Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
>

Суспільство

Я повернувся з Польщі, аби захищати Україну. Історія волонтера та бійця ЗСУ Максима Михайлика

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Новини про початок повномасштабного вторгнення наздогнали його у польському Вроцлаві. І вже за кілька годин після цього він повертався додому – в автобусі, заповненому чоловіками. Усі вони їхали захищати свою країну.

Це історія Максима Михайлика, волонтера організації «Будуємо Україну Разом», який, маючи шанси перечекати війну за кордоном, не зміг залишатися осторонь. Сьогодні він вже склав присягу ЗСУ та разом із тисячами інших захисників і захисниць дає відсіч російським окупантам.

Волонтер та боєць ЗСУ Максим Михайлик

Максим Михайлик

Волонтер руху «Будуємо Україну Разом», військовослужбовець ЗСУ

Усе почалося з дослідження української історії

Я родом з Полтавщини, у 2012 році захопився патріотичними ідеями. Почав досліджувати історію. Так мене «занесло» на Революцію Гідності в Полтаві та Києві.

Після цього впродовж двох років очолював полтавський осередок «Пласту», а згодом вступив до Української Академії Лідерства. Закінчив навчання і зрозумів, що хочу робити щось практичне. У мене були цілі, мрії.

Так познайомився з волонтерським рухом «Будуємо Україну Разом». Я розглядав «БУР» як класний інструмент, аби створити молодіжний центр в Нових Санжарах Полтавської області. І ми його створили. Через пандемію коронавірусу та інші фактори центр вже закрився. 

Але тоді все було класно. Коли ми все запустили, мене запросили в «БУР» працювати над проєктами. Я погодився і займався цим півтора-два роки, працював над розвитком осередків.

Команда руху
Команда «Будуємо Україну Разом», 2020 рік.

Новий етап війни я зустрів у Польщі

Останні пів року я вигорів. Тоді був у Львові, пішов працювати в службу таксі. Пізніше поїхав до Польщі, влаштувався на склад Amazon. Якщо чесно, я навіть не знав, коли саме повернусь до України і чи буду взагалі щось розвивати тут. Потрібно було повністю змінювати цілі, власні пріоритети, заробляти гроші. Ось такими були мої думки до 24 лютого.

Михайлик під час навчання в УАЛ
Максим Михайлик під час навчання в Українській Академії Лідерства.

У Польщі я був зі своєю дівчиною. Вона хотіла повертатися до України, ще коли лише повідомляли про ймовірні загрози повномасштабного вторгнення. Я її стримував, казав: «Ні».

Ранок 24 лютого почався зі сповіщень у Telegram – новин про початок нового етапу війни. Серце закалатало. Був шок. Було незрозуміло, що робити. Перша думка – дати дівчині ще трохи поспати. Наступні кілька годин ми сварилися. Я казав: «Ні, ти нікуди не поїдеш. Ти допомагатимеш з Польщі, разом зі мною. Ми залишаємось тут».

Гімн на площі Вроцлава підштовхнув повернутися додому

В обід ми пішли на центральну площу Вроцлава. Там було кілька десятків людей, зазвучав Гімн України. І вийшло так, що його співав лише я. Поруч не було нікого, хто міг би підтримати цей спів. І це мене якось так «увімкнуло» тієї миті.

Я зрозумів, що ні. Почав згадувати друзів, близьких. Якщо чесно, стало дуже страшно. Я злякався за рідних. Розумів, що не витримаю просто сидіти в Польщі. Так, є багато людей, які залишилися за кордоном. Але я розумів: мені буде значно легше, коли знатиму, що я обороняю свою країну. Я тут корисніший. За мене ніхто себе не підставляє, навпаки, я разом з тими, хто готовий захищати себе та інших.

Максим Михайлик повернувся з Польщі, аби приєднатися до лав ЗСУ

Мабуть, тоді я пригадав і присяги, які складав разом із друзями. Спочатку ми склали присягу воїнів Української Повстанської Армії. І це був той вибір, якого я не хочу зрікатися. Потім складав «Пластову» присягу. А отже, був готовий скласти й присягу воїна Збройних сил України.

