Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Я фіксую історію на фото. Це Анна Сенік – етнофотографка, яка відроджує забуті українські традиції

Опубліковано

Як зафіксувати історію на фото та зберегти традиції для наступних поколінь? Знає перша українська етнофотографка Анна Сенік. Вже понад десять років вона подорожує країною та фотографує українців у традиційних народних вбраннях.

Нині в її доробку майже 200 альбомів із мешканцями різних областей України. Про пошук моделей, співпрацю з колекціонерами старовинного одягу, облаштування локацій серед поля та цінність світлин Анна Сенік розповіла команді ШоТам.

Анна Сенік

українська етнофотографка

За освітою фінансистка, за покликом – етнофотографка 

Я маю фінансову освіту й працювала в цій галузі десь до 2014 року. Останні майже десять років моя професійна діяльність була зосереджена в пресслужбах державних та місцевих органів влади. Однак нині я повністю віддана справі, яку дійсно люблю, – етнофотографії. Роботою це назвати не можна, тому що багато фотосесій відбуваються безоплатно або ж я навіть вкладаю власні кошти. 

Щодо захоплення фотографією та культурою, то в своїй родині я першопроходець. Скільки себе пам’ятаю, мене завжди приваблювала естетика традиційної культури. Я народилася й зростала в Києві, а єдиним місцем, де могла бачити традиції, було село. 

Родина мого батька походить із Вінницької області. Його батьки на пенсії повернулися жити в село, звідки родом дідусь. Не можу сказати, що там досі збереглася автентика, але ще існувало доволі багато побутових традицій. Також для мене село – це близькість із природою, сільське господарство. Усе разом творило дух автентичної української культури. І це середовище було для мене улюбленим і комфортним. 

Із альбому «Гуцульська діва».

Пригадую, перші світлини я зробила 11-12 років тому. Спершу були спроби в ретро стилі, та майже відразу після цього я захопилася українським традиційним одягом. Перші етнофотосесії були доволі умовні, вони відрізняються від тих, які я роблю зараз. 

Та все ж я добре пам’ятаю дебютну в цьому жанрі зйомку. Моделлю була дівчина на ім’я Анна. На ній була моя довга вишита сорочка, а для локації ми обрали музей народної архітектури та побуту в Пирогово. 

Я фотографую насамперед для себе

Фактично я започаткувала напрям сучасної української етнофотографії. Звісно, я не перша, хто фотографує людей у традиційному одягу, це робили й сто років тому, й у радянську добу. Але я першою в Україні почала робити саме постійні тематичні фотозйомки.

Мені приємно, коли люди кажуть, що я утверджую українську культуру. Але, з іншого боку, я фотографую, тому що люблю це робити. Будь-яка інша відповідь буде лицемірством. Я беру в руку камеру і йду до моделі, бо насамперед це моя улюблена справа.

Із альбому «Румунське золото».

Якщо з’явилася ідея – потрібно братися одразу

Я вже маю 190 альбомів, але, сподіваюсь, не зупинятимусь на цій цифрі. Нині повертаюсь до свого звичайного темпу, адже з початком повномасштабної війни у творчості була пауза. Після 24 лютого я пішла до війська. Це був власний порив і громадянська позиція. До того ж у мене були навички роботи прессекретарем у військових структурах, тож знала, що можу бути корисною. Бажання фотографувати з’явилось десь у червні минулого року.

Я не ставлю якість світлин на конвеєр, але якщо є ідеї, берусь за них відразу. Зазвичай з’являються певні чинники, які змушують працювати швидше. Цей процес можна порівняти з тістом: якщо воно «пересидить», то з нього важко щось спекти. Моя робота – це комунікація з великою кількістю людей і важливий фактор співпадіння, щоб мали час асистенти, модель, костюмер, а ще – потрібна відповідна погода. Тож, коли всі обставини складаються, ми не відкладаємо задумане на потім.

Етнофотографія – це про живопис, а мої роботи – про красу 

Насправді мене мало цікавлять інші фотографи. Я зосереджуюсь на живописі. Етнофотографія – це похідне від живопису. Світлина, особливо та, яка є об’єктом традиційного образу, має наслідки живопису. Тому я дивлюсь на картини, а не на роботи колег. Надихаюсь полотнами епохи Відродження, фламандським бароко, голландським живописом. Також надихають митці, які працювали із українською темою, – це Пимоненко, Кричевський та інші.

