«Український цвіт» — редакційна рубрика #ШОТАМ, присвячена видатним українцям, чиї досягнення здобули міжнародне визнання. Ми розповідаємо про тих, чиї імена маловідомі в Україні, але про внесок яких у світову та українську історію варто знати.
Цей українець підкорив сцени від Ла-Скала в Мілані й до Метрополітен-опери в Нью-Йорку. Він відмовився виїхати виїхати за кордон, де міг гарно заробляти й уникнути утисків радянської системи, бо його серце назавжди було віддане Україні. #ШОТАМ розповідає історію оперного співака Анатолія Солов’яненка.
Совєти не давали йому зробити блискучу кар’єру за кордоном
Майбутня зірка опери народився 1932 року в Донецьку в родині шахтарів. З дитинства він захоплювався співом і саме цим хотів професійно займатися, але батьки переконали хлопця вивчитися на інженера. Проте таємно, ще з четвертого курсу інституту, Анатолій почав відвідувати приватні заняття відомого співака-тенора Олександра Коробейченка, в якого займався впродовж 10 років.
У свої 30 Анатолій вперше взяв участь у концерті в Києві, і зала була в захваті від співака. Наступного ж дня його зарахували стажистом Київського оперного театру. Згодом українець гучно заявив про себе на конкурсі в Москві, після чого його направили на стажування до Мілану — це стало початком міжнародного успіху Солов’яненка.

Відомий співак Дженнардо Барра відкрив українцю школу італійського бельканто. Кар’єра Анатолія летіла вгору: він виступав у театрі Ла Скала в Італії, його вокал високо оцінювали метри опери — Паваротті та Домінго.
Виконання головних тенорових партій стало покликанням Солов’яненка на все життя. Його голос був рідкісної краси та сили, що здобуло визнання критиків і глядачів. Український співак гастролював по всьому світу: від Європи до країн Азії, від США — й до Канади. Проте совєти всілякими методами не давали побудувати блискучу кар’єру за кордоном й забороняли тривалі контракти.
«Я гордий бути українцем і співати на своїй рідній землі»
Удома Анатолія прозвали українським соловейком: де б він не співав, неодмінно виконував українську пісню, яку любив усім серцем.
«Виконуючи народну пісню з естради, — казав митець, — я пропагую її, хочу привернути до неї увагу людей, і, поки вистачить сил, я не відступлюся від цього завдання. Українську пісню чудово розуміють в усьому світі. У кожного народу пісня виражає ті ж почуття, що й у нас, — любов до батьківщини, до дівчини, до матері, до природи… Недарма кажуть, що пісня не має кордонів».
Тяжіючи до української сцени, співак став солістом Київської опери. «Я гордий бути українцем і співати на своїй рідній землі для свого народу», — казав Анатолій.

Викликав фурор на сцені найпрестижнішого оперного театру світу
У 70-х роках Солов’яненка запросили виступити у Метрополітен-опері в Нью-Йорку. Проте радянські чиновники йому відмовляли у візі й запевняли, що дві вистави — замало для виїзду. Керівництво Метрополітену зробило запрошення ще на п’ять вистав — і лише тоді Анатолія відпустили. Проте за ним та дружиною слідкували, щоб вони не попросили політичного прихистку.
На сцені в США українець викликав фурор: виступи українця мали великий успіх і отримали схвальні відгуки світової преси. Критик газети «Нью-Йорк Таймс» написав про дебют Солов’яненка: «Красивий, стрункий чоловік співав із величезним емоційним переконанням, винятково наповненим красивим голосом. Це не випадковість — його прізвище перекладається як “соловейко”».
Після цього Анатолія неодноразово запрошували ще, проте з початком війни в Афганістані відносини країн погіршилися і Солов’яненку заборонили виїзд до США.
Відмовився від життя в Італії та спокусливих гонорарів через відданість Україні
Анатолій Солов’яненко ніколи не був членом комуністичної партії і ніколи не заспівав жодної комуністичної пісні. У 1980-му він отримав Ленінську премію, проте грошову винагороду за неї в 10 тисяч рублів він пожертвував у Фонд Миру.

Пропрацювавши в Київському театрі опери та балету 30 років через творчі незгоди із керівництвом Солов’яненко покинув сцену й зосередився на концертній діяльності в Україні й за кордоном. Співака неодноразово кликали виступати до Большого театру, проте він відмовлявся, називав Москву «молохом», системою, що поглинає митців.
«Анатолію пропонували прекрасні умови, будь-яку квартиру. Три рази мер Москви запрошував нас переїхати. Але я бачила, як Анатолій весь час шукав привід, щоб відмовитися», — згадувала дружина співака Світлана.
Ці історії існують завдяки читачам
Долучайся до 1013 людей, які дають нам свободу знаходити й розповідати їх.
Підтримати
Ці історії існують завдяки читачам
Долучайся до 1013 людей, які дають нам свободу знаходити й розповідати їх.
Підтримати
Ці історії існують завдяки читачам
Долучайся до 1013 людей, які дають нам свободу знаходити й розповідати їх.
Підтримати
Заради української сцени Анатолій також пожертвував фантастичними гонорарами, які пропонували за кордоном.
«Ми могли виїхати і в Італію, прекрасно заробляти, там виходили диски Солов’яненка. Але чоловік говорив, що його серце назавжди віддане Україні. Розумієте, корінням він був тут», — розповідала Світлана.
Анатолій жив сценою до самої смерті — у 1999 році він помер від інфаркту. В останню путь видатного тенора проводжали тисячі людей.
На честь видатного співака в 2000 році викарбували пам’ятну монету «Анатолій Солов’яненко» і навіть назвали малу планету 6755. А в Києві, Донецьку та інших містах України є вулиці, які носять його ім’я.

Твоя підтримка допомагає цим історіям надихати інших та показувати Україну світу.
Підтримати #ШОТАМ