Суспільство
«Тепер відчуваю себе на правильному місці». Волонтерка повернулася з Європи на Донеччину та проводить творчі заняття для дітей
Історії, які ми тут зібрали, є прикладом лідерства для підприємиць та активісток. Попри війну, ці жінки відкривають чи продовжують бізнес, волонтерять і мотивують волонтерити.
До повномасштабної війни Олександра Черномашинцева з Донеччини жила в Чехії та вивчала театральне мистецтво. Цього ж року жінка повернулася в Україну, їздить прифронтовими громадами, малює та ліпить вироби з пластиліну з дітками в укриттях. А ще разом з командою волонтерів з ГО «База UA» створює креативний простір у Краматорську, який офіційно відкриють наприкінці цього року.
«Я родом з Донеччини, це мій дім. Моя особиста місія тут — розвивати регіон. А діти та підлітки — це майбутні дорослі, які приноситимуть користь суспільству, тому займатися з ними саме зараз дуже важливо», — каже Олександра.
Для ШоТам жінка розповіла, як разом з командою «комфортних дорослих» займається розвитком дітей на прифронтових територіях і допомагає їм переживати війну.
Олександра Черномашинцева
керівниця культурного відділу по роботі з дітьми в ГО «База UA».
Під час великої війни приїхала з Чехії в Україну
Я народилася й виросла в Донецькій області. З початком війни у 2014 році поїхала до Києва. Захоплювалася кіно та навіть встигла попрацювати сценографкою, а потім мене захопив театр. У 2018 році я переїхала до Чехії та вступила до художньої академії вивчати театральне мистецтво. Повномасштабне російське вторгнення 2022 року я зустріла саме там. І хоча не була фізично в Україні, але зрозуміла, що маю знову навчитися жити з війною.
Від початку вторгнення я почала співпрацювати з громадською організацією «База UA», адже мала там знайомих. Вони перевозили людей за кордон, а я їх тут зустрічала та допомагала з адаптацією: їздила в лікарню до літніх людей, перекладала. Згодом стала координаторкою для студентів мистецьких спеціальностей, які вступили до мого освітнього закладу. З часом я вигоріла та зрозуміла, що навчання в університеті більше для мене неактуальне, тому вирішила робити щось більше. Я весь час замислювалася про те, що треба приїхати в Україну та бути в контексті того, що відбувається вдома.
У грудні минулого року вирушила на Донеччину. У Краматорську кілька тижнів допомагала колегам з евакуацією людей. Крім того, ми проводили заняття з дітьми в бомбосховищах. Найбільш небезпечно було в Бахмуті, де ми займалися в підвалі гуртожитку.
Хоч ми їздили в гарячі точки, у нас не було великого страху. Точніше, просто не було часу боятися: ми розуміли, навіщо це потрібно, і просто робили свою роботу.
Звісно, було складно адаптуватися до вибухів чи стресу, але допомагала команда волонтерів з організації. Саме тоді я вирішила остаточно повернутися в Україну. З березня 2023 року працюю в організації «База UA» керівницею культурного напрямку по роботі з дітьми.
Діти дуже радіють нашим зустрічам
Ми допомагали людям задовільняти гуманітарні потреби й евакуюватися, але пізніше разом з колегами зрозуміли, що немає систематичної роботи з дітьми на Донеччині, тому вирішили займатися цим. Кожен з членів нашої команди є креативною особистістю чи має мистецьку освіту, тому вирішили проводити творчі заняття. На початку роботи в організації я провела опитування на Донеччині, аби дізнатися, скільки в населених пунктах є дітей, які вони мають потреби та чи готові діти відвідувати творчі заняття.
Спершу ми працювали в режимі мобільних груп: приїздили в населені пункти, де було відповідне приміщення, збирали дітей і підлітків та займалися з ними. Ми просто приїжджали, привозили з собою коробку матеріалів та вирішували, що робитимемо далі. Починали з ліплення з глини чи пластиліну чи малювання гуашшю, а далі робили складніші речі — наприклад, розписували рюкзаки.
Діти дуже радіють нашим зустрічам: завжди посміхаються, обіймають нас, цікавляться, коли ми знову приїдемо. Для них ці заняття є чимось іншим, ніж школа — тут вони можуть бути серед своїх.
Іноді буває страшно усвідомлювати, що діти дуже до нас прив’язуються, а ми не зможемо до них приїжджати часто чи взагалі відвідувати їхні громади, але загалом робота з ними приносить нам велику радість.
Наша основна мета — підтримати громади, які ми відвідуємо. Зараз багато працюємо з Костянтинівкою, Миколаївкою, Тетянівкою, Святогірськом. Ми шукали дітей через місцеві церкви, школи чи гуртки, але хочемо розширювати канали пошуку тих, кому були б цікаві наші заняття. Сюди ми приїжджаємо постійно, знайомимося з батьками та потребами сімей. Наприклад, у Тетянівці ми дізналися, що наші підопічні потребують вікон, тому частина нашої команди вже поїхала їм допомагати.
