Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Я фіксую історію на фото. Це Анна Сенік – етнофотографка, яка відроджує забуті українські традиції

Опубліковано

Як зафіксувати історію на фото та зберегти традиції для наступних поколінь? Знає перша українська етнофотографка Анна Сенік. Вже понад десять років вона подорожує країною та фотографує українців у традиційних народних вбраннях.

Нині в її доробку майже 200 альбомів із мешканцями різних областей України. Про пошук моделей, співпрацю з колекціонерами старовинного одягу, облаштування локацій серед поля та цінність світлин Анна Сенік розповіла команді ШоТам.

Анна Сенік

українська етнофотографка

За освітою фінансистка, за покликом – етнофотографка 

Я маю фінансову освіту й працювала в цій галузі десь до 2014 року. Останні майже десять років моя професійна діяльність була зосереджена в пресслужбах державних та місцевих органів влади. Однак нині я повністю віддана справі, яку дійсно люблю, – етнофотографії. Роботою це назвати не можна, тому що багато фотосесій відбуваються безоплатно або ж я навіть вкладаю власні кошти. 

Щодо захоплення фотографією та культурою, то в своїй родині я першопроходець. Скільки себе пам’ятаю, мене завжди приваблювала естетика традиційної культури. Я народилася й зростала в Києві, а єдиним місцем, де могла бачити традиції, було село. 

Родина мого батька походить із Вінницької області. Його батьки на пенсії повернулися жити в село, звідки родом дідусь. Не можу сказати, що там досі збереглася автентика, але ще існувало доволі багато побутових традицій. Також для мене село – це близькість із природою, сільське господарство. Усе разом творило дух автентичної української культури. І це середовище було для мене улюбленим і комфортним. 

Із альбому «Гуцульська діва».

Пригадую, перші світлини я зробила 11-12 років тому. Спершу були спроби в ретро стилі, та майже відразу після цього я захопилася українським традиційним одягом. Перші етнофотосесії були доволі умовні, вони відрізняються від тих, які я роблю зараз. 

Та все ж я добре пам’ятаю дебютну в цьому жанрі зйомку. Моделлю була дівчина на ім’я Анна. На ній була моя довга вишита сорочка, а для локації ми обрали музей народної архітектури та побуту в Пирогово. 

Я фотографую насамперед для себе

Фактично я започаткувала напрям сучасної української етнофотографії. Звісно, я не перша, хто фотографує людей у традиційному одягу, це робили й сто років тому, й у радянську добу. Але я першою в Україні почала робити саме постійні тематичні фотозйомки.

Мені приємно, коли люди кажуть, що я утверджую українську культуру. Але, з іншого боку, я фотографую, тому що люблю це робити. Будь-яка інша відповідь буде лицемірством. Я беру в руку камеру і йду до моделі, бо насамперед це моя улюблена справа.

Із альбому «Румунське золото».

Якщо з’явилася ідея – потрібно братися одразу

Я вже маю 190 альбомів, але, сподіваюсь, не зупинятимусь на цій цифрі. Нині повертаюсь до свого звичайного темпу, адже з початком повномасштабної війни у творчості була пауза. Після 24 лютого я пішла до війська. Це був власний порив і громадянська позиція. До того ж у мене були навички роботи прессекретарем у військових структурах, тож знала, що можу бути корисною. Бажання фотографувати з’явилось десь у червні минулого року.

Я не ставлю якість світлин на конвеєр, але якщо є ідеї, берусь за них відразу. Зазвичай з’являються певні чинники, які змушують працювати швидше. Цей процес можна порівняти з тістом: якщо воно «пересидить», то з нього важко щось спекти. Моя робота – це комунікація з великою кількістю людей і важливий фактор співпадіння, щоб мали час асистенти, модель, костюмер, а ще – потрібна відповідна погода. Тож, коли всі обставини складаються, ми не відкладаємо задумане на потім.

