Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Колонки

Українські церкви та ЛГБТІК-спільнота: діалог (не)можливий

Опубліковано

Хоча українське суспільство, в цілому, можна охарактеризувати як досить консервативне та релігійне, на наше щастя, і на відміну від багатьох наших сусідів, в Україні з моменту проголошення незалежності не виявилося домінуючої релігійної організації, що б впевнено претендувала на статус (квазі)державної церкви. Такий, які фактично мають, наприклад, православна церква в Росії та Грузії або католицька в Польщі та Литві. Тому виникає питання, а хто ж у нашій державі презентує церкву в цілому?

Відповідь на таке запитання досить проста: майже всі помітні церкви та релігійні об’єднання України (християнські, мусульманські та юдейські) входять до складу Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО). Ще у 2007 році ВРЦіРО ухвалила декларацію «Про негативне ставлення до явища гомосексуалізму та спроб легалізації так званих одностатевих шлюбів (реєстрації одностатевих партнерств)». Останній пункт цього документу стверджує, що «Ми готові у відкритій дискусії обстоювати погляди, викладені у цій Декларації». Це брехня. 

Я це знаю з особистого досвіду, бо останні двадцять років намагався побудувати хоч якийсь діалог, налагодити хоч якісь контакти між українськими ЛГБТІК-рухом та ВРЦіРО в цілому або її окремими членами. Вони послідовно відмовляються це робити — просто не відповідають на публічні звернення до них. 

Восени минулого року українські ЛГБТІК-організації направили таке спільне звернення до ВРЦіРО, там підтвердили його отримання та пообіцяли відповісти — на цьому все й скінчилося. У непублічному спілкуванні спікер ПЦУ, нині вже митрополит, а тоді ще архієпископ Євстратій (Зоря), прямо написав у своєму Фейсбуку, щось на кшталт «ми не дозволимо вам застосувати в Україні технології, які спрацювали на Заході». 

Точну цитату навести не можу, бо після цього святий отець забанив мене, а згодом взагалі видалив той запис, до якого я залишив свій коментар з пропозицією про налагодження діалогу між церквою та ЛГБТІК-спільнотою.

Діалог з нами українським церквам не потрібен, бо вони розуміють, що їм доведеться відповідати на незручні питання, на які відповіді у них немає. Саме це спрацювало на Заході, й наші церкви не бажають повторювати помилки своїх колег. Відкрита дискусія в їхньому розумінні — це непублічне лобіювання своїх інтересів на закритих зустрічах з представниками влади та організація власних заходів, куди сторонніх не запрошують і голосу їм не надають.

Представникам ВРЦіРО дещо ніяково відкрито солідаризуватися зі своїми московськими колегами та обстоювати гомо/трансфобні принципи Русскоґо міра. Однак, вони не відступаються від них навіть під час війни з Росією, і та й сама ПЦУ нещодавно ухвалила чергову декларацію «Про негативне ставлення до гріха содомії (гомосексуалізму)», немов би списану з рішень Всемірного Русскоґо народного собору. 

Це не дивно, бо всі пострадянські церкви є глибоко травмованими десятками років життя у безбожному СРСР. Поки їхні західні одновірці будували відкрите вільне суспільство, наші церкви були загнані в глухе підпілля, сприймаючи свою архаїчність як збереження істинної віри. Вони бояться вільного світу та не бажають жити за його принципами. Грубо кажучи, ментально всі вони належать до Московського патріархату. Як Москва, вони без вагань вдаються до брехні та маніпуляцій, оголошуючи непримиренну війну проти власних ЛГБТІК-співгромадян до переможного кінця. Їхня абсолютно безкомпромісна позиція означає те, що будь-який діалог з ними стосовно ЛГБТІК-питань, на жаль, можливий тільки після їхньої поразки у цій війні.

Як Москва, вони не хочуть визнавати, що цю війну програють. На Заході ми спостерігаємо, як всередині самих церков починають все гучніше лунати голоси про нагальну потребу у зміні ставлення до ЛГБТІК-людей та прийняття їх в той чи інший спосіб. Вже чи не більшість провідних протестантських деномінацій це зробили, а інші, разом з католицькою церквою, знаходяться в самому розпалі дискусій щодо цього. Така дискусія вже почалася і в православній церкві, поступово набувають популярності ліберальніші течії в юдаїзмі та навіть ісламі. 

Це вже починає складати проблему для українських католиків: поки наші римо- та греко-католики змагаються між собою у проявах презирства та ворожнечі до ЛГБТІК, папа Франциск публічно підтримує легалізацію одностатевих партнерств (не шлюбів, але не менше з тим) і допомагає нужденним трансґендерним повіям. Наміри та дії ліберальних західних одновірців викликають обурення та жах серед українських католиків, і не виключено, що невдовзі їм доведеться замислитися, залишатися їм під владою Ватикану чи будувати собі альтернативний Ватникан, разом з одновірцями з Росії, Уганди і Зімбабве. Досить несподівано питання ставлення до гомосексуальності та трансґендерності стали для сучасних церков визначальними, провокуючи у християнстві чергову велику схизму. 

