Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Кожен має розуміти: якщо не будеш платити гривнями, то перейдеш на рублі»: волонтерка з Болграду збирає кошти для військових і популяризує українську мову

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту про жінок-лідерок із сільської місцевості.
Чому ми його робимо? Мобілізація не оминула села недалеко від лінії фронту. Багато з місцевих чоловіків були керівниками або мали власну справу. Тепер лідерками стають жінки. Дехто — вперше в житті.

Історії, які ми тут зібрали, є прикладом лідерства для підприємиць та активісток. Попри війну, ці жінки відкривають чи продовжують бізнес, волонтерять і мотивують волонтерити.

Коли Оксана 26 років тому оселилася в Болграді на Одещині, більшість людей тут говорили російською чи болгарською. Тож україномовна жінка теж почала переходити на російську. Але у 2018 році повернулася до рідної мови.

«Я подумала: що я роблю? Мій чоловік воює, а я російською розмовляю. І перейшла повністю на українську», — пригадує Оксана.

Зараз, під час повномасштабного вторгнення, вона продовжує говорити рідною мовою і заохочує інших — не лише розмовляти, а й допомагати військовим наблизити нашу перемогу. Про вигадливі способи зібрати гроші та про спільноту, яку вдалося сформувати в Болграді, Оксана розповіла ШоТам.

Оксана Кілафли

волонтерка з Одещини.

Плела сітки, аби не з’їхати з глузду

24 лютого 2022 року я весь день думала, що мені робити далі. Я навіть не пішла на роботу — тоді працювала в міській раді. Цілий день мені знадобився на усвідомлення, що це справді війна, і що все це правда. Мій чоловік — військовий, тож уже перед початком повномасштабного вторгнення він деякий час не був удома. Я вирішила нікуди не тікати, а допомагати чоловікові й іншим нашим воїнам виграти цю війну. 

Про волонтерський рух я тоді ще не знала, але вже 25 лютого зібралася з іншими дружинами військових: збирали допомогу, пакували, надсилали. Дуже багато місцевих згуртувалися, і ми з ранку до вечора надривали спини — стільки речей позносили люди. 

Моя знайома прикордонниця Аня сказала, що має дві сітки по 2 тисячі квадратних метрів. Тож вирішили вчитися плести. Оце плетіння сіток дозволило тоді не з’їхати з глузду, почувати себе причетними до допомоги військовим.

Небайдужі містяни щодня приходять плести маскувальні сітки. Від березня 2022 року вдалося наплести понад 5 тисяч квадратних метрів. Фото: ШоТам

На початках було дуже багато людей, а зараз залишилося 32. Товариство людей з інвалідністю дуже активно долучилося. Самі звернулися від самого початку й долучаються досі — щодня від ранку до обіду (крім вихідних) плетуть сітки. Результат за ці майже два роки непоганий — сплели понад 5 тисяч квадратних метрів маскувальних сіток.

Моє завдання — організувати процес, знайти тканину. От нещодавно закупила білу. А ще я постійно проводжу збори, лотереї, шукаю гроші на потреби військових. Мої друзі щомісяця донатять — наче зарплата приходить. 

У нас таке правило: переступаєш поріг — говориш виключно українською

Я сама з міста Долина на Івано-Франківщині, та вже 26 років живу в Болграді. Після одруження вирішили жили саме тут, бо мій чоловік родом звідси. Я спілкувалася лише українською, а коли приїхала, то побачила, що люди взагалі її не розуміли. Чула тільки російську й болгарську. Тож з часом почала переходити на російську, але лише з чужими людьми. Тому, якщо з кимось говорила українською, то значить, що прийняла цю людину у своє близьке коло. 

Так було до 2018 року. Тоді я подумала: що я роблю? Мій чоловік з перших днів 2014 року воює, а я російською розмовляю. І перейшла повністю на українську. До мене тоді було багато агресії. Та я навчилася захищатися. Коли мені закидають: «А чому ти болгарською не говориш?», я відповідаю, що якщо зі мною хоч хтось болгарською буде розмовляти, то і я відповідатиму. 

Тож всі мене знали як людину, яка говорить українською. Влітку 2022 року до мене неодноразово підходили друзі, знайомі й казали: «Зроби щось, організуй клуб чи навчання». У Болграді тоді не було місця, де можна зібратися й поспілкуватися українською. Мені казали, що мову знають, читають і пишуть, а от розмовляти складно — як переступити цей бар’єр? Я довго відмовлялася, бо не мала часу, але мене таки вмовили. 1 вересня ми почали заняття — наче учні в школі.

У нас таке правило: переступаєш поріг — говориш виключно українською. Якщо не можеш підібрати слово, то ми разом перекладемо з російської чи болгарської. Буває, забуваємо слова, але це не страшно, адже ми не уроки вчимо, а граємо. 

Спочатку людей у клубі було більше, зараз їх близько 10 — від школярів до дорослих за 70. Я бачу покращення їхнього мовлення, і це мене вражає. Були люди, які взагалі не говорили українською — приходили й мовчали — а зараз чудово розмовляють. У нас приємна атмосфера, новенькі завжди кілька слів розповідають про себе, ми обираємо теми для занять. Перше заняття в нас було про лайку українською — тоді всім хотілося випустити емоції. А коли минув рік, у нас була тема компліментів. Ми говорили їх одне одному, підбирали різні слова. Грали в мафію — дуже насміялися, надірвали животи. Грали у «Хто я?» з картками на чолі. Проголошували тости й навіть вірші писали.

«Клуб солодкої мови», який проводить Оксана Кілафли в Болграді. Фото: ШоТам.

А тоді й сітки пішли плести разом з клубом: співаємо пісень, розмовляємо й допомагаємо воїнам. Цей клуб — моя віддушина. Коли ти нанервуєшся, напереживаєшся, то приходиш у п’ятницю ввечері в цей клуб, а там така атмосфера! 

З одноклубників усі учасники стали волонтерами. Коли вже вибудувані теплі стосунки з людьми, то розслабляєшся й починаєш розказувати про свої плани. Я розповідала про якісь негаразди зі зборами, а друзі пропонували допомогу — так утворилася команда.

Я думаю тільки про волонтерство

Опікуємося 88 батальйоном морської піхоти. До нас звертаються багато людей, але я не можу охопити всіх — ресурс невеликий. Але з сітками стараємося допомогти — віддавали й прикордонникам, і поліцейським, але акцент робимо на наших хлопцях. Мій чоловік сформував 88 батальйон, та зараз уже там не служить.

Я не маю фонду чи посвідчення волонтера. Маємо дружній фонд, через який можемо офіційно закуповувати важливі речі, а щось дрібне — самі.  

Звільнилася з міської ради, бо не можу більше ні про що думати. Я думаю тільки про волонтерство: «Як зробити акт? Чому дрон застряг на кордоні? Треба написати запит!». Вранці очі розплющуєш, і перша думка — «Що я можу сьогодні зробити?».  

Зараз зосередилася на «мавіках» — на початку грудня закупили два, поки збираємо на третій. 

Постійно доводиться вигадувати щось нове, бо просто так давати гроші люди не хочуть. Тож постійно думаю, що такого зробити, щоб людям було цікаво, а хлопцям — корисно. Хоча я вважаю, що кожен має розуміти — якщо ти не будеш платити гривнями, то перейдеш на рублі.

Ярмарки, лотереї, гаражні розпродажі

Коли я ще працювала в міській раді, то мала справу з майстрами ручної роботи, тож під час війни це знадобилося. Я створила групу в соцмережах і спитала майстрів, хто хотів би допомагати ЗСУ. Так почали організовувати ярмарки з виробами хендмейду, а виручені кошти передавали на допомогу військовим. Це, знаєте, копієчка до копієчки. Наприклад, на ярмарку до Дня кондитера ми за 3 години зібрали 40 тисяч гривень! 

Ярмарок у Болграді, де можна придбати виріб хендмейду та підтримати військових. Фото: з Facebook-сторінки героїні

Уже цього року робили гаражні розпродажі — ідея виникла давно, але були сумніви. Та насправді все вийшло! Люди поприносили дуже гарні речі. За три години ми зібрали 24 тисячі гривень, а за три такі заходи — до 60 тисяч. Також робили аукціони — хлопці віддавали відпрацьовані гільзи від протитанкових снарядів, майстрині їх розписували, і ми розігрували.  

Тепер проводжу розіграші онлайн. За 100 гривень можна купити один квиток, тож з однієї лотереї десь 3 тисячі можемо отримати. Розігруємо патріотичні світшоти. Також моя сестра для такого розіграшу віддала мені гердан, який сама сплела. До лотів стараємося додавати ще якісь приємні речі. 

Лоти для онлайн розіграшів, які проводить Оксана. Люди мають змогу отримати патріотичний мерч і приємні дрібнички. Фото: з Facebook-сторінки героїні

Для мене свято — це коли чоловік буде вдома

Я розумію, що люди хочуть свята, люди хочуть якось відволіктися. Я теж хочу свята, але для мене воно настане, коли чоловік буде вдома. А щоб чоловік був вдома, треба, щоб війна закінчилася. Для того, щоб закінчилась війна — треба щоб всі допомагали. Загалом ми зібрали більше мільйона гривень — це з усіх наших активностей і завдяки донатам людей з усієї України. Я дуже вдячна тим, хто допомагає. 

Мені б хотілося, аби в нас був волонтерський центр, який би постійно працював, а організацією займалася не лише я. Думаю, так ми могли б ще більше допомагати.

Я прочитала, що волонтер — це не той, хто допомагає сусідам, знайомим, друзям, тож я не волонтерка, бо 88 батальйон — це мої друзі. Я знаю, скільки людей там загинуло, я навіть на похорони не приходжу, бо не витримую. Та я бачила світлини загиблих на полі бою і зрозуміла, що не відступлю. 

Не мають хлопці й дівчата просити в нас щось, а ми маємо самі питати: «Що вам ще треба? Чим ми можемо допомогти?». Подивіться на мапу — яка Україна, і яка росія. Ми маємо стати кулаком, який розіб’є морду москалям.

Суспільство

Єврокомісія виділила €75 млн на гуманітарну підтримку українців

Опубліковано

Європейська комісія оголосила про виділення 75 мільйонів євро на гуманітарні проєкти в Україні.

Про це повідомили на порталі Єврокомісії.

Йдеться про допомогу у наданні житла, послуги захисту, чистої води, освіти та охорони здоров’я.

«У центрі гуманітарної стратегії ЄС в Україні сьогодні лежить захист людей, які постраждали від війни, особливо тих, хто живе поблизу прифронтових районів», — йдеться у повідомленні.

Загалом з початку повномасштабної війни Європейська Комісія виділила 926 мільйонів євро на програми гуманітарної допомоги цивільним особам. Також 66 мільйонів євро було виділено на підтримку біженців.

Читайте також«Пам’ятайте – ви не одні». Як люди з травмами спини допомагають одне одному адаптуватися до нового життя

Наголошується, що гуманітарна допомога ЄС, яка присутня в Україні з 2014 року, працює по всій країні, зосереджуючись на важкодоступних районах поблизу лінії фронту у східних і південних областях.

Про Єврокомісію

Європейська комісія — вищий орган виконавчої влади Європейського Союзу, який приблизно відповідає ролі і функціям уряду у системах національних держав.

Нагадаємо, у Чернівцях за підтримки ЄС облаштовують житло для переселенців.

Раніше ми повідомляли, що Європейська рада схвалила виділення Україні 50 млрд євро допомоги.

Фото: АР.

Читати далі

Суспільство

ГУР запустив оновлений «Головний бот розвідки»

Опубліковано

В Україні запустили оновлений «Головний бот розвідки» у телеграмі.

Про це повідомили в Головному управлінні розвідки Міноборони України.

Зазначається, що за 2 роки війни, українці та всі, хто виступає проти військової агресії росії, надсилали розвідникам інформацію, яка допомогла:

  • знищувати склади, споруди, техніку окупантів, кораблі тощо;
  • здобувати важливу інформацію про сили та засоби ворога, дислокацію високопосадовців, колаборантів тощо;
  • виявляти плани окупантів та діяти на випередження;
  • фіксувати наслідки завданим окупантам ударів.

«Ми дякуємо кожному, хто надсилав інформацію через офіційний телеграм-бот і тим самим наближав і продовжує наближати перемогу України над країною-агресором. Ми закликаємо всіх українців повідомляти про «Головний бот розвідки» своїм рідним, друзям та знайомим на тимчасово окупованих територіях», — закликали в ГУР МО.

Читайте також: Психологічна допомога: чому це важливо та як організувати в громаді

Про бот

Головний бот розвідки (t.me/gur_official_bot) — це офіційний канал зв’язку жителів тимчасово окупованих територій України, усіх, хто хоче боротися з окупаційним режимом та небайдужих громадян, з Головним управління розвідки МО України.

Кожен користувач боту під час передачі інформації отримує базові інструкції з безпеки. Необхідно їх детально вивчити та дотримуватися.

Нагадаємо, хакери ГУР атакували програму керування дронами росіян.

Також ми розповідали, як розвідники ГУР знищили ракетний катер ворога «Івановєц».

Малюнок: ГУР МО/телеграм.

Читати далі

Суспільство

«Пам’ятайте – ви не одні». Як люди з травмами спини допомагають одне одному адаптуватися до нового життя

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю ШоТам з проєкту журналістики рішень. Ми створили його для людей, які постраждали від мінно-вибухових травм.
Тут розповідаємо історії українців, які втратили кінцівки чи отримали інші тяжкі поранення, щоби люди з такими випадками знали — в їхній унікальній ситуації є вихід.

