У Києві на світлофорах встановили 81 шафу резервного живлення

У столиці створили комісію для огляду технічного стану та визначення ступеня пошкодження Будинку письменників на Банковій, 2.

Про це повідомив Департамент охорони культурної спадщини КМДА.

До відновлення історичної будівлі долучаться громадські організації та бізнес. Представники ГО «Справжній Київ» разом із фахівцями Центру консервації предметів археології вже розпочали роботу — вони обстежили дерев’яні двері бічного ризаліту, щоб спланувати реставраційні заходи.

Під час огляду виявили втрату частин дерев’яної конструкції та визначили подальші етапи відновлення. Реставрацію дверей проводитиме команда «Справжнього Києва» за підтримки художників-реставраторів Центру консервації. Вони контролюватимуть процес, консультуватимуть та виготовлять втрачені елементи.

Читати також: «Для Києва це було б ковтком свіжого повітря». Якою має бути післявоєнна відбудова? Погляд урбаністки

Що відомо про Будинок письменників

Будівля на Банковій, 2, більш відома як «Маєток Лібермана», є пам’яткою архітектури місцевого значення. Її збудували у 1879 році за проєктом архітектора Володимира Ніколаєва, а в 1898-му перебудували на замовлення купця й цукрозаводчика Семена Лібермана. Пізніше в маєтку розмістилася Національна спілка письменників України.

Нагадаємо, що у Києві відбудеться масштабна конференція для підприємців: як долучитися.

Фото: фейсбук Департаменту охорони культурної спадщини КМДА.

Еліас Досунму — шеф-кухар родом з України, який став зіркою соцмереж, а тепер відкрив власний ресторан у Мадриді. Його відео про їжу зібрали мільйони підписників у TikTok, YouTube та Instagram, а Forbes включив його до списку «30 до 30».

Про це пише NV.

Досунму народився неподалік Харкова, а в 14 років разом із родиною переїхав до Іспанії. До кулінарної слави він йшов через фастфуд і навчання на аерокосмічного інженера. Під час пандемії почав знімати динамічні відео з рецептами, використовуючи трендовий монтаж, — і швидко завоював аудиторію.

Читати також: Подружжя з Умані відкрило перший в Україні музей дзеркальних ілюзій (ФОТО)

Його ресторан у Мадриді став продовженням авторського стилю — поєднання традиційних рецептів із сучасним підходом. В інтер’єрі — неоновий тризуб, а в меню — як світові хіти на кшталт лазаньї, такос і французьких тостів, так і натхненні українською кухнею страви.

Серед них — чорні вареники з картоплею під назвою «Шматочки спокуси». Раніше Досунму популяризував українські страви у своїх відео, дегустуючи борщ, гречку та узвар у київській «Пузатій Хаті».

Нагадаємо, що студенти київського училища стали учасниками міжнародної програми ERASMUS+.

Фото: REUTERS/Juan Medina.

Зараз ви читатимете статтю від редакції ШоТам з проєкту про урбаністику

Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше

Як змінити українські міста, щоб вони стали комфортними, естетичними та зручними для життя? Ці українці щодня над цим працюють. Публікуємо історії урбаністів, які не лише мріють про зміни, а й втілюють їх у реальність.

Інші матеріали проєкту

Урбаністка Іванна Малій через свій YouTube-канал показує, як українські міста можуть стати комфортними для всіх. Вона не лише говорить про проблеми, а й пропонує реальні рішення — від співпраці з місцевою владою до ідей відбудови нашої країни безбар’єрно та сучасно.

Чому навіть люди без інвалідності потребують інклюзивних міст? Який досвід інших країн варто переймати? Як автомобілі загрожують безпеці містян? Якою має бути післявоєнна відбудова українських міст? Про свої ідеї Іванна розповіла для ШоТам.

