«Щоб не хвилюватись про можливі прильоти, думали, як швидше зібрати малину». Як агрофірма з Харківщини продовжує експортувати органічні ягоди

Літо 2022 року, Харківщина. За 30 кілометрів до лінії бойових дій завзяті жінки зранку до ночі збирають ягоди. Сортують, вантажать у рефрижератор і відправляють на заморозку за 150 км від дому. Це не прості ягоди, це органіка без жодних добрив. Після заморозки урожай попрямує до західного кордону, постоїть у черзі на митниці, а звідти поїде у Польщу та Італію. Попри війну, невизначеність та страх ягідний сезон видався найкращим за весь час роботи ферми «Сила природи».

Про виклики агробізнесу в Україні, єдність команди під час війни та бажання оздоровлювати націю через органічну їжу ШоТам розказала власниця господарства Олена Пруднікова та керуюча агрономка Любов Юрʼєва. 

Перші роки працювали в мінус

За фахом Олена є архітекторкою, і до війни займалася будівництвом та ремонтами. Але у 2014, коли у Харкові все зупинилось на кілька місяців, жінка використала цей час з користю для здоровʼя – спробувала сироїдство. 

«Знайти не просто свіжі, а натуральні продукти виявилось непростою задачею. Тоді я обдзвонила всіх друзів і запропонувала обʼєднатись: найняти агронома та працівників, аби вирощувати екопродукти для своїх сімей. Один з друзів погодився за умови, що від самого початку ми будемо розглядати це не як хобі, а як бізнес. І нам не вдалось. Точніше з першого разу не вдалось. Перший врожай був ну дуже маленький. Ви колись бачили картоплю розміром з малу абрикосу? Це нікуди не годиться», – згадує Олена. 

Все змінилось після однієї конференції у Києві, де фірмі запропонували зайнятись малиною. «Прямо на місці ми домовились з польською компанією BioConcept – вони консультували щодо процесів, закупівлі саджанців та згодні були купувати нашу органічну малину. Нині ми так і працюємо з ними та розширились на інших покупців», – продовжує Олена.

Власниця господарства на одній з конференцій знайшла першого покупця з Польщі. Фото надала Олена Пруднікова.

На початку було надскладно абсолютно все через брак знань у сфері. Перший рік – врожаю не було (кущі малини тільки-но посадили). Ще наступні два чи навіть три роки працювали в мінус через недостатню кількість вологи та добрив. І якщо перше компанія виправила, то невикористання добрив – принципова позиція агрофірми. 

Олена каже, що якби тоді не отримали компенсацію за саджанці, то напевно б закинули цю ідею: «Наш знайомий розказав нам про державну програму і допоміг подати документи. Так ми повернули кошти за саджанці садових культур – це буквально втримало нас на ногах». 

Тепер що і як садити знає керуюча агрономка Любов Юрʼєва. Раніше вона працювала на себе, та зараз вже шостий рік втілює ідею здорової їжі на фермі «Сила природи».

Любов розказує, що в її зоні відповідальності уся земля. А це небагато і немало – 60 га, з яких 15 га займають ягоди. «Основою було, є і напевно надалі буде – органічні ягоди, а саме малина, яка йде на експорт. Також вирощуємо полуницю та ожину. Хоча беремось й за інші культури: цього року спробували засіяти органічну гірчицю. А ще вирощуємо весь набір овочевих екокультур: огірки, помідори, виноград тощо, але у невеликому обсязі – до 1 га на все», – розказує керуюча агрономка.

Керуюча агрономка Любов Юрʼєва розказує: в її зоні відповідальності уся земля. Фото: ШоТам.

Якщо робота зупиниться, то що буде з людьми та землею?

«Агрономічний рік починається у березні, – розповідає Любов. – Як розумієте, у 2022 році це співпало з початком повномасштабного вторгнення. Чи думали ми виїжджати? Так, звісно. Але це непросте рішення. Бо ми чудово розуміли, що людям потрібна робота. Тому ми сіяли й садили. І не лише ми – всі так робили».

Любов додає:

«З іншого боку, бізнес біля фронту – це дуже ризиковано. Не знаєш, що буде завтра і в будь-який момент можна втратити все, навіть життя. Однак якщо залишиш землю хоч на один рік, то потім ти не зможеш повернутись і продовжити з того ж місця. Ти не ставиш поле на паузу, функції збереження тут немає. Земля заростає миттєво, а обробити її, відновити саджанці – це дуже дорого. Де брати кошти, якщо рік провести без роботи? Тож якщо виїжджаєш, то готуйся залишити агробізнес надовго або навіть назавжди».

80% працівників на господарстві – жінки з навколишніх сіл. Це близько 10 людей на постійній роботі та ще 10-20 у сезон у залежності від урожайності. І від власниці, і від працівників ми чуємо однакову позицію: війна додала єдності й мотивувала працювати.

На початку повномасштабного вторгнення співробітники сказали, що їм потрібна ця робота. Фото: ШоТам.

«Ми не знали, чи починати сезон. Це вартує певних коштів, але чи дочекаємось ми врожаю? Проте всі співробітники сказали, що їм потрібна ця робота і запропонували поділити ризики навпіл: вони отримували 50% оплати як зазвичай, а інші 50% – коли продамо товар. На щастя, окупанти до нас не дійшли, всі культури ми змогли довести і виплатили всі зарплати», – розповідає власниця агрофірми Олена.

