Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

Відбудували після 30 російських влучань. Як в Ірпені відновив роботу ліцей №3

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Вітер гуляв крізь розбиті вікна, а стіни, що вціліли, були чорні від пожеж. Таким побачила свій робочий кабінет Людмила Костюченко, вчителька молодших класів, а нині заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірпінського ліцею №3. Через війну жінка втратила дім та чоловіка, але змогла знайти в собі сили жити далі та працювати. 

До повномасштабного вторгнення в Ірпінському ліцеї №3 навчались близько 2 тисячі учнів у дві зміни. Славився заклад не лише освітніми програмами, а й спортивними напрямами та навіть були класи національно-патріотичного навчання. Однак у лютому-березні 2022 року російські окупанти випустили по території ліцею понад 30 снарядів.

Людмила та інші вчителі розповідають ШоТам про руйнування і відродження ліцею та як це – працювати заради майбутніх поколінь попри особисті втрати.

Людмила Костюченко

заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірпінського ліцею №3, нагороджена медаллю «Захисник Вітчизни» від Президента України.

24 лютого відправляли дітей додому

6:30 ранку 24 лютого директор Ірпінського ліцею №3 написав повідомлення у батьківські чати, аби дітей не відправляли на навчання. Паралельно він попросив вчителів, які живуть ближче до ліцею, бути вранці на роботі: на випадок, якщо якісь батьки не чули новини і діти все ж таки прийдуть на уроки. Серед цих вчителів була і я – разом з кількома колегами зустрічала дітей, звʼязувалась з їхніми батьками й відправляла додому.

Після кількох годин у ліцеї, повернулась додому. Поговорила з чоловіком і разом вирішили, що я поїду, а він залишиться. Зібрала речі, і того ж дня мені вдалось виїхати з Ірпеня до подружки. Я їхала ховатись від клятої війни, а потрапила у саме її лігво – село на Житомирській трасі. Майже місяць ми провели під бомбардування, допоки змогла вибратись до родичів на Львівщину. 

Вже там, у безпеці, я дізналась про влучання снарядів у наш будинок. Перше, друге, третє – врешті-решт дім просто згорів. Мій чоловік дивом встиг вискочити з квартири. А добрі люди надали йому і речі, і старенький мобільний телефон, щоб звʼязатись з нами. На жаль, невдовзі він загинув. Це сталось у проміжку між 26 та 28 березня, коли йшов заряджати телефон на сусідню вулицю і, ймовірно, потрапив під обстріл. Після повернення ми довго намагались знайти його тіло: казали шукати у Боярці, а виявили у сусідній Білогородській громаді, де люди з повагою похоронили всіх ірпінчан. 

Тепер без чоловіка, даху над головою, але поруч з дітьми та внуками продовжую жити і викладати у ліцеї на благо громади та майбутніх поколінь.

Попри особисті втрати Людмила продовжує піклуватися про дітей. Фото: ШоТам.

Шкільні кабінети, що замінюють дім

Я працюю у цьому ліцеї з 1993 року вчителькою початкових класів. Коли приходять маленькі дітки в школу, знаєте, вони просто сяють. Ми ж, вчителі, маємо показати їм, що вони можуть здобути все в своєму житті. І як ото говорять: коли бачиш, що з маленької зернини проростає вже колос, то це дуже приємно. 

До вторгнення російської федерації мій робочий кабінет був місцем і роботи, і розради. Сюди заходили діти як у свій другий дім. Тут ми збирались з колегами, обговорювали життєві й робочі питання. Допоки не настала ця біда. 

Коли мені показали фото нашого ліцею, я не хотіла вірити. Що це? Невже мого кабінету немає? Вікна вибиті, дірки у стінах, до другого поверху чорні сліди від пожежі… До цього я так собі думала: якщо немає де мені жити, значить я буду жити на роботі у своєму кабінеті, поки придбаю якесь житло. А от, на жаль, і кабінету не стало. 

По ліцею були прямі прильоти. Фото: ШоТам.

Я повернулась в Ірпінь у травні та відразу прийшла до ліцею. Без сліз на це не можна було дивитися. Вибиті шибки, розтрощені меблі, вітер гуляє по приміщенню – ну просто жах. 

Та зараз завдяки благодійникам, зараз я працюю у світлому, просторому і просто чудовому класі. Для мене подвійне щастя працювати тут, бачити колег і приймати нових дітей, які з сімʼями повертаються до рідного дому. Бо як таку роботу можна не любити?


