Суспільство
«Я піду в далекі гори». П’ять українських фільмів про Карпати
ШоТам разом з першим українським онлайн-кінотеатром Takflix презентують вам добірку «Я піду в далекі гори». Це п’ять знакових фільмів про Карпати, що визначають образ гір в українській культурі. Гори постають як простір нестримної свободи, автентичності, втечі. Добірка доступна до перегляду на всіх територіях світу мовою оригіналу з англійськими субтитрами.
Матеріал підготовлений у партнерстві з Takflix та за фінансової підтримки Добродіїв ШоТам. Це наші читачі, які підтримують нас фінансово на щомісячній або одноразовій основі. Спеціально для них Takflix пропонує промокод, який дає 10% знижки на перегляд українських фільмів з добірки. Якщо ви наш Добродій, то знайдете промокод у нашій закритій спільноті на Facebook. Якщо ж тільки хочете дізнатися, як стати Добродієм ШоТам – можете почитати про це тут.
1. Класична стрічка «Тіні забутих предків»
Фільм Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» знятий без мільйонних бюджетів та яскравих декорацій сколихнув весь світ. Ця стрічка здобула 39 міжнародних нагород, 28 призів на світових кінофестивалях, а відомий сербський режисер Емір Кустуріца назвав «Тіні забутих предків» найкращою картиною знятою у світі. А нещодавно саме ця стрічка зайняла перше місце в рейтингу 100 найкращих фільмів в історії українського кіно від Довженко-Центру. І хоча фільм вийшов у світ ще у 1964 році і досі він не перестає бути популярним.
Драма «Тіні забутих предків» була знята у селі Жаб’є та околицях села Криворівня Верховинського району Івано-Франківської області. Саме тут Михайло Коцюбинський написав свою повість. Режисер активно вивчав побут, звичаї та народні костюми гуцулів. Сергій Параджанов навіть відмовився жити в готелі, щоб якомога краще передати карпатський колорит у фільмі.
Драматична історія розвивається на тлі карпатських гір на березі річки Черемош. Іван Палійчук знайомиться з Марічкою Гутенюк, донькою вбивці його батька, дає їй ляпаса і викидає хустку в річку. Проте замість ворожнечі між ними виникає приязнь. Іван та Марічка ростуть разом, проводять багато часу та закохуються одне в одного. Однак їх родини, які ворогують між собою, обурені їх стосунками. У той час погано велось господарство, тому Іван приймає рішення вирушити на заробітки, але повернутись до зими та одружитись з Марічкою. Однак дівчина несподівано гине. Про це дізнається Іван, він замикається в собі та довго ходить понурий. За кілька років одружується з Палагною. Однак чоловік продовжує тужити за Марічкою.
2. Трагікомедія «Мої думки тихі»
Трагікомедія «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча з Ірмою Вітовською в головній ролі розповідає про подорож фрилансера та його матері до Карпат у пошуках мітологічної пташки. Фільм вийшов у 2019 році і зібрав 10 млн гривень за сім тижнів кінопрокату та демонструвався на більш як сімдесяти світових кінофестивалях.
Цей фільм передає неймовірні краєвиди Карпат. Але в основі стрічки закладений більш глибокий сенс. Підіймається вічна проблема батьків та дітей. Фільм з’явився завдяки історії з життя українського звукорежисера і композитора Дмитра Кравченка. Він на фрилансі отримав замовлення записати звуки тварин української фауни і разом із батьком вирушив у експедицію Черкаською області у пошуках цих звуків.
У фільмі «Мої думки тихі»звукорежисер Вадим отримує замовлення – записати голоси закарпатських тварин. Це може стати його шансом назавжди залишити «незручну Україну» і переїхати до Канади, якомога далі від проблем. Помічником у цьому стає його мама, яка не пускає свого сина на роботу до Канади. Мама Галина, яка поїхала разом із ним до Рахівського району, постійно заважає та відвертає увагу. То вона вчить кермувати авто, то його лагодить, бо стара машина ламається (особливо після сварки). І через це здійснення заповітної мрії стоїть під великим питанням.
3. Документальна стрічка «Жива ватра»
Фільм «Жива ватра» Остапа Костюка вперше вийшов в український кінопрокат 29 вересня 2016 року. Стрічка оповідає історію гірських вівчарів, які щороку покидають домівку на чотири місяці, щоб вигнати отари на пасовища. Фільм брав участь у міжнародному фестивалі в Карлових Варах та отримав спеціальну нагороду журі на кінофестивалі Hot Docs у Торонто.