Мені як творчій людині потрібне натхнення. Неможливо пояснити, звідки воно приходить, будь-що може стати поштовхом: мистецтво, щось побачене, люди. От, наприклад, найсвіжіша зйомка – та, що з тюльпанами, – її кольорова гама, весна, стрій, локація уявлялась мені за роботами Яна Вермера. Я шукала подібну фактуру до його роботи «Молочниця». Мої світлини не повторюють картину, в елементах немає нічого спільного – тільки кольорова гама, тло й настрій. Ці нюанси зрозумілі для мене, але не обов’язково мають бути очевидними для глядача. 

етнофотографка
Із альбому «Борщівські портрети».

А буває так, що зйомки затягуються в часі, оскільки мені важко знайти потрібну людину чи річ, або я не бачу цілісну картинку, не розумію, яким буде кадр. Тоді намагаюсь наситити себе іншими матеріалами: дивлюсь кіно, читаю книжки, виїжджаю на природу. А ще я не закладаю в свої роботи якусь глобальну ідею. Мої фото – передусім про естетику й красу.

Підготовка триває щонайменше два тижні

Переважна більшість моїх робіт про українок, де героями є юні дівчата, жінки в різному соціальному статусі, матері з дітьми. Є вже завершений військово-історичний проєкт «Воїн. Воля крізь віки». Він створений разом з істориком Миколою Балабаном, який є автором цього проєкту. Ми хотіли візуалізувати всі військові формування, що існували на території сучасної України від часів Київської Русі донині. Над проєктом працювали півтора року, залучали музеї, реконструкторів. Наразі цей цикл існує окремо. Плакати зі світлинами можна побачити на стінах у військових частинах, навчальних закладах. 

Сама фотосесія може тривати до п’яти годин, але підготовка розпочинається мінімум за два-три тижні. Усе залежить від ідеї – потрібно знайти локацію, костюми. Один образ вимагає простору, вулиці, інший – матиме кращий вигляд у приміщенні. На це впливає навіть матеріал строю, його фактура. Наприклад, вуличне світло, що потрапляє на тканину з усіх сторін, може «забити» її вигляд. А можна фотографувати ту саму річ у приміщенні, де світло, що падатиме з одного боку, підкреслить вишивку.

Уже під час фотосесії зі мною на майданчику перебувають від двох до п’яти людей. Це костюмер, асистент, який займається світлом, допомагає з моделлю, з реквізитом. Ще одну людину залучаю, якщо плануємо масштабні зйомки, коли треба переїхати, перенести щось. Ще хтось може знімати бекстейдж. Я прихильниця камерних зйомок, тобто не має бути глядачів, групи підтримки.

дідусь та бабуся у вишиванках
Із альбому «Удвох».

В об’єктиві може опинитися будь-хто

Героєм фотосесії може стати будь-хто. Дуже рідко працюю із професійними моделями. Можу запросити акторів театру чи танцюристів – людей, які працюють із мімікою й тілом. Та здебільшого на мої світлинах звичайні люди. Когось помічаю у соцмережах, інколи роблю кастинги, часто в своїх справах зустрічаю людей і запрошую їх стати в кадр. Єдині вимоги – це натуральний колір волосся, воно має бути довгим або нижче плеча й без особливих стрижок, обличчя – без косметичних втручань, а на видимих ділянках тіла не повинно бути татуювань. 

Одяг, що ви бачите на моделях, – із приватних колекцій. Інколи за користування вбранням можна домовитись, іншим разом – треба платити. Також я раніше мала власну невелику збірку, тож моделі вдягали мої речі. Старовинний одяг сам по собі цінний, але бувають екземпляри, в яких за честь фотографуватися. Наприклад, у фондах Полтавського краєзнавчого музею зберігають бомбезну юпку з перчиками, якій понад 200 років. 

Полтавщина – особливий регіон для зйомки 

Якщо говорити про образи, то, звичайно, найулюбленіший визначити не можна. Вони всі, як діти. Одні давались важче, інші – особливі через те, як вони «народжувались». Усі вони для мене безцінні спогадами, людьми в кадрі.

