Підполковник Андрій Антоненко, якого російський суд засудив до 28 років ув’язнення, завершив своє останнє слово віршем Павла Тичини «Я утверждаюсь».
Про це повідомили в «Суспільне Новини».
Поет написав цей текст 16 вересня 1943 року під час Другої світової війни, перебуваючи у кремлівській лікарні:
«Я є народ, якого Правди сила
ніким звойована ще не була.
Яка біда мене, яка чума косила! —
а слава знову розцвіла».
На запитання судді про зміст вірша Антоненко відповів коротко: «Про глибоку любов до своєї країни».
В останньому слові Антоненко підкреслив, що не вважає себе терористом, не визнає провини та не бачить справедливості в судовому процесі:
«Я не знаю, як складеться моя подальша доля та життя, але маю глибоке особисте відчуття, що це радше якийсь косплей на правосуддя. Але, можливо, з часом усе зміниться, коли відносини двох країн, двох народів нормалізуються».
Читайте також: «Там, де не чекають»: воїни ГУР вийшли у Чорне море та знищили техніку росіян (ВІДЕО)
Справа проти українських військових
Російське слідство звинувачує українців у низці терактів і підготовці до них, зокрема — у підриві об’єктів у глибині РФ та у використанні дронів біля військового аеродрому «Шайковка» в Калузькій області, де базуються стратегічні бомбардувальники.
3 вересня Московський суд виніс вироки чотирьом українським військовополоненим. Андрій Антоненко отримав 28 років позбавлення волі, капітан Андрій Куліш і сержант Олексій Мазуренко — по 26 років, молодший лейтенант Денис Ткаченко — 27 років. Захист планує оскаржити рішення.
Антоненко також згадав свого побратима — військового розвідника Олега Бабія, який у серпні 2023 року загинув, прикриваючи відхід групи ГУР МО України після успішної операції в тилу ворога. Під час рейду українські розвідники знищили бомбардувальник Ту-22М3 та пошкодили ще два літаки. Бабія посмертно нагородили орденом «Золота Зірка».
Нагадаємо, що з окупації врятували чотирьох воїнів, які понад три роки переховувалися від росіян у лікарні (ВІДЕО).
Фото обкладинки: сайт «Суспільне Новини»
