Суспільство
Вулиці Ратушного, Чикаленка та Махова. Не знаєте, хто це? Час познайомитися із проєктом «Стріткод»
Зібрати й цікаво викласти в одній локації верифіковану інформацію – аби мати універсальну історичну платформу, якій можна довіряти. Прив’язати кожну статтю-сторінку до міського простору – аби дати пізнавати історію на відстані кліка. Розповісти про українців, історичні події та зв’язки між ними – аби пам’ятати і бути захищеними цим знанням.
«Стріткод: історія на кожному кроці» – новий україноцентричний проєкт від ГО «Історична Платформа», спрямований на заповнення прогалин історичної пам’яті українців. Про розробку і запуск платформи, яка розповідає про видатні постаті через міський простір, ШоТам розповіли засновниці проєкту Інна Крупник і Наталя Демідова.
Застріткодити Україну
Так склалося, що наші вулиці мають не номери, а назви. Усі ці Квіткові, Польові, Центральні, Шевченка – знайомі та хожені-перехожені. Багато назв вулиць родом з СРСР просто «вросли» в нас. Від цих імен буває важко відмовитися, такі звиклі ми до них.
А нові імена в назвах вулиць, які з’являються із декомунізацією, поки що багатьом відгукуються чимось незвіданим чи маловідомим. А нам так хочеться, щоб вулиці, площі, зупинки метро не мовчали, а промовляли. Промовляли про людей, на честь яких вони названі. Промовляли про нашу видатну історію. Так 27 квітня з’явився допис від Наталі Демідової:
«У Дніпрі між Мечкою та парком Шевченка є вулиця Дмитра Донцова. Що ви знаєте про цю непересічну історичну постать? Що ми взагалі знаємо про тих людей чи події, на честь яких названі наші вулиці? Та й чи реально знати про всіх?
Може нереально та й не треба? Але уявіть, як було би добре, якби після Перемоги на адресні таблички додали, до прикладу, промовисті заголовки з QR-кодами. Які б вели на сторінки з історичною довідкою в текстовому та аудіо форматах різними мовами. Історія, шкільні екскурсії, внутрішній та міжнародний туризм…»
Історія на кожному кроці
Наталя Демідова: Ідея проєкту виникла під час перегляду відео про Дмитра Донцова. Кілька років я водила дитину в басейн на вулиці, названій на його честь. В якийсь момент все це поєдналося, і я спитала в друзів, як їм ідея. Вони були в захваті. Проте я зовсім не збиралася братися за реалізацію. Мене лякав масштаб, і не було з ким все це втілювати. На перші кроки я наважилася тільки за кілька місяців. Підготувала перший описовий документ і знайшла Інну, яка повною мірою мене підтримала. Вже восени ми разом зареєстрували ГО для реалізації цього історичного проєкту.
Інна Крупник: Як почула по телефону Наталчину пропозицію, відразу запалилася. Навіть в короткому телефонному викладі відчувався масштаб проєкту, суспільна цінність. А якщо докласти креативну складову, може вийти справжня вау-історія з вулиць наших міст. Мене реально надихає розуміння того, наскільки ми як нація проапгрейдили власне розуміння себе та своєї історії за останні роки, наскільки відкриті до вивчення історії та спростування історичних міфів.
Хочеться бачити цю історію близькою до себе, пережитою та бути дотичною до неї. Ми назвали проєкт «Стріткод», бо він про історію, що промовляє просто з вулиць наших міст, а QR-коди є ключовими елементами зв’язку з аудиторією. Слоган «Історія на кожному кроці» теж колись претендував на назву проєкту, тому він з нами. Не слід втрачати гарні меседжі! А далі почали працювати й шукати людей, які на волонтерських засадах можуть долучитися до проєкту.
«Стріткод» націлений на вулиці
Інна: Ми не хотіли створювати нову Вікіпедію, і не нам тягатися з НАН, але ми таки віднайшли свою власну «класність». Уся інформація на нашій платформі верифікується істориками – за цю перевагу ми тримаємося руками і ногами, бо досить з нас історичних міфів та необгрунтованих інтерпретацій. Подавати матеріал плануємо концентровано та структурно. Але в різних форматах, щоб кожен міг і почитати, і послухати, і залипнути на відео, і відвідати віртуальну арт-галерею.
