Суспільство
«Щоб не хвилюватись про можливі прильоти, думали, як швидше зібрати малину». Як агрофірма з Харківщини продовжує експортувати органічні ягоди
Літо 2022 року, Харківщина. За 30 кілометрів до лінії бойових дій завзяті жінки зранку до ночі збирають ягоди. Сортують, вантажать у рефрижератор і відправляють на заморозку за 150 км від дому. Це не прості ягоди, це органіка без жодних добрив. Після заморозки урожай попрямує до західного кордону, постоїть у черзі на митниці, а звідти поїде у Польщу та Італію. Попри війну, невизначеність та страх ягідний сезон видався найкращим за весь час роботи ферми «Сила природи».
Про виклики агробізнесу в Україні, єдність команди під час війни та бажання оздоровлювати націю через органічну їжу ШоТам розказала власниця господарства Олена Пруднікова та керуюча агрономка Любов Юрʼєва.
Перші роки працювали в мінус
За фахом Олена є архітекторкою, і до війни займалася будівництвом та ремонтами. Але у 2014, коли у Харкові все зупинилось на кілька місяців, жінка використала цей час з користю для здоровʼя – спробувала сироїдство.
«Знайти не просто свіжі, а натуральні продукти виявилось непростою задачею. Тоді я обдзвонила всіх друзів і запропонувала обʼєднатись: найняти агронома та працівників, аби вирощувати екопродукти для своїх сімей. Один з друзів погодився за умови, що від самого початку ми будемо розглядати це не як хобі, а як бізнес. І нам не вдалось. Точніше з першого разу не вдалось. Перший врожай був ну дуже маленький. Ви колись бачили картоплю розміром з малу абрикосу? Це нікуди не годиться», – згадує Олена.
Все змінилось після однієї конференції у Києві, де фірмі запропонували зайнятись малиною. «Прямо на місці ми домовились з польською компанією BioConcept – вони консультували щодо процесів, закупівлі саджанців та згодні були купувати нашу органічну малину. Нині ми так і працюємо з ними та розширились на інших покупців», – продовжує Олена.
Власниця господарства на одній з конференцій знайшла першого покупця з Польщі. Фото надала Олена Пруднікова.
На початку було надскладно абсолютно все через брак знань у сфері. Перший рік – врожаю не було (кущі малини тільки-но посадили). Ще наступні два чи навіть три роки працювали в мінус через недостатню кількість вологи та добрив. І якщо перше компанія виправила, то невикористання добрив – принципова позиція агрофірми.
Олена каже, що якби тоді не отримали компенсацію за саджанці, то напевно б закинули цю ідею: «Наш знайомий розказав нам про державну програму і допоміг подати документи. Так ми повернули кошти за саджанці садових культур – це буквально втримало нас на ногах».
Тепер що і як садити знає керуюча агрономка Любов Юрʼєва. Раніше вона працювала на себе, та зараз вже шостий рік втілює ідею здорової їжі на фермі «Сила природи».
Любов розказує, що в її зоні відповідальності уся земля. А це небагато і немало – 60 га, з яких 15 га займають ягоди. «Основою було, є і напевно надалі буде – органічні ягоди, а саме малина, яка йде на експорт. Також вирощуємо полуницю та ожину. Хоча беремось й за інші культури: цього року спробували засіяти органічну гірчицю. А ще вирощуємо весь набір овочевих екокультур: огірки, помідори, виноград тощо, але у невеликому обсязі – до 1 га на все», – розказує керуюча агрономка.
Керуюча агрономка Любов Юрʼєва розказує: в її зоні відповідальності уся земля. Фото: ШоТам.
Якщо робота зупиниться, то що буде з людьми та землею?
«Агрономічний рік починається у березні, – розповідає Любов. – Як розумієте, у 2022 році це співпало з початком повномасштабного вторгнення. Чи думали ми виїжджати? Так, звісно. Але це непросте рішення. Бо ми чудово розуміли, що людям потрібна робота. Тому ми сіяли й садили. І не лише ми – всі так робили».
Любов додає:
«З іншого боку, бізнес біля фронту – це дуже ризиковано. Не знаєш, що буде завтра і в будь-який момент можна втратити все, навіть життя. Однак якщо залишиш землю хоч на один рік, то потім ти не зможеш повернутись і продовжити з того ж місця. Ти не ставиш поле на паузу, функції збереження тут немає. Земля заростає миттєво, а обробити її, відновити саджанці – це дуже дорого. Де брати кошти, якщо рік провести без роботи? Тож якщо виїжджаєш, то готуйся залишити агробізнес надовго або навіть назавжди».
80% працівників на господарстві – жінки з навколишніх сіл. Це близько 10 людей на постійній роботі та ще 10-20 у сезон у залежності від урожайності. І від власниці, і від працівників ми чуємо однакову позицію: війна додала єдності й мотивувала працювати.
На початку повномасштабного вторгнення співробітники сказали, що їм потрібна ця робота. Фото: ШоТам.
«Ми не знали, чи починати сезон. Це вартує певних коштів, але чи дочекаємось ми врожаю? Проте всі співробітники сказали, що їм потрібна ця робота і запропонували поділити ризики навпіл: вони отримували 50% оплати як зазвичай, а інші 50% – коли продамо товар. На щастя, окупанти до нас не дійшли, всі культури ми змогли довести і виплатили всі зарплати», – розповідає власниця агрофірми Олена.