Після 30 влучань: як міжнародні й українські благодійники відбудовували ліцей

Олександр Купрянко, вчитель історії, пригадує, як одразу після звільнення він з іншими волонтерами прийшли розбирати завали: «Багато показували у ЗМІ, як ліцей тоді виглядав. Та в реальності виглядало ще моторошніше: прямі прильоти по будівлі, згорілий дах порушені конструкції».

Будівля була зруйнована на 75%: майже всі вікна було вибито, згоріла покрівля та порушені стіни на всіх поверхах. Росіяни пошкодили й спортивні майданчики та комунікаційні мережі, а котельню знищили вщент.

Майже одразу з допомогою приїхали міжнародні та благодійні організації, а основним спонсором відбудови став UNICEF. Трохи більше як рік тривала відбудова та капітальний ремонт ліцею, в той час, вчителі продовжували заняття онлайн.

Тепер вчителі працюють у світлих, просторих класах. Фото: ШоТам.

Багато інших благодійників долучилось на конкретні задачі, наприклад, з відновленням шкільної їдальні допоміг БФ «Жовто-блакитні крила», а Епіцентр відбудував спортивні майданчики. Потреб було багато: крім будівельних робіт як от відновлення даху та утеплення фасаду, треба було ще й наповнити класи меблями, партами, технікою. 

16 вересня 2023 року попри все пережите, ліцей знов відкрив двері для дітей. Нині Ірпінський ліцей №3 – це знову сучасний заклад освіти з новими спортивними просторами для 20 видів спорту, стильним дизайном, енергоефективним фасадом та безбар’єрною інфраструктурою.

Ірпінський ліцей №3 – знову сучасний заклад освіти. Фото: ШоТам

Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку. 

Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.

Коментарі

Суспільство

Психологічна підтримка для переселенців: в Україні запустили новий проєкт

Опубліковано

Проєкт для психологічної підтримки ВПО із Донецької області запрацював у трьох центрах: у Рівному, Тернополі та Івано-Франківську.

Про це повідомили в Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.

Ініціативу запустив благодійний фонд «ЯМаріуполь». Організатори вказують, що у межах проєкту люди зможуть покращити свій психологічний та емоційний стан і краще адаптуватися у нових регіонах.

У центрах переселенці зможуть відвідувати групові сесії, заняття з арттерапії та музикотерапії, а також приєднуватися до виїздів на природу.

Читайте також: Психологічна підтримка в ЗСУ: Міноборони оголосило про впровадження нової програми

Разом із тим фахівці проводитимуть культурні й освітні заходи для ВПО, а також майстер-класи з технік саморегуляції та розвитку емоційної стійкості.

Організатори очікують, що проєкт може охопити понад десять тисяч людей різного віку.

Ініціативу реалізує БФ «ЯМаріуполь» у межах проєкту «Допомога ВПО в Західному регіоні через місцеві партнерства» спільно з БФ «Крила надії» й за підтримки Міністерства внутрішніх справ Чехії та програми «Допомога на місці».

Раніше ми писали про те, що «Громади зобов’язані допомагати переселенцям»: як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім.

Фото обкладинки: Freepik

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Український трилер «БожеВільні» зібрав понад 4 мільйони гривень за три тижні прокату

Опубліковано

Дебютний трилер Дениса Тарасова «БожеВільні» продовжує привертати увагу глядачів. За три тижні прокату стрічка зібрала понад 4,1 млн грн, а її подивилися більше ніж 26 тисяч людей.

Про це повідомили у Державному агентстві з питань кіно.

Про що фільм?

«БожеВільні» занурює глядачів у похмуру реальність каральної психіатрії в СРСР 1970-х років.
Головний герой, Андрій, потрапляє до психіатричної лікарні через захоплення забороненою західною рок-музикою. Перед ним стоїть непростий вибір: співпрацювати з КДБ чи розкрити правду про тортури, які переживають ув’язнені.

Відео: FILM.UA Group

Нагадаємо, що орган із труб і уламків ракет звучатиме на вокзалі у Львові.

Фото обкладинки: фільм «БожеВільні».

Коментарі

Читати далі

Суспільство

«Громади зобов’язані допомагати переселенцям». Як на Чернігівщині підтримують тих, хто втратив дім

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

У Бобровицькій громаді на Чернігівщині зараз живуть понад 2 тисячі переселенців. Крім житла, роботи, гуманітарки та допомоги з документами, ці люди потребують психологічної підтримки, тому влада у співпраці з благодійниками створила для них безкоштовний соціально-психологічний простір.

