Суспільство
Зруйнований центр, помста Кобзаря, графіті Бенксі та С215. Як Бородянка відновлює культуру після окупації
У Бородянці російські загарбники завдали масштабних руйнувань. Загалом пошкоджено житло понад 3000 людей й різні заклади. Зокрема, і Палац культури. Тут були вибиті вікна, двері, розтрощені дахи та внутрішні приміщення. Російські війська розстріляли й погруддя Тараса Шевченка, на честь якого названо заклад.
Та окупантам не вдалося знищити культуру Бородянки. Навпаки, тепер про маленьке містечко на Київщині знає увесь світ: тут залишили стінописи Бенксі та Крістіан Гемі (С215). А італійські реставратори працюють над тим, аби зберегти ці витвори мистецтва.
Про те, як у Палаці культури знову залунав дитячий сміх, відбудову та долю Шевченка, читайте у матеріалі ШоТам.
Валентин Мойсеєнко
методист пам’яткоохоронної роботи відділу культури Бородянки.
«Дика дивізія» окупантів мала завдання – знищити центр міста
Окупанти з’явилися у Бородянці на третій день повномасштабної війни. Після їхньої невдалої висадки у Гостомелі, спробували проїхати Бородянкою. Але чим далі рухались, тим більше зʼявлялось місцевих партизанів, які палили бронетранспортери та захоплювали вантажівки. Орки притихли.
28-го лютого колона російської техніки знов зʼявилась на центральній вулиці. І те саме: партизани знищили 20 одиниць техніки та захопили кілька вантажівок. Росіяни думали, що це ЗСУ. А як дізнались, що це місцеві, то видали наказ – знищити вщент центр міста.
Росіяни навмисно нищили центр Бородянки. Фото: ШоТам.
Зранку у Бородянку зайшла «дика дивізія»: 25 танків, 24 бронетранспортерів та 15 одиниць ракетної артилерії. Стріляли, куди очі дивились. Спалили всі адмінбудівлі, пограбували всі магазини, підпалили нафтобазу. Почалась окупація.
Вранці 2 березня розпочався авіаналіт. Перший Су (ред. – марка літака) випустив три ракети в середину 9-ти поверхового будинку. Верхні поверхи завалили, і так утворився вже відомий у всьому світі будинок з аркою.
Але і цього їм було замало. Літак розвернувся і на моїх очах розстріляв памʼятник Шевченка. Я це бачив, бо живу навпроти. Але Тарас Григорович за себе помстився моментально: як ми дізнались пізніше, той Су десь за 1,5 хвилини впав одразу за Бородянкою, а собаки ще кілька тижнів тягали фрагменти російських пілотів по полю.
До речі, сам памʼятник зроблений з мідного листа, що мав у 1992 році піти на Леніна, але після оголошення незалежності плани змінились. Нині за реставрацію нашого Шевченка брались багато спеціалістів. І як тільки зʼявиться можливість, ми обовʼязково помістимо його в музей.
Погруддя Шевченка помістять до музею. Фото: ШоТам.
Того дня було зруйновано майже всі навколишні будинки, а ті, що вціліли, залишилась без вікон та дверей. Від вибухової хвилі постраждав і Палац культури, де ховалось близько 150 людей, здебільшого жінки з дітьми.
Наш сусід, побачивши весь цей жах, на власному автобусі вивіз всіх людей з Палацу культури у навколишні села. Навіть не знаю, скільки ходок він зробив – 6, 7 чи може 8. Під час однієї з них він забрав жінку з пʼятьма дітьми. «Це усі ваші?», – питає сусід, а вона відповідає: «Ні, у мене двоє. Троє стояли плакали – їхніх батьків вбили, то я й забрала».
Наталія Бузовецька
директорка Бородянського Палацу культури.
Зносили речі у більш-менш вцілілі приміщення
Те, що я побачила, коли повернулася, – це був суцільний жах. Бородянка була чорна від гарі. Розбиті будинки, автомобілі, речі людей – все це вкрито шаром попелу валялось просто на дорогах.
Палац культури стояв без вікон і дверей. Техніка, меблі, костюми – все було перемішано з грязюкою і лежало просто неба.