Це історія про трьох чоловіків різних поколінь, які живуть в українських Карпатах: 82-річного Івана, який похоронив дружину та сам готується до похорону, 39-річного Василя, який керує тваринним господарством, та 10-річного Іванка, який починає життя з чистого листка в школі-інтернат у райцентрі. Та прийде весна і всі троє піднімуться в гори услід за вівчарським покликанням, яке все важче продовжувати в сучасному світі. Це історія про те, слідувати традиціям в епоху гаджетів та швидкісного інтернету. Фільм показує конфлікт двох світів, істинні цінності та людську працю, любов, родину, місце під сонцем, вогонь живий і вівчарство — усе це в голові маленького хлопчика, котрий, може, стане пастухом.
4. Мюзикл «Гуцулка Ксеня»
Стрічка «Гуцулка Ксеня» Олени Дем’яненко, який вийшов у 2019 році, – розказує про українського емігранта Яро, який 1939-го року приїхав з сім’єю до Карпат, щоб одружитися зі свідомою українкою. За основу літературного сценарію фільму взято лібрето однойменної оперети Ярослава Барнича. Стрічка отримала гран-прі фестивалю Atami Film Festival у Японії та приз за «найкращу пісню» і «найкращому композиторові» на премії «Золота Дзиґа».
У стрічці зображений колоритний побут гуцулів, замилування карпатськими краєвидами, але головне – музика. Саундтреки до фільму виконує гурт Dakh Daughters. Зйомки фільму відбувалися в Карпатах і в Житомирський області, та понад 15 об’єктів були збудовані для фільмування на кіностудії імені Довженка в Києві. Фільм за своєю структурою дуже модерновий. Та й режисерка каже, що зняла модернову мелодраму у стилі українського танго, досить несподівану для глядача.
1938 рік. У карпатське селище Ворохта приїздить американець українського походження Яро, щоб одружитися зі свідомою українкою. Тільки за цієї умови він успадкує великі статки померлого батька, українця-емігранта, що довгий час прожив в Америці. У Карпатах Яро знаходить своє справжнє кохання. До введення радянських військ на територію Західної України залишається кілька тижнів.
5. Короткометражний фільм «Дім»
Ця 12-хвилинна драма сценаристки та режисерки Ірини Цілик, лауреатки американського кінофестивалю Sundance за найкращу режисерську роботу у категорії світового документального кіно за стрічку «Земля блакитна, ніби апельсин» (2020), розповідає про події, що відбуваються у другій половині 1940-их років на Галичині.
На відміну від інших фільмів, тут немає яскравих карпатських краєвидів. Весь фільм в темних, малоконтрастних тонах – гори та зелень здаються майже чорно-білими. Це навіює гнітючу атмосферу та безвихідь.
За сюжетом, карпатський ліс і серед нього двоє – Славко і Нуся, що зупиняються на ночівлю в маленькій хатині, яка більше подібна на зимівку для худоби, ніж повноцінне житло. Втім, варто героям зайти до неї, як стається диво: всередині це велика міська квартира кінця 30-х років зі старовинними меблями, численними полицями книг, картинами на стінах. Та й самі герої тут виглядають як міська інтелігенція. Тут, всередині свого дому вони майже щасливі. Стрічка показує нам, що коли немає шляху назад, а повсюди небезпека, все, що ми можемо, – зберегти свій дім в собі.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
«Культурні сили» та платформа «Меморіал» 26 березня провели захід, який присвятили розвитку культури підтримки жінок, які втратили чоловіків на війні. На події відбувся відкритий діалог між лідерками громадянського суспільства, представниками патронатних служб, військовими, волонтерами та митцями.
Про це повідомили в «Культурних силах».
Що обговорили на заході
Подію організували для того, аби почати діалог на важливу тему, яку можуть оминати у суспільстві через її важкість. Спікери обговорювали, як не залишати жінок, які втратили коханих наодинці з горем, а також як навчитися не шкодити, натомість вміти підтримувати і турбуватися.
На панелі «Культура підтримки» керівниця психологічного простору «ПроЖИТИ» Катерина Чижик розповіла:
«Для мене особисто одним із тригерних слів було “тримайся”. Нема мені за що триматися, нема за кого триматися. І ще, коли сусіди або хтось кажуть: “та молода, ще вийдеш заміж” — це саме болюче, що можна сказати жінці, яка втратила свого коханого чоловіка».
Катерина втратила свого чоловіка у 2023 році. Аби пережити цю подію, жінка почала створювати власне місце сили. У цей період виник психологічний простір «ПроЖИТИ».
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
У «Культурних силах» зазначили, що саме в громадському секторі започатковують проєкти, які можуть полегшувати проживання горя втрати.