Як це реалізували, розповідає ШоТам.

Михайло Ділок

директор центру надання соціальних послуг Бобровицької сільської ради.

Уся допомога є безкоштовною

Наш соціально-психологічний простір створений на базі місцевого центру надання соціальних послуг. З втіленням цього проєкту нам допомогла благодійна організація «Право на захист». Усі послуги простору безкоштовні.

Крім як по психологічну допомогу, переселенці приходять до нас із різними питаннями. От днями чоловік з інвалідністю із Запорізької області звертався щодо ремонту електрики в будинку, куди його заселили. Інша сім’я живе в будинку, де немає газу, тому потрібно допомогти з дровами, адже стало холодніше. Ми стараємося всім допомогти, чим можемо — надаємо продукти, постіль, теплий одяг, через благодійників дістаємо ліки, допомагаємо оформити документи.

Центр соціальних послуг Бобровицької сільської ради. Фото: ШоТам

Геннадій Іванюк

виконувач обов’язків голови Бобровицької міської ради Чернігівської області 

«Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно»

Наша Бобровицька громада має значну допомогу від Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» — матеріальну підтримку, а також тренінги для фахівців. Нам допомагають відновитися після бойових дій, адже росіяни окупували 9 сіл громади та знищили понад 160 будівель. 

Проєкт виділив нам багато необхідної техніки: пересувні фари для роботи вночі, екскаватор для ремонту доріг, а також чотири дробарки для переробки деревини. Тепер ми безкоштовно забезпечуємо переселенців дровами, аби вони могли опалити своє нове житло. 

Їхні діти навчатимуться у відновленій опорній школі, адже «ГОВЕРЛА» фінансує там ремонт і допомагає створити бомбосховище. Проте не менш важливим є й моральний стан переселенців, тому ми створили для них соціально-психологічний простір. У майбутньому хочемо виділити під нього окреме приміщення та найняти на роботу більше фахівців.

Геннадій Іванюк і Михайло Ділок спілкуються про розвиток соціально-психологічного простору. Фото: ШоТам

Вважаю, що громади зобов’язані допомагати переселенцям знайти житло та роботу, адже ці люди втратили свій дім. Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно, і щоб вони не мусили їздити по інших містах у пошуках житла.

Марина Бушеленко

психологиня соціально-психологічного простору у Бобровицькій громаді

Люди часто бояться психологів, але ми хочемо допомогти

Я — дружина загиблого воїна, мама та психологиня, яка щось робить, аби допомогти іншим. Коли люди покидають свій дім і переїжджають у нове середовище, вони не знають, що на них чекає. 

Ми зустрічаємося з клієнтами індивідуально раз на тиждень, сеанс триває 45 хвилин. Часто до мене звертаються молоді мами з дітьми, які стають розгубленими на новому місці.

От нещодавно до мене приходила жінка з Сум, у якої там залишилися батьки. Через це вона відчуває постійну тривогу, тому я стараюся допомогти їй зібратися та навчитися боротися з тривогою, аби не переносити її на свою дитину. 

Часто люди бояться психологів, але ми хочемо допомогти. Я не даю порад, не засуджую, а слухаю та намагаюся допомогти розібратися з хаосом в голові, скерувати людину в правильному напрямку. Тоді на душі стає легше, адже зі мною можна поплакати та бути собою.

Переселенка Лариса Бабій на прийомі в психологині Марини Бушеленко. Фото: ШоТам

Після нашої роботи вони завжди дякують і зазначають, що бачать зміни: діти адаптуються в садочках, налагоджують сон і свій емоційний стан. Я допомагаю жінкам звернути увагу на власні бажання та згадати про свої базові потреби.

Я завжди раджу планувати своє майбутнє, бо якщо ви знаєте, чого прагнете, то відволікаєтеся від стресу. Насамперед це потрібно дорослим, але я працюю також з дітьми та підлітками. Перші сеанси ми проводимо за присутності їхніх батьків, а далі вже самі.

Марина Бушеленко біля будівлі соціально-психологічного простору для переселенців Бобровицької громади. Фото: ШоТам

Зараз ми починаємо співпрацювати з психологами з інших центрів, а ще плануємо проводити для переселенців у місті різноманітні тренінги. Наступного літа хочемо відкрити інклюзивну кімнату для дітей з інвалідністю та загалом завдяки психологічним технікам допомагати людям жити краще.

Коментарі

Читати далі