Суспільство
Війна – не час для розвитку сіл? Це не так! Досвід громади, що межує з «Придністров’ям»
Валентина – жителька Студенянської громади, що на Вінниччині. Вдень вона місцева чиновниця, а ввечері та у вихідні дні – громадська діячка. З моменту, як жінка взялася писати грантові заявки, громада справді змінилася.
Через повномасштабну війну селам, які перебувають далеко в тилу, розвиватися стало складніше. Так грантодавці змістили свій фокус на допомогу постраждалим населеним пунктам. Та Валентина переконує ШоТам: це зовсім не привід перестати шукати конкурси та подаватися на них. Її досвід доводить: усе можливо.
Валентина Ружицька
начальниця відділу організаційно-правового та кадрового забезпечення у Студенянській сільській раді, що на Вінниччині, громадська діячка.
Удень – чиновниця, ввечері – активістка
Я керую одним із відділів у Студенянській сільській раді, що у Вінницькій області. Ми межуємо з невизнаним «Придністров’ям». Саме наша громада стала першою в регіоні, яка у 2020 році обʼєдналася та почала розвивати інфраструктуру.
Нині у громаду входять 15 населених пунктів, де мешкають приблизно шість тисяч людей. В основі – шість сіл, де раніше були сільради. Є також і малесенькі села, так звані бригадні, які налічують від 28 до 100 жителів.
Я раніше працювала у Піщанській районній адміністрації – була там заступницею начальника відділу економіки. Саме там вперше спробувала писати грантові заявки на різні конкурси. Відверто кажучи, вдалося здобути небагато перемог. І все ж було кілька успішних проєктів, які ми реалізували.
Досвід написання грантів мені згодом знадобився, коли я почала працювати у Студенянській сільській раді. Я собі чітко розуміла, що об’єднання дає багато можливостей для розвитку громади, особливо якщо мати грантові кошти. Тому у свої вихідні та ввечері я почала шукати гранти, писати заявки та подаватися на конкурси. Чому не в робочий час? Та тому що у мої прямі посадові обовʼязки входить організація роботи підлеглих та суто кадрова робота. Гранти я шукаю не як чиновниця, а як громадська діячка – членкиня ГО «Центр розвитку Студенянської громади».
З війною громаді стало важче розвиватися
З 2020 року наша організація вже впровадила три грантові проєкти. Перший – облаштування парку відпочинку в селі Студена. Це стало можливим завдяки підтримці ПРООН в Україні. Наступним був проєкт зі створення кіноклубу «Лілія» на базі комунального закладу «Центр культури та дозвілля». І останній, який ми реалізували торік, – проєкт під назвою «З теплотою в серці». За допомогою цього гранту ми створили соціальний простір для переселенців.
Повномасштабна війна вплинула на суми коштів, які отримує громада. Фото: ШоТам.
Звісно, з початком повномасштабного російського вторгнення розвиток громади трішки призупинився. Цілі країни змінилися на обороноздатність, соціальну підтримку переселенців, матеріальну допомогу членам родин загиблих військових. Це, звичайно, вплинуло на суми коштів, які отримує громада.
Оскільки бюджет зменшився, я розуміла, що питання написання проєктів та участі у різних конкурсах стало ще більш нагальним. Громада ж має розвиватися, повинні ставати кращими всі галузі. Нам дуже хочеться комфорту тут, у селі. Гранти – це один із дієвих шляхів досягти цієї мети.
Нам зараз важко розвиватися, адже грантодавці здебільшого підтримують громади, які постраждали від війни. Звісно, питання відбудови зараз більше на часі, особливо якщо це допоможе більшій кількості людей. Та це не привід опускати руки. Ми робимо все можливе для розвитку, але жодним чином не засуджуємо за скорочення видатків державу чи грантодавців.
