Вона показала світові Україну такою, якою її не хотів бачити СРСР

Тетяна Яблонська здобула найвищі мистецькі нагороди СРСР і стала символом радянського живопису. Та за офіційним визнанням стояла художниця, яка приховувала частину своїх робіт і зображала Україну поза шаблонами соцреалізму. #ШОТАМ розповідає історію мисткині, яка шукала свободу у творчості, попри всі утиски системи.

Як українське місто змінило долю майбутньої художниці

Тетяна Яблонська народилася в 1917 році в російському Смоленську в родині викладачів. Коли дівчинці було 11, родина переїхала до Одеси, а згодом — до Кам’янця-Подільського.

Батько навчав її малювати з натури й звертати увагу на деталі повсякденного життя. Саме тому вона так часто зображала людей, побут і атмосферу українських міст та сіл.

У 1935 році Тетяна вступила до Київського художнього інституту на факультет живопису. Ще під час навчання вона зрозуміла, наскільки жорсткими були рамки радянського мистецтва. Якось на виставці в Москві дівчина вперше побачила роботи французьких імпресіоністів. Її дуже вразили світлі кольори, легкість і невимушеність цих картин. Це захоплення, як пізніше написали радянські біографи, «значно ускладнило її творчий розвиток».

Водночас талант Яблонської складно було не помітити — їй єдиній з усього курсу та першій в історії закладу дозволили експонувати власну виставку робіт. Ще не маючи диплома про завершення навчання, Тетяна відкрила свою першу виставку.

Здобула головні нагороди СРСР

Згодом почалася війна й художниця була змушена поїхати в колгосп. Працювала в городній та польовій бригадах: косила, скиртувала, тягала мішки. «У мене в паспорті було записано: колгоспниця», — згадувала мисткиня.

У 1944-му Тетяна повернулася до Києва. Там вона стала викладати в художньому інституті, її творча кар’єра теж стрімко розвивалася. Найбільшу популярність Яблонській принесла картина «Хліб» — монументальне полотно заввишки майже чотири метри. За цю роботу Яблонська отримала першу Державну премію, а в 1958 році — бронзову медаль на Всесвітній виставці у Брюсселі.

Згодом Тетяна Яблонська отримала Шевченківську премію, а також звання народної художниці УРСР та СРСР. Для радянської влади вона стала прикладом «правильного» мистецтва. Втім саму мисткиню соцреалізм радше обмежував, ніж надихав, тому з роками вона все більше формувала власний стиль поза жорсткими рамками.

Приховувала частину власних картин

На початку 1960-х Тетяна поїхала шукати натхнення на Закарпаття. Найбільше її вразило село Апша біля кордону з Румунією. Там вона відкрила для себе яскраві народні костюми, незвичайну архітектуру та особливий колорит регіону.

Так виник знаменитий «Закарпатський цикл», над яким мисткиня працювала у 1965–1966 роках. У цей період вона створила картини «На ярмарку в Солотвині», «Разом з батьком», «Весілля», «Травень» та «Літо». У цих роботах поєднувалося українське народне мистецтво із сучасним живописом.

Творчість Тетяни почала помітно виходити за межі соцреалізму. У її роботах ставало все більше народних мотивів, емоцій і декоративності. Згодом це створило для художниці проблеми з радянською владою.

Перед приїздом комісії з московської Академії мистецтв вона перебирала полотна в пошуках хоча б чогось, що відповідало б офіційним вимогам. Багато картин Яблонській довелося ховати у власній майстерні, та це не врятувало художницю від критики.

Совєти знищили її роботи

Однією з найбільш небажаних для влади стала робота «Життя триває» — один із перших творів закарпатського циклу. Через цю картину Яблонську на кілька років позбавили можливості викладати і брати участь у виставках.

Під тиск потрапили й інші полотна мисткині. Подарункове видання з баладами Івана Драча, яке проілюстрували її картинами, знищили просто в друкарні. Врятувати вдалося лише чотири примірники.

Від символу соцреалізму до небажаної художниці

Попри всі утиски, Яблонська не хотіла залишатися авторкою лише «правильних» радянських картин. Вона продовжувала малювати й постійно змінювала манеру, кольори та підхід до живопису. На її творчість впливали народне мистецтво, італійський живопис епохи Відродження та навіть роботи власної доньки — художниці Ольги Отрощенко. З роками картини мисткині ставали настільки несхожими одна на одну, що іноді здавалося, ніби їх створили кілька різних майстрів.

Талант мисткині вкотре визнали на міжнародному рівні: у 1997-му ЮНЕСКО назвало Тетяну «Художником року», а в 2000-му її оголосили «Жінкою року» в Кембриджі.

У червні 2005 року видатна художниця померла. За майже десятки років творчості Яблонська багато розказала світу про Україну, її мальовничу красу та життєлюбних людей. Її полотна зберігаються у найбільших музеях світу й в Україні.