Вокалістка гурту Within Temptation закликала донатити українським фондам (ВІДЕО)

Українська бандуристка Марина Круть у січні 2025 року долучилася до серії живих виступів на американській радіостанції KEXP.

Повний виступ музикантки виклали 11 березня на ютуб-каналі KEXP.

Про виступ Krutь

Марина Круть представила українську музику у межах Global Rhythms. Цей проєкт відкриває слухачам пісні з різних куточків світу. Бандуристка наживо виконала чотири пісні:

• «Гори»;
• «Пісне моя»;
• «Ок»;
• «Легкозаймисті».

Читайте також: Американська акторка Віра Ферміґа заспівала «Червону руту» на концерті в Нью-Йорку (ВІДЕО)

Під відео користувачі залишали свої коментарі на підтримку музикантки й ділилися своїми емоціями від прослуховування:

«Боже, це так круто!!! В очах сльози, що я це бачу на такому потужному каналі: тендітна Круть, бандура та рідна українська. Вдячність і гордість!!!».

Також на ютуб-каналі KEXP можна переглянути добірку з усіма виступами українців, зокрема гуртів DakhaBrakha, Dakh Daughters та Gogol Bordello.

Читайте також: Завдяки їм ЮНЕСКО визнало кобзарство спадщиною людства

Про співачку

Марина Круть — українська співачка, поетка та бандуристка. Вона ставала фіналісткою нацвідборів на «Євробачення» у 2020 та 2022 роках. Також у 2020 році вона брала участь у проєкті «Х-Фактор». Співачка випустила кілька музичних альбомів, серед яких Arche, Albino та «Літепло».

Нагадаємо, що вокалістка гурту Within Temptation закликала донатити українським фондам (ВІДЕО).

Фото обкладинки: ютуб-канал KEXP

Американська акторка, режисерка та співачка українського походження Віра Ферміґа виконала на своєму концерті в Нью-Йорку пісню Володимира Івасюка «Червона рута».

Про це у спільному дописі з гуртом Віри Ферміги The Yagas повідомив фронтмен Gogol Bordello Євген Гудзь.

Віра Ферміга є донькою українських емігрантів. Її батько Михайло Фарміґа був комп’ютерним аналітиком, а мати Любомира Фарміґа працювала вчителькою.

«Для всіх нас, хто з дитинства пов’язаний з українською культурою, ця класична українська пісня 70-х завжди дарує заряд піднесеного настрою. Її нова, посилена версія є прямим відображенням нашого часу. Нехай вона знову надихає!» — написав Євген Гудзь.

Читайте також: Балканський письменник передав на ЗСУ гонорар за український переклад його книги

Переглянути цей допис в Instagram

Допис, поширений CasaGogolrecordsNYC/Eugene Hutz (@eugene_hutz)

Під час Революції Гідності у 2013 році Віра підтримала українців та висловила солідарність із учасниками протестів.

«Мої дорогі співвітчизники, хочу, щоб ви знали: я поруч з вами. Я підтримую боротьбу українців за свободу самовизначення гідності. Ті з нас, хто є від вільного світу, не повинні стояти мовчки осторонь», — говорила Віра Фарміга.

Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році акторка продовжувала висловлювати підтримку Україні, зокрема на своїх сторінках в соцмережах. Вона публікувала читання віршів Василя Симоненка в оригіналі, публікувала рядки з українського гімну тощо.

Нагадаємо, що вокалістка гурту Within Temptation закликала донатити українським фондам (ВІДЕО).

Раніше ми писали, що в Нью-Йорку відомі американські актори прочитали історії українців про війну (ФОТО).

Фото обкладинки: фейсбук-сторінка The Yagas

Стереотип про те, що всі в Одесі мають певну «культурну автономність» спростовують одеситки з гурту «Легіт» — жінки відроджують національні традиції, популяризують українську та показують, що їхнє місто — це ментальна та культурна частина України. 