Іванна Малій

архітекторка, урбаністка

Ми подивилися у вічі людям з протезами

Як часто ви помічали людей з інвалідністю у вашому місті? Якщо мало або взагалі ніколи, то це свідчить про відсутність безбарʼєрних рішень і нашого ігнорування проблеми. Міста не облаштовані для комфортного життя людей з інвалідністю. Пандуси, пониження бордюрів, тактильні смуги — усе це має бути нормою. Через «тишу суспільства» люди з інвалідністю не виходять на вулиці, бо вони для них недоступні, а громада вважає, що ці потреби неактуальні, бо «ми ж не бачимо цих людей».

Ветерани, які втратили кінцівки, та люди, які постраждали від бомбардувань, тепер щодня зіштовхуються з недоступністю українських міст. Та нарешті інвалідність перестала бути маргінальною темою — тепер вона асоціюється з героїзмом і потребує зміни нашого ставлення. Відтепер, коли ви бачите на вулиці людину з протезом, ви матимете рацію, якщо припустите, що це військовий.

В суспільстві досі існує багато упереджень, особливо в мові. Називаючи людину з інвалідністю «інвалідом» або «людиною з особливими потребами» ми програмуємо себе на сприйняття її як «додаткової». 

Виходить, водії — це теж «люди з особливими потребами»

Уявіть, якби ми називали водіїв «людьми з особливими потребами» — вони маломобільні, потребують дуже дорогої інфраструктури і не скрізь можуть проїхати. Та ми не вважаємо, що розв’язка — це щось «додаткове», на що шкода грошей, а дарма. 

Ви можете зараз не бачити потреби в безбарʼєрності, але що станеться, якщо ви зламаєте ногу? Ми всі раніше чи пізніше потребуватимемо інклюзивного середовища. Інклюзивність — це не лише про людей з інвалідністю: це про дітей, людей старшого віку, вагітних, велосипедистів, пішоходів. Це про те, щоб кожному в місті було комфортно, а головне — це про нашу соціальну взаємодію, бо саме на вулицях, у парках, на зупинках громадського транспорту ми зустрічаємо нових людей, створюємо спільноти, ділимося досвідом.

Підземні переходи — зло для міста

Чому ми продовжуємо будувати підземні переходи, витрачаючи величезні ресурси, замість створити доступні наземні рішення? Підземні переходи, високі бордюри, величезні парковки — усе це створює бар’єри для маломобільних людей.

Ми звикли до підземних переходів і часто сприймаємо їх як умовну безпеку. Але чи замислювалися ви, що вони показують, як міста будують не для людей, а для машин? Найбільш інклюзивним переходом є звичайний наземний. Так, він може здатися небезпечним, але проблема не в ньому, а в пріоритетах міста — водіїв потрібно змусити дотримуватися низької швидкості.

Швидкість у містах потрібно знижувати

У Києві офіційно дозволена швидкість становить 50 км/год, а на магістралях — до 80 км/год. Однак правила дорожнього руху України дозволяють перевищувати швидкість на 20 км/год без штрафування. Це означає, що на багатьох вулицях міста автомобілі можуть їхати зі швидкістю до 100 км/год без жодних наслідків для водія.

За даними Патрульної поліції, за 2024 рік в Україні внаслідок ДТП загинули 3 202 людини й зазнали травм 32 023. Зокрема, через перевищення швидкості. За швидкості 30 км/год у разі наїзду шанси пішохода вижити становлять понад 90%, але за швидкості 50 км/год цей показник падає до 50%, а за 80 км/год вижити майже неможливо.

У Парижі, Лондоні, Брюсселі та інших європейських містах у житлових зонах ліміт знизили до 30 км/год. Що нижча швидкість, то комфортніше й безпечніше почуваються пішоходи, велосипедисти та люди з інвалідністю. 

Амстердам, який свого часу пройшов через етап масової автомобілізації, зрозумів свої помилки. Смертність на дорогах, особливо серед дітей, змусила владу боротися за безпечні та доступні вулиці, і сьогодні це одне з найбільш інклюзивних і комфортних для життя міст. 

