Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

У Києві у парку Муромець відкрили скульптуру «Малюк серфер – Зозулька»

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

З нагоди дня Києва у столичному парку Муромець в Деснянському районі урочисто відкрили скульптуру «Малюк серфер – Зозулька».

Про це повідомили у пресслужбі екстрим-парку X-Park у фейсбуці.

Зазначається, що автором композиції є відомий український скульптор Володимир Журавель.

«Малюк серфер став 10-тим моїм Малюком в Україні, а в Києві я створив вже сім скульптур малюків», – сказав Володимир.

Малюк стоїть на дошці гідрофойл, що символічно для серферів. Навколо зроблена стілізована лавка у вигляді хвилі.

Читайте такожДень Києва: топ-9 маловідомих та цікавих місць у столиці

Малюк правою рукою зображає жест. Це загальноприйняте вітання серферів під назвою «Шака». На шиї в нього амулет із символом «ОМ».

За легендою потрібно потерти символ «ОМ» 10 разів, щоб вас завжди супроводжувала вдача. Малюк серфер – це символ життя і вічної дитини.

Нагадаємо, у Львові відкрили унікальне панно, яке 10 років ховали під вагонкою.

Як ми повідомляли раніше, в Ужгороді з’явилася мініскульптура Нобелівського лауреата.

Усі фото: facebook.com/xpark.kyiv.ua.

Суспільство

Україна отримала чотири гаубиці Zuzana-2 від Словаччини

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Україна отримала чотири гаубиці Zuzana-2 від Словаччини.

Про це повідомив міністр оборони Словаччини Ярослав Надь у твіттері.

«Словаччина допомагає захистити життя невинних українців! Раді підтвердити, що перші чотири гаубиці Zuzana перебувають в українських Збройних силах та готові до розгортання для захисту від російських агресорів», — написав Ярослав Надь.

Читайте також: «На показ прийшло все село». Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей

У червні Словаччина та Україна домовилися про постачання 8 артилерійських установок Zuzana-2.

Відзначимо, що Zuzana 2 — це самохідна установка з гарматою калібром 155 мм. Побудована на колісному шасі TATRA 8×8. Максимальна дальність стрільби — 41 км. Маса самохідки 32 тонни, екіпаж складається із чотирьох осіб. Автоматична система заряджання дозволяє здійснювати 6 пострілів за хвилину або 16 пострілів за 3 хвилини.

Нагадаємо, у травні з’явилося повідомлення, що Словаччина має намір передати Україні новітні САУ Zuzana 2.

Також українські військові показали, як б’є по ворогу артилерійська установка словацької компанії Zuzana.

Фото: twitter.com/JaroNad.

Читати далі

Суспільство

«На показ прийшло все село». Харківська режисерка переїхала на Тернопільщину та влаштувала кінолабораторію для дітей

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Режисерка та продюсерка Катерина Балабай мала в Харкові власну студію Mediagroup8, де разом з командою створювала фільми, музичні кліпи та рекламні ролики. Під час повномасштабної війни Катерина зі своєю родиною переїхала з великого міста в село Велеснів на Тернопільщину, одружилася і продовжила займатися улюбленою справою.

Ба більше, режисерка організувала літню кінолабораторію для дітей, де навчала охочих знімати документальні й ігрові фільми, а також працювати з анімацією. Катерина розповіла ШоТам про свою адаптацію в нових умовах, про співпрацю з місцевим музеєм і школою та про те, як у селі дивилися кіно, зняте дітьми.

До вторгнення знімали фільм, пов’язаний з Харківщиною

Харків – моє рідне місто. Я жила в центрі та мала студію неподалік від дому. До повномасштабної війни постійно працювала та створювала аудіовізуальний контент: це була як робота в Mediagroup8, так і різні зйомки. Часто гуляла вулицями, насолоджувалася краєвидами й фіксувала красу міста й регіону – ми в студії, зокрема, робили проєкт і про Харківщину. Мала собаку – великого німецького дога, який помер від старості за місяць до вторгнення. Спочатку я страждала через цю втрату, а потім навіть подумала: «Добре, що до, а не після». Бо це великий стрес і для людей, і для тварин.

режисерка Катерина Балабай  з чоловіком

Незадовго до нового етапу війни ми з моїм партнером і колегою Юрієм Красюком, який є оператором-постановником усіх проєктів студії, працювали над ігровим фільмом, пов’язаним з Харківською областю. Ми були в роботі над проєктом, не дуже стежили за новинами й навіть не думали, що нам доведеться кудись переїжджати. Однак на всяк випадок зібрали по рюкзаку, куди склали документи, тушкованку та речі першої потреби, і продовжили займатися своїми справами.

режисерка з Харкова

Вибухи ніби паралізовували

Коли 24 лютого почули вибухи, то вирушили в нашу студію та побачили довжелезні затори з машин, які виїжджали з Харкова. Тоді в нас не було й думки їхати – все-таки сподівалися, що все це скоро припиниться. Перші 10 днів ми залишалися в місті, а одну із цих діб провели на станції метро «Центральний ринок». Тоді люди пішки пересувалися по метро в бік вокзалу, йшли шляхами, які напередодні вимкнули. Саме цей день мене особливо стривожив, і ми вирішили поїхати до знайомих у Дніпро. Трохи побули там, працювали, намагалися робити щось корисне.

Харківське метро в перші дні війни

Через три тижні ми повернулися до Харкова, але там продовжувалися постійні обстріли. Мені було некомфортно перебувати вдома. Вибухи мене ніби паралізовували. Я по своїй природі людина дії, мені потрібно завжди щось робити. А там я сиділа й нічого не могла вдіяти. Тільки щось починала – чула вибухи та впадала в заціпеніння. На початку квітня з’явилася інформація, що ворог намагається захопити Харків. До того ж тоді ми дізналися, що відбувалося в Бучі та Маріуполі. Ми були налякані й вирішили, що треба брати маму та бабцю й виїжджати на Захід України.

Переїзд, одруження та служба в ЗСУ

Моя бабця має інвалідність першої групи, їй важко пересуватися, тож вона не могла відправитися в далеку дорогу на автомобілі, її потрібно було перевозити потягом. Ми з Юрієм спочатку вирушили машиною вдвох, придбавши бабусі та мамі квитки, щоб вони виїхали слідом за нами наступного дня. Вечір нас застав у містечку Монастириська, ми там зупинилися в готелі на ночівлю. Поспілкувалася з працівником готелю, розповіла нашу ситуацію та сказала, що немає можливості орендувати житло. І нам порадили із цим питанням звернутися до міської ради.

рижисерка Катерина Балабай  з мамою та бабусею

Наступного ранку ми так і зробили. Нас зустрів дуже привітний колектив, ми стали на облік як переселенці. Нам сказали, що є будинок у селі Велеснів неподалік. ми зустрілися з власником Русланом Груняком, який показав житло. Він запитав, чи все нас влаштовує. Мені було смішно: що за запитання взагалі? Нас влаштовує все! Величезна йому подяка та низький уклін.

Коли ми приїхали в село, там ще було холодно. До того ж у хаті кілька років ніхто не жив, там багато чого не було. До нас одразу прибігла купа місцевих мешканців на чолі з місцевим активістом Зеновієм Кріслатим, які почали нам давати хто що: ковдри, консервацію, пічку, холодильник. Зовсім незнайомі люди почали нам допомагати. Невдовзі приїхали мама з бабусею. Ще трохи пізніше ми з Юрієм одружилися. Ми давно разом, але саме тоді вирішили, що треба зареєструвати шлюб. Через тиждень після того як ми приїхали до села, Юрія призвали. Тепер мій чоловік служить у Збройних силах України.

Катерина Балабай  та Юрій

Організувала у Велесневі кінолабораторію для дітей

Коли Юрій пішов захищати країну й ми з мамою та бабцею залишилися втрьох, то зайнялися побутовими справами. Коли я виконала свою програму мінімум, зрозуміла, що засумувала за роботою. Із самого початку помітила, що люди тут дуже контактні, з ними легко спілкуватися, вони підтримують будь-яку ідею та все роблять гуртом. У селі живе багато молоді, і я запропонувала зробити кінолабораторію для місцевої молоді. Подумала, що буде добре і їм, і мені. Оскільки я дуже переживала за свого чоловіка та взагалі за Україну, то потрібно було чимось зайнятися та робити корисне для місцевих мешканців.

режисерка влаштувала кінолабораторію для дітей

Я звернулася до директорки школи Марії Торконяк і запитала, чи можна влаштувати такий проєкт, чи підуть діти? І вона з радістю сприйняла цю ідею. Марія Петрівна кинула клич, зібрала охочих і запропонувала обрати місце для занять. Ми зупинилися на класі початкової школи, повісили там банер і розпочали кінолабораторію. Вона тривала понад місяць як своєрідний літній табір. Ми зустрічалися тричі на тиждень і вчилися знімати кіно. 

режисерка Катерина Балабай  на Тернопільщині

На показ фільмів прийшло все село

Я ставила собі за мету на практиці познайомити дітей з різними видами кіно. Ми працювали над документальним фільмом про село: кожен знімав частину сюжету на окрему тему, а потім ми все це поєднали разом. Створювали ігровий фільм: діти писали сценарій, пробували себе як актори та знімали це. Навіть трохи зачепили анімаційне кіно: кожен приносив певні зображення на тему України й перемоги, і ми їх анімували. Діти технічно зрозуміли, як це працює.

У Велесневі є цікаві місця, одне з них – музей українського етнографа Володимира Гнатюка. Я познайомилася з директоркою музею Марією Лигою, і ми почали співпрацювати: підготували відеопрезентацію, тепер намагаємося зробити сайт. Гнатюк збирав фольклорний матеріал, він був академіком, має величезне творче та наукове надбання. Це збірка нашого українського культурного бекграунду. Під час кінолабораторії я запропонувала дітям створити сценарій саме на цю тему, щоб вони осмислювали його працю. Директорка музею надала доступ до локацій музею, щоб ми там відзняли сцени для фільму.

діти біля музею

Після закінчення кінолабораторії ми в будинку культури організували показ документального й ігрового фільмів, які зняли діти. На цей захід прийшло все село. Показ став можливим завдяки моєму колезі, митцю з Чорткова Остапу Барановському, який надав нам проєктор, щоб ми мали змогу показати роботи на великому екрані. Глядачі були дуже задоволені та вражені, що діти зробили такий контент. Виявилося, що подібних заходів дуже бракувало в селі. Усі зазвичай сидять вдома – і через війну, і через побутові справи.

Повсякдення: город і мовне питання

Щодня ми стикаємося з побутовими питаннями, які в Харкові не виникали. Наприклад, потрібно косити траву. Я купила собі косу, мені її поклепав Зеновій, невдовзі я через брак досвіду її зламала. Потім купила ще одну та клепала її вже сама. Усе село це чуло, говорили: «О, то Катерина косу клепає». Ми звільнили невеличку ділянку землі під городик, на це пішло два дні. Тепер у мене ростуть помідори, огірки, картопля та зелень. Мені подобається працювати на городі, це як відпочинок від моєї основної роботи, якою я продовжую займатися. Оскільки постійно сиджу за комп’ютером, така зміна діяльності необхідна, і фізична активність мені дуже допомагає.

Стосовно мовного питання немає жодних бар’єрів. Ще до приїзду сюди, кілька років тому, я вирішила, що потрібно подолати страх робити помилки в спілкуванні українською. Мені було ніяково, що я можу сказати щось неправильно, і саме це зупиняло мене. Коли я все це осмислила, то зрозуміла, що нічого страшного в цьому немає, і мені стало легше. Я сама собі сказала: «Досить боятися, потрібно розмовляти». 

