Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Відкрив онлайн-школу за $500 й отримав прибуток через 2 місяці: як мені це вдалося

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Щоб відкрити бізнес не завжди потрібні мільйонні статки та інвестиції. Підтвердженням цьому може бути кейс онлайн-школи для дітей Allright.com від її засновника Олега Оксюка. Йому вдалося вийти в прибуток вже через два місяці після запуску бізнесу. Як саме — читайте в нашому матеріалі.

Олег Оксюк,

Олег Оксюк,

засновник онлайн-школи англійської мови для дітей Allright.com. Спершу «занапастив» чотири проєкти поспіль, а на п’ятий — онлайн-школа англійської — вдалося вийти в прибуток.

Працював в Кремнієвій Долині й пробував робити власні стартапи

У 2013-му році я переїхав з родиною до США, де працював програмістом в одному стартапі в Кремнієвій Долині. Паралельно намагався робити свої стартапи, але до AllRight не надто виходило. В підсумку швидко їх кидав. Серед них були різноманітні проєкти, які я запускав самотужки або в партнерстві з друзями:

  1. сервіс, щоб дарувати авіаквитки друзям;
  2. допомога у виборі товарів для інтернет-магазинів;
  3. вичитування текстів сайтів копірайтерами;
  4. програма для малювання в повітрі без торкання екрану або мишки.

І щоразу ми запускали MVP (мінімальний життєздатний продукт), тестували його на реальних користувачах і розуміли, що він нікому не потрібен. Я засмучувався після кожної невдачі, але й радів від того, що витратив не багато часу і грошей.

Хотів створити ефективну школу англійської мови

Коли я переїхав до США, мої діти пішли в загальноосвітню американську школу й швидко вивчили англійську. При тому, що вдома ми говорили російською. Вийшло, що діти витратили набагато менше часу, ніж я. Тоді я й зрозумів, що починати вчити мову краще ще до підліткового віку, поки механізми сприйняття рідної та іноземної мов працюють однаково. 

У світі півмільярда дітей вивчають англійську. Більшість з них хоче займатися онлайн, а навчати дітей потрібно так, щоб їм подобалося. Тому я поставив собі за мету — необхідно створити онлайн-школу англійської мови, яка по ефективності буде ототожнюватися з переїздом в англомовне середовище.

Зауважу, що у нас онлайн школа англійської саме для дітей. І хоча уже було багато подібних, коли я починав, вони не дуже результативно вчили малечу. 

На початку мені знадобилось близько 500 доларів та два місяці

Щоб зробити MVP (мінімальний життєздатний продукт — ред.) й отримати перших 15 клієнтів знадобилося близько 500 доларів та два місяці. А якщо бути більш точним, то протягом двох місяців я витратив на школу $561. Витрати на підбір вчителів й платні уроки на italki — $324, система управління контентом онлайн-маркетплейса (не стала в пригоді і в підсумку все робили вручну і в Excel) — $200, хостинг і IP-телефонія — $37. 

Вже потім, щоб масштабувати бізнес, отримати 1000 клієнтів і добитися product-market fit знадобилося ще два роки й близько 300 тис. доларів. На ранній стадії вклався інвестор плюс я вклав свої власні кошти. 

Знайшов вчителів та створив лендінг — отримав перших клієнтів

Реалізовувати ідею я почав з пошуку чотирьох вчителів і домовився з ними про співпрацю. Потім зробив лендінг-сторінку і опублікував оголошення про відкриття школи у себе в стрічці на Facebook.  Також звернувся до своїх трьох друзів з проханням репостнути мій допис. І паралельно запустив платну рекламу з бюджетом близько $100. Ще попросив знайому допомогти з обробкою заявок від клієнтів і зв’язуванні заявок з учителями. Так, наприкінці 2016-го року я отримав перших 15 платних клієнтів, витративши на це два місяці і $500.

Тестував вчителів особисто

Перших вчителів я знайшов на italki. Там я обрав 25 вчителів і взяв у них по одному платному уроку. Найкращим, на мою думку, запропонував попрацювати разом. З восьми вчителів погодились четверо — з США, Великобританії, Голландії та Австралії.

Учні залишалися, а гроші повертати не доводилося

Школа відкрилася фактично вчора, тому продавати було непросто. Тому новим клієнтам ми пропонували безкоштовні пробні уроки по 60 хвилин. Зараз ми також їх проводимо, але вже півгодинні. Після безкоштовного уроку майже всі учні записувалися до школи. Тут ми вгадали з MVP — зробили акцент не на розробці софта, а на пошуку кращих вчителів.