Тим часом останні соціологічні опитування демонструють, що ставлення українського суспільства до ЛГБТІК-людей досить швидко поліпшується, а довіра до церкви в цілому стрімко падає. Наприклад, згідно з Центром Разумкова, рівень суспільної довіри до церкви у травні цього року зменшився порівняно з лютим-березнем відразу на 9(!) відсотків. Епоха посткомуністичного «відродження духовності» явно вже добігла кінця. 

Подобається це будь-кому чи ні, але діалогу між церквами та ЛГБТІК-спільнотою однаково не уникнути. Хоча б тому, що вони не є взаємовиключними поняттями: серед вірян і духовенства абсолютно всіх церков не бракує прихованих, а інколи й відкритих, ЛГБТІК та їхніх друзів.

Зі зростанням видимості ЛГБТІК-спільноти, зростає обізнаність суспільства з ЛГБТІК-питань і стає все очевиднішою брехливість гомофобної пропаганди. На наших теренах справа гальмується тим, що церковне начальство в нинішній Україні складається винятково з людей, вихованих в СРСР, які гармонійно поєднують ветхозавітні заповіді з моральним кодексом будівника комунізму. 

Однак, їм на зміну зрештою приходить нове покоління, що зростає вже в зовсім інших умовах вільного та легкого доступу до інформації та вільної конкуренції ідей. Пересічні віряни та священики починають вголос говорити про те, що їхнє начальство старанно замовчує. 

Запорукою невідворотних змін є саме це — відкритий вільний світ, до якого тепер належить і Україна. Діалог між церквою та ЛГБТІК починається з безпосереднього знайомства на особистому рівні, і не варто недооцінювати важливість простих людських стосунків і сили людських почуттів. 

Справжня публічна дискусія з ЛГБТІК-питань у православному світі почалася буквально на наших очах, минулого року, з того, що архієпископ Елпідофор, глава вірян Константинопольського патріархату в США, бувши з візитом в Афінах, охрестив там дітей, яких геївська пара народила за допомогою сурогатних матерів. Це викликало неймовірний скандал у грецькому та світовому православ’ї, але архієпископ (до речі, кавалер українського ордена Ярослава Мудрого) відмовився покаятися за свій вчинок. 

Він охрестив дітей двох православних американських геїв, яких знав з їхнього дитинства — дітей своїх друзів і духовних синів, які виросли на його очах. Елементарна людська любов, совість і розум виявилися вищими за гомофобні упередження. 

Легко зневажати та ненавидіти тих, кого знаєш лише по брудним анекдотам і ворожій пропаганді. Важко відмовити у гідності та повазі близькій людині. Митрополит Євстратій (Зоря) недаремно так боїться відвертого спілкування між представниками ЛГБТІК-спільноти й церкви — любов здатна перемогти ненависть. За всю свою історію людство так і не вигадало принципу спілкування, кращого за так зване золоте правило моралі: «Стався до людей так, як хочеш, щоби ставились до тебе». 

Зрештою, це працює.


Публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Це авторська колонка Андрія Кравчука. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШоТам. 

Колонки

Видавництво «Основи» перевидає фотокнигу про українські балкони (ФОТО)

Опубліковано

Видавництво «Основи» готує до випуску оновлене видання фотокниги Олександра Бурлаки Balcony Chic, присвячене українським балконам. Книга, яка стала культовою для поціновувачів архітектури, отримає новий вигляд із доповненнями про реалії воєнного часу.

Про це повідомляє видавництво.

Що нового у Balcony Chic

Перевидання включатиме фотографії 2022–2024 років, які відображають трансформацію балконів під час війни. Серед знімків — зруйновані конструкції, встановлені сонячні панелі та системи Starlink, що стали символами адаптації та відновлення.

Коли чекати на книгу

Оновлене видання Balcony Chic зʼявиться у травні 2025 року. Вартість книги на етапі передзамовлення — 1190 гривень зі знижкою. Оформити замовлення можна вже зараз на сайті видавництва.

Читати також: Кияни можуть здати книги російською та отримати знижку на українські видання: як долучитися

Балкон як дзеркало часу

Олександр Бурлака за допомогою фотографій та текстів досліджує феномен балконів — від їхньої архітектурної функції до культурного та соціального значення. Видання, доповнене реаліями воєнного часу, відкриває нові грані сприйняття української архітектури.