Мова стала своєрідним маркером

Я не мала ілюзій щодо того, що чекало б на Україну в разі російської окупації. Було страшно, тому на початку повномасштабної війни я виїхала до Іспанії. Там майже одразу перейшла на українську — як на мене, за кордоном це зробити легше. До того ж, мова стала своєрідним маркером: вона допомагала зрозуміти, хто свій, а хто — ні.

Навесні 2023-го я на кілька тижнів повернулася в Україну — побувала в Одесі, Києві та Львові. Уже тоді знала, що хочу додому, але ще вагалася щодо міста. В Одесі української майже не чутно, і я хвилювалась — а раптом зіштовхнуся з хейтом через мову?

Зрештою, я вирішила, що спершу поживу в Одесі — побуду вдома, у знайомому середовищі, — а потім переїду у Львів або Київ. Вже влітку повернулася. За останні майже два роки зрозуміла: більшість людей тут сприймають українську мову або позитивно, або нейтрально. І знаєте, я так комфортно «осіла», що з’явилися й сили, і натхнення робити щось для розвитку української культури саме в Одесі.  

«Просвіта 2.0», фото надала ГО «Центр розвитку сучасної культури»

Маланка — це не щось далеке, а й про нас теж

Минулого року я була на лекції про українські зимові традиції, і там розповідали про колядування, щедрування та маланкування. Хтось із учасників тоді сказав, що мав негативний досвід — мовляв, коли вони ходили віншувати, деякі люди ставилися з острахом. І тут я подумала: а чому б не зібрати разом тих, хто хоче щедрувати, і тих, хто готовий приймати щедрувальників? Я зробила open call в інстаграмі — завдяки цьому допису зібралася група людей, з яких я знала лише двох дівчат.

Ми заздалегідь домовилися з деякими закладами, розподілили ролі, підібрали костюми й уперше зустрілися наживо аж 31 грудня — саме в день Х. Репетирували хвилин 30, а потім узялися за справу. 

Маланка. Фото: Oleksandra Khudyntseva

Ми запланували виступи у 12 кафе та ресторанах, але так увійшли в кураж, що заходили і в інші заклади без попередження. Люди зустрічали нас радісно — знімали на відео, дякували. Для нас це була справжня ейфорія.  

Коли поверталися додому, одна з дівчат запитала: «Чи не хотілося тобі все кинути в процесі організації?». Я зізналася: «Було». Тоді вона сказала: «Але після сьогоднішнього, думаю, ти впевнилася, що все було не дарма».  

І це було прямо в яблучко. Мені хотілось показати, що Маланка — це не щось далеке, а й про нас теж. І знаєте, все вдалося.  

Маланка. Фото: Oleksandra Khudyntseva

Ми не планували створювати гурт, але люди писали, що шкодують, бо пропустили Маланку. Хтось запитував, коли ми знову зберемося.

А потім написала журналістка і спитала, чи не плануємо ми щось на Водохреще. Я кинула запит у чат — так усе й почалося.

Розколяда. Фото надала Анна Пайкіна

Я пішла брати дозвіл на проведення заходу на узбережжі. Виявилось, що заяву треба було підписати не від себе, а від імені організації. Назву ми тоді ще не встигли обрати — наша співорганізаторка Настя накидала кілька варіантів, і ми з дівчатами обговорювали, «приміряли», але не визначились остаточно. І от коли я вже була в кабінеті, відкрила чат, подивилась, яке слово зібрало найбільше вподобань, і підписала той документ вже від імені «Лементу». Пізніше ми зрозуміли, що «лемент» — то поховальний плач, тож вирішили, що легкий вітерець, себто «Легіт», нам підходить більше.    

