Суспільство
«Відправка на Бахмут? Вже готуємо». Хто частує ЗСУ смаколиками? Знайомтеся, «Хлібобулочні війська»
«Хлібобулочні війська» утворилися в перші тижні російського вторгнення – у дніпровській квартирі на 11-му поверсі. Там Катерина Свіца почала випікати смаколики для українських захисників. Згодом довкола волонтерки сформувалася справжня команда, яка вже майже рік допомагає нашим воїнам.
Вони готують печиво та пряники для бійців легендарних бригад ЗСУ, а коли російська ракета поцілила в житловий будинок у Дніпрі – були серед перших, хто приніс допомогу. Про роботу «Хлібобулочних військ», випічку для оборонців Бахмута та волонтерство Катерина розповіла ШоТам.
На четвертий день вторгнення я відчула, що час щось робити
Перші чотири дні повномасштабного російського вторгнення я пробула разом зі своєю подругою, адже в її будинку був підвал. На той момент мені це здавалося найбільш безпечним місцем. Принаймні я думала, що це точно безпечніше, ніж вдома на 11-му поверсі. Ми були разом увесь час, і коли ставало надто страшно та лячно, то йшли у підвал. Я, здається, як і всі, цілодобово моніторила новини. Вже не відрізняла день від ночі, а перед очима лише блимали повідомлення з різних куточків України про те, як і де заходять вороги.
На четвертий день я усвідомила, що час щось робити, інакше я можу просто зійти з розуму від бездіяльності і постійного блимання телефону. Тоді я повернулася додому, бо знала, що мені потрібна моя духовка і все кухонне приладдя, аби почати щось пекти. І було вже майже байдуже на 11-й поверх і небезпеку, яку він таїв у собі. Я просто хотіла робити хоч щось корисне.
Я геть не думала про те, що роблю і куди потім діти те, що напекла. Точно пам’ятаю, як замісила тісто і напекла перші пиріжки. Без зайвих думок – лише робота руками, щоб бодай якось відволіктися від того, що коїлося довкола. Після цього опублікувала в інстаграмі допис, запитавши, куди й кому можна це все передати. Відповідь знайшлася буквально миттєво. І відтоді робота закрутилася.
Ми – це «Хлібобулочні війська»
Я прокидалася, коли закінчувалася комендантська година, і лягала з її початком. Решту часу я постійно була на ногах. Щодня, без вихідних і без перерв. Складно? Так. Можливо? Звісно. Я пекла для наших захисників все, що могло пережити транспортування і якомога довше прожити у коробці. Адже спершу посилка їде поштою, а потім бійці забирають її, коли з’являється вільний час. А це трапляється далеко не одразу після прибуття.
Тому у хід пішли печиво і пряники. Пряники, до речі, з мотиваційними написами: «Завдяки тобі», «Слава Україні!», це до вподоби захисникам. З часом до мене почали звертатися дівчата, питали чи можна долучитися до роботи. Звісно, можна! Треба! Вони почали пекти і приносити все мені, аби я шукала тих, кому надіслати чи через кого передати наші смаколики. Ось так і з’явилася допомога від небайдужих.
Невеличкі «хлібобулочні війська», так ми себе називаємо. Перші півроку дівчата мінялися, хтось приходив, а хтось йшов. Але згодом робота налагодилася і сформувалася відповідальна команда. Вже зараз я точно знаю, що мене не підведуть. Я з упевненістю можу зателефонувати й сказати, що на носі відправка у Бахмут, – і отримаю свіжу випічку від дівчат. Так якраз і трапилося перед нашою з вами розмовою.
Трагедія в Дніпрі вибила землю з-під ніг
Періодично я прошу волонтерів попереджати, коли, кому і що потрібно буде спекти бодай за декілька днів, щоб підготуватися і вчасно віддати посилку. Це інколи працює і трошки полегшує нам задачу. Але доволі часто все стається геть навпаки. Мені просто телефонують і кажуть: «Катю, відправка зараз, дай що-небудь!».
І доводиться вигрібати все, що маємо, аби волонтери не поїхали без коробочки з пряниками чи печивом. Коли знаємо, що буде відправка, яку везтимуть волонтери (тобто бійці отримають посилку доволі швидко), то ми намагаємося приготувати те, що можна з’їсти одразу. Наприклад, пиріжки з будь-чим, аби це нагадувало нашим воїнам про дім та надійний тил.