Акцент на авторське, талановите, сучасне. Тексти, ілюстрації, креатив. Писатимемо про Героїв так, наче пишеш близькому другу: легко та по-товариськи. Історики нашого проєкту верифікують не тільки тексти, дати, факти про видатних українців, але й ілюстрації. Пізніше історію «підсвітимо» ще й доповненою реальністю. Повірте, вона того варта.
Наталя: «Стріткод» націлений на вулиці. Імена в назвах – ключовий гачок між перехожим та історією. Географія проєкту – вся країна, всі ці назви, які згідно з дослідженням носять унікальні імена видатних людей. Але починати ми будемо з пілотного міста або міст і досить скоро застріткодимо перші вулиці. Активно працюємо, готуємо статті, ілюстрації, макети самих стріткодів – наших табличок з українською душею.
Хочемо, аби при погляді на стріткод люди казали собі: «Це ж та сама табличка!». Також разом із командою SoftServe Академії ми опрацьовуємо першу версію сайту. І хоча на даному етапі проєкт волонтерський, ми змогли залучити до команди крутих дизайнерів, художників, провідних істориків та соціологів. Бо для нас важливо зробити все якнайкраще для нашої історії. Вона заслуговує на це.
Маємо заповнити прогалини в історичній пам’яті
Інна: Місія «Стріткоду» – заповнити прогалини історичної пам’яті українців. Якщо ми не заповнимо їх власною історією чи власними героями, їх заповнять зайди, чужинці або навіть вороги. Носії не нашої культури, не нашої історії. І тоді вулиці знову розповідатимуть про імперію, «вєлікую культуру», комсомол та інші міфи чи скалки тоталітарних ідеологій. А в нашій голові не стане місця для Донцова, Шухевича, Героїв Азова, Ратушного, Апостола, Примаченко, Січових Стрільців. Для відомих та менш відомих. Для власних героїв, старих та нових.
Наталя: Ми вже вивчили в першому наближенні те, як ставляться українці до пізнання історії та якості власних історичних знань. Люди цікавляться історією, але їм часто бракує уніфікованих джерел чи часу на пошуки інформації. Не кожен з нас фаховий історик, авжеж. А багатьом взагалі сухо та нецікаво викладали в школі. При цьому, на питання «Наскільки важливим для українців є знання власної історії, імен власних героїв та історичних подій, базове розуміння взаємозв’язків між історичними подіями?» майже всі опитувані нами на поточний момент дали відповідь: «Важливо, бо це посилює нашу ідентичність та маркує наш вільний історичний простір».
Власне, це та думка, яка не давала мені спокою ще навесні. Вважаю наш проєкт майбутньою складовою інформаційної безпеки України. Це дуже відповідально, але ми розуміємо, чому і заради кого ми це робимо. І в пам’ять про кого. Це дає сили рухатися уперед попри все.
«Стріткод» – проєкт проти історичного невігластва
Інна: Наш Проєкт глобально – проти історичного невігластва, за посилення інформаційної безпеки українців через популяризацію власних видатних імен. «Стріткод» – це зручно, коли крокуєш містом, вивільняє час на пошуки інформації. Це унікально, тому що єдиних платформ зі структурованою інформацією про видатних українців, прив’язаних до назв вулиць, до цього не було.
Ми створюємо єдину базу знань про видатних людей та визначні події з історії України. Ціль з зірочкою: навчити українців розумінню причинно-наслідкових зв’язків між подіями. Це важливо. А ще «Стріткод» – це інноваційно, тому що платформа містить виключно верифіковану інформацію, а також різні формати її подачі (аудіо, візуальна, текстова, відео, хронологія, арт-галерея, інтерактиви, AR).
Якщо ти – пересічний «пізнавач» історії, то маєш можливість стати стріткодером – зареєстрованим учасником створеного ком’юніті. Якщо ти – історик, то маєш можливість вести блог, бути автором матеріалу. Ось така багаторівнева взаємодія з авдиторією.
