Суспільство
«Він як котик, але без шерсті». Як волинський масажист перетворив змію на друга та колегу
Масаж зміями – малопоширена в Україні процедура. Єдиний, хто надає такі послуги на заході країни, – майстер масажу Сергій Сахарчук. Він колишній прикордонник, який мріяв стати ветеринаром. Але травма суглоба, а відтак і довгий період реабілітації, відкрили для нього нові двері – бажання допомагати іншим. Вже два роки він проводить лікувальний масаж для мешканців Володимира-Волинського, а віднедавна має й унікальну послугу – масаж за участю змія, на ім’я Ауда.
Сергій Сахарчук
Майстер масажу у Володимирі-Волинському, який практикує зміїний масаж. У минулому – прикордонник (медична служба)
Закінчив «Ковельський медичний коледж» за спеціальністю «лікувальна справа» та здобув кваліфікацію фахівця-реабілітолога в Академії рекреаційних технологій і права
Мріяв про роботу з чотирилапими та став прикордонником
Ще за шкільних часів я мріяв стати ветеринаром, бо дуже люблю тварин. Але мій друг-ветеринар розповів, що необхідну практику отримати буде складно. Якщо раніше всі молоді фахівці йшли в колгоспи, то зараз такого немає. Але лікувальна справа мене все ж вабила, тому вступив до Ковельського медичного коледжу. На одне з занять до нас завітав представник Центру комплектування Луцького прикордонного загону. Він заохочував майбутніх медиків вступати до їхніх лав. І я загорівся цією ідеєю, пройшов усі співбесіди, і мені сказали: «Ти молодець, ми тебе бачимо в наших рядах». Вступив туди у вересні 2015 року.
Під час служби фельдшером у Черкасах я мав чимало практики з масажу. Перший досвід отримав ще на парах під час навчання. На службі також періодично цим займався. Наприклад, коли прикордонникам потрібно було пройти реабілітацію після травми. До мене приводили як курсантів, так і штатних працівників та їхніх родичів. Приємно було бачити щасливі очі, коли людям дійсно ставало краще. Якого характеру біль, що і куди віддає – це все було мені настільки цікаво, що дедалі більше тягнуло в реабілітацію. До мене почали приходити колеги й друзі, які від когось чули, що я «рятую руками».
На собі відчув важкість відновлення після травм
Я сам не з чуток знаю, що таке реабілітація. Під час служби у мене стався надрив зв’язок колінного суглоба. Далі – операція, імпланти, післяопераційний стан, милиці… Емоційно та морально це дуже сильно вплинуло на мене. Учора ти бігав, стрибав, а сьогодні лежиш на ліжку і без допомоги не можеш піднятися. Ба більше, тиснеш на себе думками: «Що буде через 5 років? А через 45?».
Зараз я не відчуваю жодного дискомфорту. Можу стрибати, стояти на колінах, бігати й навіть повзти. Багато чого вартували настанови мого реабілітолога. Не лише поради, як правильно поставити ногу, а й психологічна підтримка. Мені дуже захотілося так само допомагати людям, які цього потребують.
З прикордонника – у масажисти
Навесні 2019 року закінчився мій контракт на службі. Я довго сумнівався, чи хочу пов’язувати своє життя з цим надалі. Але не склалося: став цивільною людиною, військовим у запасі. Приїхав додому у Володимир-Волинський і довго не знав, чим займатися. На звичайну роботу не міг піти, бо психологічно не був готовий, що в мене будуть «колеги», а не «побратими», і «шеф» замість «начальника».
І якось за вечерею мама каже: «Так ти ж масажі добре вмієш робити. Чому б тобі не спробувати відкрити реабілітаційний кабінет?». І справді, чому б ні, подумав я. На біржі праці представив свій бізнес-план, і мені виділили кошти на відкриття кабінету, відповідно до суми моєї зарплати та періоду (3 роки) проходження служби. Оформив себе підприємцем і вже третій рік офіційно працюю на себе. За два перші місяці у мене був лише один пацієнт, бо про мене в місті ніхто не знав. Я ж не міг бігати за кожним і казати, що в мене є воєнна практика та чимало досвіду. Я вірив у свій успіх, знав, що як не сьогодні, то завтра люди будуть мене знати й довірять своє здоров’я.