Ці історії можуть стати прикладом для держави та волонтерів, аби виробити системні рішення для людей, життя та тіло яких змінилося внаслідок війни.

Понад рік Іван Батрак з Донеччини лікується від мінно-вибухової травми спинного мозку та проходить реабілітацію у Львові. За цей час чоловік, який раніше працював шахтарем, почав вивчати новий фах – інструктора першого контакту, аби допомагати людям з ураженнями спинного мозку.

На прикладі роботи ГО «Група активної реабілітації» ШоТам розповідає, як працюють групи самодопомоги, що об’єднують людей з травмами.

Отримав травму спини під час обстрілу міста

Шахтар Іван Батрак жив у Покровську Донецької області. У лютому 2023 року під час обстрілу міста російськими збройними силами чоловік отримав травму хребта й спинного мозку.

Санітарна авіація доставила його до Дніпра, де чоловіку прооперували хребет і поставили спеціальну металеву конструкцію. Після цієї операції Івана Батрака за програмою «Лікарі без кордонів» перевезли до Львова, де він лікується й досі. 

Іван Батрак у модульному містечку у Львові, де зараз проживає. Фото: ШоТам

«Не залишайтеся з проблемою сам на сам»

Нещодавно чоловік потрапив до табору від громадської організації «Група активної реабілітації», яка допомагає людям з ураженнями спинного мозку. У цьому таборі з Іваном працюють люди, які також мають травми спини – фахівці першого контакту. Вони знайомляться з пацієнтами та розповідають про свій досвід, а також про те, як жити з травмою.

Зараз Іван мешкає в модульному містечку від «Групи активної реабілітації», яке адаптоване під потреби людей з інвалідністю: зокрема, санвузли та в’їзди доступні для крісел колісних. Від організації чоловік отримав власне крісло колісне й індивідуальні гігієнічні засоби. 

«Група активної реабілітації» понад тридцять років допомагає своїм пацієнтам на шляху від перебування в лікарні до адаптації в кріслі колісному – навчає людей обслуговувати себе, коли частина тіла є паралізованою. 

Карина Кардаш, лідерка ГО «Група активної реабілітації». Фото: ШоТам

«Ми намагаємося давати людині повний супровід, щоб вона могла повернутись у звичне оточення та жити повноцінне яскраве життя. Організовуємо терапевтичні прогулянки, спільний похід у кіно, театр чи кав’ярню. Основний сенс у тому, аби мотивувати людину виходити до інших людей, бо після травми це дуже некомфортно», – розповідає лідерка громадської організації Карина Кардаш.

За словами Карини, людям з травмою найскладніше бачити, як оточення сприймає їх по-іншому на кріслі колісному, а ще складно долати постійні бар’єри, пересуваючись, тому частіше люди обирають просто залишатися вдома.

«Пам’ятайте, що ви не одні, і завжди можна знайти для себе підтримку від тих, хто готовий її надати. Не залишайтеся з проблемою сам на сам», – каже Карина.

Найважливіше моральна підтримка

З Іваном Батраком в організації познайомилися, коли той ще перебував у лікарні. Його відвідав тренер-наставник, який теж пересувається на кріслі колісному, та розпочав з Іваном роботу. 

«Ми вчили Івана пересідати на крісло колісне, підібрали його разом з фахівцями лікарні та супроводжували чоловіка під час реабілітації в таборі протягом десяти днів – там він міг поспілкуватися з тими, хто має такі ж ураження спини. А потім ми запропонували Івану долучитися до команди інструкторів першого контакту», розповідає лідерка ГО «Група активної реабілітації».

Місяць тому чоловік почав навчання на інструктора першого контакту, аби допомагати людям, які мають травми спини, як і він сам. Його робота полягатиме в тому, аби познайомитися з людиною, поспілкуватися про травму, дізнатися стан ураження та пояснити, як відбуватиметься лікування та реабілітація. 

Іван Батрак самостійно пересідає в авто з крісла колісного. Фото: ШоТам

«Найважливіше те, що я маю підтримати людину морально, показати, що насправді не все так погано, і з усім можна впоратись. Я маю так допомогти, аби людині було простіше в цьому стані за межами лікарні та щоб вона не розгубилася за будь-якої ситуації», — ділиться Іван.

Матеріал створено в партнерстві з ПРООН в Україні за фінансової підтримки Уряду Японії. Серію публікацій реалізують в межах проєкту «Сприяння безпеці людей в Україні шляхом реагування на багатовимірну кризу, спричинену війною».

Читати далі