Класична література — не лише щось шкільне, нудне й віддалене від сьогодення. Вона може бути живою, емоційною і актуальною. У серії «Vivat Класика» проза й поезія постають у сучасному оформленні, з примітками й коментарями. Цей формат дозволяє почути десятки голосів, відчути різні епохи й побачити, наскільки багата українська літературна традиція.
#ШОТАМ розповідає про антологію «Любовна класика», присвячену Дню закоханих, і про вісім різновидів любові, які репрезентують українські історії про кохання.
Від ідеалізованої ніжності — до руйнівної пристрасті
У фокусі серії «Vivat Класика» — твори ХІХ–ХХ століть українських авторів і авторок, яких свого часу витіснили з канону, цензурували або ж просто не перевидавали десятиліттями. У кожній збірці одна й та сама тема розкривається в зовсім різних вимірах: релігійному, містичному, інтимному, філософському.
У «Любовній класиці» кохання постає багатоголосою симфонією: від ідеалізованої ніжності — до руйнівної пристрасті, від жертовності — до залежності. Першу партію в цьому ансамблі виконує один із найвидатніших письменників-класиків, який присвятив свій твір дружині.
«Маруся» Григорія Квітки-Основ’яненка стала справжнім еталоном сентиментального, преромантичного тлумачення концепту «кохання по-українськи». У центрі сюжету — ідеалізована любов, що тяжіє до ліризму й божественної прихильності. Головні герої втілюють старосвітську патріархальну мораль, а у їхніх стосунків нещасливий кінець.
Діаметрально протилежну ідею закладено в оповіданнях і повістях «Марія» Сидонії Гнідий, «Момент» Володимира Винниченка, «Дівчина» Василя Вражливого, «Мусема» Бориса Тенети. Тут персонажі й персонажки відмовляються від анахронічних табу і постають у палких, іноді ексцентричних історіях про закоханість, що руйнують мури псевдоцнотливості.
Цю лінію доповнюють інші письменники, які переосмислюють так звані «гріховні зв’язки», як-от Володимир Гадзінський в оповіданні про кохання «Він і вона» і Микола Хвильовий у новелі «Життя».
Теми, що виходять за межі культових сюжетів
Від першої до останньої історії кохання — ціле століття. Що далі, то відвертіше й провокативніше постають грані невичерпного лейтмотиву. У цій збірці теми виходять за межі культових сюжетів: зради, вільні стосунки, сексуальний досвід, аморальні почуття, тваринні інстинкти, зміна традиційних сімейний ролей, дружба як спосіб бути поруч.
Зібрані в антології історії про кохання репрезентують вісім різновидів любові: ерос, філію, сторге, агапе, людус, прагму, манію, філавтію.
Чимало творів розкривають концепти еросу, себто пристрасті, й людусу — насолоди. Серед таких зразків — оповідання «Стріл» і «Наречена» Михайла Могилянського, повісті «Вольне кохання» Івана Нечуя-Левицького, «Військовий літун» Валер’яна Підмогильного, «Дороги розхідні» Василя Чаплі, «ескіз» Віри Нечаївської «Літо».
Атмосферу манії — одержимості й токсичної залежності — втілено у творі Агатангела Кримського «Виривки з мемуарів одного старого гріховоди». Концепти дружньої й жертовної любові — філії та агапе відповідно — ілюструють оповідання про кохання Грицька Григоренка «Одна ніч» та повість Бориса Антоненка-Давидовича «Синя Волошка».
Сторге, тип родинної чуттєвості, змодельовано в оповіданні Дмитра Борзяка «Букет пролісків». Яскраве поєднання кількох типів кохання представляють любовні оповідання «Шуми весняні» і «Шлюбний день» Михайла Івченка та новела Івана Франка «Неначе сон».
Антології, які передають дух свят
Окрім «Любовної класики», до серії «Vivat Класика» також входять святкові збірки, присвячені Великодню та Різдву. У «Великодній класиці» українські автори й авторки напрочуд глибоко й різнопланово осмислюють Великдень — не лише як релігійне свято, а як момент внутрішнього перелому, духовного відродження і болісного прозріння.
«Різдвяна класика» занурює читача в різні куточки України — від заметених снігом вулиць Києва до міфологізованої Диканьки, від морозного Львова до малих міст і сіл із власними обрядами й віруваннями. У цій збірці поєднали історії про час див, світла й надії.