Змії – як котики, тільки без шерсті
Мені потрібна була фішка – послуга, якої немає у Володимирі-Волинському, аби про мене дізналися. Почав моніторити інформацію, натрапляв на різні масажі: вогняний, апаратний, голкотерапія. І випадково побачив зміїний масаж. Така терапія дуже поширена в Єгипті та Ізраїлі. А взагалі це пішло з Далекого Сходу, де подібна практика вважається нетрадиційною медициною. У нас існує повір’я, якщо котик лягає на людину і вмощується на хворе місце, то забирає цю енергію. І в цих країнах принцип аналогічний: якщо змія замотується в клубочок на тілі людини й дихає у такт із нею, то пацієнт відчуває гармонію.
У наших казках, мультфільмах і навіть у Біблії змії асоціюються зі злом. Але нічого подібного. Чесно, це такий антистрес! Як котик, тільки без шерсті, й не муркає, а шипить. Я багато вивчав, які саме види змій підходять для масажу, і визначив кілька варіантів: імператорський удав, полози, молочні змії та королівський пітон. Останній за своїм темпераментом, поведінкою, способом життя та легкістю тримання у домашніх умовах підходив найбільше. Почав шукати тварину, якій міг би довіряти, і від якої відчував би те саме. Знайшов її в одного розплідника, на ім’я Валентин. Пітона назвав Ауда, на честь мультика, де змія показували у «доброму» світлі. Йому 3,5 роки, завдовжки – 1 метр 30 сантиметрів.
Боротьба з фобіями покращує світосприйняття
Відтоді паралельно з лікувальними масажами я почав практикувати зміїний. Це релакс-процедура для свідомості та душі. Змій своїм язиком торкається тіла, ніби проникає в кожну щілину. Жоден інший вид масажу не може це повторити. А ще це спосіб покращити емоційний стан людини завдяки боротьбі зі страхами. У моїй практиці був випадок, коли товариш попросив допомогти побороти фобію дружини. Вона дуже боялася змій. Звичайно, зустріч з Аудою була для неї важкою. Але в підсумку за п’ять хвилин до того, як йти додому, жінка сказала: «А коли й ми заведемо вдома змію?».
Люди, які змогли переступити через страх змія, простіше справлятимуться з негараздами. Я кажу своїм клієнтам: «Коли вам буде складно в житті, згадуйте, як на вас лежав змій». Розуміння того, що людина, яка приходила до мене, передасть цю впевненість іншому… Від таких думок я кайфую навіть більше, ніж від самого зміїного масажу.
Зміїний масаж протестував на собі
На процедуру масажу з Аудою треба записуватися заздалегідь, адже у тварини є власний графік, коли треба харчуватися й відпочивати. Тобто, це не та послуга, куди можна прийти будь-коли. Я зі змієм вже більш як пів року, тож розумію, коли йому буде комфортніше. Людина приходить, 15 хвилин у неї триває знайомство з Аудою, фотографування. Я в цей час відповідаю на всі її питання, налаштовую пацієнта психологічно. Сам масаж триває 30 хвилин: 15 із них – на спині й голові, та ще стільки ж – на животі й обличчі. Я контролюю, аби змій не сповз із канапки й не травмувався. А ще направляю його в потрібну сторону, щоб він замотувався, направляв язик на очі, ніс, вуха й губи, заплутувався у волоссі. Усе це – неймовірний кайф.
Ці відчуття я знаю не зі слів, адже першим перевірив Ауду на собі. Коли мені його привезли, я дуже хвилювався, як він буде поводитися на руках. Я дивився на нього через контейнер і не міг наважитися дістати. І вже на вечір думаю, буду його гладити. Кажу братові: «Юро, поклади його на мене». Зняв футболку, ліг животом донизу. Мурашки не бігали, а марширували, адреналін переповнював.
