Суспільство
Врятувати, але не ризикувати — як вберегти волонтера? Історія тренерки, яка «лікує» розмовами
Ця історія про жінку, яка не злякалася оточення російських військ. Ба більше вона перетворила свій дім на волонтерський склад. А коли під час окупації Сумщини не вистачало медикаментів, вона буквально їх «добувала». Як риси менеджера допомогають закрити потреби суспільства?
Як волонтерам рятувати і при цьому самому не постраждати? Чому важливо говорити про емоційне вигорання? Та чому не варто казати «тримайся»? Якою має бути ваша безпека в умовах війни – команді ШоТам розповіла Оксана Мальченко, волонтерка та тренерка з особистої та психологічної безпеки.
Оксана Мальченко
Волонтерка, тренерка Української Волонтерської Служби, голова ГО “Простір рівних можливостей”
Я перепробувала різні види волонтерства
Волонтерство стало частиною мого життя задовго до російського вторгнення. Я очолюю громадську організацію, яка активно проводила події до Дня міста, організовувала благодійні акції, тренінги з проєктного менеджменту та дитячі табори.
У 2014 році, коли розпочалася російська агресія, моя організація займалася підтримкою внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Ми надавали їм консультації, збирали необхідні речі, допомагали з працевлаштуванням, житлом, а також влаштувати дітей в навчальні заклади у місті Суми. Крім того, ми проводили заходи з інтеграції цих людей на новому місці проживання. Ця діяльність тривала до повномасштабної війни.
Найбільші моя гордість – це дитячий табір, який ми організовували з 2017 року. Щорічно ми проводили три зміни. Половина нашого персоналу були волонтерами, зокрема і я. Ми розробили освітню програму, яка включала в себе теми з прав людини, міжкультурний діалог, ненасильницьку комунікацію та демократію.
Спочатку фінансування отримували від донарів, які покривали витрати на проживання, харчування та проїзд дітей. В 19-му році ми вийшли на продаж путівок, через брак коштів. На жаль, табір стояв на кордоні з росією, в селі Миропілля.
Оточення окупантів мене не злякало
24 лютого я була у місті Суми. Для себе вирішила не виїжджати. Але й сидіти вдома і нічого не робити – це не про мене. Тож почала телефонувати всім активним громадянам міста. Та кожен з них вже мав свою місію: хтось стояв на блокпості, хтось прямував на передову, а хтось організовував обіди для військових. Мене відразу запросили доєднатися до фонду “Суми” і очолити медичний напрямок.
Моя задача була їздити по аптеках, викуповувати ліки та розвозити їх по блокпостах, які не давали зайти ворогу в Суми. Місяць в оточені я буквально «літала» по місту і забезпечувала військових медичними препаратами, засобами гігієни. Найважче було дістати ліки, адже розпочався аптечний колапс: великі черги та відсутність медикаментів. Тоді вирішили напряму співпрацювати із завідувачами аптек і діставати ліки ящиками для лікарень.
Попит на ліки постійно зростав
Коли Суми були в оточені, у нас з’явилася можливість проскочити через контрольні пункти окупантів. Це були стежки, відомі лише місцевим мешканцям. Якщо комусь з наших знайомих вдавалося виїхати, згодом вони нам допомагали. Особисто я зв’язувалася з ними по телефону та передавала, які саме медикаменти нам необхідні. Вони закуповували їх маленькими партіями і передавали нам в Суми.
Ми дуже потребували ліків для нормалізації тиску та антибіотики. Стало зрозуміло, що донатами перекрити всі потреби в медикаментах нереально. Тому запропонували людям, класти трохи грошей у спеціальну банку в обмін на необхідні медичні засоби. Так ми могли робити оберти в закупівлі.
Мій дім став волонтерським складом
Згодом, у березні, коли розпочали діяти «зелені коридори», нам вдалося більше медикаментів завозити в місто. Кожен виїзд в околиці – це ризик. Ти не можеш спрогнозувати, коли почнеться обстріл. Тому в таких умовах ти має думати про власну безпеку.
Коли мій дім перетворився на склад – це теж було небезпечно. Бо як тільки б окупанти прорвалися до Сум, до мене дісталися б першими. Та й через критичну ситуацію з ліками люди могли піти на будь-які кроки. Тож ми знайшли непримітне приміщення старої студії звукозапису і перенесли наш склад.
Після деокупації, ми доставили певну кількість медикаментів до Боромлі та Тростянеця, які були тотально окуповані. Пам’ятаю, як представниці Боромлянської громади просто ділили специфічні ліки по 1-2 таблетки на кожну людину. Це перший раз за вторгнення, коли я дала волю сльозам. Бо уявити цю картину було складно.
У Тростянці гуманітарки було вдосталь. Ми зрозуміли, що тут наша допомога буде нераціональною. Єдине у міста був запит на карети швидкої допомоги. Виявилося окупанти розікрали автівки і медики не мали можливості обслуговувати місцевих жителів. Я попросила допомоги у львівських колег, які не забарилися і знайшли 2 машини на громаду.
Друга проблема була – це відсутність зв’язку. Деякі райони в Тростянці не знали про деокупацію. А місцева влада не мала ресурсів добратися до них. Тож буквально за три дні ми організували 8 волонтерських автівок, які виїхали до міста. Ми розгорнули намети з буржуйкою, їжею та спальниками для волонтерів. Завданням було зібрати списки людей, які потребують медичну допомогу. Щовечора ми передавали списки місцевій владі аби вони могли обслуговувати людей. А тим хто терміново потребував лікування – ми евакуювали до Сум.
Психотропні ліки теж важливі
У мене був контакт із головною лікаркою психіатричної лікарні м. Сум. Вона повідомила про катасторофічну ситуацію: пацієнти потребували постійного прийому цих ліків. Хворі, які не вживають такі таблетки 1-2 дні можуть стати соціально-небезпечними. Ми отримали детальний список медикаментів, який був дуже об’ємним і специфічним. Зібрати кошти на таку суми ми не могли. Та й закупити їх без рецепту – неможливо.
У Німеччині нас підтримувала волонтерка Юлія Ісай. Вона зуміла встановити зв’язок із швейцарськими та німецькими фондами, які придбали значну кількість психотропних медикаментів. Вони передала нам частину, а іншу частину оплатили у Львові. Так нам доставили пів буса ліків, які фактично забезпечили всю область.
Тренерство стало моєю професією
Нині я повернулася в свою стандартну професійну діяльність тренерки. Періодично проводжу навчальні зустрічі – безкоштовно. Волонтерю для різних організацій, проводячи тренінги з медицини, проєктного менеджменту, власної адвокації та безпеки волонтерів. Звісно, не полишаю координувати свою команду фонду і передавати ліки громадам.
А нещодавно мене запросили приєдналася до команди «Української волонтерської служби». Вони запустили надзвичайно важливий проєкт з безпеки «Рятуй, не ризикуй». Це офлайн-тренінги в 8 містах України. Місія цього курсу – допомогти волонтерам працювати якісніше, не підставляти себе під удар, не виснажувати себе до нестями, та продовжувати бути опорою для інших.
Як проходить навчання проєкту «Рятуй, не ризикуй»?
Навчання має 4 тематичні блоки: фізична безпека, психологічна безпека, цифрова та протимінна безпека. Тут і про те, як ідентифікувати ризики, як їх оцінити та які є стратегії власної безпеки слід будувати.
В команді тренерів Валентин Майданюк із фонду «Солом’яні котики». Він веде тренінг з мінно-вибухової безпеки. За дві години людина дає неймовірний обсяг інформації. Багато людей продовжують допомагати військовим, але не всі мають власні волонтерські протоколи безпеки. Тому про те, яким має бути цей кейс – ми обговорюємо на тренінгах. А блок з цифрової безпеки для мене особисто став відкриттям. Я стала по-іншому будувати систему захисту власних пристроїв та поштових сервісів.
На цьому курсі я веду тренінг з особистої та психологічної безпеки. Я ділюся важливими скілами, які допомагають витримати емоційні навантаження, долати вигорання та втому. Людям важливо говорити про це, бо вони не мають інструментів оцінити власний стан. Вони не не знають, коли вже час попросити про допомогу. Моя найголовніша порада: це 5-7 хв присв’ячувати собі між роботою та волонтерством.
Нас виховували бути героїнями та героями
Найбільше волонтери страждають на емоційне вигорання. Ми беремо більше роботи, ніж отримуємо ресурсу. Є інша проблема, коли волонтери працюють із жертвами війни. Триматися осторонь від болю та страждань українців – неможливо. А коли цього горя занадто ми втрачаємо здатність відчувати емоції. У нас погіршується сон, реакції, мислення, а це шлях до депресії.
Якщо ми говоримо людині «тримайся», ми забороняємо їй бути слабкою. Вона закривається в собі і не може вирішити проблему наодинці. Так ви зменшите свої темпи та інтенсивність, як результат швидко залишите пост волонтерства. Втомлюєшся – йди відпочинь. Набрався сили, знову повертаєшся! Нас чекає довгий марафон, тому бережіть себе.
Суспільство
Львівʼянка Єлизавета Адамська здобула перемогу в номінації «Найкращий екокостюм» на Miss Eco International. Завдяки цьому вона вийшла до фіналу престижного міжнародного конкурсу, який відбудеться 19 квітня в єгипетській Александрії.
Про це повідомив очільник Львівської ОВА Максим Козицький.
Про костюм
Костюм Єлизавети має назву «Пам’ять у пелюстках». Його присвятили темі збереження природи під час війни. Образ символізує 20 рідкісних видів українських рослин, які опинилися під загрозою зникнення внаслідок агресії росії. Усі квіти та ефектні рукави сукні виготовлені з переробленого пластику.
Єлизавета Адамська — активна громадська діячка та учасниця Young European Ambassadors. Вона реалізувала кілька соціальних ініціатив: проєкти на тему екофемінізму, сталого способу життя, а також розробила навчальну екологічну гру для дітей з порушенням зору.
Читайте також: У культовому ресторані українських емігрантів у Нью-Йорку зготували символічні паски (ФОТО)
Довідка про конкурс
Miss Eco International — це міжнародна платформа, що об’єднує представниць з різних країн навколо тем екологічної свідомості та сталого розвитку. Переможниця отримує статус Посланниці доброї волі ООН з питань довкілля. У 2024 році конкурс виграла українка Ангеліна Усанова.
Нагадаємо, що українка Адріана Пущак здобула титул Miss Petite USA Universe 2025.
Фото: фейсбук-сторінка Максима Козицького
Біовідходи, як-от скошена трава, опале листя й залишки фруктів та овочів часто викидають на звалища або спалюють, забруднюючи повітря. Однак їх можна переробляти, зокрема компостувати, що є екологічним і дешевим способом утилізації.
Проєкт «Кращі практики управління біовідходами в малих громадах України» допомагає 63 громадам розробити плани поводження з відходами та перетворити їх на добриво для місцевих парків і садів.
Громади, що взялися за компостування
Керівництво Білогородської громади (Київська область) до дій спонукали самі жителі: чимало людей виносили гілля й траву в яри та лісосмуги, перетворюючи їх на стихійні звалища. Це додавало навантаження комунальникам.
Послуги з подрібнення гілок і збору ялинок полегшили ситуацію, але потрібен був системний підхід. Тепер у планах громади — встановити великі компостери й навчити людей користуватися ними замість того, щоб викидати органіку абикуди.
«Ми рішуче налаштовані впоратися з цією проблемою», — каже завідувачка сектору екології Білогородської сільради Ольга Леонова.
Фото: Білогородська громада
Дехто ж вирішив почати з просвітництва. Наприклад, у Гірській громаді, що теж на Київщині, проводять лекції, тренінги та практичні заняття для учнів шкіл, вихованців дитячих садочків і жителів громади, на яких роз’яснюють переваги екологічних методів управління органічними відходами.
«Хочемо збільшити компостування біовідходів у громаді. Для цього плануємо встановити компостери в школах, соціальних закладах і багатоповерхівках, а також заохочувати жителів до компостування. Організуємо майстер-класи, екозаняття й інформаційні кампанії. Проте для успіху потрібен чіткий план на рівні громади, і спеціалісти вже працюють над його розробкою. Тренінги проєкту допомогли структурувати процес і врахувати важливі нюанси», — розповідає завідувачка сектору екології та охорони природних ресурсів виконкому Гірської сільської ради Олеся Карпенко.
На Одещині про проблему органічних відходів задумались у Красносільській громаді. Вона розташована в передмісті Одеси на березі унікального Куяльницького лиману, тож збереження довкілля тут особливо пріоритетне. Уже зараз комунальні служби централізовано збирають і вивозять опале листя й інші зелені рештки окремо від побутового сміття. Наступний крок — облаштувати повноцінний майданчик для компостування всіх біовідходів.
«Прагнемо не просто створити систему управління біовідходами, а інтегрувати її в екологічну політику громади», — пояснює головна спеціалістка відділу ЖКГ Красносільської сільради Юлія Волочан.
Фото: Красносільська громада
Беруть участь у проєкті й громади, що раніше не мали жодної практики збирання органіки. До прикладу, в Болехівській міській громаді на Івано-Франківщині до цього часу всі відходи возили на полігон в урочище «Криве» — тепер же там планують створити систему роздільного збору, аби зменшити навантаження на сміттєзвалище.
Як проєкт допомагає громадам
Уже цього року в проєкті планують навчальний візит до громад, які вже успішно впровадили роздільний збір відходів, аби перейняти досвід і надихнутися реальними прикладами.
П’ять найвмотивованіших громад-учасниць отримають сучасні компостери: грантові кошти покриють 70% вартості десяти секцій (контейнерів) для компостування в кожній з них, а решту дофінансують місцеві бюджети.
Їх планують встановити переважно біля об’єктів, де накопичується багато органіки: шкіл, лікарень, парків чи ринків. Там жителі зможуть залишати, наприклад, опале листя, харчові рештки або скошену траву, а комунальники контролюватимуть процес компостування.
Першу партію компосту громади використають для власних потреб — щоб підживити ґрунт у парках, скверах, на клумбах, — а наступні, можливо, роздаватимуть людям для приватних господарств.
Перші результати
У соцмережах Білогородської громади з’явилися поради, як облаштувати домашній компостер на подвір’ї. А в Гірській громаді на офіційному сайті регулярно повідомляють про екологічні заходи й закликають всіх охочих долучатися.
Майже 200 громад по всій Україні поширили на своїх сторінках матеріал про шкоду від спалювання органічних залишків «Не пали — компостуй!», який у межах проєкту підготував «Український альянс “Нуль відходів”». Людей поступово готують до змін: пояснюють, чому важливо відокремлювати органіку від іншого сміття, як правильно її складати для компостування, скільки часу та які умови потрібні, щоб отримати готове добриво.
Жителі й самі починають цікавитися: запитують, коли та куди можна буде здати відходи для компостування, пропонують свої ідеї. У деяких громадах вони організувалися на суботники — окремо зібрали торішнє листя, щоб не вивозити на смітник. Усе це — маленькі, але важливі кроки до великої мети.
Фото: Гірська громада
Можливості для всіх: долучайтеся та дійте
Історії цих громад доводять: навіть невелике місто чи село може впровадити європейські практики поводження з відходами. Компостування — це просто й недорого, треба лише згуртованість і план дій.
Якщо ви хочете, щоб і ваша громада перестала відправляти тонни органіки на звалище, варто діяти вже зараз. Для початку можна провести аудит відходів: скільки з них біо- і де їх утворюється найбільше (дворогосподарства, ринок, парк тощо). Далі — обрати доступний варіант компостування: можливо, це будуть індивідуальні компостери для кожного двору або ж один спільний майданчик з контейнерами для цілої вулиці чи кварталу. Важливо залучити людей: пояснити, навчити, показати приклади успіху.
Організатори проєкту готові ділитися напрацюваннями. На фінальному етапі планують створити відео про найкращі практики учасників і провести відкритий вебінар — за анонсами слідкуйте в спільноті Zero Waste Alliance Ukraine. А вже зараз по пораду можна звернутися до експертів ГО «Екологічні новини» ([email protected]), які координують проєкт.
Компостуючи біовідходи, громада вирішує одразу кілька проблем: зменшує навантаження на полігони, поліпшує екологію, економить кошти на вивезення сміття. Натомість отримує цінний ресурс — добриво, яке повертає поживні речовини в ґрунт. Так замість сміття з’являється нове життя.
У Києві почали квітнути тюльпани, зокрема ті, що столиця отримала безоплатно від Нідерландів. Загалом восени 2024 року у місті висадили понад 380 тисяч квітів, з яких Нідерланди передали 116 тисяч.
Про це повідомили в КМДА.
Цьогоріч кияни можуть побачити яскраве різнобарв’я тюльпанів у центрі міста та зелених зонах усіх районів. Загалом висади п’ять сортів квітів: Charade, Verona, Golden Apeldoorn, Powerpoint та Ben Van Zanten.
Де квітнуть тюльпани
Голосіївський район:
- сквер Миру;
- сквер Героїв Маріуполя;
- сквер на вулиці Івана Федорова;
- Голосіївський парк культури та відпочинку імені Максима Рильського;
- Голосіївська площа;
- вулиця Василя Касіяна.
Читайте також: Навколо — вибухи, а вдома — весна: подружжя з Сумщини вирощує тюльпани на другому поверсі будинку
Дарницький район:
- проспект Миколи Бажана;
- сквер імені Олександра Кошиця;
- парк Партизанської слави.
Деснянський район:
- парк «Кіото»;
- парк «Фестивальний»;
- проспект Романа Шухевича;
- сквер імені В’ячеслава Веремія;
- парк з водними об’єктами вздовж проспекту Романа Шухевича;
- Деснянський парк;
- парк «Молодіжний»;
- сквер на площі Анкари;
- вулиця Братиславська;
- транспортна розв’язка біля станції метро «Чернігівська».
Дніпровський район:
- бульвар Верховної Ради;
- Дарницька площа;
- парк «Перемога»;
- транспортна розв’язка біля станції метро «Лівобережна»;
- сквер біля будівлі Дніпровської РДА.
Оболонський район:
- парк відпочинку «Наталка»;
- парк «Пуща-Водиця»;
- парк відпочинку на проспекті Литовському;
- сквер на вулиці Федора Максименка;
- сквер на вулиці Олександра Архипенка;
- сквер на Оболонській площі;
- парк культури та відпочинку навколо озера Йорданське;
- сквер на розі проспекту Оболонського та вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на вулиці Прирічній;
- сквер на вулиці Вишгородській;
- сквер на вулиці Зої Гайдай;
- сквер на перетині вулиці Левка Лук’яненка та вулиці Героїв полку «Азов»;
- транспортна розв’язка на перетині проспектів Степана Бандери та Володимира Івасюка;
- транспортна розв’язка на вулиці Ярослава Івашкевича;
- бульварна зона на вулиці Левка Лук’яненка;
- сквер на проспекті Степана Бандери;
- вулиця Міська.
Читайте також: Київ цвіте! Де погуляти та зробити весняні фото: ботсад імені Гришка
Печерський район:
- Наводницький парк;
- вулиця Банкова;
- бульвар Миколи Міхновського;
- сквер імені Марії Заньковецької.
Подільський район:
- сквер на площі Щекавицькій;
- Куренівський парк;
- сквер № 1 на Контрактовій площі;
- сквер № 2 на Контрактовій площі;
- сквер на вулиці Вишгородська;
- парк «Березовий Гай»;
- вулиця Івана Виговського;
- сквер на проспекті Георгія Гонгадзе;
- сквер імені Кузьми Скрябіна.
Святошинський район:
- сквер на розі вулиць Григоровича-Барського та Симиренка;
- парк «Інтернаціональний»;
- парк «Гамбурзький»;
- парк «Совки»;
- вулиця Зодчих;
- парк імені генерала Потапова;
- сквер імені Михайла Реуцького;
- сквер біля Святошинської РДА на просп. Берестейському;
- вулиця Жмеринська;
- транспортна розв’язка між бульваром Жуля Верна та вулиці Якуба Коласа.
Солом’янський район:
- парк «Відрадний»;
- сквер імені Максима Шаповала;
- сквер біля Солом’янської РДА на проспекті Повітряних Сил.
Шевченківський район:
- Майдан Незалежності;
- поруч із Міністерством закордонних справ України;
- парк «Володимирська гірка»;
- парк імені Тараса Шевченка;
- сквер Анни Київської;
- сквер на вулиці Прорізній;
- парк «Веселка».
Нагадаємо, що у Києві на ВДНГ створюють терапевтичний сад: що в ньому буде.
Фото: Любов Голуб’ятнікова, КМДА