Грант допомагає розвивати волонтерський простір
Торік наша громадська організація подалася на грант від «Українського ветеранського фонду». Наш проєкт – «Соціальна підтримка ветеранів. Потенціал розвитку Студенянської громади» – став переможним. Ми виграли грант розміром трохи більш як 512 тисяч гривень, за який плануємо придбати меблі, комп’ютерне обладнання та обігрівачі для облаштування приміщення ветеранського простору «Пульс». Частину коштів ми вже витратили на закупівлю меблів, тепер очікуємо на другий транш.
У межах проєкту ми також створюємо експозицію про ветеранів в одному з музеїв і встановимо пам’ятник 17 захисникам України, які загинули на війні з 2014 року. Попереду – створення сайту для ГО. Там ми зможемо розміщувати інформацію, яка буде корисною для ветеранів, яких у нашій громаді приблизно 300. Це можуть бути, наприклад, важливі законодавчі ініціативи.
На Вінниччині створюють експозицію про ветеранів в одному з музеїв. Фото: ШоТам.
Локальний бізнес вийде на нову сходинку
Паралельно у селі Затишне впроваджується ще один проєкт за кошти гранту від «Українського ветеранського фонду». Його виграв мій чоловік Микола. Він – учасник афганської війни, а торік став до лав Сил оборони, аби захищати кордони України від російської агресії.
Микола навчав сина господарювати на землі ще змалечку, а коли Роман став дорослим, вони разом започаткували сімейний бізнес – підприємство «Зерновий двір». Шість років тому вони почали сіяти пшеницю та соняшник. До повномасштабного вторгнення обробляли 15 гектарів землі та мріяли завести свиней. Однак велика війна відкинула мрії на другий план.
Минулого року Микола мобілізувався, і в цей час усім керував Роман. У вільні хвилини на передовій він телефонував сину і давав поради з обробки землі та ведення бізнесу. Завдяки цьому Роман самостійно зібрав урожай та зберіг родинний бізнес.
Після демобілізації чоловіка за станом здоровʼя вони з сином вирішили податися на грант уже знайомого «Українського ветеранського фонду». І – виграли! Грант покриє будівництво приміщення свинарника та зерноскладу, що допоможе розвивати господарство.
Будівництво приміщення свинарника та зерноскладу – за грантові кошти Це допоможе розвивати господарство. Фото: ШоТам.
Торік – збитковість, а незабаром – розвиток
Дрібні фермерські господарства нині мають зовсім невеличкий дохід. В останні роки дуже змінилися погодні умови: влітку високі температури, посухи, не випадає достатньо опадів. Через це, звісно, меншає врожаїв. І не допомагають навіть підживлення та внесення добрив.
В останній рік господарство працювало збитково. Аби цього більше не сталося, чоловік із сином вирішили не просто продавати продукцію з осені за низькими цінами, а виготовляти корми в місцевому господарстві та вирощувати свиней. У нас є невеличкі посіви соняшника, і ми вирішили закупити олійний прес і виготовляти цей продукт для продажу.
Будівництво приміщення свинарника та зерноскладу вже тривають. Чоловік із сином також долучаються до процесу – як фізичною працею, так і матеріально (через співфінансування проєкту).
Ми плануємо завершити будівництво до початку холодів: у листопаді-грудні. Хоча взагалі проєкт передбачає завершення до 29 лютого 2024 року. Є надія, що ми впораємося швидше, і все буде нормально.
Війна згуртувала громаду
На рівні громади більшу частину проєктів, звісно, хочеться впроваджувати саме в адміністративному центрі. Але ми не забуваємо і про віддалені села. Жителі нас підтримують. Шкода, звісно, що так мало в нас активних людей, які б долучалися до написання проєктних заявок, брали участь у впровадженні проєктів – фізичною працею, порадами, підтримкою тощо.
Знаєте, коли я пишу заявку і потім бачу результат, хочеться працювати далі. Я відчуваю вдячність і розуміння з боку жителів. А головне – громадська робота приносить мені задоволення.