А от мій улюблений регіон – Полтавщина. Вона найбільш універсальна й зручна. Я маю на увазі у фактурах. Якщо брати західні регіони, де більше цупкі тканини, менш грайливі силуети, то вони сковують. Я не кажу про те, які образи красивіші, а про те, які інструменти кращі для роботи. Вбрання Полтавщини має багатошаровість і легкість, це передає динаміку в кадрі й дає більше можливостей для образів. 

Жінка у вишиванці на стулі. Фото: етнофотографка Анна Сенік
Із альбому «Полтавська Фріда».

Мої улюблені моменти фотосесії пов’язані зі етнозбіркою «Древо» Едуарда Крутька з Полтавщини. Він має музей у приватній садибі. Звідти кадри богині весни Лелі з козенятком. Там була зйомка магічної ворожби з великою кількістю свічок. 

Більше світлин про полтавський стрій можна побачити зараз на виставці «Традиції Полтавщини: живі образи», що до початку травня діятиме в національному заповіднику «Софія Київська». 

За рік мої роботи «побували» у семи країнах

Секрету, як зробити вдалу світлину я не маю, вам ніхто його не скаже. Я просто намагаюсь показати українську красу через світлини й поділитись нею з усім світом. За останній рік мала багато виставок в Україні, переважно фотографії «подорожували» Києвом. А за кордоном презентувала роботи в Японії, Франції, Ісландії, Португалії, Болгарії, Румунії, Греції. 

Призначення моїм роботам знайшлось і на поштових марках. Ця блискуча ідея належить батькові. Я ніколи не знаю, що робити з фотографіями після того, як вони створені, повністю зосереджуюсь на тому, який вигляд матиме світлина, витаю в красі й мистецтві. З подібними ініціативами мені допомагають інші світлі люди. Я дуже рада, що таку ідею вдалось втілити. Ще небагато залишається старих марок, їх можна придбати. Частину коштів відправляю Збройним силам. А незабаром будуть нові серії.

етнофотографка Анна Сенік
Із альбому «Чорна перлина».

Найкраща оцінка – це відгук людей

Не можу сказати, що пишаюсь своїми роботами. Є ті, якими задоволена. Мене роблять щасливою зйомки з тваринами і дітьми. Вони завжди найкращі, бо це про ніжність і любов. А ще я ціную те, як про мої роботи відгукуються люди. Хоча я не шукаю спеціально оцінок, але одна ситуація мене дуже вразила.

 Якось до мене звернулась одна з колишніх директорок музею голодомору й попросила світлини зі жнив. Вона хотіла роздрукувати фото й повісити на стінах у кабінетах працівників. Жінка пояснила, що в музеї все навіює згадки про смерть, страждання, тяжкий досвід української нації. Їй хотілось мати те, що нагадувало б про красу, яка збережена, ще жива. Слова про те, що мої зображення є уособленням збереження життя й краси, були для мене найвищою оцінкою.

Суспільство

В строї та з натруженими руками. Історик показав архівне фото українки разом з дочкою

Опубліковано

Український історик Микола Бандрівський показав архівну фотографію 1940-х років та поділився історією світлини зі своєю авдиторією. На знімку зображено дівчину, яка тримає за руку свою доньку. Одягнені вони в пишний стрій.

Про світлину історик розповів на своїй Facebook-сторінці з посиланням на Михайла Марковича.

фото: колекція Ніколая Піпаша

Історія світлини

Ця світлина була зроблена на початку 1940-их років в одному із сігетських фотоательє. А зображені на ній мама з донею, які мешкали у селі Нижня Апша поблизу Тячева, що в теперішньому Українському Закарпатті.

Нині це фото зберігається в музеї Марамуреша в Румунії як експонат із колекції Ніколае Піпаша.

Читайте також: “Крихкість існування”: Україна представить національний стенд на Лейпцизькому книжковому ярмарку

Акценти фотографії

“Жінка і її доня вбрані у дуже гарні строї: вона – у киптарику поверх білої вишитої на плечах сорочки, у темній хустці на голові, у спідниці з подолом нижче колін і у шкіряних чобітках. Натомість оте дитя, яке тримає мамцю за руцю, теж має пов’язану на голові хустку, але – білу. Обоє мають на своїх шиях разки делікатного намиста”, – зазначає археолог.

фото: колекція Ніколая Піпаша

Не все так просто з тією жінкою, що на світлині, наголошує далі пан Микола.