Чесно, я верещав хвилин три, не знав, куди подітися. Я відчував його язик, кожен рух. Потім перегорнувся на спину. Брат запитує: «Як відчуття?», а мама кричить: «Забери з носа, боже, лізе в рот!». А я їх просто не чув. Мені здавалося, що свідомість провалилася крізь землю. Я відчував кожен його м’яз і якийсь обмін енергією. За все життя і донині подібних відчуттів у мене не було.
Зі змієм подружився хлопчик з ДЦП
Єдине, про що я попереджаю клієнтів, – не можна рухати пальцями. На інстинктивному рівні Ауда може не сприйняти це як частину людини. Підносити до нього руку можна зі сторони обличчя, долонею, тримаючи пальці докупи. У мене запитували, чи може ця тварина відчувати хвилювання людини, як собака, й ставати агресивною. Ні, такого немає.
Читайте також: «Даємо другий шанс на життя». Подружжя з Києва створює інвалідні візки для тварин з усього світу
До мене ходить на лікувальні масажі хлопчик із ДЦП. Ми з ним зблизилися, він довіряє мені, як і його родина. І якось я сказав йому: «Павлику, пограємося зі змієм?». Я показав тварину, розказав про неї, дав погладити. І хлопчик не злякався. Це було так емоційно, коли його мама каже: «Павлику, ти дійсно тримав змія?». І він впевнено відповідає: «Так!». Я положив на нього Ауду, той повзав по спині, шиї, руках. У батьків було стільки захвату і захоплення своєю дитиною. Вони сказали, що й не доторкнулись би до змія, а їхній син – зміг.
Змій має свого сімейного лікаря та документи
Ауда мешкає в масажному кабінеті у спеціальному контейнері. Годую я його раз на три тижні, приблизно сім днів триває перетравлення їжі. Він харчується мишами, хом’яками, курчатами й каченятами, яких спеціально продають замороженими. У період перетравлення їжі я його не чіпаю, навіть не відкриваю контейнер. Цього часу йому достатньо, аби відпочити.
Також Ауда має власного сімейного лікаря, який обстежує його раз на пів року. Ветеринар проводить клінічний огляд, вимірює температуру, перевіряє луску, слизову оболонку рота й очей. Ауда має свої документи. У його контейнері є все необхідне: термокилим, термостат, який визначає рівень вологості, миски, термометр. У мене не просто домашній улюбленець, а колега і компаньйон. Тому і ставлення до нього відповідне.
Коли місцеві зоозахисники дізналися, що у мене є така екзотична послуга, почали показувати своє невдоволення. Навіть складали на мене петиції. Після цього один із телеканалів поспілкувався з професором-зоологом. Той пояснив, що використання змій – це європейська практика, і це нормально, якщо підібрати потрібну змію. Це все гуманно, і не несе тварині жодної шкоди.
Мрію про свій реабілітаційний центр для дітей з ДЦП
У майбутньому хочу збільшити кількість змій, паралельно відкриваючи нові масажні салони. Коли по тобі повзають одразу декілька, серед яких один – триметровий тигровий пітон, – це ще більш неймовірні відчуття. Планую також придбати спеціальний датчик, який показуватиме зміни артеріального тиску та пульсу пацієнта. З медичної точки зору це доведе, що в організмі дійсно відбуваються зміни під час контакту з такими тваринами.
А ще мрію відкрити у Володимирі-Волинському реабілітаційний центр для діток з ДЦП. Я вже не вперше працюю з такими дітьми, і хотів би ще більше віддатися цьому напряму. Це буде дитячий табір з домашнім інтер’єром. На маленьких відвідувачів чекатимуть професійні лікарі, медсестри, вузькі спеціалісти, а також зоотерапія і робота з психологами. Хочу, аби до табору приїжджали й діти без порушень, аби привчати суспільство до рівності й зруйнувати бар’єри для тих, у кого вони є. А ще Центр стане «подушкою підтримки» для батьків. Вони зможуть знайомитися, влаштовувати барбекю і підтримувати одне одного у складні моменти.