До мене підійшла моя дівчина. Вона ще не знала, що я змінив рішення. І тут я кажу: «Окей, ми їдемо». Вона дуже зраділа. І ми одразу вирушили додому.

Наш автобус – це чоловіки, які поверталися, аби воювати

Ми були трохи на емоціях, абсолютно не знали, що буде тут, в Україні. Придбали квиток на перший автобус, що вирушав із Вроцлава 24 лютого. Зайшли, а серед пасажирів – здебільшого дорослі чоловіки. Усі поверталися.

І ще не було зрозуміло, яка насправді ситуація. Ми бачили лише російські колони, що заходили цілий день. Десь почали обстрілювати, але більше – нічого. Я розговорився з цими мужиками в автобусі. Усі казали: «Та як так? У мене там жінка, хата, діти!». І це додавало мотивації.

Ми перетнули кордон і побачили 15-кілометрову чергу в напрямку Польщі. І наш автобус, який звідти прямував до України.

Дівчина стала медиком, я – бійцем ЗСУ

Наступного дня ми пішли до військкомату. Там були величезні черги. Оскільки в мене не було досвіду, мене туди не брали. До того ж, не було військових документів. Усе давно загубилося. І ми вирішили: якщо не беруть у військкоматі, підемо в «Правий сектор». Пішли, записалися добровольцями.

Після цього пройшли кілька тренувань. Моя дівчина зараз вже тренує інших як медик, допомагає інструкторам. А мене в «Правому секторі» спробували залучити до комунікаційної роботи. Однак я перебував у такому стані, що було не до організаційних робіт.

Тоді я пішов до нашого офісу «БУР». Почав допомагати, чим можу. Згодом все ж зателефонували з військкомату. Сказали, що формують взвод. Керівником був «пластун», і він збирав усіх своїх – перевірених. Я спробував туди пробитись, але вийшло так, що військкомат перекинув мене до іншої частини.

Максим Михайлик у лавах ЗСУ

Усі заряджені й готові зустрічати ворога

У перші дні, коли було достатньо часу, ми організувалися за тим, хто й що вміє. Наприклад, хтось мав аптечку, й казав: «Я проходив навчання з домедичної допомоги, давайте тренуватися».

А потім був переїзд. Я захворів, лежав, кашляв. Але дивлюсь: пацани щось прибирають, чистять. І аж мурахи по шкірі. Усі такі заряджені! Ніхто не хоче сидіти й чекати наказу командування. Звісно, в Збройних силах завжди треба чітко дотримуватися наказів. Але всі дуже мотивовані. І це допомагає. 

Сьогодні я вже виконую свої обов’язки солдата: облаштування позицій, наряди тощо. І поза тим постійно тримаю зв’язок з волонтерами БУРу, Пласту та кількох інших організацій. Вони вже привезли багато корисних речей на всю роту: тепловізори, військові аптечки, броніки, розгрузки і багато іншого. ЗСУ, на жаль, не в змозі забезпечити всім необхідним, тому ця допомога від волонтерських організацій дуже виручає.

Читайте також: Волонтери руху «БУР» облаштовують житло для українців, які втратили дім. Як допомогти

Ну і коли є можливість – проводимо навчання один для одного, я теж ділюся тим, що знаю з часу свого пластування та навчання в УАЛ. Зокрема, проводив заняття з першої допомоги на полі бою для свого взводу.

Наш батальйон кинули на передок. Тримаємо тут оборону . Поки що, крім мінометних обстрілів наших позицій, нічого серйозного не було. Готуємося зустрічати ворога, бо кожного дня можливий прорив до наших позицій. Тому ми завжди напоготові. Усі заряджені й готові прикривати один одного.

Суспільство

Волонтер врятував поранену жінку у Харкові, прикривши її собою (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Він прикрив собою поранену жінку, коли на Харків сипались снаряди «Градів». Денис – інструктор Товариства Червоного Хреста України. Він волонтерить вже 7 років.

Разом із загоном швидкого реагування першим вирушає у небезпечні місця. Того дня вони потрапили під обстріл у центрі Харкова.

Денис саме допомогав пораненій жінці. Попри всі інструкції та протоколи він залишався поруч із нею. Хоча поряд продовжували вибухати снаряди.