Палац культури зазнав значних пошкоджень. Фото надала Наталія.
6 квітня 2022 року ми повернулись до роботи. Тільки робота була вже інакша: зносили речі, техніку, документи, костюми у більш-менш вцілілі приміщення. На початку нас було троє: головний інженер, завідувач господарства та я.
У травні 2022 року розпочали працювати з дітьми. Оскільки приміщення ще були у небезпечному стані, тож поставили намет на вулиці. Батьків сповіщали у вайбер-групі про розклад занять. На майстер-класах діти робили різні вироби, продавали їх, а зароблені гроші передавали ЗСУ.
Також у травні до нас приїхали волонтери Добробату (ред. – добровольчого будівельного батальйону, який допомагає постраждалим у нагальному відновленні житла та об’єктів соціальної інфраструктури): допомогли закрити плівкою вікна на першому поверсі, аби дощ і вітер не гуляли по приміщеннях. Роботи ще багато, тож надалі продовжують приїжджати різні волонтери.
Наприклад, «Будуємо Україну разом» зараз відновлює дві кімнати. Проєкт фінансує МОМ в рамках ініціативи «Згуртуємо громади, які постраждали внаслідок війни» за підтримки республіки Корея.
Взагалі багато міжнародних фондів відгукнулось на нашу біду: Віднова:UA запустили молодіжний центр, а СОС Дитячі Містечка облаштували дитячу ігрову – обʼєднали дві кімнати у простір для дозвілля та спілкування дітей з психологами.
У новому просторі діти можуть поділитися своїми страхами та переживаннями зі спеціалістами. Фото: ШоТам.
Фоє палацу перетворилось на імпровізовану залу. Тут ми показуємо фільми, театральні постановки та концерти (до речі, першим у нас приїхав виступати Коля Серьга). Тут же облаштована хореографічна зала і тривають репетиції до січневих виступів.
Бенксі та С215 у майбутньому Музеї війни у Бородянці
Керівниця відділу культури, молоді та спорту Бородянської селищної ради Наталія Вишинська розповідає, що 18 з 26 закладів культури були зруйновані або зазнали пошкоджень: «Понад 3 тисячі родин нашої громади залишилось без житла, тож очевидно, що основні зусилля держави направлені на це. А культура орієнтується на підтримку міжнародної спільноти та благочинців».
Валентин Мойсеєнко, методист пам’яткоохоронної роботи відділу культури, впевнений, що історія Бородянки тягне на чималий музей, який вже почали збирати: страшні артефакти воєнних злочинів окупантів та водночас сучасний стріт-арт від світових митців:
«30 жовтня минулого року до нас приїхав Бенксі (ред. – псевдонім відомого англійського андерграундного художника графіті, політичного активіста та режисера, особа котрого не встановлена). Як і у Великобританії він їздить на автобусі, що схожий на швидку допомогу. Спершу митець був у Києві, далі у Гостомелі, а потім приїхав до нас. На жаль, я проґавив цей момент, але поговорив з людьми, які усе бачили».
Перше графіті, що він залишив, зображує борців дзюдо. Бенксі ніколи не дає назви своїм роботам. Тож у містечку створили опитування на фейсбуці й зупинились на назві «Давид і Голіаф» за біблійним сюжетом. Дійсно, саме так і виглядає українська боротьба.
Мешканці Бородянки придумують назви роботам Бенксі. Фото: ШоТам.
Та з роботами Бенксі є проблема: вони зроблені на уламках стін, а будинки знаходяться в аварійному стані. Тож відомий італійський реставратор Алессандро Чіні допомагає зберегти 2 графіті Бенксі й 8 – іншого андерграундного художника Крістіана Гемі (С215), щоб відправити їх до музею.
Італійці обіцяють зібрати кошти на будівництво такого музею у Бородянці. Оскільки Палац культури потребує капітального ремонту, то поряд з будівлею планують зробити павільйон.
«Історія нашого міста прогриміла на весь світ: розстріляний Кобзар, графіті Бенксі та С215 – все це мають побачити люди і відчути, до чого призвела війна», – вважає Валентин Мойсеєнко.
Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі