Якою має бути ідеальна зупинка громадського транспорту? Чи можуть люди вирішувати, куди міська влада витрачатиме кошти з податків? Як почувається людина на кріслі колісному, коли пандуси більше схожі на дитячі гірки? Про це й не тільки дізнаються підлітки, які є учасниками всеукраїнського урбанруху «У міста є Я».
А згодом вони створюють перші форуми з доступності чи облаштовують місця для відпочинку, аби зробити своє місто кращим.
Засновниця руху Ірина Озимок впевнена, що міста — це не лише забудови та дороги, але й кожен житель, який може впливати на комфортне життя.
Ірина Озимок
керівниця програми місцевого економічного розвитку у фонді Ukraine-Moldova American Enterprise Fund, засновниця урбанруху «У міста є Я»
Написала книгу про міста завдяки своїй першій дитині
Останні 10 років я працюю у фонді, який підтримує місцевий розвиток. Також долучалася до важливих ініціатив, як-от створення Міжнародного саміту мерів. Урбаністикою ж захопилася через власну потребу, коли шість років тому народила першу дитину й почала пізнавати місто по-новому.
Я відчула, що стала маломобільною, адже мала давати раду й дитині, й візочку. Тоді зрозуміла, що місто незручне та не пристосоване до мам з дітками й інших маломобільних людей, тому створила книгу «У міста є Я», яка пояснювала дітям, що таке місто та як у ньому живуть люди.
На цьому прикладі я хотіла показати, що для міста важливий кожен його житель і що саме від нас залежить, яким воно буде, — чистим, безпечним і цікавим чи навпаки.
У книзі є й інтерактивні завдання (як-от написати есе про те, що б ти зробив, якби став міським головою), а також порожня сторінка, де можна намалювати своє місто за 10 років.
Організували навчання за кордоном для дітей з України
Саме з книжки й почався всеукраїнський урбанрух «У міста є Я». Це програма неформальної освіти для дітей і підлітків, які є майбутніми дорослими, що впливатимуть на міста. Та вже в такому віці вони можуть стати голосом свого міста, а ми їм у цьому допомагаємо.
У 2022 році я з маленькими дітьми виїхала до Польщі через початок повномасштабної війни. Там у мене була партнерська громадська організація, з якою ми спробували організувати урбаністичні клуби у Любліні та Варшаві для українських дітей, які також вимушено поїхали з рідних міст.
Вони згадували, за чим сумують найбільше у своїх містах, а потім ми обговорювали, як їх можна змінити на краще. Ми хотіли, аби вони не втратили зв’язку з домом, дізналися для себе щось цікаве та привезли потім ці знання назад, аби застосувати на практиці.
Учасники навчання презентували свої ідеї, наводили аргументи, навіть спробували організувати мітинг. І ми зрозуміли, що таке обов’язково треба створити в Україні, де діти залишаються під атаками — таке дозвілля хоч трохи відволікало б їх від небезпеки.
Діти в Сумах після обстрілу самі знайшли приміщення для занять
У березні 2024-го ми вже розпочали роботу Урбанруху. Замість 10 пілотних осередків замахнулися аж на 23: провели навчання для відібраних менторів, створили місцеві осередки та запрошували підлітків через соцмережі.
Ми підготували теми для навчання, запросили професійних урбаністів, архітекторів і методистів. Наші заняття інтерактивні — ми проти звичайної начитки лекцій. І не хочемо зробити з підлітків професійних урбаністів, натомість вчимо їх бути відповідальними громадянами.
Велика роль належить ментору — фактично на його роботі тримається весь осередок. Одна менторка щотижня їздить з Києва на заняття в Суми. До речі, неподалік осередку в Сумах прилетіла російська ракета: діти ще в середу займалися, а в суботу вранці приміщення було зруйноване. Ми допомогли з психологічною підтримкою та планували перенести всі заняття в онлайн-формат.
Проте минулого тижня менторка повідомила мені, що діти самі знайшли приміщення й готові продовжувати роботу. Це для нас є показником — їм важливо, що ми робимо, і ми на правильному шляху.
А в Києві менторка навчила підлітків під час презентації говорити «Якщо ніхто з команди не проти, я відповім на це питання» — мене захоплює їхня вихованість і дружність.