Читайте також: 35 тис. хлібин для Бучі та Гостомеля. Як топ-кондитерка Києва перетворила бізнес на волонтерський проєкт
З посилками для військових за майже рік великої війни ми розібралися і фактично створили свою систему. Але коли 14 січня у Дніпрі сталася трагедія – це дійсно вибило землю з-під ніг. Ми прийшли до того будинку, куди поцілили росіяни. Побачили розруху та горе. А ще – кілька наметів, в яких був чай і трохи печива. Але того, що там було, бракувало для рятувальників, які без перепочинку шукали й витягали людей, розгрібали тонни бетону.
Готували упродовж усієї пошуково-рятувальної операції
Туди я принесла те, що залишилося вдома – шість коробочок з випічкою – і побачила, як швидко все розбирають. Одразу зрозуміла, що потрібно щось із цим робити. А для мене щось – це, звісно, готувати і пекти. Ми зібралися дівчатами та взялися до роботи.
«Рятувальникам і усім, хто там, потрібно їсти, щоб шукати людей і розбирати завали!», – сказала я. І з цих слів наш маленький механізм «хлібобулочних військ» прийшов у дію.
Ми готували і пекли все, що могли, і так швидко, як тільки могли. Приносили і знову поверталися до роботи. Година за годиною, ми пекли і приносили, а те, що готували, розгрібали майже одразу. Сила-силенна голодних людей, яким ми, сподіваюся, допомогли встояти на ногах у ті надважкі дні, поки тривала пошуково-рятувальна операція.
Грошей на інгредієнти бракує, тож ми запустили лотерею
З початком повномасштабного російського вторгнення я разом з дівчатками працювала постійно. Ми готуємо і печемо постійно стільки, що дуже часто бракує грошей на продукти. На щастя, волонтери привозять борошно, але нам бракує цукру і яєць. Зараз яйця – просто на вагу золота, якщо чесно. Вони надто подорожчали, щоб можна було купляти стільки, скільки нам дійсно потрібно.
Тому з часом, коли свої вкладення почали потрохи закінчуватися, я вирішила влаштовувати у себе в інстаграмі лотерею. Адже, крім усіх можливих смаколиків, я вмію пекти й торти. Коли я про це згадала, то подумала, що це гарна ідея для того, щоб збирати гроші бодай на найнеобхідніші продукти для нашого маленького волонтерського виробництва.
Я печу торт, виставляю світлину у соцмережі, проводжу лотерею і просто сподіваюся на те, що виручених коштів нам вистачить. Якось розпланувати чи систематизувати покупки не виходить, адже щотижня це різні суми. Одного разу вдалося отримати вісім тисяч гривень, але навіть цього замало, аби покрити всі наші витрати.
Я не можу сказати бійцям: «Ну все, я втомилася»
Робота кипіла і кипить досі. Аби якось платити за оренду квартири в Дніпрі та за щось жити, мені доводиться поєднувати волонтерство зі звичайною роботою. У мій дім у Нікополі влучив ворожий снаряд – дому більше немає. Тому без звичайної роботи залишатися ніяк не можна.
Але це не причина кидати те, що приносить стільки приємного клопоту. Після відправки посилок я отримую від бійців фото з випічкою, яку ми їм надіслали. І ось це – моя мотивація. Коли у мене болить рука чи спина, то я просто пригадую, в яких умовах зараз наші захисники. І все дуже швидко минає. Як я можу жалітися, коли вони захищають мене від ворога?
Правильно, ніяк. Я пектиму і тішитиму печивом бійців до нашої перемоги. До того дня, поки російського ворога не проженуть з нашої землі. Я щотижня на зв’язку з військовими, і щоразу вони мені кажуть: «До наступного тижня!». Хіба я можу їм сказати: «Ну все, бувайте, я більше не буду готувати, бо втомилася»? Ні. Не можу.
Вмієте щось робити своїми руками? Робіть
Але можу дещо порадити тим, хто теж хоче допомогти та порадувати наших воїнів. Якщо ви вмієте пекти і робити щось руками – робіть. Просто почніть. Адресати вас знайдуть самі, ваша праця ніколи не пропаде. Я теж не знала, куди подіти свої перші пиріжки, але ж знайшла. А потім знайшла десятки військових, які щотижня чекають на моє печиво чи пряники.