“Хоча вона і її доня парадно вбрані й, судячи по всьому, далеко не бідні, але придивіться до рук цієї молодої ґаздині: вони у неї натруджені і спухлі від тяжкої роботи. Можливо, через таку тяжку працю, сім’я цієї молодиці й стала більш-менш заможною”, – пише історик.

Нагадаємо, що нідерландський гурт Within Temptation зняв свій новий кліп у Києві.

Також ми повідомляли, що читати про минуле, щоб творити майбутнє. Сім книжок про історію України, які зрозуміє кожен.

Фото: колекція Ніколая Піпаша

Читати далі

Суспільство

Coca-cola інвестувала 3 млн доларів у реконструкцію дитячого садочка на Київщині

Опубліковано

У співпраці з Українським Червоним Хрестом Coca-Cola відбудовує дитячий садочок в селі Богданівка, що був підірваний російськими окупантами при відступі.

Про це повідомляє радіо NV.

Про допомогу від Coca-Cola

Відбудова в Богданівці розпочалася відразу, як ЗСУ звільнили села. Вже у травні відновив роботу завод компанії Coca-Cola, який працює на території Великодимерської громади понад 25 років.

Навіть після повномасштабного вторгнення на українському заводі Coca-Cola, де працювало 1,5 тисячі осіб, не було скорочено жодного працівника. 104 члени компанії нині служать в Збройних Силах України, їх робочі місця збережено та щомісяця виплачується середня заробітна плата.

Фото: Coca-Cola

“Відбудова дитячого садочка в Богданівці – це продовження проєктів Coca-Cola, спрямованих на підтримку українських громад”, – зазначив генеральний директор Coca-Cola HBC в Україні, Вірменії та Молдові Аднан Топіч.

Система Компаній Кока-Кола інвестувала у відбудову 3 млн дол. США, проєкт реалізовуватиме Український Червоний Хрест.

Читати також: Перетворили закинутий хутір на картинку з Pinterest: історія подружжя, яке зробило «дизайнерський ремонт» у сторічній хатині

Про дитячий садок

На території дитячого садочка “Півник” і в його околицях досі працюють вибухотехніки ДСНС. Оформити дозвіл на початок будівництва вдалося тільки на початку лютого. Завершення будівельних робіт та внутрішнього оздоблення садочка заплановано на 2025 рік.

Фото: Coca-Cola

Зараз жителі Богданівки возять дітей в садочки у сусідніх селах, місцева влада виділила для цього автобус.

Майбутній дитячий садок спроєктований професіоналами. В ньому будуть сучасні, просторі й світлі приміщеннями, які будуть побудовані з урахуванням всіх необхідних умов для дітей.

Український Червоний Хрест, виступає партнером проєкту. Сьогодні окрім гуманітарної діяльності, якою УЧХ продовжує займатися, чимало проєктів за його участі будуть пов’язані з відновленням України”, – розповідає генеральний директор Українського Червоного Хреста Максим Доценко.

Нагадаємо, що Укрзалізниця розпочала електронний продаж квитків на поїзди з Києва до Австрії.

Фото: Coca-Cola

Читати далі

Суспільство

Один постріл з “Джавеліну” зупинив ворожий штурм та знищив танк і 3 БМП

Опубліковано

Ворожий штурм було зупинено силами оборони завдяки точному пострілу з “Джавеліну”.

Про це повідомляють Сили оборони півдня України.

“Ворог пішов на штурм колоною з танку та трьох БМП, сподівався сховатися за рахунок задимлення, але від конкретних протитанкових комплексів це не рятує”, – наголошується в дописі.

Читати також: В Нацгвардії показали ліквідацію російського спостережного пункту “Муром” (ВІДЕО)

Склад Сил оборони України

До них входять: Збройні Сили України, Державна служба спеціального зв’язку та захисту інформації України, Державна спеціальна служба транспорту, інші утворені відповідно до законів України військові формування, а також правоохоронні та розвідувальні органи, в частині залучення їх до виконання завдань з оборони держави.

Нагадаємо, що в Україні збільшили пенсії для ветеранів та переглянули механізм нарахування виплат.

Також ми повідомляли, що ветеран, який втратив руку під час війни, виготовляє FPV-дрони вдома.

Фото: Вікіпедія

Читати далі