Wyświetl ten post na Instagramie

Post udostępniony przez Іванна Малій (@ivanna.mal)

Київ потребує пішохідного центру

У 2022 році на сайті КМДА з’явилася петиція про створення пішохідного центру в Києві. Ця ідея здалася майже утопічною: автомобільне кільце навколо, а всередині — жодних машин, окрім транспорту мешканців і доставки. Для Києва це рішення справді було б ковтком свіжого повітря.

По-перше, центр — це серце міста, його історія, обличчя для туристів і місце, де хочеться жити, гуляти й працювати. Подивіться на площу Ринок у Львові — це місце, яке завжди сповнене життям, де зустрічаються друзі, призначають побачення й обідають на терасах, тож уявіть, якби тут їздили машини. Неможливо, правда? А тепер згадайте київський Майдан Незалежності — він більше схожий на транзитну автомагістраль, ніж на місце для життя. 

По-друге, це рішення вже працює, і не лише в європейських столицях на кшталт Парижа чи Брюсселя. Взяти хоча б Контрактову площу, яка після пішоходизації стала улюбленим місцем зустрічей для киян. Усі бояться, що постраждає бізнес, але більше пішоходів — більше клієнтів. Погляньте, як процвітають ресторани й кав’ярні на повністю пішохідних вулицях центру того ж Львова. 

Макарівська громада — приклад правильної відбудови міста

Українські міста зараз мають унікальну можливість не просто відбудуватися після війни, а й нарешті стати комфортними для жителів. Спершу необхідно залучати до процесу проєктування громади — тільки вони можуть підказати, що для них справді є важливим та актуальним. Навіть найталановитіші архітектори чи урбаністи не зможуть точно зрозуміти потреби людей без безпосереднього контакту з ними. 

Якими ж ми хочемо бачити наші міста після відбудови? Для мене чудовим прикладом є європейські міста, які вже надали уроки правильних міських рішень. Я вже навіть мала змогу побачити європейський підхід на практиці на прикладі міста Макарів, де працювала з місцевими урбаністами та громадою.

Після деокупації цього міста, яке було зруйноване на 70%, на Київщині почалась активна відбудова. Один з інвесторів, який взявся за відновлення Макарова, запросив урбаністів і почав працювати з місцевими жителями, щоб зрозуміти їхні потреби.

Читайте також: Побудували амбулаторію з руїн за 9 місяців. Історія відновлення медзакладів у Макарові на Київщині

Ця спільна праця дозволяє створити таке місто, яке буде справді служити тим, хто в ньому живе. На мою думку, Макарів став чудовим прикладом цього підходу. Там почали з малих кроків — з організації толок, де люди знайомилися, взаємодіяли, формували спільноту. Так містяни сформували свій запит.

Перше, що вони захотіли побудувати, — це місце для ветеранів, своєрідний «ветеранський курінь», де ті могли б проводити час і взаємодіяти з цивільними. Зараз, після багатьох місяців обговорень і пошуків фінансування, громада вже готова переходити до конкретних дій. Це і є справжній європейський підхід — не нав’язувати рішення ззовні, а розвивати спільноту й підтримувати її у формулюванні власних потреб.

Українські міста можуть стати прикладом завдяки вам

Я вірю, що Україна стане прикладом для інших країн, бо ми вже зараз розуміємо: комфортне та доступне місто — це не розкіш, а необхідність. Це данина тим, хто захищає нашу свободу, турбота про власне майбутнє та наш обов’язок перед тими, хто не може боротися за це самостійно.

Тож наступного разу, коли ви будете проходити повз старий недоступний пандус або підземний перехід, подумайте, що можете зробити, аби це змінити. Наприклад, щоб поставити новий пандус, треба звертатися до ЦНАПУ відповідної громади. Також особисту відповідальність несуть самі власники приватних закладів чи державні установи, які мають впроваджувати доступність у своїй будівлі. Якщо ви помітили відсутність пандусу або неправильно встановлений пандус, то робіть розголос — ми вже маємо багато позитивних прикладів, коли публічний розголос змушував бізнес реагувати на потреби відвідувачів.