Сервіс продовжував працювати ще й тому, що у перші місяці роботи ми не просили оплачувати багато уроків вперед — можна було п’ять, а іноді й один. І завжди попереджали, що повернемо гроші, якщо уроки не сподобаються. Проте учні залишалися, а гроші ніхто повернути не просив. Так ми зрозуміли, що створили хороший сервіс.

Команду шукав серед знайомих

Перших співробітників шукав серед колишніх колег. Знайома, яка продала курси першим 15 клієнтам стала керівником колл-центру. Зараз у нас працює близько 100 співробітників з 10 країн. А перший програміст в результаті став CTO і зараз керує відділом з 15 інженерів.

Я дуже вдячний моїм співробітникам, особливо першим. Вони зі мною вже більше трьох років. А щоб мотивувати їх, окрім зарплати я запропонував їм невелику частку в компанії. Якщо ми станемо успішними й відомими на весь світ, співробітники, які були зі мною з перших днів, теж зароблять.

Своєю чергою я багато займався аналітикою, вибудовуванням правильних процесів в компанії з прийняттям рішень заснованих на даних, взаємодією між відділами, пошуком інвестицій та стратегією.

Прибуток не змусив на себе довго чекати

Протягом двох місяців прибуток склав $53 і тоді ми почали заробляти більше, ніж витрачали. Плюс, звичайно, був мінімальним. Ми переплачували вчителям, адже нас ніхто не знав і поки не було програмного забезпечення. Частина витрат одразу окупилася:

  •  $846 заплатили перші 15 клієнтів;
  •  $477 заплатили учителям за платні уроки;
  •  $186 заплатили учителям за безкоштовні пробні уроки;
  •  $130 — проводили експерименти з Facebook Ads. Реклама на Facebook принесла 5 клієнтів з 15. Важливо, що не всі клієнти були знайомими.

Згодом, мені вдалося переконати інвестора у тому, що процеси можна оптимізувати і на великих обсягах вивести проєкт в прибуток. 

Для просування краще використовувати декілька каналів 

На перших етапах я запускав рекламу на пости в стрічці Facebook. А вже згодом найняли рекламне агентство, яке допомогло нам знайти новий канал продажів — лідерів думок в Instagram. Потім почали поступово масштабувати платну рекламу в Facebook і Google. Крім цього, багато наших учнів рекомендують сервіс один одному.

Якщо компанія швидко зростає, їй не обов’язково бути прибутковою

Ми вийшли в нуль через два місяці після старту. А коли з’являвся прибуток, ми його інвестували в зростання. Тому по суті прибутковими ми ніколи не були. А щоб рости ще швидше, ми залучили зовнішні венчурні інвестиції.

Для мене зростання завжди було важливіше прибутку. Якщо компанія швидко зростає, їй не обов’язково бути прибутковою. Наприклад, Amazon теж показав перший прибуток кілька років тому. До цього моменту він вже був однією з найдорожчих компаній у світі з капіталізацією близькою до трильйона доларів.

Сьогодні в проєкті працює близько 500 вчителів з 35 країн

Зараз у нас в команді близько 150 співробітників переважно з України та ще 14 країн світу і майже 500 вчителів з 35 країн.  Також ми побудували кол-центр на 80 осіб, який обслуговує понад 7 тис. постійних клієнтів російською, іспанською та польською мовами.

Всі вчителі і майже всі співробітники, включаючи мене, завжди працюють з дому. Керувати таким бізнесом дуже цікаво.

Фото: скріншот сайту allright.com

Нещодавно ми запустили мобільний додаток, де наші учні практикують розмовну мову з Лисенятком Чарлі. Персонаж допомагає і вчителям на уроках. Незабаром плануємо під’єднати до додатка викладачів — вони пояснюватимуть дітям те, що не може пояснити анімований персонаж.

Ми плануємо масштабуватися і завойовувати ринок

Ми плануємо виходити на нові ринки й завойовувати їх. Рік тому ми запустилися в Польщі та Іспанії. На минулому тижні запустилися в Італії. Через місяць запустимо наш сервіс ще на одному ринку. І плануємо надалі лише поліпшувати продукт.

А тим хто, хоче почати бізнес в цьому напрямку рекомендую спробувати в мінімальні терміни й з мінімальними витратами отримати перших клієнтів. Якщо це вийде і клієнтам сподобається, можна рухатися далі. На цьому етапі найважливіше — залучити в проєкт правильних людей.