Етнофотографія – це про живопис, а мої роботи – про красу 

Насправді мене мало цікавлять інші фотографи. Я зосереджуюсь на живописі. Етнофотографія – це похідне від живопису. Світлина, особливо та, яка є об’єктом традиційного образу, має наслідки живопису. Тому я дивлюсь на картини, а не на роботи колег. Надихаюсь полотнами епохи Відродження, фламандським бароко, голландським живописом. Також надихають митці, які працювали із українською темою, – це Пимоненко, Кричевський та інші.

Мені як творчій людині потрібне натхнення. Неможливо пояснити, звідки воно приходить, будь-що може стати поштовхом: мистецтво, щось побачене, люди. От, наприклад, найсвіжіша зйомка – та, що з тюльпанами, – її кольорова гама, весна, стрій, локація уявлялась мені за роботами Яна Вермера. Я шукала подібну фактуру до його роботи «Молочниця». Мої світлини не повторюють картину, в елементах немає нічого спільного – тільки кольорова гама, тло й настрій. Ці нюанси зрозумілі для мене, але не обов’язково мають бути очевидними для глядача. 

етнофотографка
Із альбому «Борщівські портрети».

А буває так, що зйомки затягуються в часі, оскільки мені важко знайти потрібну людину чи річ, або я не бачу цілісну картинку, не розумію, яким буде кадр. Тоді намагаюсь наситити себе іншими матеріалами: дивлюсь кіно, читаю книжки, виїжджаю на природу. А ще я не закладаю в свої роботи якусь глобальну ідею. Мої фото – передусім про естетику й красу.

Підготовка триває щонайменше два тижні

Переважна більшість моїх робіт про українок, де героями є юні дівчата, жінки в різному соціальному статусі, матері з дітьми. Є вже завершений військово-історичний проєкт «Воїн. Воля крізь віки». Він створений разом з істориком Миколою Балабаном, який є автором цього проєкту. Ми хотіли візуалізувати всі військові формування, що існували на території сучасної України від часів Київської Русі донині. Над проєктом працювали півтора року, залучали музеї, реконструкторів. Наразі цей цикл існує окремо. Плакати зі світлинами можна побачити на стінах у військових частинах, навчальних закладах. 

Сама фотосесія може тривати до п’яти годин, але підготовка розпочинається мінімум за два-три тижні. Усе залежить від ідеї – потрібно знайти локацію, костюми. Один образ вимагає простору, вулиці, інший – матиме кращий вигляд у приміщенні. На це впливає навіть матеріал строю, його фактура. Наприклад, вуличне світло, що потрапляє на тканину з усіх сторін, може «забити» її вигляд. А можна фотографувати ту саму річ у приміщенні, де світло, що падатиме з одного боку, підкреслить вишивку.

Уже під час фотосесії зі мною на майданчику перебувають від двох до п’яти людей. Це костюмер, асистент, який займається світлом, допомагає з моделлю, з реквізитом. Ще одну людину залучаю, якщо плануємо масштабні зйомки, коли треба переїхати, перенести щось. Ще хтось може знімати бекстейдж. Я прихильниця камерних зйомок, тобто не має бути глядачів, групи підтримки.

дідусь та бабуся у вишиванках
Із альбому «Удвох».

В об’єктиві може опинитися будь-хто

Героєм фотосесії може стати будь-хто. Дуже рідко працюю із професійними моделями. Можу запросити акторів театру чи танцюристів – людей, які працюють із мімікою й тілом. Та здебільшого на мої світлинах звичайні люди. Когось помічаю у соцмережах, інколи роблю кастинги, часто в своїх справах зустрічаю людей і запрошую їх стати в кадр. Єдині вимоги – це натуральний колір волосся, воно має бути довгим або нижче плеча й без особливих стрижок, обличчя – без косметичних втручань, а на видимих ділянках тіла не повинно бути татуювань. 