«Насправді, я вже тримав рану, тому якщо б я відпустив, можливо б… Хоч там і був накладений турнікет, потрібно було рятувати життя», — Денис Петренко, волонтер.

Випадково відзняте відео облетіло соцмережі.

«Тепер мама знає все: де я і чим я займаюся. Я через деякий час, можливо за пів року, з’явлюся перед нею», — Денис Петренко, волонтер.

Після війни Денис мріє працювати у швидкій допомозі. А поки що продовжує рятувати людей у гарячих точках. Та тепер одягає бронежилет і на звичайні виїзди.

«Я просто, як би так сказати, залишився з людиною, коли це було потрібно. Ми ж так і працюємо», — Денис Петренко, волонтер.

Дивіться відео: Як поводитися із вибухонебезпечними предметами: анімація від Шотам

Читати далі

Суспільство

Як поводитися із вибухонебезпечними предметами: анімація від Шотам

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Друже, привіт. Маємо серйозну розмову. В Україні війна і третина нашої території замінована. Це означає, що небезпека зберігається і вона реальна, а не віртуальна.

Знаємо, що ти любиш знімати вибуховий контент у тік-ток, але дослухайся до наших порад. Так твоя цікавість не перетвориться на смертельний челендж у соцмережі. Це не жарти.

Звертай увагу на все довкола. Дивитись під ноги, на підозрілі предмети в людних місцях. Якщо ти з родиною повернувся додому, де тривали бойові дії, будь ласка, будь обережним. Ворог міг залишити неприємні сюрпризи на подвірії або у погребі.

Підозрілі предмети виглядають ось так. Це може бути міна, касетні боєприпаси, гранати, розтяжка. Запам’ятай, як це виглядає і якщо побачив такі предмети, то одразу набирай 101 та 102. У жодному разі не торкайся таких предметів.

Що не можна робити з вибухонебезпечними предметами:

  • підходити, торкатися предмета та пересувати його,
  • заливати його рідинами, засипати ґрунтом або намагатися чимось його накривати,
  • намагатися самостійно знешкодити предмет,
  • здійснювати щодо нього будь-які самостійні дії: звуковий, світловий, тепловий чи механічний вплив, вибухові речовини, отруйні та чутливі до механічних впливів і нагрівання.

Якщо побачив такий предмет – поклич дорослих і дотримуйся інструкцій. Бережи себе та своїх рідних!

Дивіться відео: Обережно, заміновано! Дитячий мульт про небезпечні предмети від ШоТам

Читати далі

Суспільство

Художниця намалювала українців у вигляді патріотичних котів і зібрала $2000 для ЗСУ (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Гроші на ЗСУ збирають навіть коти. Дніпрянка Анна Тітова малює українців у образах котів і завдяки картинам зібрала вже 2000 доларів для ЗСУ.

«Оце в мене такий буде котик, який повзе по стовпу, щоб повісити на нього роутер. Щоб був зв’язок», — Анна Тітова, художниця.

Коти-військові, коти-волонтери, коти-поліцейські, коти-рятувальники. Це лише частина персонажів, натхненних народними улюбленцями. Такими як жінка з банкою огірків чи роми, що вкрали ворожий танк.

«Україна наразі стала такою сильною мемною столицею, настільки важливою у світі, що цим не можна, як мені здається, творчій людині не надихатися», — Анна Тітова, художниця.

Мисткиня створила вже 32 зображення. На основі малюнків розробляє мерч, який продає в мережі, щоб допомогти ЗСУ.

«Коли вже котиків було багато, люди почали казати: «А я хочу футболочку, а я хочу магнітик». І ми зробили, замовили листівочки. Волонтери з Дніпра сказали «А можна ми в вас замовимо листівкочки?» — «Так, можна». «А можна, ми їх назвемо «аніточками»?» — я кажу: «Ну, можна».

Зупинятись не планує – мріє намалювати ще 90 котиків. А яких пухнастих героїв хотіли б побачити на картинах Анни ви?

Дивіться відео: Волонтери «Львівського оборонного кластера» одягнули в бронежилети 30 тис. військових

Читати далі