Суспільство

Молодята з Волині зібрали на своєму весіллі 30 тисяч гривень для ЗСУ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Молодята-волиняни Анна та Олег Клівчуки зібрали на своєму весілля 25 033 грн, 100 доларів та 50 євро на підтримку Збройних сил України.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці волонтерського штабу «Ангар», якому і передали ці гроші.

«Замість того, щоб збирати на своє власне майбутнє, Олег та Аліна збирали на наше спільне майбутнє вільної країни. Дякуємо Олегу та Аліні, а також всім, хто задонатив на підтримку Сил оборони України!», – йдеться у дописі.

Усю зібрану суму спрямують на збір 100 FPV-дронів.

Читайте також: Як поєднується «Кадилак» і кози? Ця фермерка з Київщини робить крафтовий сир, береже своїх «дівчат» і руйнує стереотипи

Нагадаємо, молодята-переселенці одружились у Рівному за давніми поліськими традиціями.

Окрім того, у Чернівцях волонтери організували весілля військовому за 2 години.

Також ми розповідали, як молодята придбали пікап для ЗСУ за подаровані на весілля гроші.

Фото: facebook.com/ukraineangar.

Читати далі

Суспільство

Як поєднується «Кадилак» і кози? Ця фермерка з Київщини робить крафтовий сир, береже своїх «дівчат» і руйнує стереотипи

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Фермерка Анастасія Кириленко розвозить замовлення на особливій моделі «Кадилака» — таких у світі всього 2000. Люди дивуються: як поєднуються така машина й кози? Та все просто: Анастасія обожнює свою справу і хоче зруйнувати всі стереотипи про фермерів.

«Часто фермера уявляють як зачуханого селянина в брудних чоботах і з брудними руками, замученого та безрадісного. Це не так!» — вважає Анастасія і своїм прикладом показує, якими можуть бути українські фермери. 

Про перших кіз, евакуацію з села Блиставиця на Київщині й повернення до своїх «дівчат» Анастасія розповіла ШоТам.

Анастасія Кириленко

«Ветеринарну операцію» провела в 10 років

У першому класі я завжди всім казала, що буду фермеркою. Я не зовсім розуміла, що це. У моєму дитячому уявленні фермер — це самодостатня, задоволена життям людина, якій всього вистачає і яка може ще й поділитися своїм благом з іншими людьми.  

Я народилася й виросла в Сумах, з 13 років жила в приватному будинку. Тварин ми не тримали, але в бабусі з дідусем було своє господарство. Пам’ятаю, як бабуся вранці доїла козу Мілку такої ж породи, як тепер мої кози — зааненської. Доїла й давала мені горня теплого молока з пінкою — дуже приємні спогади.

Я не одразу обрала ветеринарний фах, хоч мій прадід був ветеринаром, а я завжди дуже любила тварин. Свою першу «ветеринарну операцію» я провела ще в 10 років. У нас була кішка, біля хвоста в неї було багато ковтунців, шерсть зім’ялася і збилася. Усі сміялися, а я сказала, що допоможу їй, бо вона сама цього не зможе зробити, тож зрізала ковтунці та звільнила кішку від страждань. За цей вчинок мені купили баунті — це була моя перша нагорода. 

Я вчилася в хіміко-біологічному класі — все вело мене до професії лікаря. Але я зробила інакше — поїхала вчитися в Києві на економічному факультеті. Не можу сказати, що не бачила престижу у ветеринарному фаху, але мені здавалося, що економіст — це більш практично, і я зможу забезпечити себе. Тоді не було розуміння: якщо робиш те, що тобі подобається, можеш заробити і в 5 разів більше.

Але мені подобалося вчитися на економічному: я і захистила кандидатську, і викладала. Не скажу, що в попередньому житті я була незадоволена, проте саме тут, у козівництві, я знайшла рівновагу.

Анастасія Кириленко зі своїми козами в селі Блиставиця на Київщині. Фото: зі сторінки героїні на Фейсбуці

Перший сир і перші кози

Десь із 2017 року я займаюся зооволонтерством, рятую дуже багато собак. Саме ця любов до тварин і стала поштовхом, щоб задуматися над тим, чи правильно я взагалі живу і чому присвячую своє життя. Тварини — це найкращі, найчесніші, найщиріші друзі. Мабуть, з оцієї щирості, яку я від них відчуваю, все й почалося.

