«ВПО – це не лише гуманітарка». Як бахмутська громадська організація допомагає переселенцям у Черкасах

Історія громадської організації «Асоціація «Відродження та розвиток» розпочалась понад десять років тому в Горлівці на Донеччині. З початком війни організація переїхала до Бахмута, де підтримувала переселенців, організовувала заходи для молоді та допомагала громадам втілювати в життя інструменти демократії.

Через декілька тижнів після початку повномасштабної російської агресії більша частина команди переїхала до Черкас. Тут вони продовжують працювати з молоддю та втілюють проєкти для внутрішньо переміщених осіб. Про діяльність організації, переїзд в нове місто, співпрацю з місцевою владою та підтримку переселенців ШоТам розповіла Лілія Дудник – проєктна менеджерка організації.

Вперше ГО переїхала вісім років тому з Горлівки в Бахмут

Організація «Асоціація «Відродження та розвиток» виникла понад десять років тому – у 2011 році в місті Горлівка на Донеччині. На її базі створили Донецький ресурсний центр з розвитку місцевої демократії, який входить до мережі українських ресурсних центрів. 

Я ж навчалась в харківському університеті і після завершення вишу кілька років працювала у Харкові бухгалтеркою. Потім на три роки переїхала до Маріуполя, а напередодні 2014-го повернулася в рідний Бахмут. Я була в декреті і шукала якусь діяльність на неповний робочий день, адже дитина вже відвідувала садок, тож мені хотілося щось робити. 

Коли вісім років тому на сході почалася російська агресія, команда ГО переїхала в моє місто, а я долучилась в ролі волонтерки. Мене часто запрошували допомагати з організацією тренінгів, а коли мій декрет завершився – запропонували посаду проєктної менеджерки. 

Оскільки майже вся команда – це переселенці з Горлівки, у Бахмуті з’явився Центр допомоги переселенцям. Через нього ми забезпечували людей гуманітарною допомогою, а також створювали для них спеціальні листівки з картами, які допомагали орієнтуватися в місті. Це було дуже корисно, оскільки серед переселенців було багато пенсіонерів, які не вміли користуватись сучасними гаджетами та гул-картами.

Вчили людей основам громадського активізму

Ще один проєкт, який заснували після переїзду до Бахмута, – «Бізнес дім», де ми навчали переселенців як знайти себе та зрозуміти, чим вони можуть займатись в новому місті. Говорили, як можна перетворити хобі на бізнес, відкрити ФОП та пояснювали інші юридичні моменти. Кілька наших учнів змогли запустити власні справи, тож завдяки нашому проєкту в місті з’явилися нові бізнеси та побільшало робочих місць.

Також в Бахмуті ми організували «Школу соціальної мобілізації», де працювали з персоналом великих підприємств. Навчали людей, як потрібно об’єднуватись в ініціативні групи і як вони можуть щось змінювати в місті. Скажімо, як писати інформаційні запити, моніторити сайти та програми. Це були основи громадського активізму.

У цей початковий етап ми також активно співпрацювали з ОСББ і результатом став перший регіональний форум ОСББ в Донецькій області. Тоді нас потужно підтримали міжнародні донори, тому це була дуже масштабна подія в регіоні. Через деякий час ми почали виходити на районний рівень – співпрацювали з Сіверськом, Соледаром, Світлодарськом та іншими містами, налагоджували принципи демократичного суспільства. Останній наш масштабний проєкт перед вторгненням – моніторинг використання інструментів місцевої демократії в п’яти громадах Бахмутського району. 

З часом створили молодіжний центр, щоб розвивати місцеву молодь

У 2016 році на базі організації ми заснували молодіжний центр «FreeDom Нub», який входив до мережі центрів Донеччини та Луганщини. Спершу ми влаштовували перегляди фільмів для молоді про права людини. Потім двоє людей, які до нас приходили, запропонували безкоштовно викладати англійську для відвідувачів. Так і закрутилася діяльність.

Завдяки центру ми проводили різні заходи для молоді – концерти, конкурси молодих виконавців, квартирники. Одна з відвідувачок розмалювала всі стіни в нашому холі, а з часом вона почала брати комерційні проєкти та стала відомою художницею. Ми часто грали в «Мафію» та інші настільні ігри. Словом, фактично все, що хотіла молодь, ми намагались втілити в життя.

Я пам’ятатиму той ранок все життя

Ми не дуже вірили, що все станеться саме так. Ще 23 лютого ми були в Світлодарську, а це дуже близько до окупованих територій. Про запасний план для організації навіть не думали. Оскільки інші члени команди вже були змушені переїжджати, ми знали, що просто треба збирати речі та їхати.

Особисто для мене ранок 24 лютого почався приблизно о 06:30 від того, що в мене просто розривався телефон. За хвилину було, мабуть, п’ятдесят сповіщень в телеграмі, тому той звук я запам’ятаю на все своє життя. Я одразу зрозуміла, що щось трапилось. Відкрила телеграм і побачила повідомлення від друзів: почалась війна.

У перші дні ми думали, що перечекаємо все вдома, тим паче їхати було небезпечно. До квітня було відносно спокійно, а тоді голова військової адміністрації зробив офіційну заяву: наближаються важкі бої за Донбас і потрібно виїжджати. Я виїхала 3 квітня, а інші члени команди – приблизно через місяць. Якщо говорити про нашу ГО, то перша думка була про те, що ми маємо незавершені проєкти. Для нас дуже важлива репутація та зобов’язання перед донорами, тож ми дуже хвилювались. Але всі партнери нас підтримали.

Сподівались повернутись додому через 2-3 тижні

Спершу ми поїхали в Харківську область. Як і більшість людей, сподівались, що через 2-3 тижні повернемось додому. Ми виїжджали, коли з Донеччини та Луганщини їхало дуже багато людей, тому так виходило, що поки ми доїжджали до квартири, про яку домовлялись, її вже займав хтось інший.

Моя тітка переїхала в Черкаси ще раніше, тому порадила їхати до неї. Крім того, з 2019-го я працюю координаторкою у Всеукраїнській ініціативі «Активна громада» і дуже багато членів нашої команди саме з Черкас. Буду відвертою, ми багато чули про Черкаси, але навіть не знали, де вони розташовані. Коли ми приїхали, мене дуже здивувало, що про таке красиве місто так мало говорять. 

Займаємось адаптацією ВПО в Черкасах

Коли ми переїхали, то зрозуміли, що можемо допомогти місцевій владі працювати з переселенцями та допомогти їм швидше адаптуватися в новому місті. Людям дуже важко просто кинути все своє життя вдома та переїхати, тому перше, що ми організували, – це анкетування для ВПО. Аби зрозуміти, хто взагалі переїхав в Черкаси, який їхній вік та діяльність, чи перевезли вони бізнес. 

Таке дослідження проводили для того, щоб розуміти, як ми можемо допомогти цим людям. У листопаді завершили збирати анкети, тепер готуємо аналітичний звіт, на основі якого складатимемо рекомендації для органів місцевого самоврядування щодо роботи з переселенцями.

Запрошуємо переселенців на цікаві екскурсії

Другий напрям нашої роботи – познайомити переселенців з Черкащиною. Мало хто знає, що саме тут відбулось багато історичних подій, що це мала батьківщина Хмельницького та Шевченка. Ми проводили екскурсії містом та водили людей в обласний краєзнавчий музей. Цей захід ми організовували і для того, щоб люди між собою познайомились, потоваришували та знайшли нових друзів. Відвідувачі були вражені ідеєю.

У цьому музеї ми також організовували майстер-класи для діток. Люди, які проводили їх, дуже люблять свою справу. Були наукові працівники в галузі археології, які розповідали дітям про дослідження та показували артефакти з Черкащини. Також діти, які приїхали в місто, відвідували майстер-класи, де плели ловців снів та браслетки. 

Плануємо інші цікаві заходи для учасників екскурсій. Тому що бути переселенцем – це не тільки стояти в черзі за гуманітарною допомогою, треба якось розвиватись та займатись чимось корисним у вільний час. Також ми проводили зустрічі з ВПО в Центрі зайнятості, де розповідали, як можна звільнитись онлайн, як скористатись пільгами та які є можливості для самозайнятості. Ще пропонували курси для перекваліфікації.

Розвиваємо молодь в Черкасах

Зараз я працюю в спільному з Черкаською молодіжною радою проєкті, який називається «ВільноХаб». У проєкті є координатори з числа внутрішньо переміщених осіб. Ми організовуємо заходи для людей від 10 до 35 років. Запитуємо молодь, чого вони потребують і відповідно до побажань організовуємо дозвілля. Ми грали в настільні ігри, організовували змагання «Хто зверху», разом споглядали за заходом сонця.

Остання ідея спала на думку, оскільки я ще ніколи не бачила наскільки красивих заходів. Тоді долучилось багато молоді, з нами була психологиня, яка проводила вправи, а наприкінці ми просто релаксували. Ще в нас відбуваються вечори спілкування, про потребу яких часто говорили молоді люди. Пандемія та повномасштабна війна лише загострила цю потребу, тому перше прохання серед молоді – щире спілкування.

Нас добряче пошарпало життя, але не здаємось

Нещодавно я повернулась з Аналітичної школи, яку організував Міжнародний фонд «Відродження». Ми плануємо запустити проєкт, пов’язаний з екологією. Війна має великий вплив на цю сферу, тому хочемо робити аналітику, петиції та активно долучатися до висвітлення та вирішення екологічних проблем. Також хочемо виходити на новий рівень, бути експертами в цій сфері.

Часто до нас звертаються інші ГО за порадами, тому ми б хотіли передавати знання та ділитись своїм досвідом через навчання. Світ змінюється? і навіть в часи війни громадська організація має бути трохи шаленою та гнучкою, аби можна було швидко адаптовуватися до реалій. Зараз ми мусимо не прив’язуватися до одного місця, бути готовими зібрати всі речі, переїхати в нове місто та розвиватись там. 

Я пишаюсь тим, що за одинадцять років життя нас добряче пошарпало, але ми все одно залишаємося стійкими та не здаємось. Ми завжди налаштовуємо себе на те, що все буде добре, навіть у дуже важкі часи. Зараз всі ми маємо одну спільну мрію – це наша перемога. Але ще особисто я дуже хочу приїхати додому бодай на кілька днів, прийти в свою квартиру і просто побути там. Це зараз, мабуть, моє найголовніше бажання.