Одяг, що ви бачите на моделях, – із приватних колекцій. Інколи за користування вбранням можна домовитись, іншим разом – треба платити. Також я раніше мала власну невелику збірку, тож моделі вдягали мої речі. Старовинний одяг сам по собі цінний, але бувають екземпляри, в яких за честь фотографуватися. Наприклад, у фондах Полтавського краєзнавчого музею зберігають бомбезну юпку з перчиками, якій понад 200 років. 

Полтавщина – особливий регіон для зйомки 

Якщо говорити про образи, то, звичайно, найулюбленіший визначити не можна. Вони всі, як діти. Одні давались важче, інші – особливі через те, як вони «народжувались». Усі вони для мене безцінні спогадами, людьми в кадрі.

А от мій улюблений регіон – Полтавщина. Вона найбільш універсальна й зручна. Я маю на увазі у фактурах. Якщо брати західні регіони, де більше цупкі тканини, менш грайливі силуети, то вони сковують. Я не кажу про те, які образи красивіші, а про те, які інструменти кращі для роботи. Вбрання Полтавщини має багатошаровість і легкість, це передає динаміку в кадрі й дає більше можливостей для образів. 

Жінка у вишиванці на стулі. Фото: етнофотографка Анна Сенік
Із альбому «Полтавська Фріда».

Мої улюблені моменти фотосесії пов’язані зі етнозбіркою «Древо» Едуарда Крутька з Полтавщини. Він має музей у приватній садибі. Звідти кадри богині весни Лелі з козенятком. Там була зйомка магічної ворожби з великою кількістю свічок. 

Більше світлин про полтавський стрій можна побачити зараз на виставці «Традиції Полтавщини: живі образи», що до початку травня діятиме в національному заповіднику «Софія Київська». 

За рік мої роботи «побували» у семи країнах

Секрету, як зробити вдалу світлину я не маю, вам ніхто його не скаже. Я просто намагаюсь показати українську красу через світлини й поділитись нею з усім світом. За останній рік мала багато виставок в Україні, переважно фотографії «подорожували» Києвом. А за кордоном презентувала роботи в Японії, Франції, Ісландії, Португалії, Болгарії, Румунії, Греції. 

Призначення моїм роботам знайшлось і на поштових марках. Ця блискуча ідея належить батькові. Я ніколи не знаю, що робити з фотографіями після того, як вони створені, повністю зосереджуюсь на тому, який вигляд матиме світлина, витаю в красі й мистецтві. З подібними ініціативами мені допомагають інші світлі люди. Я дуже рада, що таку ідею вдалось втілити. Ще небагато залишається старих марок, їх можна придбати. Частину коштів відправляю Збройним силам. А незабаром будуть нові серії.

етнофотографка Анна Сенік
Із альбому «Чорна перлина».

Найкраща оцінка – це відгук людей

Не можу сказати, що пишаюсь своїми роботами. Є ті, якими задоволена. Мене роблять щасливою зйомки з тваринами і дітьми. Вони завжди найкращі, бо це про ніжність і любов. А ще я ціную те, як про мої роботи відгукуються люди. Хоча я не шукаю спеціально оцінок, але одна ситуація мене дуже вразила.

 Якось до мене звернулась одна з колишніх директорок музею голодомору й попросила світлини зі жнив. Вона хотіла роздрукувати фото й повісити на стінах у кабінетах працівників. Жінка пояснила, що в музеї все навіює згадки про смерть, страждання, тяжкий досвід української нації. Їй хотілось мати те, що нагадувало б про красу, яка збережена, ще жива. Слова про те, що мої зображення є уособленням збереження життя й краси, були для мене найвищою оцінкою.

Суспільство

У Запорізькій області планують побудувати пʼять підземних шкіл

Опубліковано

Запорізька обласна військова адміністрація (ОВА) вже анонсувала початок будівництва першої підземної школи в регіоні. Загалом планується звести п’ять таких закладів.