У планах ГО «Центр розвитку Студенянської громади» – розробити стратегію розвитку і далі подаватися на різноманітні конкурси. Вважаю, що у будь-якому селі, навіть маленькому та віддаленому від адміністративного центру, люди мають жити комфортно й отримувати всі необхідні послуги. І все ж зараз головне – підтримувати Збройні сили України, ветеранів і членів їхніх родин. Над цим працює як громадська організація, так і місцева влада.
Я бачу, що з початку повномасштабної війни дуже змінилася свідомість людей у громаді. Всі згуртувалися для допомоги переселенцям, збору коштів. У нас неодноразово проводили благодійні концерти на підтримку ЗСУ. Місцеві жінки взялися шити захисні жилети для військових, збирати харчі тощо. Всі ми зараз працюємо задля єдиної мети – Перемоги!
Цей матеріал створено у співпраці з Фондом імені Гайнріха Бьолля, бюро Київ – Україна.
Команда Food Train приготувала святкові обіди для жителів Харківщини Під час свят особливо важливо підклуватися про тих, хто поряд. Саме тому команда потягу-кухні Укрзалізниці – Food Train – приготувала близько 4300 великодніх обідів для мешканців Харківщини.
Про це повідомляє Міністерство відновлення України.
“Цього разу Food Train привіз до Харкова ще й 2300 власноруч спечених та прикрашених Великодніх пасок. Ними пригощали місцевих мешканців, серед яких – внутрішньо переміщені особи, багатодітні родини, пенсіонери, жителі знеструмлених будинків, пацієнтинти психіатричної для лікарні та будинку літніх людей. Прояв турботи одне про одного дозволяє українцям не втрачати віру та триматися попри складні часи”, – повідомили у Мінвідновленні.
Читайте також: Google запускає додаткову програму грантів для українських стартапів на 10 мільйонів гривень
Закупівля продуктів для поїзда-кухні фінансується нашими партнерами – Фондом Говарда Баффета – The Howard G. Buffett Foundation.
Нагадаємо, уряд запропонував виробникам дронів пільгові гранти.
Фото: Міністерство відновлення України
Воїн з Одеси віддав життя за Україну, але продовжує робити рідну землю красивішою навіть після загибелі… Ця сумна й водночас зворушлива та надихаюча історія про військового Бориса Айзенберга, , який усе своє життя займався озелененням рідного міста й країни. Разом з родиною він заснував власний розсадник, де вирощував понад 300 видів рослин. І зараз, коли Бориса не стало, справу продовжує його батько, а сакури та клени, які в пам’ять про героя саджають по всій Україні, радуватимуть українців і милуватимуть їхнє око. Детальніше у сюжеті ШоТам!
Після повномасштабного вторгнення Борис пішов на фронт добровольцем. Попри жахи війни він надихався природою і там: малював квіти та прикрашав ящики з боєприпасами. “Йде наступ – цвіте яблуня переможна….” – писав Борис під своїми фото з рослинами.
Читайте також: У Бразилії подружжя українців створило понад 120 тисяч писанок за 40 років
Так народилася ціла серія флори, яку українці побачили вже після загибелі захисника… Борис загинув 13 липня 2023 року поблизу села Біла Гора на Донеччині. Врятував пораненого побратима, наклавши йому турнікет, а сам потрапив під ворожий обстріл.
Після смерті Бориса його справу продовжив його батько, його також звати Борис. У родинному розсаднику він вирощує понад 400 рослин, які колись привіз його син. Груші, сливи, сакури, 18 кущів клену… Все цвіте у пам’ять про Бориса. А ще його сакури прикрашають Київську оперу, а клени ростуть на подвір’ї Одеського художнього музею.
Так справа Бориса продовжує жити й надихати українців дивовижним квітом.
Нагадаємо, у Мринській громаді відновили 155-річний ліцей-мазанку.
