«Ворог народу», який відправив людину в космос: як українець дістався неба попри тортури й ГУЛАГ

Після смерті про Сергія Корольова почали писати книги та знімати фільми — проте за життя прізвище головного конструктора ракетно-космічних систем знали лише обрані. Через «секретність» радянські спецслужби двічі завадили видатному українцю отримати Нобелівську премію, а свої статті вчений був змушений публікувати під чужим іменем. #ШОТАМ розповідає історію житомирянина, який мріяв підкорити Марс, а з космосу слухав улюблену українську пісню.

У 17 років спроєктував свій перший планер 

Майбутній вчений народився у 1907 році в Житомирі, проте з трьох років жив у Ніжині в бабусі з дідусем через розлучення батьків. Коли йому виповнилося 10 років, разом із мамою та вітчимом хлопчик переїхав до Одеси, де навчався у будівельній професійній школі. Тут він зустрів однокласницю Ксенію Вінцентіні, яка згодом стала його дружиною. 

Київ був четвертим містом, яке вплинуло на життя інженера. У Київському політехнічному інституті Корольов навчався перші два курси (1924-1926 роки). Його цікавило літакобудування, але у КПІ подібної спеціальності у той час не було, тому довелося переїхати до Москви і вступити на аеромеханічний факультет. У своїй анкеті майбутній вчений у графі «національність» вказував «українець». 

У 17 років Корольов спроєктував свій перший планер — для цього майбутній вчений прочитав купу книг, частину з яких опанував в оригіналі — німецькою мовою. На початку 30-х років Сергій дійшов висновку, що «гвинтова авіація вичерпала себе», тому переключився на ракетобудування й космонавтику, які тільки-но зароджувалися. Через кілька років він почав працювати у московському Реактивному науково-дослідному інституті — доки його не заарештували.

Хворів на цингу й не вірив, що виживе

У 1938 році Корольова заарештували за доносом «доброзичливців» за звинуваченням у шкідництві та саботажі під час розробки військової техніки. З нього вибили зізнання — і це призвело до фатальних наслідків кілька десятиліть потому.

Сергія Павловича засудили на десять років та відправили в один з таборів ГУЛАГу на Колимі, де він працював по 12 годин на день. У холодну пору року дошкуляли морози (нерідко до 50 градусів). Від важкої роботи, холоду, постійного недоїдання чоловік почав хворіти на цингу та мав сумніви, що виживе. 

Відомі радянські льотчики та матір Корольова добились перегляду справи. Проте у 1940 році Сергія Корольова засудили вдруге, лише вирок у десять років замінили на вісім.

Утім майбутньому Головному (так його колись називатимуть колеги) щастило. У цей час Сталін наказав Андрію Туполєву (авіаконструктору, заарештованому у 1937, науковому керівнику Корольова під час його студентства) створити новий радянський бойовий літак. Робилося це на базі так званої «шарашки» — спеціального конструкторського бюро під наглядом спецслужб, до якого залучали інженерів та конструкторів, які перебували в ув’язненні.

Совєти двічі завадили йому отримати Нобелівську премію

У космічній галузі Сергій Корольов разом із командою багато у чому був першим. Він першим у світі вивів у космос штучний супутник Землі, інженер стояв на чолі команди, що здійснила перший вихід людини у космічний простір, а також вихід першої жінки-космонавтки.

Сергія Корольова реабілітували лише у 1957 році. До цього усі роки на папері Головний залишався ворогом народу. Він настільки хотів займатись улюбленою справою, що проковтнув чимало образ, завданих імперським режимом.

«Дивлюсь я на небо та й думку гадаю. Чому я не сокіл, чому не літаю?» — лунало під час чергового сеансу зв’язку у Центрі керування польотами. Тільки через деякий час всі зрозуміли: пісню співали спеціально для генерального конструктора Сергія Корольова. Космічний інженер любив цей текст Михайла Петренка, поета-романтика ХІХ сторіччя. Тому українець Павло Попович, четвертий космонавт Радянського Союзу, перебуваючи на кораблі «Схід-4», заспівав саме для нього.  

Це був 1962 рік, рік після польоту Юрія Гагаріна. Світ ошалів від перших кроків підкорення космосу, а людина, яка була до цього безпосередньо залучена, лише спостерігала. Корольов усе життя мріяв побувати у космосі, але про це не могло бути й мови. Він перебував під контролем спецслужб, а власні статті у виданнях мав підписувати К. Сєргєєв.

Секретність стала однією з причин, яка завадила отримати Нобелівську премію. Першого разу комітетові відмовили розсекретити ім’я, посилаючись на державну таємницю, вдруге пояснювали, що «творцем нової техніки у нас є весь народ».

«Хлопнуть без некролога» — і саме некролог розкрив його ім’я

У січні 1966 року 59-річний Сергій Корольов помер під час планової операції. З-поміж усіх причин, які з’ясувалися на операційному столі, була ще одна. Лікарі не змогли ввести трубку у трахею для підтримання дихання. Причина — пошкодження щелепи під час допитів наприкінці 1930-х. 

«Хлопнуть без некролога», — казав Сергій Корольов, не особливо сподіваючись на почесті від керівництва країни. Але після його смерті тільки завдяки некрологу на сторінках «Правди» люди вперше дізнались ім’я та побачили фото людини, яка втілювала власні космічні мрії попри все.

Нині біля входу у головний корпус КПІ можна побачити меморіальну дошку з профілем відомого студента, а на другому поверсі розташована меморіальна аудиторія імені Корольова.

У будинку, де вчений провів перші роки життя, нині діє дім-музей. Поруч — єдиний в Україні музей космонавтики, названий на честь Корольова, де можна побачити зразки місячного ґрунту, макети «Лунохода-2» та спускного апарату «Восток», космічну їжу тощо.