«Якби не громадський сектор, я взагалі не уявляю, що було б з багатьма членами родин загиблих. Громадським організаціям, які підтримують рідних і близьких загиблих воїнів, треба об’єднувати зусилля, бо державним органам та суспільству часто байдуже на їх проблеми»‚ — розповіла очільниця фонду «Маємо жити» Оксана Боркун.
Також важливою темою для жінок, які втратили своїх чоловіків, є збереження пам’яті про них. Керівниця патронатної служби «Азов.Супровід» Ріна Рєзнік зазначила:
«Є величезна кількість онлайн-петицій про присвоєння звання Героїв України. І ми з одного боку розуміємо, що кожен з загиблих — герой цієї країни, а з іншого боку також розуміємо, що не можемо забезпечити кожному цю державну нагороду, назву міста, назву вулиці й таке інше. Зараз це є найбільшим випробуванням, як весь цей обсяг горя акумулювати і дати кожній індивідуальній, величезній, серйозній трагедії достатньо простору і місця для того, щоб це вшанування було достатньо гідним і великим».
Презентація кліпу «Місто наречених»
На події «Культурні сили» представили новий кліп на пісню Саші Чемерова «Місто наречених». Його присвятили жінкам, які пережили втрату. У кліпі знялася Таті Сонце (Тетяна Мельник).
«Головна героїня цього кліпу не актриса, це жінка, котра втратила свого коханого на війні. І тут на екрані ми можемо бачити не гру, а власне проживання втрати», — зазначив засновник платформи «Культурні сили» Миколай Сєрга.
Автор пісні Саша Чемеров поділився своїми емоціями від переглядання кліпу:
«Як і всі присутні, я вперше дивився цей кліп. І мені важко було втримати сльози. Моїм завданням було не констатувати факт втрати, а дати надію. Тому що життя все ж таки продовжується, все ж таки життя має сенс».
Довідка
«Культурні сили» — це платформа, що об’єднує військових творчих професій, культурних діячів, аналітиків та волонтерів. До цієї платформи входять такі проєкти та бренди:
- «Культурний десант»;
- «Книга на фронт»;
- «Фронтова студія»;
- «Оркестр 59» тощо.
«Культурні сили» формують та розвивають воїнську культуру, забезпечують морально-психологічну підтримку військових, підтримують родини загиблих, розвивають культурну дипломатію та впроваджують стратегії впливу через культуру та мистецтво.
Нагадаємо, що «Культурні сили» провели у Києві відкриту розмову, присвячену колективній пам’яті.
Фото: «Культурні сили»
У Києві відкриють новий креативний простір MLYN design hub, присвячений сучасному українському дизайну. Відвідувати простір можна буде щодня та безплатно. Відкриття MLYN design hub запланували на квітень 2025 року.
Про це повідомили у команді простору.
Що буде в MLYN design hub
Простір працюватиме у стінах колишнього заводу «КиївМлин», у якого й запозичили частину назви. Головна мета проєкту — знайомити українців з якісними предметами інтер’єру, що виробили в Україні, та популяризувати їх.
Українські виробники та дизайнери зможуть представляти свої роботи у межах експозицій інтер’єрних предметів. Виставкова зала оновлюватиметься кожні три-чотири місяці.
«В MLYN design hub ми прагнемо зробити сучасний український дизайн більш помітним для широкої аудиторії. Тому відкрили цей простір — затишний, дружній, наповнений подіями, який щоденно дає можливості для розвитку і популяризації дизайну. Тут українські виробники і дизайнери можуть представити свої роботи на постійній основі, а відвідувачі — відкрити для себе якісні, естетично довершені предмети інтер’єру, створені в Україні», — зазначив засновник MLYN design hub Роман Михайлов.
Читайте також: «Довженко-Центр» запускає у шести містах кіноклуб
Перша експозиція
Першою виставкою у просторі стане експозиція під назвою «Зерно». Її створили під кураторством артдиректорки простору Ярослави України.
«Експозиція “Зерно” представить інсталяції різних інтер’єрних зон, скомпонованих з предметів українського виробництва. В ній ми переосмислимо традиції нашого дизайну в потоці сучасних тенденцій», — розповіла Ярослава Україна.
MLYN design hub працюватиме щодня, вхід для відвідувачів вільний. Експозиційна зона працюватиме з 10:00 до 19:00, а подієва зала прийматиме заходи до 23:00. Простір розташований за адресою вулиця Спаська, 36/31, на другому поверсі.
Раніше ми писали, що анонімний митець зі Львова зібрав понад мільйон гривень на військо за допомогою картин.
Фото: MLYN design hub