Анастасія Кириленко обожнює щирість тварин. Фото: зі сторінки героїні на Фейсбуці

Після народження першого сина ми з чоловіком вирішили переїхати з Києва в область, у село Блиставиця, тож уже з 2019 року живемо тут.

Того ж року я вперше спробувала Бельпер Кнолле — маленький твердий козиний сир, і була надзвичайно вражена його смаком та ароматом. А ще більше тим, що його зробив мій друг власними руками з українського молока. Це для мене був взагалі інший світ — десь він існував, але мене в ньому не було. 

Тож ми купили в друга кіз і почали потрошку їх ростити. Це був перший локдаун у 2020 році, а в мене вже було двоє синів, і я подумала, що непогано було б мати власних тварин, власне молочко — а з нього й кефір, і йогурт, і сир. Щоб були свіжі продукти для дітей. А тоді з хобі це переросло у справу життя. 

Я забігла в козятник і сказала: «Дівчата, пробачте мене»

24 лютого ми прокинулись о 4 ранку, подивилися з чоловіком одне на одного й сказали: «Почалось». Я не хотіла виїжджати, але о 12 годині пролунав перший вибух, і в нас пропав інтернет та зв’язок. Ми не знали, що опинилися в самому епіцентрі подій (село, в якому живе сім’я, розташоване біля Гостомельського аеропорту — ред.). 

Пам’ятаю, ми стояли на вулиці, і я казала: «Три дні — і все пройде. Я знаю, що не може бути по-іншому». Та вже 25 лютого чоловік розбудив мене, бо на вулицю заїхали танки — цього звуку я ніколи не забуду. Треба було їхати. Я забігла в козятник і сказала: «Дівчата, пробачте мене». Я не могла їх нікуди забрати. Накидала їм сіна, а сусід приглядав, поки нас не було.

Ми з двома синами виїхали до Польщі, а чоловік повернувся до Києва. У нашому селі була окупація, і ми не знали, що там відбувається. Я просила лише одного: щоб були живі люди й тварини. А 5 квітня гуляла в парку, відкрила телефон і побачила, що наше село звільнили. Це було найбільше щастя, бо можна вже було їхати додому. Для мене дім — моє місце сили, ніде я не можу себе так класно відчувати.

Тож збиралася повертатись, а чоловік написав, що наша Но́ра народила двох дівчат.

Я так летіла додому! Їхала цілий день, навіть не зупинялася. Перше, що я зробила вдома — відкрила козятник і подивилася на своїх «дівчат».

Але виявилося, що народила Леся, і не дівчат, а хлопчиків. Чоловік усе переплутав, але те, що вони живі й здорові — це найбільше щастя.

Я так бігла доїти їх зранку як ніколи до того. Це навчило мене цінувати те, що є, і розуміти, що зараз таке життя, що за секунду чи годину цього може не бути, тож вирішила не зупинятися. Зареєструвала ФОП, тепер плачу податки та хочу робити все більше й більше. Уже коли я повернулася, люди почали замовляти сир. Це було дуже приємно, я відчувала підтримку — це не про гроші, це про цінність.

Кіз у мене небагато — 4 дойних, 1 маленька, 1 цап. У мене є одна працівниця, яка допомагає і з козами, і в сироварні. Вона навчила мене доїти тварин і приглядати за ними. З нами вона вже чотири роки. 

Анастасія Кириленко з Норою — «праматір’ю», першою козою, яка з’явилася в господарстві сім’ї. Фото: Еліна Околіт

Зазвичай дою своїх дівчат сама двічі на день. Але роблю для себе вихідні, звісно — тоді віддаю кіз у руки помічниці. Та коли їду кудись відпочивати й рано не дою козу, то здається, що день уже йде не так. Це дуже дисциплінує: 365 днів на рік я на вулиці серед будь-якої погоди, і це прекрасно. Це і є життя.

Навчання в Україні та Швейцарії

Коли в мене з’явилися кози, я не вміла абсолютно нічого: ні доїти, ні правильно годувати, ні доглядати. Для мене це трохи було шоком. В інтернеті багато суперечливої інформації, а спеціалістів з великої та дрібної рогатої худоби було мало. 

Тож для того, щоб закрити свої потреби, я вирішила піти навчатися в Немішаєвський агротехнічний коледж на фельдшера ветеринарної медицини. У 2023 році закінчила. Мені потрібне було середовище, люди, які знають більше, ніж я, а не просто диплом. Тож саме на навчанні я дізналася багато корисного. Це все для того, щоб стати кращою, сучасною, класною фермеркою і сироваркою. Щоб мої кози жили краще, а молоко було смачнішим. 