Дронині Мандрони

У Велесневі я набуваю живої натуральної мови. Дізнаюся про багато слів, про які ніколи не чула. До мови почала ставитися легше, тепер мені комфортно спілкуватися, і я з радістю говорю українською. Вдома та з російськомовними друзями з Харкова продовжую спілкуватися російською. З чоловіком листуюся вже українською. 

Хочу пройтися рідним Полтавським Шляхом

Я спілкуюся з місцевими, Зеновій та його жінка Надія Кріслаті взяли над нами шефство та познайомили з багатьма мешканцями, до того ж мене вже знають завдяки кінолабораторії. У мене немає жодних непорозумінь, мені тут добре. Звісно, я відчуваю, що я не в себе вдома, у будь-якому разі скучаю за Харковом. Але ця земля мене не гонить. У мене були думки, що, можливо, мені доведеться залишитися в селі на довгий час. І у мене немає до цього однозначних емоцій. Сьогодні, наприклад, я можу ставитися до такої перспективи дуже добре. Але іноді защемить, і я розумію: хочу додому. 

режисерка Катерина Балабай  під час роботи

Я думаю: а чому додому, чого саме я хочу? Мабуть, пройтися своїм Полтавським Шляхом, старовинним центром, який бачила ще з народження. Це місце все ж таки тягне до себе. І, звісно, друзі, колеги. Однак, з іншого боку, у мене з’являються друзі й тут, у селі. Розумію, що вони вже мені близькі люди. Напевно, я сумуватиму, коли звідси поїду. А я думаю, що таки повернуся в рідний Харків.

Читати далі

Суспільство

«Made in ЗСУ»: захисники показали САУ власної розробки (ВІДЕО)

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські воїни продемонстрували власну розробку — самохідну протитанкову артилерійську установку, зібрану із трофейної техніки.

Відео опублікували на фейсбук-сторінці Генерального штабу ЗСУ.

САУ складається із броньованого тягача МТ-ЛБ зі встановленою протитанковою гарматою МТ-12 «Рапіра». Найцікавіше, що установка була зібрана з трофейної техніки, яка тепер буде нищити окупантів.

Усю проектну і конструкторську роботу піхотинці зробили самотужки. Система вже протестована і знаходиться в зоні бойових дій.

Читайте також: «Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Відзначимо, що САУ призначена для безпосереднього вогневого супроводу танків та піхоти в бою, виконання завдань артилерійської підтримки рухомих з’єднань та боротьби з танками противника. У широкому сенсі слова всі озброєні гарматами бойові машини можуть розглядатися як САУ.

Нагадаємо, українські бійці зібрали із трофейних «Градів» реактивну установку.

Також волонтер створив прилад для нічної їзди на фронті без увімкнених фар.

А на Волині викладачі ліцею виготовляють сонячні зарядні пристрої для ЗСУ.

Фото: скриншот із відео.

Читати далі

Шопочитати

Суспільство2 дні тому

Десять хвилин – і готово. Як підприємство на Львівщині готує «сухі борщі» для воїнів ЗСУ

Перші страви на передовій – це рідкість, яку українські воїни не завжди можуть собі дозволити....

Суспільство3 дні тому

«Ми 41 день були відрізані від України». Як громада на Чернігівщині відновлюється після деокупації

Корюківська громада на Чернігівщині однією з перших постраждала від повномасштабного російського вторгнення. Окупанти зруйнували місцеві...

Суспільство1 тиждень тому

Фарбуємо так, щоб жоден окупант не побачив. Алік Мухін та його команда закамуфлювали понад 900 автівок для ЗСУ

Алік Мухін ще підлітком знав, ким буде, коли виросте. Він хотів, аби його життя обов’язково...

Технології2 тижні тому

Двоє друзів з Донецька відкрили майстерню на Троєщині й збирають байки для ЗСУ. Ось їхня історія

Mechanics United заснували двоє друзів, які тривалий час працювали пліч-о-пліч. Якоїсь миті хлопці зрозуміли: час...