомий італійський реставратор Алессандро Чіні допомагає зберегти 2 графіті Бенксі й 8 – іншого андерграундного художника Крістіана Гемі (С215), щоб відправити їх до музею.  

Італійці обіцяють зібрати кошти на будівництво такого музею у Бородянці. Оскільки Палац культури потребує капітального ремонту, то поряд з будівлею планують зробити павільйон.

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.