Анастасія Кириленко презентує свою крафтову продукцію. Фото: зі сторінки героїні в Інстаграмі

Та я не зупиняюсь у пізнанні нового: цього року їздила у Швейцарію на навчання до української сироварки Тетяни Дядечко. Це допомогло вдосконалити рецепти, які використовувала до цього, і придумати щось нове. 

Цього року також була в Італії, на сирному фестивалі в місті Бра. Поїхала, щоб перейняти досвід. А мій висновок такий: рецепти сиру всі однакові, але він виходить у кожного різний. Це як борщ — набір продуктів один, а страва в усіх особлива. І це нормально, кожен щось своє додає. 

Крафтовий сир від «Сирного ательє родини Кириленків». Фото: зі сторінки героїні на Фейсбуці

Жодний цапик, який тут народився, не був зарізаний

Я займаюся монопродуктом — це шевр, козиний кислоферментний сир. З цієї основи роблю й інші види сиру. Вигадала авторський рецепт намазки, також роблю сирні кульки в олії з в’яленими томатами. Методом спроб і помилок виводяться кращі рецепти. 

Мене настільки захопило козівництво, що я навіть зараз не можу опритомніти. Мені дуже подобається бачити, як ростуть мої кози, як народжуються, живуть. Усе, що я роблю у фермерстві, я роблю для покращення рівня та якості життя тварин. Можливо, десь це суперечить економічним показникам, але я роблю так, щоб мені було з цим легко жити.

Жодне козеня, жоден цапик, який тут народився, не був зарізаний.

Я кожному знайшла новий дім у Харківській, Полтавській, Миколаївській чи Одеській області. Я знаю, де і як живе кожен з них. Це не просто тварина, це як моя дитина якоюсь мірою. Коли ти бачиш, як воно народжується, як росте, робить перші кроки, пробує нову їжу — це чудо. 

А сир, мабуть, був другорядним, але тепер не менш важливим. Це мій спосіб турботи про людей, і я розумію свою відповідальність перед ними. Адже важливо мати гарну сировину, чисте та якісне молоко, і воно починається з утримання, годівлі, ветеринарного супроводу.

Моя філософія така — я не просто фермерка, а й просвітниця

Хочу руйнувати стереотипи про фермерів. Я, наприклад, деколи розвожу замовлення на своїй машині — «Кадилаку». Таких авто всього 2000 у світі, їх уже зняли з виробництва. Ми з чоловіком хотіли іншу машину, але, сівши в цю, я вже не змогла відмовитися від неї — люблю красиві речі. У ній я й сир привожу людям, буває, і зерно везу. Мені дуже подобається дивитися на обличчя людей, коли вони бачать, що доставка в нас теж люксова.

Саме так Анастасія розвозить замовлення з українським крафтовим сиром на своєму «Кадилаку». Відео: TikTok.

Адже часто фермера уявляють як зачуханого селянина в брудних чоботах і з брудними руками, замученого та нежиттєрадісного. Це не так! Ми віримо у власний розквіт і плекаємо своє. Покажіть мені італійця, який не любить моцарелу. Їх немає! Покажіть мені швейцарця, який не буде розказувати про раклет чи бельпери. 

У них є рух slow food: вони спочатку їдять місцеву продукцію, а вже потім, якщо не вистачить чогось, ідуть до інших фермерів. Цей рух є і в Україні, я також його популяризую. Не завжди результат моєї діяльності — це покупка моїх сирів. Якщо людина зацікавилася крафтом і навіть не зараз, а за якийсь час купить український крафтовий сир — теж потужний результат для мене.

Щодо козиного сиру є багато стереотипів: що він несмачний чи має неприємний запах. Та я доводжу, що все це не так. 

Іноді кажу, що підробляю дитячим психологом, бо коли на ярмарках люди підходять пробувати козиний сир, то одразу міняються в обличчі.

Вони розповідають про травматичний досвід як бабуся змушувала пити молоко. Такий біль в очах! А я кажу: «Йдіть сюди, я вам зараз покажу меджик». Даю свій сир, людина куштує і каже, що запаху неприємного зовсім нема. Звісно!

Бо в мене все серйозно: є правильна гігієна та годівля. З квітня 2023 ми дотримуємося сформованих остаточно гігієнічних вимог, які затверджені Кабміном як один з кроків наближення до стандартів ЄС. 

