Хто сказав, що у 66 років пізно опановувати смартфон? Галина Плотницька, відома як «Цифрова бабуся», веде блог, у якому допомагає своїм одноліткам не просто подружитися з гаджетами, а й показує, як жити повним життям після виходу на пенсію.
#ШОТАМ розповідає історію жінки, яка робить «сторібук» для онуків, легко розпізнає фейки і спілкується з чатом GPT.
Галина Плотницька
веде інстаграм-блог «Цифрова бабуся»
Як з’явилася «Цифрова бабуся»
Я починала працювати вчителькою математики у Запоріжжі. А вже у 23 роки, за свій, як тоді казали, «занадто активний язик», мене призначили завучем школи. Але мені завжди було важко миритися з безглуздими обмеженнями радянської системи. Вони мене душили, і я пішла.
У декреті випадково почула про науку соціоніку, яка мене захопила. І я почала працювати з цими знаннями у першому приватному виші Івано-Франківська. Саме там вперше навчилася користуватися комп’ютером.
Пізніше побачила, наскільки жалюгідним буває життя пенсіонерів. Людина втрачає стабільний заробіток, друзів, колег, звичне коло спілкування. Не має сил допомагати дітям, як би хотіла. І почуваєшся непотрібною.
У 2019 році ми з моєю однокласницею зареєстрували громадську організацію «Ба і Ді Клуб». Ми завжди наголошували: люди на пенсії не мають доживати, вони мають жити.
Тому організовували різні заходи та майстер-класи. Ми живемо у час технологій, і важливо було також навчати комп’ютерної грамотності.
Під час пандемії ми перейшли в онлайн, а з початком повномасштабного вторгнення почали працювати з дітьми-переселенцями.
Згодом я вигоріла, бо замість улюбленої роботи змушена була постійно шукати гроші для команди. Подумала: «Досить. Тепер тільки сім’я, онуки, і більше нічого». Але видно, мені на роду написано ще щось робити.
Коли я задумалася, чим далі займатися — вирішила ділитися знаннями зі своїми однолітками і почала вести блог «Цифрова бабуся».
Смартфони — це вимога часу. Моє покоління їх боїться, і я теж. Коли з’являється нова програма, я спершу тримаю її «на відстані», а тоді поступово підходжу ближче, знайомлюсь. Цікавість бере гору: «А чи вийде освоїти?».
Бабуся на варті кібербезпеки
Я веду блог, аби старші люди відчули себе потрібними. Коли ми самі можемо оплатити комуналку, перевірити рахунок, розпізнати фейки, вчимося чогось нового, то не почуваємося немічними. І найголовніше — завжди зі своїми рідними на зв’язку.
Я пам’ятаю, як уперше боялася смартфона. Донька сказала: «Мамо, там є зелений кружечок із трубкою. Просто посунь пальцем, коли я телефоную». Якщо моя дитина впевнена, що я це вмію — вона спокійна за мене.
Ваше покоління народилося в час, коли технології вже були. Я була в захваті, коли побачила, як мої онуки, які ще не вміли читати, відправляли голосові повідомлення у чат до гри. Це світ, у якому ви народилися, а ми — досі його боїмося.
Також не кожна бабуся зробить «сторібук» для десятирічного онука, а я роблю. Якщо йому не подобається читати з книги — створюю текст у телефоні. Якщо вчителька сфотографувала завдання з дошки, а він каже: «Я тут нічого не розумію», відповідаю: «У тебе ж є чат GPT, відправ фото і попроси написати текст». І він розуміє: бабуся говорить його мовою.
У своєму блозі я розповідаю, як розпізнати шахраїв в інтернеті. Усі фейки, про які пишу, ловила на собі. Спочатку відповідала шахраям, перевіряла інформацію через «Дію» та писала у банки. Тепер ділюся цим із підписниками. Якщо щось не можу перевірити сама — користуюся штучним інтелектом. Наприклад, можна онлайн перевірити, чи несе загрозу сайт.
Мої підписники пишуть, що вдячні за мій контент. Але є й критика — мовляв, я спілкуюся із «залізякою з-за бугра». Хоча більшість відгуків — позитивні, особливо від молоді.
Далі я хочу більше розповідати про те, як захистити себе, знаходити улюблене радіо та оплачувати комуналку. Смартфон — це засіб комфортного життя. Це економія часу і навіть нагадування, коли треба випити ліки, навчання чогось нового. І найголовніше — це постійний зв’язок зі своєю родиною.
«Смартфон — це не зайва трата грошей»
Колись я прочитала дослідження про те, що у мавп є бабусі. Дослідники стали спостерігати, щоб зрозуміти, для чого вони потрібні. Виявилося, що бабусі передають навички, коли мама і тато охороняють територію або здобувають їжу. А як нам зараз передавати навички, якщо онуки живуть не зі мною?
Бабусі завжди були хранительками роду. Колись ми передавали досвід у колискових і казках, потім у книжках, а тепер — через смартфон. Якщо я маю телефон, то можу записати свій улюблений рецепт. Якщо вмію користуватися сховищами, можу зробити книгу рецептів і передати своїй внучці.
Я дуже хочу, щоб мої однолітки зрозуміли, що смартфон — це не зайва трата грошей на модну цяцьку, а інструмент спілкування з собою, родиною, друзями і світом.