«До повномасштабної війни ми не відчували такої згуртованості, як під час. За відчуттями 2022 рік був найуспішнішим, адже всі згуртувались. Робота стала як розрядка. Якщо на початку всі були у стані невизначеності, коли оголосили про продовження роботи, то всі підбадьорилися. І замість того, щоб хвилюватись про можливі прильоти, ми думали, як швидше зібрати малину», – згадує керуюча агрономка Любов.
2022 рік був найуспішнішим за всі роки збору ягід
На щастя, село Старовірівка на Харківщині не було в окупації. Однак ніхто не знав наперед, чи дійдуть сюди російські війська. Тому тримали всі автомобілі з повним баком і щодня були готові евакуюватись. «Якби окупанти підійшли до околиць села, лише б тоді ми поїхали. Та окупантів зупинили за 30-40 кілометрів від нас», – розказує Любов.
Агрофірма приймала біженців з Харкова, особливо з сильно постраждалого району – Салтівки. Та і вся команда також переїхали у село. Лише бухгалтер не встигла – жила у селі прямо на кордоні. Тож вимушена провести цілий місяць в окупації. І як тільки вибралась, одразу приїхала на господарство.
У стані повної мобілізації команда пробула аж до контрнаступу ЗСУ та звільнення Харківщини. Лише у серпні всі видихнули і вирішили: «Тепер точно залишаємось».
Агрономка розказує, що це не зупинило роботу, навіть навпаки допомогло зібрати рекордний врожай, звісно через попередню підготовку.
«Так вийшло, що саме 2022 рік був найуспішнішим за всі роки збору ягід. Внаслідок попередньої праці врожай збільшився на 25% за попередній. Якщо раніше в середньому ми збирали 25-30 тонн ягід, то минулого – майже 40!», – пишається Любов.
У 2022 році зібрали майже 40 тонн ягід. Фото: ШоТам.
Пакували й вантажили ягоди з надією, що цю партію не розбомблять
Типовий день працівники господарства починають о 5:00-5:30, а о 6-ій ранку вже приходять на роботу. Нині все змістилось через комендантську годину: 15-хвилинне планування – і вихід у поле.
Одні працюють з машинами і тракторами, інші – збирають органічні ягоди, сортують, зважують, відбирають на перший-другий сорт і ставлять на охолодження у рефрижератор. І так до вечора.
У кінці дня все зважують і відправляють у зали заморозки. Чистять робочі місця і розходяться. Десь о 7-8 вечора, трактористи виходять обробляти поля і працюють до півночі. А наступного ранку – все як з чистого листа, і так кожен день увесь сезон.
Агрофірма «Сила природи» постачає заморожену продукцію за кордон, тому залежить від заморозки. Любов згадує, як у перші ж дні війни було знищено станцію із заморожування у селі Руські Тишки. Це за 20 кілометрів від російського кордону, тож їх окупували буквально у перші години повномасштабного вторгнення.
«Кожного дня ми із хвилюванням прощались з водіями, які вирушали за 150 кілометрів на Дніпропетровщину, аби заморозити врожай. Пакували й вантажили ягоди з надією, що цю партію не розбомблять. Дякувати Богу і ЗСУ, все було добре», – згадує Любов.
Ягоди заморожують, а потім – за кордон. Фото: ШоТам.
Але на цьому логістика не закінчувалась. Далі – шлях до західного кордону, а там черги були величезні. Звісно, якщо порівнювати з колегами-зерновиками, то ягідникам ще пощастило. І ринок був готовий купувати, і шлях був відкритий, хоч завантажений.
«Деякі наші колеги очікували на митниці і тиждень, і два. Оскільки всі ягоди йдуть у рефрижераторах, то можете собі уявити ці додаткові видатки через простій. Скільки стоїть машина, стільки працює «реф» і споживає паливо. Ягоди стають просто золотими. І хто понесе ці витрати? Виробник. Бо ціна не зміниться», – розказує агрономка.
Глобальна ціль – оздоровлення нації
Органічний агробізнес – це першочергово палке бажання. Жінки діляться, що насправді фірма не має великої рентабельності. «Та ми маємо більш значущі глобальні цілі – оздоровлення нації. Це ідея, яку ми втілюємо у життя. І намагаємось щось заробити. Як би це важко не було», – каже Олена.
Любов також наголошує, що часто буває нелегко: «Через війну та невизначеність ми висадили полуницю лише для розмноження і не садили для плодів. Тож цього року залишились без промислової врожайності цих ягід. Маємо малину і заклали посадки на наступний рік, тож тримаємось».
На щастя, у фірми немає значних втрат на господарстві, тому вони не очікують якоїсь допомоги. «Ми втратили один наш автобус, яким розводили сезонних працівників. Тож міжнародні благодійники видали нам компенсацію, і хоча це трошки менша сума за необхідну, але ми дуже вдячні», – розказує Олена.
Нині агрофірма міцно стоїть на ногах, працює і дає роботу людям у селі.
Ідея, яку втілюють у життя, – оздоровлення нації. Фото: ШоТам.
«Тим, хто зараз тільки починає свій шлях у бізнесі, я раджу не боятись, – ділиться Олена. – Так, це непросто, але все реально. Навіть якщо є відчуття, що ви чого не знаєте чи не можете, починайте. Коли труднощі зʼявляються, тоді виникають сили їх долати, а поміч приходить звідки її не очікуєте».
«Ми стали сильнішими і в якомусь сенсі більш націоналістичними. Напевно, це не те, чим маємо пишатись, але ми радикалізуватись не з власної волі – нас змусили. Це стало питанням виживання», – підсумовує Любов.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
