Суспільство
Відбудували після 30 російських влучань. Як в Ірпені відновив роботу ліцей №3
Вітер гуляв крізь розбиті вікна, а стіни, що вціліли, були чорні від пожеж. Таким побачила свій робочий кабінет Людмила Костюченко, вчителька молодших класів, а нині заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірпінського ліцею №3. Через війну жінка втратила дім та чоловіка, але змогла знайти в собі сили жити далі та працювати.
До повномасштабного вторгнення в Ірпінському ліцеї №3 навчались близько 2 тисячі учнів у дві зміни. Славився заклад не лише освітніми програмами, а й спортивними напрямами та навіть були класи національно-патріотичного навчання. Однак у лютому-березні 2022 року російські окупанти випустили по території ліцею понад 30 снарядів.
Людмила та інші вчителі розповідають ШоТам про руйнування і відродження ліцею та як це – працювати заради майбутніх поколінь попри особисті втрати.
Людмила Костюченко
заступниця директора з навчально-виховної роботи Ірпінського ліцею №3, нагороджена медаллю «Захисник Вітчизни» від Президента України.
24 лютого відправляли дітей додому
6:30 ранку 24 лютого директор Ірпінського ліцею №3 написав повідомлення у батьківські чати, аби дітей не відправляли на навчання. Паралельно він попросив вчителів, які живуть ближче до ліцею, бути вранці на роботі: на випадок, якщо якісь батьки не чули новини і діти все ж таки прийдуть на уроки. Серед цих вчителів була і я – разом з кількома колегами зустрічала дітей, звʼязувалась з їхніми батьками й відправляла додому.
Після кількох годин у ліцеї, повернулась додому. Поговорила з чоловіком і разом вирішили, що я поїду, а він залишиться. Зібрала речі, і того ж дня мені вдалось виїхати з Ірпеня до подружки. Я їхала ховатись від клятої війни, а потрапила у саме її лігво – село на Житомирській трасі. Майже місяць ми провели під бомбардування, допоки змогла вибратись до родичів на Львівщину.
Вже там, у безпеці, я дізналась про влучання снарядів у наш будинок. Перше, друге, третє – врешті-решт дім просто згорів. Мій чоловік дивом встиг вискочити з квартири. А добрі люди надали йому і речі, і старенький мобільний телефон, щоб звʼязатись з нами. На жаль, невдовзі він загинув. Це сталось у проміжку між 26 та 28 березня, коли йшов заряджати телефон на сусідню вулицю і, ймовірно, потрапив під обстріл. Після повернення ми довго намагались знайти його тіло: казали шукати у Боярці, а виявили у сусідній Білогородській громаді, де люди з повагою похоронили всіх ірпінчан.
Тепер без чоловіка, даху над головою, але поруч з дітьми та внуками продовжую жити і викладати у ліцеї на благо громади та майбутніх поколінь.
Попри особисті втрати Людмила продовжує піклуватися про дітей. Фото: ШоТам.
Шкільні кабінети, що замінюють дім
Я працюю у цьому ліцеї з 1993 року вчителькою початкових класів. Коли приходять маленькі дітки в школу, знаєте, вони просто сяють. Ми ж, вчителі, маємо показати їм, що вони можуть здобути все в своєму житті. І як ото говорять: коли бачиш, що з маленької зернини проростає вже колос, то це дуже приємно.
До вторгнення російської федерації мій робочий кабінет був місцем і роботи, і розради. Сюди заходили діти як у свій другий дім. Тут ми збирались з колегами, обговорювали життєві й робочі питання. Допоки не настала ця біда.
Коли мені показали фото нашого ліцею, я не хотіла вірити. Що це? Невже мого кабінету немає? Вікна вибиті, дірки у стінах, до другого поверху чорні сліди від пожежі… До цього я так собі думала: якщо немає де мені жити, значить я буду жити на роботі у своєму кабінеті, поки придбаю якесь житло. А от, на жаль, і кабінету не стало.
По ліцею були прямі прильоти. Фото: ШоТам.
Я повернулась в Ірпінь у травні та відразу прийшла до ліцею. Без сліз на це не можна було дивитися. Вибиті шибки, розтрощені меблі, вітер гуляє по приміщенню – ну просто жах.
Та зараз завдяки благодійникам, зараз я працюю у світлому, просторому і просто чудовому класі. Для мене подвійне щастя працювати тут, бачити колег і приймати нових дітей, які з сімʼями повертаються до рідного дому. Бо як таку роботу можна не любити?
Після 30 влучань: як міжнародні й українські благодійники відбудовували ліцей
Олександр Купрянко, вчитель історії, пригадує, як одразу після звільнення він з іншими волонтерами прийшли розбирати завали: «Багато показували у ЗМІ, як ліцей тоді виглядав. Та в реальності виглядало ще моторошніше: прямі прильоти по будівлі, згорілий дах порушені конструкції».
Будівля була зруйнована на 75%: майже всі вікна було вибито, згоріла покрівля та порушені стіни на всіх поверхах. Росіяни пошкодили й спортивні майданчики та комунікаційні мережі, а котельню знищили вщент.
Майже одразу з допомогою приїхали міжнародні та благодійні організації, а основним спонсором відбудови став UNICEF. Трохи більше як рік тривала відбудова та капітальний ремонт ліцею, в той час, вчителі продовжували заняття онлайн.
Тепер вчителі працюють у світлих, просторих класах. Фото: ШоТам.
Багато інших благодійників долучилось на конкретні задачі, наприклад, з відновленням шкільної їдальні допоміг БФ «Жовто-блакитні крила», а Епіцентр відбудував спортивні майданчики. Потреб було багато: крім будівельних робіт як от відновлення даху та утеплення фасаду, треба було ще й наповнити класи меблями, партами, технікою.
16 вересня 2023 року попри все пережите, ліцей знов відкрив двері для дітей. Нині Ірпінський ліцей №3 – це знову сучасний заклад освіти з новими спортивними просторами для 20 видів спорту, стильним дизайном, енергоефективним фасадом та безбар’єрною інфраструктурою.
Ірпінський ліцей №3 – знову сучасний заклад освіти. Фото: ШоТам
Цей матеріал створено ГО «Криголам» за підтримки ІСАР Єднання у межах проєкту «Ініціатива секторальної підтримки громадянського суспільства», що реалізується ICAP Єднання у консорціумі з Українським незалежним центром політичних досліджень (УНЦПД) та Центром демократії та верховенства права (ЦЕДЕМ) завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку.
Зміст статті не обовʼязково відображає погляди ICAP Єднання, погляди Агентства США з міжнародного розвитку або Уряду США.
Суспільство
Коментарі
Суспільство
Про що фільм?
Коментарі
Суспільство
Михайло Ділок
директор центру надання соціальних послуг Бобровицької сільської ради.
Уся допомога є безкоштовною
Геннадій Іванюк
виконувач обов’язків голови Бобровицької міської ради Чернігівської області
«Ми хочемо, аби їм було в нас комфортно»
Марина Бушеленко
психологиня соціально-психологічного простору у Бобровицькій громаді
Коментарі