Ми створили безпечне середовище для дівчат 

Переважна більшість учасниць гурту чекають на своїх коханих з фронту. Це непросте психологічне випробування, і його можна пройти різними шляхами — закритися в собі або знайти підтримку ззовні. На щастя, «Легіт» дав нам можливість реалізувати другий варіант. Мета нашого гурту, звісно — популяризація української культури, але я щаслива, що ми змогли ще й створити безпечне середовище для дівчат, які можуть розрадити одна одну в цей складний час. 

Результат нашої роботи нас дуже заряджає, але насправді не менше надихає і сам процес: коли ми вибираємо прикраси для образів, коли ділимось порадами, коли придумуємо, що і як зробимо. Це таке жіноче ком’юніті з неймовірною енергетикою. 

У нас дівчата різного віку — хтось іще в школі вчиться, а хтось уже має своїх дорослих дітей. Професії теж у кожної з нас різні: я — психологиня, Аня — бізнес-аналітикиня, в Оксани родинний кавовий бізнес. Є перукарки, викладачки. Ми різні, але нам комфортно, бо нас пов’язують спільні інтереси та цінності. Звісно, для нас це хобі — у всіх свої справи, своє життя, часу іноді бракує, — але коли є бажання, знаходиться й час.

Учасниці етногурту. Фото: Олена Голдаєва

«Ти зараз не Настя, а мольфарка»

На всіх наших виступах ми збирали гроші на підтримку ЗСУ — у двох дівчат гурту були відкриті збори, тож ми вирішили їх підсилити. Взяли коробку, надрукували QR-код і пояснювали людям, на що й для кого збираємо. Я на Маланці була козою і як коза-дереза збирала з глядачів донати. 

Мені взагалі дуже подобається вживатись у роль, хоч ми й не професійні акторки. Так собі й кажу: «Ти зараз не Настя, а мольфарка».

На нашому першому виступі як гурту – а це було 22 січня, на День соборності — я грала роль Лева Бачинського. По відгуках ми бачимо, що запит в Одеси на подібні заходи є — люди наче голодні були на таке. 

День соборності. Фото: Oleksandra Khudyntseva

Співати професійно ми поки що теж не вміємо, але активно працюємо над цим і намагаємося звучати красиво. Я дівчатам жартома кажу, що, взагалі-то, ми робимо трохи більше, ніж ті, хто нічого не робить. Необов’язково бути перфекціоністом, але обов’язково робити від душі. 

«Не в Одесі, а в селі треба шукати щось традиційне»

Я народилася й виросла в селі на Одещині. Мама працювала вчителькою, на зимові свята писала для нас сценарії — ми підбирали костюми й виступали перед публікою з близьких та рідних. Тепер я вже сама мама, виховую доньку та сина, і мені дуже захотілося показати їм, як проходили свята в моєму дитинстві. Тож ми вирішили зробити якусь виставу та піти в гості до хрещеної й до подруг. Я почала шукати хустку, розпитувала в сусідів, і одна з жінок мені сказала, що мені не в Одесі — в селі треба шукати щось традиційне. 

Мене зачепили ці слова. Можна сказати, це був знак для мене. Я почала цікавитись глибше, шукати більше інформації про маланкування й натрапила на допис Ані — так почалась моя історія в «Легіті». Донька теж приходить на наші виступи, і вона в захваті.  

Маланка. Фото: Oleksandra Khudyntseva

Можу сказати, що багато людей живуть у своїй бульбашці, і думають, що в Одесі не дотримуються національних традицій. Але це зовсім не так — таких, як ми, багато. 

У нас зараз багато ідей щодо майбутньої роботи. Дуже хочемо почати їздити в тури — спочатку в сусідні міста, а потім по Україні. А ще в мене є мрія (я її навіть називаю фантазією, але насправді вірю, що можливо все) — хочу, щоб ми колись повторили легендарний тур «Щедрика» — саме той, який увійшов в історію та прославив Україну.

Читайте також: «Щедрик, щедрик, щедрівочка…». Цікаві факти про мелодію та Леонтовича. Чи вгадаєте всі? (ТЕСТ)