Наталя: «Стріткод» – це просвітницько-розважальний проєкт. Спочатку почне роботу сама платформа з текстами, ілюстраціями, галереєю тощо. Українці побачать матеріали про видатних співвітчизників з першого пулу вулиць та авторські таблички з QR-кодами, що вестимуть на платформу. Пізніше на основі цих табличок ми запустимо маршрути – тематичні екскурсії та квести, які будуть цікаві і для сімейного дозвілля, і як позакласне навчання. Неформальна освіта, авжеж.
Так, ми хочемо інтегруватися в освітній процес не тільки як джерело для рефератів, але й як альтернативна освіта, неформальна. Дещо розважальне буде і в першій версії проєкту. Ми вже домовилися про співпрацю з крутими розробниками AR-моделей і збираємося порадувати наших перших користувачів не тільки цікавими історіями, але й доповненою реальністю. Ми оживляємо історію.
Як долучитися до проєкту
Наталя: Якщо людей не лякає волонтерство і кропітка робота, щотижневі онлайн-зустрічі та листування в чаті до червоних пальців при обговоренні матеріалу та креативу, то ми завжди раді досвідченим ілюстраторам, талановитим райтерам, консультантам з фандрейзингу, PR, комунікацій.
Інна: Ми відкриті для пропозицій партнерства і співпраці з фахівцями та компаніями, які поділяють наші цінності. Вже чекаємо пропозиції на наш e-mail: [email protected]. Ми також публікуємо вакансії на нашому тимчасовому лендингу. Наперед тиснемо руку та мріємо про спільну залученість в історію на кожному кроці.
Суспільство
Ми прагнемо надихнути прикладом, аби інші підприємці долучалися до цієї державної програми.
Щоб допомагати дітям і дорослим з інвалідністю, Юлія Шевченко здобула фахерготерапевтки. Для обстеження пацієнтів вона мусила просити допомоги в колег, адже має порушення зору. Та завдяки державній програмі компенсації лікарня облаштувала для Юлії зручне робоче місце, і тепер вона може самостійно заповнювати документацію та проводити огляди.
Прагнула допомагати й дітям, і дорослим
Юлія Шевченко працювала вчителькою української мови у школі для дітей з порушеннями зору. Прагнула допомагати вихованцям, бо сама з дитинства мала діагноз «катаракта», тож її очі розрізняли лише світло. Згодом Юлія вирішила змінити свій фах і пішла навчатися на ерготерапевтку, аби працювати ще й із дорослими. Втім, впоратися без допомоги колег Юлія не могла — вони заповнювали документацію та читали довідки, які приносили пацієнти.
Згодом фахівчині запропонували роботу в реабілітаційному центрі обласної психоневрологічної лікарні — його відкрили у 2023 році, адже все більше людей потребували відновлення в зв’язку з повномасштабною війною. Пошук реабілітологів, які взялися б за «тяжких» пацієнтів, став для директорки закладу Софії Кучерук непростим завданням:
«Дефіцит кадрів фахівців з реабілітації був і є по всій Україні, тому що таких фахівців дуже мало хто раніше готував. А Юля — фахівчиня з ерготерапії. Ми з нею поспілкувалися, побачили її в роботі й зрозуміли, що це саме та фахівчиня, яка нам потрібна. Тож до нас звернувся з пропозицією Центр зайнятості, який розповів нам про державну програму для оснащення робочого місця».
Від робочого місця залежить, як працівники можуть надавати допомогу пацієнтам
Так Софія вирішила купити для Юлії світлодіодну панель, обладнання для оцінки рухливості рук, комп’ютер і тактильну тростину. Ерготерапевтка пояснює:
«Тростина допомагає мені виходити з пацієнтами за межі відділення. Комп’ютер дозволяє самостійно вести документацію. Також адаптували світло, оскільки в мене є світловідчуття, а тут дуже багато пацієнтів, які погано рухаються, щоб я їх не збила — при яскравому освітленні я їх бачу, як тіні. Ще для мене придбали тест ARAT, і це дозволяє мені самостійно оцінювати функціональність пацієнтів, зокрема їхніх верхніх кінцівок».