Анастасія Кириленко готує сир у своєму сирному ательє. Фото: Еліна Околіт

Я завжди розповідаю про користь сиру, що його можна їсти тим, у кого непереносимість лактози, бо молекула білка в ньому набагато менша, ніж у коров’ячому молоці. Моя філософія така: я не просто фермерка, а й просвітниця. Тож хочу виховати свого споживача, навчити, пояснити. Це не просто доїти козу й робити сир — це набагато більше.

Хочу зробити мультиферму: там будуть кури, качечки, молочні вівці й корівка

Чому сирне ательє? Знаєте, колись Агата Крісті казала, що всі її історії вона придумувала, коли їй було нудно і вона мила посуд. Так і в мене. Якось я мила підлогу й придумала, що наша справа має називатися саме «сирне ательє», бо це найкраще описує те, що ми робимо. Ательє — це про індивідуальність, про те, що можна «підігнати» під людину. Я можу змінити щось у сирі, дати іншу посипку, наприклад, щоб споживач був задоволений. 

Здебільшого продаю сир через інстаграм, також є магазин в Ірпені з моєю продукцією. У планах співпраця з львівським магазином та однією великою мережею (якраз ведемо переговори). 

Плани в мене грандіозні. Дуже хочу зробити мультиферму: там будуть і кури, і качечки, і молочні вівці, і, може, корівка маленька. Ми вже купили землю під ферму, і вже десь навесні будемо переїжджати й організовувати простір.

«Дівчата» і «принцеси» Анастасії Кириленко у селі Блиставиця Київської області. Фото: Еліна Околіт

Мрію про будиночки, щоб туди приїжджали люди і могли відпочити від думок і галасу. Можна організувати і трудотерапію, бо є великий інтерес. Мені часто телефонують незнайомі люди і кажуть, що хочуть просто попрацювати у нас безкоштовно. Бо українці у стресі зараз і це складно переживати, постійно втрачати, жити в страху. Ми балансуємо між життям і смертю. Тож дати цю можливість — побути з твариною, погодувати її, попрацювати — це класний спосіб реабілітації. Отака моя мрія.

Читати далі

Суспільство

НБУ презентував пам’ятну монету, яка присвячена українським волонтерам

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

У Міжнародний день волонтера Національний банк України презентував нову пам’ятну монету номіналом 5 гривень «Країна супергероїв. Дякуємо волонтерам!».

Про це повідомила пресслужба НБУ.

Зазначається, що монета присвячена українським волонтерам, які донатять, організовують збори коштів, здобувають і доставляють техніку, спорядження, продукти, ліки, шукають і знаходять шляхи для вирішення найнагальніших потреб захисників та захисниць України.

Як виглядає монета

На аверсі змальовано стилізоване зображення рук під час плетіння маскувальної сітки, що символічно розкриває волонтерство як одну з багатьох форм допомоги та всебічної підтримки ЗСУ й усім, хто постраждав під час збройної агресії РФ, є втіленням сили і єдності нації в часи надважких випробувань.

Читайте також«Викуплені верстати, богуславські килими і авто для сина-військового». Як майстриня тче і підтримує армію

На реверсі – стилізована карта України у вигляді маскувальної сітки як символу об’єднаної країни, що переплетена та згуртована задля досягнення спільної мети.

Монету номіналом 5 гривень виготовлено з нейзильберу, категорія якості карбування – «спеціальний анциркулейтед». Маса монети становить 16,5 г, діаметр – 35,0 мм. Гурт монети – рифлений, а тираж – до 50 тисяч штук.

Як придбати монету?

З 6 грудня придбати пам’ятну монету «Країна супергероїв. Дякуємо волонтерам!» можна в інтернет-магазині нумізматичної продукції НБУ.

Крім того, монети поступово реалізовуватимуться і банками-дистриб’юторами.

Нагадаємо, Нацбанк випустив нову пам’ятну медаль, присвячену сержантам ЗСУ.

Окрім того, НБУ ввів у вільний обіг монету номіналом 10 грн, на якій зображений Антонівській міст.

Також Нацбанк випустив нову монету номіналом 10 грн із ЗРК Patriot.

Фото: Нацбанк.

Читати далі
Продовжити в браузері
Щоб встановити натисни Додати на Початковий екран
Додати на Початковий екран
Встановити
Встановлення майже не використовує пам’ять і забезпечує швидкий спосіб доступу до цієї програми.
Встановити
Update Contents
ШоТам Ми хотіли б показувати вам сповіщення про останні новини та оновлення
Відхилити
Дозволити сповіщення