Український бренд одягу FROLOV 14 лютого відкриє UFW денним рок-концертом. Квитки на покази можна отримати у благодійному розіграші для проєкту «Обличчя героїв».
Про це повідомили в інстаграмі FROLOV.
У сезоні FW25-26 Ukrainian Fashion Week запустила благодійну ініціативу «Обличчя героїв». Цей проєкт спрямований на підтримку, відновлення та реабілітацію поранених з мінно-вибуховими травмами обличчя.
Щоби отримати запрошення на один із показів, необхідно:
- зробити благодійний внесок від 2500 гривень на Монобанку;
- заповнити форму за посиланням;
- обрати бажаний для відвідування показ.
Організатори транслюватимуть подію онлайн, етер можна буде подивитися безплатно.
Нагадаємо, що Ukrainian Fashion Week створює адаптивну моду для ветеранів та людей із травмами.
Також ми писали, що український бренд FROLOV створив костюм для Бейонсе (ФОТО).
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка UFW
Суспільство
У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці закривати благодійні збори для війська, співає та читає реп. А ще почав власну справу — виготовляє дерев’яні підставки під телефон. Каже, що робить ці речі з власної потреби, — щоб було зручніше дивитися улюблені відео про риболовлю:
«Це дуже кропітка праця: я завжди кажу, що легше хату збудувати, ніж робити ці підставки. Але саме вони дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу».
ШоТам розповідає історію дідуся, який завдяки онучці став зіркою інтернету та створив власну прибуткову справу на пенсії.
Ярослав Мельничук
пенсіонер, виготовляє дерев’яні підставки
Завдяки онучці про мене знає весь інтернет
Усе своє життя я працював будівельником, а коли вийшов на пенсію, то дуже полюбив ходити на риболовлю та просто гуляти біля річки в рідному селі. З часом почав збирати різні гілки на березі, щось із них виготовляти та лакувати.
А ще мені було шкода, коли щось красиве пропадає, тому вирішив створити вдома в альтанці музей, де збирав старовинні речі, які знайшов вдома чи принесли сусіди. В мене є старі годинники, машинки для стрижки, маслобійки, фото, касети та платівки. Діти часто приходять сюди й уважно все розглядають.
Ярослав Дмитрович показує дерев’яну підставку для пляшок у власному домашньому музеї. Фото надала Віталія Грицак
Кілька років тому мені подарували смартфон. Онуки навчили ним користуватися, тож часом я дивлюся якісь відео, і так натрапив на ролик з підставками під телефон. Я вирішив, що хочу робити таке ж, бо коли ми дивилися щось разом з онукою, то зазвичай спирали телефон на якусь банку. Тому для мене дерев’яна підставка — це дійсно корисна річ.
Спершу не вдавалося створити щось красиве, але я дуже старався. Першими моїми виробами були підставки з нотами — я зробив їх для учнів моєї дочки, яка викладає в музичній школі.
Підставка «Моя дочка музикантка» від Ярослава Дмитровича. Фото надала Віталія Грицак
Далі онучка Віта написала на своїй сторінці про мене, і музичне училище з Полтавщини замовило 30 таких підставок. Потім почали замовляти й інші підписники Віти. Я не ставив якоїсь ціни — казав, що дадуть, те й буде. Половину коштів витрачав на матеріали, а половину віддавав на армію.
Мої підставки вже бачили Америку й Австралію
Справа так захопила мене, що я почав створювати зайчиків, песиків та інших тваринок. Символом нашого села Коропець є риба короп, тому я створив і таку підставку — це улюблений мій виріб, бо риболовля є моїм захопленням. До речі, її замовляють наші односельці, які живуть за кордоном, тому мої підставки вже є у Франції, Таїланді й Америці. А один з найскладніших виробів — підставка з тризубом — полетів до Австралії. Звідти ж у мене замовили кенгуру.
Підставку з тризубом замовили односельці Ярослава Дмитровича, що живуть в Австралії. Фото надала Віталія Грицак
Я створюю кожен виріб досить довго: спершу його треба намалювати, потім вирізьбити, пошліфувати та полакувати, а далі він висихає понад добу. Це дуже кропітка праця, але саме підставки дають мені силу та здоров’я — тепер я цим живу.
У мене поки немає майстерні — я облаштував собі робоче місце в стодолі. Там поставив свій станок і зберігаю всі підставки, яких за день можу створити пʼять-шість.
Знайомі та друзі мене підтримують — кажуть, що вже чули про мене по радіо. А я собі жартую, що мене вже навіть в Америці показують. В юності я їздив по світу й зовсім не мав часу робити щось для себе, що приносить мені радість.
Мій молодший брат — різьбяр, племінник також виготовляв меблі, тому я вирішив продовжувати сімейну традицію. Рідні завжди підтримують і радіють за мене, та іноді дружина жартує, щоб я не задирав носа, бо ще хтось мене собі забере. Але то все жарти, і я дуже вдячний своїй онучці за підтримку, і що тепер про мене знає весь інтернет.
Ярослав Дмитрович залюбки робить підставки для військових та дає лоти на благодійні розіграші онучки. Фото надала Віталія Грицак
А ще мої підставки замовляють на фронт. Якось нам навіть надіслали фото, як використовують підставку для телефона в окопі. Звісно, з військових ми кошти не брали — це наша маленька подяка за захист. Щиро хотів би перемоги для України, а ще прожити ще хоча б 10 років, щоб міг зібрати своїх рідних і друзів за великим столом в нашому селі на березі Дністра.
Перша дідова підставка зібрала 150 тисяч для війська
Мої підписники дуже полюбили діда, бо він такий, який є, нікого з себе не вдає. Та йому й не треба це робити, адже дід завжди був дуже харизматичний. Коли він почав створювати підставки, я саме організовувала благодійний збір для нашого війська — тоді ми разом зняли відео, заспівали та зачитали реп і виставили його підставку як благодійний лот.
Він і раніше допомагав мені з лотами — то свій фірмовий маринований оселедець запропонує, то домашнє вино. А того разу підписники побачили підставку й почали запитувати, чи можна таке придбати окремо.
Віта написала про дідусеві підставки у своїх соцмережах, і так у нього з’явилися перші покупці. Фото надала Віталія Грицак
Так і стартувала рекламна кампанія з підтримки дідового бізнесу. До речі, тоді ми зібрали понад 150 тисяч гривень для бригади «Рубіж» — це був один з перших виробів, який називався просто «Під ваші тіліфони». Переможець так щиро дякував, що дідові це було набагато цінніше за гроші.
Тепер, коли я організовую благодійні збори й долучаю до цього діда, то завжди знаю, що зможу швиденько зібрати необхідну суму.
Він завжди долучається до усіх моїх зборів — чи дає підставку на розіграш, чи просто сам донатить. За минулий рік вдалося зібрати близько півтора мільйона гривень, зокрема й завдяки його допомозі.
Понад пів тисячі виробів з оригінальними назвами
Дід придумує дуже цікаві назви для своїх виробів. Наприклад, підставка з нотою називається «Моя дочка-музикантка», зайчик — «Той, хто поїв усю капусту на городі», а ще є «Гусі-гусі, га-га-га», «Пливе качка, пливе сороката, я ж тобі казала, що я не багата». Також у діда є «Білочка, що поїла всі горішки і нема, що продати» або «Зуб, дешевший, ніж у стоматолога».
Кожен виріб Ярослава Дмитровича має оригінальну назву. Фото надала Віталія Грицак
За понад рік у діда було більше 500 замовлень. Він створив певний асортимент, який він виготовляє наперед, але буває, що люди звертаються з проханнями створити щось особливе. Наприклад, одна жінка замовляла підставку у вигляді окулярів для своєї подруги, яка працює окулісткою, а ще одні покупці мали вдома кажана, тому попросили вирізьбити його.
Дід дуже любить дарувати свої вироби — якщо хтось із чимось йому допоможе, він залюбки дарує якусь підставку.
Люди завжди дуже вдячні й надсилають свої фото з виробами. Я відразу роблю скрин та пересилаю дідові у вайбер. Наша з ним переписка — це суцільні скриншоти відгуків його клієнтів. Я зовсім не очікувала, що так буде, але дуже рада, що дід знайшов свою справу, і вона приносить йому радість.
Мрію про таку ж старість, як у діда
Спершу дід казав, що не треба встановлювати якусь конкретну ціну — оплата буде, що дадуть. Десь рік ми так і працювали. Люди платили по-різному — від 200 до 500 гривень. Але потім я побачила, що він приділяє цьому дуже багато часу та сил, втомлюється від фізичної роботи, тому тепер кажу, що в середньому підставка коштує 400-500 гривень, щоб дідова робота окупилася.
Коли ми надсилаємо людям вироби, завжди додаємо лист із побажаннями від діда та ще якийсь подарунок — це можуть бути сушені яблука від бабусі, свіжі груші з нашого саду, горіхи чи цукерки. Я ж дуже люблю підставку, яка в діда не вийшла — це мав бути козеріг, але ми назвали його чупакаброю, і вона тепер у мене на поличці.
Віталія з дідусем Ярославом Дмитровичем. Фото надала героїня
Я дуже щаслива, що маю у своєму житті такого діда. Він завжди дає мені щось домашнє, коли я кудись їду, та завжди зустрічає, коли повертаюся додому. Дід дуже мене любить і завжди підтримував мою творчість, тому я тепер навзаєм підтримую його справу.
Дуже ним пишаюся, адже зазвичай літнім людям складно зробити якийсь новий крок. А дід не такий — він є мотивацією для нашої сім’ї: у нього зараз така старість, якої хотілося б і мені.
В Україні запустили медіаплатформу Signal to Resist. Матеріали на сайті присвячені опору та деокупації тимчасово захоплених росією територій України.
Про це повідомляє головний редактор платформи Дмитро Кузубов у фейсбуці.
Про проєкт
На платформі розповідають історії незламності людей, які пережили окупацію. У першу чергу журналісти досліджують поневолення Херсона, що тривало вісім з половиною місяців. Команда Signal to Resist збиратиме розповіді цивільного та воєнного спротиву окупації, аналізуватиме важливі епізоди цього періоду, контроверсійних персонажів та діяльність руху опору.
Усі матеріали дублюватимуть англійською для фіксації воєнних злочинів і серед міжнародної аудиторії.
Читайте також: Українські ветерани здобули першу нагороду на «Іграх Нескорених»
Своєю історією для проєкту поділилася журналістка та мати трьох дітей Світлана Горєва, яка не виїжджала з Херсона під час окупації.
Головним редактором Signal to Resist став харківський журналіст Дмитро Кузубов, який працював фрилансером для «Української правди», Hromadske, Liga.net, Texty. А також співпрацював з The New York Times, CNN та Die Zeit для матеріалів про російську агресію проти України.
Фото з фейсбук-сторінки Дмитра Кузубова
«Чому саме Херсон? Це єдиний обласний центр, який росіяни захопили після 24 лютого 2022-го, й водночас — приклад масштабного опору. Опору місцевих, який разом із вдалими діями наших військових приніс результат — довгоочікуване звільнення», — пояснив на своїй сторінці у соцмережах головний редактор Дмитро Кузубов.
Перспективи
Цього року команда медіаплатформи планує презентувати фільм про спротив херсонців окупації. Над документальною стрічкою працює естонський режисер Ільмар Рааґ та команда українських журналістів і кінематографістів з компанії DGTL RLGN.
Нагадуємо, що анімація «Я померла в Ірпені» перемогла на міжнародному фестивалі короткого метру у Франції.
Фото обкладинки: сайт Signal to Resist