Ми не кондитери, а просто хазяйновиті дівчата, які навчилися випікати. Ділимося рецептами одна з одною, щоб передати захисникам якомога більш різноманітних смаколиків. Ннабиваємо руку, аби робити це оперативно.
Знаєте, як ми спілкуємося з військовими? Вони говорять, яка смачна випічка, а ми плачемо від щастя, що змогли їх порадувати. Отак ми і говоримо. Бійці, до речі, теж передають нам подарунки: я маю вже прапор з подяками від 93-ї ОМБр і тубус від чогось… Якби я ще розбиралася, від чого саме.
Моя мама своїми руками в’яже маленькі жовто-блакитні сердечки. І я точно знаю, що деякі бійці кладуть їх біля серця, коли йдуть у бій. Хіба це не може не додавати мотивації? Звісно, з пиріжком у бій не підеш. Але без смачненького, що нагадує дім, точно важко.
2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня БФ «СпівДія заради Дітей» Ксенія Костюченко та її син Юрчик. Вони підготували для ШоТам відповіді на найпоширеніші міфи про розлади аутистичного спектра (РАС), з якими зіштовхуються постійно. Усі фрази, які ви побачите тут, Ксенія часто чула від інших людей. Тепер вона розповідає, що з ними не так.
1. «Ви ж його лікуєте? Треба лікувати, обовʼязково!»
Міф: Аутизм — це хвороба, яку можна вилікувати.
Насправді РАС — це нейровідмінність, а не хвороба. Це вроджена особливість розвитку мозку, яка залишається з людиною на все життя.
Ксенія
У нас немає показів для прийому жодних препаратів. Єдине, що «показано» — це створення умов для гармонійного розвитку та соціалізації, тобто інклюзія.
Юрчик
Я відвідую спеціалістів, з якими вчуся краще розмовляти та спілкуватися, спокійніше реагувати на звуки, контролювати свої рухи та бажання. Якщо чогось не вмію, то я або вже в процесі навчання, або воно в мене на черзі.
2. «У Юрчика талант до музики — напевно, через те, що в нього РАС»
Міф: Усі люди з аутизмом — генії або мають унікальні здібності.
Цей міф популярний завдяки фільмам і серіалам. Насправді лише частина людей з аутизмом має так звані «острівці геніальності», але більшість перебувають на різних рівнях інтелектуальних здібностей, як і нейротипові люди.
Юрчик
У музичній школі кажуть, що я дійсно дуже здібний. Але в нас уся сімʼя музикальна — всі грають на музичних інструментах і співають, — тому батьки вчасно це помітили та намагаються розвивати. Я граю на флейті, співаю дискантом (високим хлопчачим голосом — ред.) і можу підібрати будь-яку мелодію на фортепіано. Але значно більше люблю грати в планшет.
3. «Ви що, робили йому щеплення?»
Міф: Вакцинація спричиняє аутизм.
Цей міф спростували численні наукові дослідження. Первинну статтю, що пов’язувала аутизм з вакцинами, визнали фальсифікацією, а її автора позбавили ліцензії.
Ксенія
У нас зроблені всі щеплення за календарем, адже син не має жодних протипоказань.
4. «О, в нашому класі був хлопчик з РАС — я знаю, що це таке!»
Міф: Усі люди з РАС однакові.
Аутизм — це спектр, а не однакова характеристика для всіх. Деякі люди в спектрі можуть бути надзвичайно комунікабельними, інші — навпаки потребують більше простору. Хтось має виражену сенсорну (доторкову) чутливість, а хтось ні. Дехто може вражати феноменальною пам’яттю або глибокими знаннями в певній галузі, а інші потребують значної підтримки в повсякденному житті.
Юрчик
Я маю гіперчутливість до емоцій, зчитую навіть найнепомітніші. Якщо хтось свариться, мені стає дуже страшно й незатишно.
Ксенія
А один мій учень з РАС міг звернути увагу на чужі емоції, тільки якщо йому про них чітко сказати.
5. «Ти — героїня, якщо виховуєш дитину з аутизмом»
Міф: Щоб виховувати дитину з РАС, потрібні героїчні зусилля.