Півтори тисячі учасників руху й один пес-урбаніст
Від березня 2024 року ми вже випустили три хвилі учасників урбанруху. Загально до нашої спільноти долучилися понад півтори тисячі людей та один пес-урбаніст Боря — це собака нашої менторки з Івано-Франківська, який став регулярним гостем заходів.
Ми обговорюємо екологію, мобільність, значення культурної спадщини, сталий розвиток, ІТ, бізнес у місті, фандрейзинг. Часто організовуємо зустрічі з відомими людьми — наприклад, нещодавно спілкувалися з Євгеном Клопотенком про те, як їжа впливає на культуру міста. Зараз готуємо зустріч з Олександром Педаном про спорт у місті. Також ментори запрошують локальних активістів чи підприємців, які можуть поділитися власним досвідом.
Після завершення навчання молодь може запропонувати свій проєкт для покращення ситуації в місті. Ми хочемо, аби підлітки побачили, як складно виборювати позитивні зміни, тому надаємо переможцям додаткове навчання, консультації експертів, допомагаємо співпрацювати з владою, а цьогоріч спробуємо підтримати ще й фінансово.
Діти перевіряють заклади на кріслах колісних
Тема доступності стала важливою для підлітків. Про неї не лише говорять на заняттях — її перевіряють на практиці. Підлітки зав’язують собі очі або пересуваються на кріслах колісних, щоб відчути, як у їхніх містах живеться людям з інвалідністю.
А минулого року разом з учасниками львівського осередку я привела до Superhumans Center моїх дітей, хоча ті ще досить маленькі. Вони з захопленням говорили про те, які там сильні люди з роборуками. Я вважаю, що дітей варто змалку привчати до культури спілкування з людьми з інвалідністю, зокрема з захисниками, які втратили кінцівки на фронті.
Які результати навчання
За понад рік роботи ми назбирали багато теплих відгуків. Наприклад, у львівському осередку в нас є дівчинка, яка майже не бачить, — після занять вона сказала, що ще ніде до неї так добре не ставилися, як тут. Ще одна дівчинка написала нам, що раніше дуже боялася публічних виступів, а завдяки нам переборола свій страх. А ще діти часто говорять, що тепер краще розуміють, в якій сфері хочуть працювати, коли виростуть.
Підтримка молоді має свої результати. Наприклад, у Вінниці учасники урбанруху провели захід Inclusive Tourism Workshop — підлітки з молодіжного центру «Квадрат» запросили місцеву владу, громадські організації та людей з інвалідністю, аби обговорити майбутній доступний туризм у Вінниці. А молодь з Миколаєва розробила проєкт зони відпочинку для дітей та їхніх сімей «Парк маленьких героїв» біля лікарні.
У червні цього року учасники презентували ініціативи, які матимуть вплив на їхні міста. Зокрема, підлітки з Дніпра придумали проєкт «Безпе[ре]чно» — інформаційну кампанію в соцмережах про протидію насильству та створення мапи небезпечних локацій у місті. Молодь із Запоріжжя хоче займатися проєктом «Тут говорять жестовою мовою» — організовувати навчання для працівників малого бізнесу та маркувати заклади спеціальними наліпками.
Нам вдалося зробити так, щоб голос наших дітей почули
Вже двічі вони виступали на Lviv Urban Forum перед тисячею людей — це було так класно, адже діти говорили наче дорослі на конференціях, але про молодіжні центри та дозвілля підлітків у містах. А ще ми водили наших підлітків на запис шоу Ебаут.
Крім знань про права й обов’язки жителів, діти дізнаються, що таке спільнота та як бути її частиною. Вони стають друзями й будують міцні зв’язки на тривалий час. Бо місто — це не лише забудови й дороги, а насамперед люди. І якщо хтось порушує правила або ж шкодить місту, то ми вчимо, як спробувати з цим впоратися.
Я пишаюся, що ми допомагаємо підліткам стати впевненими в собі, і вони не бояться на засіданнях з владою сказати свою пораду. А взагалі в мене досить егоїстичні цілі цього проєкту — я хочу в літньому віці жити в кращому місті, ніж живу зараз, і щоб до мене прийшла хоч одна людина, згадала про наш урбанрух і сказала, що завдяки нам вона змогла знайти своє місце в житті. Саме тоді я відчую, що робила все це недаремно.