«До повномасштабної війни ми не відчували такої згуртованості, як під час. За відчуттями 2022 рік був найуспішнішим, адже всі згуртувались. Робота стала як розрядка. Якщо на початку всі були у стані невизначеності, коли оголосили про продовження роботи, то всі підбадьорилися. І замість того, щоб хвилюватись про можливі прильоти, ми думали, як швидше зібрати малину», – згадує керуюча агрономка Любов.

2022 рік був найуспішнішим за всі роки збору ягід

На щастя, село Старовірівка на Харківщині не було в окупації. Однак ніхто не знав наперед, чи дійдуть сюди російські війська. Тому тримали всі автомобілі з повним баком і щодня були готові евакуюватись. «Якби окупанти підійшли до околиць села, лише б тоді ми поїхали. Та окупантів зупинили за 30-40 кілометрів від нас», – розказує Любов.

Агрофірма приймала біженців з Харкова, особливо з сильно постраждалого району – Салтівки. Та і вся команда також переїхали у село. Лише бухгалтер не встигла – жила у селі прямо на кордоні. Тож вимушена провести цілий місяць в окупації. І як тільки вибралась, одразу приїхала на господарство.

У стані повної мобілізації команда пробула аж до контрнаступу ЗСУ та звільнення Харківщини. Лише у серпні всі видихнули і вирішили: «Тепер точно залишаємось».

Агрономка розказує, що це не зупинило роботу, навіть навпаки допомогло зібрати рекордний врожай, звісно через попередню підготовку. 

«Так вийшло, що саме 2022 рік був найуспішнішим за всі роки збору ягід. Внаслідок попередньої праці врожай збільшився на 25% за попередній. Якщо раніше в середньому ми збирали 25-30 тонн ягід, то минулого – майже 40!», – пишається Любов.

У 2022 році зібрали майже 40 тонн ягід. Фото: ШоТам.

Пакували й вантажили ягоди з надією, що цю партію не розбомблять 

Типовий день працівники господарства починають о 5:00-5:30, а о 6-ій ранку вже приходять на роботу. Нині все змістилось через комендантську годину: 15-хвилинне планування – і вихід у поле. 

Одні працюють з машинами і тракторами, інші – збирають органічні ягоди, сортують, зважують, відбирають на перший-другий сорт і ставлять на охолодження у рефрижератор. І так до вечора.

У кінці дня все зважують і відправляють у зали заморозки. Чистять робочі місця і розходяться. Десь о 7-8 вечора, трактористи виходять обробляти поля і працюють до півночі. А наступного ранку – все як з чистого листа, і так кожен день увесь сезон. 

Агрофірма «Сила природи» постачає заморожену продукцію за кордон, тому залежить від заморозки. Любов згадує, як у перші ж дні війни було знищено станцію із заморожування у селі Руські Тишки. Це за 20 кілометрів від російського кордону, тож їх окупували буквально у перші години повномасштабного вторгнення. 

«Кожного дня ми із хвилюванням прощались з  водіями, які вирушали за 150 кілометрів на Дніпропетровщину, аби заморозити врожай. Пакували й вантажили ягоди з надією, що цю партію не розбомблять. Дякувати Богу і ЗСУ, все було добре», – згадує Любов.

Ягоди заморожують, а потім – за кордон. Фото: ШоТам.

Але на цьому логістика не закінчувалась. Далі – шлях до західного кордону, а там черги були величезні. Звісно, якщо порівнювати з колегами-зерновиками, то ягідникам ще пощастило. І ринок був готовий купувати, і шлях був відкритий, хоч завантажений.

«Деякі наші колеги очікували на митниці і тиждень, і два. Оскільки всі ягоди йдуть у рефрижераторах, то можете собі уявити ці додаткові видатки через простій. Скільки стоїть машина, стільки працює «реф» і споживає паливо. Ягоди стають просто золотими. І хто понесе ці витрати? Виробник. Бо ціна не зміниться», – розказує агрономка.

Глобальна ціль – оздоровлення нації 

Органічний агробізнес – це першочергово палке бажання. Жінки діляться, що насправді фірма не має великої рентабельності. «Та ми маємо більш значущі глобальні цілі – оздоровлення нації. Це ідея, яку ми втілюємо у життя. І намагаємось щось заробити. Як би це важко не було», – каже Олена.

Любов також наголошує, що часто буває нелегко: «Через війну та невизначеність ми висадили полуницю лише для розмноження і не садили для плодів. Тож цього року залишились без промислової врожайності цих ягід. Маємо малину і заклали посадки на наступний рік, тож тримаємось».

На щастя, у фірми немає значних втрат на господарстві, тому вони не очікують якоїсь допомоги. «Ми втратили один наш автобус, яким розводили сезонних працівників. Тож міжнародні благодійники видали нам компенсацію, і хоча це трошки менша сума за необхідну, але ми дуже вдячні», – розказує Олена.

Нині агрофірма міцно стоїть на ногах, працює і дає роботу людям у селі. 

Ідея, яку втілюють у життя, – оздоровлення нації. Фото: ШоТам.

«Тим, хто зараз тільки починає свій шлях у бізнесі, я раджу не боятись, – ділиться Олена. – Так, це непросто, але все реально. Навіть якщо є відчуття, що ви чого не знаєте чи не можете, починайте. Коли труднощі зʼявляються, тоді виникають сили їх долати, а поміч приходить звідки її не очікуєте».

«Ми стали сильнішими і в якомусь сенсі більш націоналістичними. Напевно, це не те, чим маємо пишатись, але ми радикалізуватись не з власної волі – нас змусили. Це стало питанням виживання», – підсумовує Любов.