Про це повідомляє Запорізька ОВА.

фото: Запорізька ОВА

Про проєкт

Очільник Запорізької ОВА Іван Федоров зазначив, що глобальна мета цього проєкту — дати можливість 50 тисячам учнів повернутися до офлайн-навчання.

«Уже розпочато будівництво підземних шкіл на п’яти локаціях у Запорізькій області. Наша глобальна мета, щоб 50 тисяч учнів на території регіону змогли вийти в новому навчальному році в освітній процес офлайн», — заявив Іван Федоров.

Будівництво розпочалося півтора тижня тому. Школи будуть розташовані на глибині 6,5 метрів, що забезпечить безпеку учнів під час навчання. Крім безпеки, значна увага буде приділена дизайну майбутніх шкіл.

«Він має бути інтерактивним, щоб діти хотіли сюди приходити», — додав Федоров.

Читати також: Міноборони запускає чат-бот «Армія+» для швидкої консультації військових

Деталі

Директорка Січового колегіуму Валентина Єршова розповіла, що у її навчальному закладі навчається майже 400 учнів, і приблизно половина з них здобуває освіту дистанційно. Підземна школа дасть змогу дітям повернутися до офлайн-навчання.

Планується, що перша підземна школа відчинить свої двері для учнів уже цього навчального року, а навчання проводитиметься у дві зміни.

Переваги підземних шкіл:

  • Безпека: Розташування на глибині 6,5 метрів забезпечить захист учнів.
  • Інтерактивний дизайн: Спеціально розроблений інтер’єр стимулюватиме бажання дітей відвідувати школу.
  • Повернення до офлайн-навчання: Можливість для тисяч дітей знову навчатися у класах, а не дистанційно.

Нашадаємо, що Рада прийняла закон про «клуб білого бізнесу»: що він передбачає.

Також ми повідомляли, що в Україні збережуть допомогу для ВПО: що про це відомо.

Фото: Запорізька ОВА

Читати далі

Суспільство

BlackSeaTribe анонсував уніформу для працівників Одеського музею

Опубліковано

Український бренд одягу BlackSeaTribe спільно з Одеським музеєм східного і західного мистецтва представили нову уніформу для наглядальниць залів.

Про це повідомили у Facebook музею.

Про уніформу

Уніформа виготовлена з якісної джинсової тканини та прикрашена фірмовим логотипом музею. Дизайн костюму поєднує класичний стиль: світлий верх та темний низ, що забезпечує елегантний та професійний вигляд.

Читати також: Україна здобула історичне золото на чемпіонаті Європи з водного спорту

«Колаборація має на меті нагадати про важливість підтримки українських культурних установ, які попри війну продовжують функціонувати», – зазначили у команді проекту. Ця ініціатива підкреслює значення збереження та розвитку культурних інституцій в складні часи.

Нова уніформа створена спеціально до сторіччя Одеського музею східного і західного мистецтва, підкреслюючи важливість цієї події та надаючи урочистого вигляду працівницям музею.

Нагадаємо, що Міноборони повідомило, скільки українців отримали е-військовий квиток через «Резерв+».

Фото: Одеський музей східного і західного мистецтва

Читати далі

Суспільство

Це 9 найстаріших університетів України: як вони виглядали в минулому

Опубліковано

Українські університети продовжують відігравати ключову роль у науковому та культурному житті країни. Від древньої Острозької академії до прогресивного Київського політехнічного інституту, ці заклади виховали сотні видатних науковців, письменників та політиків. Їхня історія, багата на видатні досягнення і новаторські ідеї, залишається невід’ємною частиною нашої національної спадщини та впливає на майбутні покоління!

Редакція ШоТам зібрала добірку фотографій, на яких можна побачити, як виглядали раніше ці альма-матер, засновані з 16 по кінець 19 століття.

Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут»

Заснований у 1885 році, цей вищий навчальний заклад став альма-матер для багатьох видатних вчених, академіків та професорів. Сьогодні тут навчається близько 26 тисяч студентів. Він є одним із найпрестижніших технічних університетів в Україні, що забезпечує якісну освіту та перспективи для майбутніх інженерів і науковців.

Національному університету «Києво-Могилянська академія»

Києво-Могилянська академія, заснована у 1615 році, є одним із найстаріших навчальних закладів України. У 1658 році, тодішній Києво-Могилянський колеґіум отримав юридичний статус вищої школи і титул «академія». Проте розвиток цього престижного закладу був обмежений численними перешкодами з боку Російської Імперії. Незважаючи на це, академія зберегла свою історичну значущість і продовжує бути важливим центром освіти і науки в Україні.

Національний університет «Острозька академія»

Один із найстаріших навчальних закладів Європи і найстаріший в Україні, заснований у 1576 році. Від самого початку академія була надзвичайно прогресивною: студенти вивчали п’ять іноземних мов та більше десяти дисциплін. При академії діяла потужна друкарня, де у 1578 році був виданий греко-слов’янський «Буквар» — перший український підручник, а в 1581 році — перша повна слов’яномовна «Острозька Біблія». Академія продовжує відігравати важливу роль в історії української освіти та культури.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» 

Київський політехнічний інститут (КПІ), заснований у 1898 році, є наймолодшим серед найстаріших вищих навчальних закладів України. Незважаючи на поважний вік, КПІ залишається одним із найактивніших у питаннях реформи вищої освіти. Часто очолює рейтинги за чисельністю студентів — нині тут навчається понад 30 000 чоловік. КПІ продовжує впроваджувати сучасні підходи до освіти, залишаючись флагманом технічної освіти в Україні.

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, заснований указом імператора Австро-Угорщини Франца Йосифа у 1875 році на базі теологічного інституту, є одним із найвеличніших архітектурних перлин України. Завершене у 1882 році будівництво Резиденції митрополитів Буковини і Далмації тривало 18 років, створивши одну з найпомпезніших будівель серед вищих навчальних закладів. Сьогодні університет не лише зберігає своє історичне значення, але й продовжує бути важливим осередком освіти та науки.

Київський університет імені Тараса Шевченка

28 серпня 1834 року Київський університет прийняв перших 62 студентів, розпочавши свою діяльність з одного філософського факультету. Сьогодні Київський національний університет імені Тараса Шевченка є провідним вищим навчальним закладом України, який налічує 13 факультетів, 8 навчальних інститутів та 1 навчально-науковий центр. Тут навчається близько 20 тисяч студентів, які продовжують традиції академічної досконалості та наукових досліджень.

Львівський університет ім. Івана Франка

Історія університету розпочалася ще у 1661 році, коли Ян II Казимир надав Львівському єзуїтському колегіуму «гідність академії і титул університету». За понад три з половиною століття існування цей університет випустив більше 700 видатних науковців, політиків, письменників, культурних та громадських діячів, залишаючись важливим осередком освіти та науки в Україні.

Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна

Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна, заснований у 1804 році, має понад два століття історії. З діяльністю цього закладу пов’язані двоє нобелівських лауреатів — фізик Лев Ландау та біолог Ілля Мечников. Університет продовжує свою видатну наукову і освітню діяльність, залишаючись одним із провідних вищих навчальних закладів України.

Одеський національний університет імені І.І. Мечникова

Заснований у 1865 році під назвою Імператорський Новоросійський університет, сьогодні це Одеський національний університет імені І. І. Мечникова. Останніми роками особливу увагу приділяють дослідженню історії Одеської школи, яка сформувалася на базі цього престижного навчального закладу. Університет продовжує залишатися важливим осередком науки і освіти, вносячи значний вклад у розвиток української академічної спільноти.

Читати далі