Від малювання та програмування до психологічної підтримки
Кілька разів ми змогли відвезти дітей з Донеччини в літній табір у Трускавець, а також провести кілька днів у Святогірську. Тут не було безпечних умов і ми не могли ночувати там як у повноцінному таборі, а лише привозили дітей на свіже повітря та гралися на галявинах, які вже розмінували. Ми зрозуміли, що було б чудово мати креативний простір у Краматорську, де розташована наша організація.
Багато волонтерів приїжджали до дітей з гуманітарною допомогою та заняттями, але не було можливості в усіх їздити постійно. Ми вирішили заповнити цю нішу та пропонували дітям постійні творчі заняття в креативному просторі. Довго думали над назвою і хотіли, щоб вона мала якийсь локальний сенс. А якось я пішла гуляти з собакою, побачила в місті терикон та вигадала, що нашою назвою буде «Терикон», який ми трактуємо не лише в буквальному сенсі, але і як територію культури.
Ми створили відкритий простір, куди приходять діти та підлітки й де вони можуть зберігати всі матеріали та приладдя. Місце є безпечним, адже ми маємо укриття, і перебувати тут набагато спокійніше, ніж коли підлітки збираються десь біля супермаркетів. Ми орієнтуємося саме на підлітків від 12 років, бо в Краматорську вже є простори для молодших дітей, і також наша команда має більший досвід роботи саме зі старшими. Але, звісно, запрошуємо на заняття всіх.
Наразі в Краматорську ми працюємо з понад 25 дітьми: розвиваємо художні напрямки, малюємо гуашшю та фарбами, ліпимо вироби з пластиліну. Плануємо займатися програмуванням, анімацією, навчати англійської й того, що буде потрібне нашим відвідувачам, а також надавати психологічну підтримку. Заняття є та будуть повністю безкоштовними. А ще ми дуже хочемо, щоб діти почували себе тут як удома. Зараз над розвитком центру працюють п’ятеро людей. Кожен відповідає за якийсь свій напрям, але ми разом придумуємо ідеї, фарбуємо стіни та ремонтуємо приміщення.
Свобода бути собою та мати можливості для розвитку
Зараз наш простір відчинений на час занять чотири рази на тиждень за графіком. Ми хочемо, аби він був відчинений постійно, щоб навіть у час поза заняттями діти та підлітки могли сюди приходити та спілкуватися. Я собі уявляю, що за деякий час «Терикон» буде відкритим хабом, куди можна буде прийти почитати книжку, випити чаю, роздрукувати фото чи підготувати якийсь проєкт для навчання.
Зараз до нас приходять переважно діти з Краматорська. Ми обрали місце зі зручною транспортною розв’язкою, щоб з різних районів можна було зручно до нас дістатися. У майбутньому плануємо привозити до нас відвідувачів автобусом, який збиратиме їх на заняття та розвозитиме по домівках.
Для нас важлива довіра дітей, які до нас приходять. Вони називають нас «комфортними людьми», і ми дуже стараємося справді такими бути. Хочемо бути класними дорослими, які не засуджують і не диктують правила поведінки, а просто є поруч і підтримують. Ми приймаємо дітей та даємо їм свободу бути собою.
Про офіційне відкриття простору ми ще не оголосили — плануємо це зробити наприкінці грудня. Я пишаюся тим, що навіть з такою маленькою командою ми змогли створити креативне місце, яке надихає навіть нас самих та дає нам можливості для розвитку.
Моторошно, що діти пародіюють звуки війни
Я родом з Донеччини, це мій дім. Моя особиста місія тут — розвивати регіон. А діти та підлітки — це майбутні дорослі, які приноситимуть користь суспільству, тому займатися з ними саме зараз дуже важливо. Я хочу бути корисною, щоб розвивати не тільки дітей на прифронтових територіях і допомагати їм переживати війну, але й робити цим вклад у розвиток України.
Під час занять завжди бувають якісь веселі теплі випадки, коли діти жартують або ставлять якісь смішні запитання. Зазвичай вони не поводять себе якось драматично, хоча розуміють усе, що відбувається довкола. Вони не говорять страшні фрази про війну, але, наприклад, у Костянтинівці до нас на заняття приходив хлопчик, який може робити пародію на звук сирени. Це дуже моторошно, якщо подумати, що діти займаються чимось таким, а не пародіюють якісь безтурботні звуки.
Попри все, в мене не було думок про те, що моє повернення в Україну — це неправильне рішення. Іноді буває ностальгія, але я переконана, що як і всі інші люди просто сумую за часами до війни, за спокійним мирним життям. Зараз я відчуваю себе на правильному місці. Можливо, це навіть егоїстично, але коли я допомагаю іншим, то почуваюся дуже класно, адже бачу віддачу та результат.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі