У реабілітаційному центрі «База 4.5.0.» собаки допомагають ветеранам і дітям довіритися спеціалістам. А в кінологічному загоні «Антарєс» — чотирилапі шукають людей під завалами й повертають загиблих додому. #ШОТАМ розповідає про собак, які рятують нас з вами.
Катерина Шершньова
фундаторка Holy Doggy і заступниця голови ІРЦ «База 4.5.0»
Чотирилапі терапевти
Усе моє життя пов’язане з собаками. Про каністерапію я дізналася на власному досвіді на початку повномасштабної війни. У моєї дитини був невроз нав’язливих дій. Ми пробували лікувати його з різними психологами, неврологами, навіть таблетками. Іноді ставало краще, але потім стан знову погіршувався.
І тут у нас народилися цуцики. Ми з чоловіком помітили, що неврози почали стихати. Звісно, це не була каністерапія, але вплив собак на дитину був очевидним. Тоді кінологи вперше розповіли мені про цей напрям.
З 2015 року інноваційно-реабілітаційний центр «База 4.5.0.» займається психоемоційною підтримкою та спортивною реабілітацією. Ми завжди шукаємо нові способи допомогти людям, тож почали шукати каністерапевтів. Виявилося, що в Україні їх майже немає, а собак для цього було всього кілька.
Сертифікацію можна було отримати лише за кордоном — це дорого й довго. Тоді ми запросили наших знайомих каністерапевтів, які мають усі міжнародні сертифікації, щоб вони допомогли відібрати собак, які потенційно можуть стати терапевтами. Після цього міжнародна спільнота дозволила почати навчання в Україні.
У цей момент нас підтримав Департамент суспільних комунікацій та компанія Josera. Завдяки їм ми протестували понад 100 собак, і близько 20 пройшли навчання. Ми у два з половиною рази збільшили кількість сертифікованих собак в Україні. А ще змогли сформувати нові команди, які щотижня працюють із ветеранами.
Також з Josera ми провели вже понад 10 великих заходів і 200 маленьких. Щонеділі навчаємо собак-терапевтів, щочетверга проводимо реабілітаційні заняття, плюс — різноманітні лекції.
Компанія підтримує спортивну реабілітацію.
Одного разу ми навіть поставили рекорд — 76 собак на сапбордах в одній акваторії. Люди плавають, спілкуються з психологами, а поруч із ними — собаки
Каністерапія — це не просто «погладити собачку»
Багато людей «зловили хайп» від каністерапії й почали брати будь-яких собак. Але це небезпечно. Наприклад, службова собака не може вдень ходити на «кусачку», а ввечері бути терапевтом. У неї зовсім інші рефлекси, і ніхто не може передбачити, як вона відреагує, якщо дитина раптово закричить чи схопить тварину. Так само з домашніми тваринами.
Саме тому у нас є попереднє тестування: кінологи перевіряють, як собака реагує на стрес, чи готова вона контактувати з людьми. Так ми визначаємо, чи може вона взагалі бути терапевтом.
Собака не лікує ПТСР, але вона створює умови, де людині легше відкритися психологу. Її присутність знижує рівень кортизолу, підвищує дофамін, і в такому стані людина може розслабитися й довіритися спеціалісту.
Насправді каністерапія виглядає «мімімішно», але за цим стоять глибокі психоемоційні процеси. Я бачила, як діти, що після окупації втратили мову, починали знову говорити завдяки собакам. Як діти з ДЦП робили динамічні кроки. Як ветерани настільки відгукувалися на роботу з тваринами, що починали заводити власних собак.
Собака забирає на себе частину стресу, дисциплінує, мотивує вийти з дому, систематизувати день
Але важливо, щоб це був усвідомлений вибір — людина має по-справжньому хотіти собаку й любити тварин.
Я вірю, що каністерапія допомагає формувати психологічну стійкість. Люди часто не звертаються по допомогу до психологів напряму, але приходять на заняття із собаками, на арттерапію чи музичну терапію. Це перший крок, після якого спеціалісти можуть уже вести людину далі.
Іноді все починається з простого: «Ой, давай підемо до собачок». І виявляється, що цей маленький крок стає початком великого шляху до відновлення.
Лариса Борисенко
керівниця «Павлоградського пошуково-рятувального кінологічного загону “Антарєс”»
40 підготовлених собак і сотні рятівних виїздів
Ми почали шукати зниклих безвісти у 2008 році. За цей час підготували та атестували близько 40 собак. Наші вихованці брали участь у 12 чемпіонатах світу та стали віцечемпіонами з пошуку живих людей.
У 2013 році я однією з перших в Україні почала готувати собак для пошуку тіл. Методики навчання не існувало, тож я розробила власну і відтоді постійно її вдосконалюю. Її тепер використовують кінологи з інших країн — кажуть, що не бачили подібного підходу.
З 2017 року наш загін «Антарєс» співпрацює з Генштабом ЗСУ у пошуку тіл загиблих, а також допомагаємо ДСНС і поліції під час розслідувань.
З початком повномасштабної війни обсяг роботи зріс у рази. Ми й далі залишаємося єдиною кінологічною складовою проєкту «На щиті» Генштабу
Зараз наша команда складається з 12 собак і ще 2 стажерів, які шукають як живих, так і мертвих. Також маємо 6 собак візитерів, які залучаються, як собаки психологічної підтримки. Ми працюємо по всій Україні. Наші екіпажі постійно десь у дорозі: жили під прильотами у Кривому Розі, ночували просто на асфальті, працювали на завалах у Запорізькій області, на Херсонщині, Сумщині, Київщині. Буває, що одночасно три екіпажі працюють у різних регіонах країни.
Собак для цієї роботи відбираємо, як і людей — ретельно. У нас є програма підготовки, але не всі витримують реальність — вибухи, гучні звуки, дим, попіл, натовпи. Якщо бачимо, що собаці важко — не залучаємо її.
Для цієї роботи собака має бути спокійною, витривалою, не відволікатися на інших тварин, мати сильну нервову систему та добре розвинені інстинкти здобичі.
У реальних місіях тварини працюють цілими днями, часто травмуються, але продовжують шукати
Баба Люба — легенда «Антарєсу»
З компанією Josera ми співпрацюємо вже понад 10 років. Спочатку вони підтримували наші заходи та змагання, як кінологічної організації. Потім допомогли, коли в нас були проблеми з однією з головних собак загону — нашою легендою, Бабою Любою. Їй зараз майже 13 років. З неї й почався шлях підготовки універсальних собак.
У щенячому віці в неї з’явилося декілька хвороб, і я довго не могла підібрати їй раціон — перепробувала понад десять марок корму. Тільки після переходу на корм від Josera її стан стабілізувався.
Також компанія повністю покриває харчування провідних собак загону. У нас буває з 31 дня місяця — 31 день пошуковий. Собакам треба добре харчуватись, щоб виконувати свою роботу.
Josera підтримує нас всі ці роки: допомагає з проведенням змагань, іспитів, забезпечує формою, яку ви бачите на завалах по всій країні та допомагає з обладнанням дресирувального центру. Компанія часто фінансує наші поїздки на чемпіонати світу.
Навіть після травми не змогла залишити свою справу
Кожен виклик — нова історія. Найстрашніша сталася 26 березня 2023 року на Харківщині. Ми були у складі зведеної пошукової групи проєкту «На щиті», прочісували посадку, і я натрапила на вибуховий пристрій. Ми підірвалися.
Три дні я пролежала в комі, пережила масивну кровотечу, геморагічний шок четвертого ступеня. Це була ситуація, з якої не виходять живими. Потім був складний період відновлення. Але саме собаки змусили мене рухатися далі.
Я ще рік виходила на завали з палицею. Це було дуже боляче, і зараз боляче, але я знову працюю як кінологиня і керівниця групи. Зараз маю інвалідність другої групи.
Одна з таких історій, що запам’яталася, сталася шість років тому. Ми знайшли пенсіонерку, яка впала в колодязь і просиділа там дві доби. Ніхто не чув її криків про допомогу. Наша Спаркі виявила жінку за подихом, адже вона спеціально навчена шукати живих людей. З відстані у 25 метрів собака знайшла її всього за 10 хвилин. Жінка провалилася на глибину 3,5 метра й отримала переохолодження, перелом ребра та забої стегна. Вона все життя боялася собак, але після порятунку подякувала Спаркі за врятоване життя.
Ми всі у команді волонтери. Ротації тривають місяцями, і ми не отримуємо за це жодної копійки. Тому нам потрібна підтримка, але допомоги майже немає. Кожен із нас постійно вкладає власні гроші.
Наші кінологи мають пасивний дохід, а я пенсію. Ми не можемо повноцінно працювати, бо розуміємо, що потрібні зараз країні саме в цьому напрямку.
Українці тепер рідше нам допомагають — віддають усе фронту, і це зрозуміло. Я теж зі своєї пенсії доначу військовим. Але є й ті, для кого війна вже закінчилась. Іноді хочеться вити від того, що навіть не маємо як заправити автівку, щоб виїхати на виклик. Якби не Josera, ми б уже «лапи простягнули». Стимулом не здаватися для нас — це віра, що поруч є люди, яким не байдуже.
Підтримати наш волонтерський загін можна донатом на банку.
