Вогняні вежі, грипси і Starlink: 500 років зв’язку в українському війську

500 років тому козаки стріляли з гармат та підпалювали вежі, аби попередити побратимів про ворога. А століття тому тендітна дівчина міцно стискала грипс у кулаці — і мала пам’ятати, де сховати записку, якщо доведеться тікати від облави. #ШОТАМ розповідає, як українські воїни передавали звістку про ворога без жодних рацій.

Сповіщали про ворога на десятки кілометрів за лічені хвилини

Козаки не лише жили на Січі та ходили в походи, а й несли прикордонну службу. Для цього довкола Січі та вздовж русла Дніпра створили мережу сторожових пунктів — вишок або «фігур». Вони складалися із землянок для оборони, житла для козаків та стайні для коней. З такого пункту по черзі їздила в розвідку військова сторожа.

Козаки мали правило — виїздити на пагорби для спостереження по одному вершникові. Це був пароль для побратимів, бо татари, наприклад, робили розвідку на вершинах усім підрозділом. 

Про наближення ворогів козаки сповіщали пострілом з рушниці чи гармати, а також візуальним сигналом — палили полум’я поблизу своїх постів. Запаливши смолоскипи та бочки із смолою, вони за хвилини повідомляли про небезпеку за десятки кілометрів. Козаки на сусідніх сторожових пунктах робили так само. Використовували гармати, сурми, а в містах і селах били в церковні дзвони, аби сповістити про тривогу.

Повідомлення писали на камені, а сигналили — з верхівок дерев

Історик Тарас Ковалець розповів #ШОТАМ, що найдавнішим способом зв’язку були кінні посланці, котрі передавали інформацію на «картках» — шматках паперу з короткими записами. А іноді розвідувальні козацькі загони сповіщали наступний підрозділ про термінову зміну маршруту, написавши повідомлення на камені.

Винахідливі козаки використовували й спеціальний шифр для сигналу — могли вилазити на верхівки дерев і махати руками. Це виглядало як чаклунство, проте так можна було передати сигнал на видиму відстань. 

За його словами, у козаків на високому рівні було звукове сповіщення. У кожному полку та при гетьмані були представники умовного військового оркестру, які грали на сурмах, литаврах та бубнах. Під час бою кожна мелодія мала особливе значення. Наприклад, у литаври били в такт крокам піхоти, коли вона йшла в бій або ж різкими швидкими ударами, якщо військо відступало. 

Використовували дресированих собак та навіть голубів для зв’язку

Проривом для розвитку військового зв’язку стала визвольна боротьба ХХ століття. Ще під час Першої світової війни українці в складі австро-угорської та російської армій познайомилися з польовим телефоном та радіотелеграфом. 

А вже під час Української революції у 1917 році в Українському генеральному військовому штабі створили відділ зв’язку. Саме польові телефони допомагали тримати зв’язок в тилу ворога під час Першого зимового походу.

В Українській галицькій армії, що існувала в ЗУНР, при сотнях, батареях і куренях працювали телефонні пости, а при штабах існували сотні звʼязку. Але крім того, військові використовували курʼєрів, дресированих собак та навіть голубів для зв’язку. На високому рівні була й служба шифрованого звʼязку. 

Зв’язковими в УПА зазвичай були жінки

Друга світова війна стала приводом для українських повстанців створити власну службу радіозв’язку. Саме на її базі оунівці створили першу українську державну радіостанцію імені полковника Євгена Коновальця. Та вже через кілька днів німецькі солдати арештували працівників радіостанції.

У 1943 році Провід ОУН створив на Львівщині підпільну радіостанцію під кодовою назвою «Афродита» (Вільна Україна). Вона передавала сигнали кількома мовами за кордон. Цьогоріч у липні в лісі поблизу села Ямельниця знайшли місце, де розташовувалася ця криївка. 

Далі боротися проти німецьких та радянських окупантів взялася УПА. У ній велику роль відігравали зв’язкові, які підпільно передавали воякам найважливішу інформацію. Зазвичай цю роль виконували жінки, дівчата й підлітки.

Зв’язкові носили повстанцям письмові записки — грипси або штафетки. Що на них було написано, знали лише відправник і отримувач — оскільки зв’язкова в разі арешту могла не витримати тортур. Послання були зашифровані по-різному: використовували азбуку Морзе, цифри чи малюнки.

У таборах провели десятки років — але не видали Шухевича

Однією з найвідоміших зв’язкових підпілля була Ольга Ільків, яка носила таємні записки Роману Шухевичу та переховувала його багато років. За це її на 12 років ув’язнили в ГУЛАГу. Та попри це, жінка ніколи не шкодувала, що долучилася до боротьби за Україну. Ольга дочекалася незалежності України та померла у 2021-му — на 101 році життя.

Останньою зв’язковою Шухевича була Дарія Гусяк. Жінка водила його до лікарів в останні роки перед загибеллю та не видала точного місця переховування під час допитів. За участь в підпіллі та відданість Шухевичу її ув’язнили на найбільший термін — 25 років суворого режиму в радянських таборах.

Читайте також: Передавали таємну інформацію та були увʼязнені «совєтами». Що ви знаєте про жінок в УПА? (ТЕСТ)

Тепер зв’язківці попереджають бійців про «Шахеди» й КАБи

Нині зв’язківці на фронті програмують радіостанції, налаштовують обладнання, забезпечують інтернет та роботу мереж зв’язку. Вони стають центром інформації: отримують і передають повідомлення командирів, піхотинців, операторів дронів та інших військових.

Сучасні зв’язківці працюють зі Starlink, завдяки якому з’явилися цифрові мапи та системи управління боєм — як от «Кропива» чи Delta. І хоч їхня робота залишається непомітною, саме вони відповідають за безпеку бійців, попереджаючи їх про загрозу ворожих КАБів чи «Шахедів».