Це один з тих міфів, який звучить ніби з повагою, але насправді може бути дуже шкідливим. Батьки дітей з РАС часто живуть звичайним життям: піклуються про дітей, підтримують, водять на гуртки, сперечаються про виконання домашніх завдань, купують улюблені іграшки. Так, у їхньому житті можуть бути виклики, але, зрештою, виховання дітей — непроста справа для всіх батьків.
Ксенія
Коли суспільство автоматично записує всіх батьків дітей з РАС у «герої», це створює хибне уявлення, що такі діти — обов’язково «тягар», що з ними завжди складно. Хоча реальність різна: комусь складно, а комусь абсолютно нормально. Для нашої сімʼї, наприклад, виховання дитини з РАС — це просто наше життя, ми не вважаємо його подвигом.
Так, бувають дуже тяжкі випадки, але не лише в сімʼях, де є дитина з РАС. Тому важливо не узагальнювати.
6. «Ми не можемо ризикувати навчальними досягненнями 30 дітей в класі»
Міф: Присутність дітей з аутизмом у класі може негативно впливати на навчання нейротипових учнів.
На жаль, ця думка популярна в школах. І це не дивно, бо є упередження, що дитина з РАС обовʼязково заважатиме, і з нею неможливо буде впоратись, якщо ти не супергерой. Це хибна та шкідлива думка, яка позбавляє учнів можливості підготуватись до реального життя у світі, де різні люди взаємодіють між собою.
Ксенія
На щастя, численні дослідження спростовують цей стереотип і показують переваги інклюзивної освіти для всіх учнів. Це, зокрема, формування толерантності та поваги до різноманітності.
Це розвиває соціальні навички: співпрацю, емпатію та взаємодопомогу. І головне, в інклюзивних класах безперечно було зафіксоване покращення академічних результатів — учні мають вищий рівень успішності, бо там використовують різноманітні педагогічні методики та більше індивідуалізованого підходу.
Я постійно працювала в інклюзивних класах, бо бачу переваги й для себе — я розширюю свої педагогічні компетенції, які приносять користь усім учням.
«Укрзалізниця» додала на платформі Видубичі-Трипільські в Києві зупинки для двох потягів далекого сполучення. З 10 квітня ці потяги зупинятимуться на платформі в обох напрямках.
Про це повідомили в компанії.
На зупинці зупинятимуться такі потяги:
- №79/80 «Січеслав» Дніпро – Львів;
- №793/794 Черкаси – Київ.
Читайте також: Що робити, якщо з додатку «Укрзалізниці» після кібератаки зникли квитки
Платформа Видубичі-Трипільські розташована поруч із Південним мостом та транспортною розв’язкою, що робить її зручною для пересадки. Вона входить до транспортного вузла «Видубичі», який об’єднує:
- станцію метро «Видубичі»;
- приміську платформу «Видубичі» та кільцеву електричку;
- автостанцію «Видубичі».
Як зазначили в УЗ, ця зупинка дозволить мешканцям лівобережних районів Києва швидше та зручніше добиратися до Черкащини, Кіровоградщини та Придніпров’я.
Нагадаємо, що «Укрзалізниця» впровадила безплатні пропозиції для пасажирів.
Фото обкладинки: RailGallery
Активісти руху «Жовта стрічка» до початку другого місяця весни розповсюдили у Сімферополі, Севастополі, Бахчисараї, Ялті та Армянську символи спротиву.
Про це повідомили у «Жовтій стрічці».
«Квітень вступає у свої права, а рух спротиву продовжує невтомно доводити, що Крим — це Україна. Бо спротив триває. Бо українці борються. Бо кожного дня на Кримському півострові тривають акції спротиву, і сьогоднішній день не виключення. Бо КРИМ — ЦЕ УКРАЇНА!» — написали у русі.
Читайте також: Ukraїner та PR Army створили фільм про депортацію кримських татар (ВІДЕО)
Нагадаємо, що рух активісти «Жовтої стрічки» до 24 лютого провели акцію в окупованих містах (ФОТО).
Раніше ми писали, що у Криму на вершині Пахкал-Кая встановили українські прапори (ФОТО).
Фото: телеграм-канал «Жовтої стрічки»