У лікарню також нещодавно взяли на роботу працівника на кріслі колісному, тож додатково встановили для нього підйомник. Загалом облаштування робочих місць для двох співробітників коштувало медзакладу 200 000 грн. Та директорка оформила компенсацію через Службу зайнятості, й закладу повернули ці гроші.
«Ми думаємо про те, як облаштувати працівникам комфортне робоче місце, адже від цього залежить, яку допомогу та як вони зможуть надавати пацієнтам. Тим, що ми закупили, користуються не лише наші співробітники, а й пацієнти. За допомогою тростини Юля навчає тих, хто має проблеми з зором, як необхідно рухатися», — розповідає Софія Кучерук.
Тож тепер Юлія допомагає пацієнтам відновити рухливість, аби ті самі могли взутися чи приготувати їжу:
«Нове обладнання дозволяє мені самостійно оцінити пацієнта й менше смикати колег із проханнями про допомогу. Я є мотиваторкою для своїх пацієнтів, оскільки вони бачать, що я працюю, і в них є можливості для полегшення та покращення свого стану».
Інформаційна кампанія щодо державної програми компенсації за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю реалізується Програмою розвитку Організації Обʼєднаних Націй (ПРООН) в рамках проєкту «Протимінна діяльність в Україні» на запит Міністерства економіки України за участі Державної служби зайнятості та за фінансової підтримки Уряду Республіки Корея.
Менторка реабілітаційного центру UNBROKEN Вікторія Хемич і протезистка Оксана Лехняк прибули до Канн, щоб підтримати українську команду творчого об’єднання TABOR під час прем’єри документальної стрічки «Мілітантропос».
Про це повідомляють UNBROKEN і Hromadske.
Стрічка розповідає про вплив війни на повсякденне життя українців, трансформацію суспільства та адаптацію до нової реальності.
Під час премʼєри Вікторія Хемич — колишня пацієнтка UNBROKEN, яка втратила ногу внаслідок російського обстрілу і нині працює менторкою, — зʼявилася на червоній доріжці фестивалю.
Читайте також: Анджеліна Джолі на гала-вечорі в Каннах згадала українську письменницю Вікторію Амеліну
«Коли ми дивилися фільм, то, хоч і були в Каннах, а відчували себе неначе вдома — в Україні. Адже у “Мілітантропосі” передано все те, чим ми живемо вже понад три останні роки. Фільм надзвичайно гарно знятий. Це біль і краса водночас. Стрічка викликає сильні емоції, сльози та мурахи. Все, що показано на екрані — до болю знайоме. Це чесно, пронизливо і максимально правдиво», — поділилася Вікторія.
Фото: інстаграм UNBROKEN
Нагадуємо, що Ахтем Сеітаблаєв презентував у Каннах тизер шпигунської драми «ГУР: Код «Сікора».
Фото обкладинки: Hromadske
Сьогодні додому повернулися ще 307 українських захисників у межах масштабного обміну полоненими у форматі 1000 на 1000, про який домовилися в Туреччині.
Про це повідомив Президент України Володимир Зеленський.
Так за два дні обміняли вже 697 наших воїнів. Обмін продовжиться і завтра.
Серед звільнених — військові ДШВ, СБС, Військово-Морських Сил, Сил ТрО, а також Державної прикордонної служби та Національної гвардії України. З окремих підрозділів і військових частин полонених вдалося визволити вперше.
В Головному управлінні розвідки також зазначили, що додому зокрема повернулися 27 захисників Маріуполя.
Читайте також: «Не зрозумів, чому я плачу»: жінка з Павлограда вперше побачила чоловіка після трьох років полону
«Дякую всім, хто залучений до процесу обміну, хто цілодобово працює. Наша мета – повернути кожного й кожну з російської неволі. Продовжуємо нашу взаємодію з партнерами, щоб це стало можливим», — наголосив Президент.
Нагадуємо, що перші 390 українців вдома в межах обміну 1000 на 1000 (ФОТО)
Фото: Володимир Зеленський