Нагадаємо, що оскароносний режисер Мішель Азанавічус пише книжку про війну в Україні.

Фото: видавництво «Основи».

Читати далі

Колонки

Стали відомі девʼять фіналістів Нацвідбору на «Євробачення-2025»

Опубліковано

«Суспільне» назвало дев’ять фіналістів Національного відбору на «Євробачення-2025». Десятого учасника обиратимуть українці через голосування у застосунку «Дія».

Про це повідомляє «Суспільне».

Фіналісти, які вже змагатимуться за участь у «Євробаченні»:

  • Future Culture — Waste My Time;
  • Khayat — Honor;
  • Krylata — Stay true;
  • Molodi — My sea;
  • Ziferblat — Bird of pray;
  • Абіє — Дім;
  • ДК Енергетик — Сіль;
  • Маша Кондратенко — No time to cry;
  • Влад Шериф — Wind of change.

Читати також: Оголосили список учасників нацвідбору на «Євробачення-2025»

Музиканти, які потрапили до лонгліста, але не пройшли до фіналу після прослуховувань, змагатимуться за десяте місце через голосування в «Дії». Паралельно до 23 грудня триває голосування за членів журі фіналу.

Фінал відбору — 8 лютого.

Телевізійний концерт визначить, хто представить Україну на «Євробаченні-2025». Повний список фіналістів оголосять до 17 січня 2025 року.

Нагадаємо, що у Києві покажуть документальний фільм про досвід життя жінок у прифронтовій зоні.

Фото: «Суспільне».

Читати далі

Колонки

У межах проєкту єРобота українські підприємці отримали 10 мільярдів гривень

Опубліковано

За понад два роки дії програми 21 000 підприємців отримали гранти на старт або розвиток бізнесу. За цей час держава інвестувала 10 мільярдів гривень, з яких понад 4 мільярди повернулися в бюджет.

Про це повідомили у пресслужбі Міністерства економіки України.

«Завдяки грантовій підтримці підприємці відкрили тисячі нових компаній, змогли збільшити виробництво, розширити асортимент продукції та послуг, освоїти нові напрямки діяльності та заявити про себе на нових ринках. А також створити близько 60 тисяч робочих місць в усіх регіонах країни. Бізнес працює, розвивається, сплачує податки, зміцнює нашу економіку», — зазначила Юлія Свириденко.

Вона повідомила, що понад чотири мільярди гривень повернулися в бюджет завдяки сплаченим податкам та зборам.

Статистика проєкту

Від запуску проєкту єРобота у липні 2022 року:

  • за програмою «Власна справа» — видали 19 000 мікрогрантів на 4,5 мільярда гривень;
  • на розвиток переробних підприємств — видали 779 грантів на 3,9 мільярда гривень;
  • на садівництво та розвиток тепличного господарства — видали 240 грантів на 1,1 мільярда гривень;
  • ветеранам та членам їхніх родин — видали 1036 грантів на 481 мільйонів гривень.
Фото: телеграм-канал Мінекономіки

Читайте також: Творче об’єднання МУР оголосило про створення премії для викладачів: як взяти участь

Як отримати грант

Подати заявку на отримання гранту можуть як підприємці, що вже працюють, так і люди, що не мають досвіду ведення бізнесу.

Заяви та бізнес-план можна подати через Дію. Обов’язковою умовою отримання гранту є створення нових робочих місць: від одного-двох при наданні мікрогранту до кількох десятків при наданні грантів за іншими програмами.

Грантові кошти повертаються державі у вигляді сплачених податків і зборів в процесі діяльності підприємства впродовж трьох років.

Нагадаємо, що в Україні обрали вчительку року: вона отримала 1 млн грн на свій проєкт.

Фото обкладинки: Pixabay

Читати далі

Шопочитати

Економіка і бізнес22 години тому

Їй казали: «Ти не зможеш». Підприємиця з інвалідністю отримала 5 грантів і створила косметичний бренд

У 13 років їй діагностували хворобу хребта, виявили вкорочення ноги та ураження центральної нервової системи....

Суспільство3 дні тому

Не дає зануритися в темряву: це енергетик з Донеччини, що працює попри обстріли

Валентин з містечка Курахове працює енергетиком уже понад 20 років. Курахівська ТЕС була у місті...

Суспільство4 дні тому

«Ви ж його лікуєте?»: учителька Ксенія та її син Юрчик спростовують міфи про аутизм

2 квітня — Міжнародний день поширення інформації про аутизм. Це учителька, методологиня «СпівДії заради Дітей»...

Технології1 тиждень тому

Проміняла вишивку на Counter-Strike: як 59-річна киянка стала кіберспортсменкою

Пенсіонерка Тетяна Силенко шукала якесь заняття, яке б допомогло їй оговтатись у складний період життя,...