Суспільство
«Це справа нашого життя». Херсонці відкрили в Києві Verde Salad Bar з легендарними «космічними» сирниками
П’ять років тому підприємиця Аліса Проніна запустила в Херсоні свою першу кав’ярню Verde Espresso Bar – і занурення в новий проєкт допомогло їй подолати депресію. З початком повномасштабної війни Аліса була змушена покинути бізнес і переїхати з родиною до Києва. Разом зі своїм чоловіком вона продовжує справу свого життя, відкривши Verde Salad Bar.
За останні тижні кількість відвідувачів закладу збільшилася в рази – у місті почали говорити про «херсонське кафе, в якому готують знамениті “Космічні сирники”». Аліса розповіла ШоТам, як вона будувала свою справу в Херсоні, як зважилася на відкриття кафе у «складному» районі столиці й чому це бізнес на постійному адреналіні.
Аліса Проніна
Засновниця Verde Espresso Bar та Verde Salad Bar
Кав’ярня народилася в процесі моїх внутрішніх трансформацій
Я родом з міста Олешки, що на Херсонщині. Після закінчення школи 10 років жила в Києві, де пробувала себе в різних сферах: у спорті, громадському секторі, політиці. Потім мені потрібно було повернутися додому. Я обрала жити в Херсоні, хоч на той момент мені там взагалі не подобалося. Однак все-таки це обласний центр, і там було більше можливостей для розвитку. Звісно, тепер моє ставлення до Херсона змінилося, і я дуже сильно сумую за містом, яке подарувало мені кохання, сина Ореста і, звісно, справу мого життя – Verde.
Переїхала до Херсона я в дуже складному стані – у мене була депресія. У свої 26 років я перестала відчувати щастя та й взагалі будь-яке бажання жити. Було зрозуміло, що потрібно щось робити із цим. Я почала працювати з психологом і намагатися витягнути себе з такого стану. Це було непросто. Навіть якщо порівнювати війну та депресію, друге для мене стало набагато тяжчим випробуванням.
Паралельно із цим почала думати, чим зайнятися. У Києві я багато часу витратила, працюючи на когось, і не отримала того, чого хотіла. У моїх батьків були кошти, які вони дали в моє розпорядження. Цей капітал я вирішила вкласти у власну справу та відкрити кав’ярню. Мені хотілося створити місце, яке об’єднуватиме людей, буде їх зігрівати й надихати. Працюючи над закладом, я тим самим долала депресію. Тож кав’ярня Verde Espresso Bar народилася в 2017 році у процесі внутрішніх трансформацій і витягнула мене з того жахливого стану.
Власноруч готувала десерти й паралельно працювала на іншій роботі
Я сама знайшла приміщення для закладу, багато коштів і часу витратила на ремонт і декор. Мені хотілося, щоб кав’ярня була затишною. Звісно, інтер’єр дуже важливий, однак не на першому місці, оскільки необхідно заробляти гроші. Для цього потрібен був продукт. Мабуть, я виснажилася на етапі ремонту, і на той момент мене не вистачило на роботу над авторським меню. Тож я спочатку замовляла десерти на аутсорсі, а згодом пройшла курс у The Rawlands – першій веганській кондитерській в Україні. Я навчилася робити десерти сама, і вони сподобалися гостям. У цей період у кав’ярні я займалася і організаційними справами, і приготуванням.
Невдовзі після відкриття Verde Espresso Bar я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком В’ячеславом. Він також працював у ресторанному бізнесі, у нього були свої проєкти. Ми зійшлися з ним, зокрема, і тому, що мали багато спільних інтересів. Тоді кав’ярня ще працювала в мінус або в нуль, але оренду та зарплати потрібно було з чогось платити. Оскільки у мене було небагато коштів, паралельно з роботою в закладі я працювала у свого батька в Олешках на виробництві чохлів і автомобільних тканин.
Тато хотів, щоб я продовжила його бізнес, і довірив мені керувати процесом. Коли справи в закладі налагодилися, я залишила роботу у батька. Через два роки після запуску кав’ярні з’явився наш фудкорт у ТРЦ «Фабрика», а ще через рік я відкрила кафе Verde Salad Bar.
Чоловік сказав: «Просто попрощайся з бізнесом»
Я завжди стежила за політичною ситуацією в Україні, підписана на всі урядові портали. За кілька днів до початку повномасштабного вторгнення ми з В’ячеславом поїхали на екскурсію, організованою автоцентром Volvo, до Осокорівки, яка через кілька місяців була обстріляна фосфорними бомбами. Я говорила чоловіку: «Куди ми їдемо? А якщо почнеться війна, а ми не в Херсоні?». Розуміла, що це може статися. Але людина поки не переживе це, до кінця все одно не може уявити, що таке війна.
24 лютого я думала тільки про безпеку сім’ї. Нашому сину тоді було три місяці, мені було страшно за його життя. Про бізнес не йшлося взагалі. Я була дуже розгублена, тож справами займався мій чоловік. Він мене підготував, сказавши: «Алісо, просто попрощайся з бізнесом і все. Матеріальне – це наживне». Я й сама це розуміла. Так, нам не пощастило – Херсон окупували. Однак я втішала себе тим, що у нас не найгірша ситуація. Я думала: слава Богу, що встигла народити сина, що він з’явився на світ принаймні не в день вторгнення.
Я хотіла виїхати з Херсона ще 24 лютого, але В’ячеслав вважав, що треба почекати. І ми чекали. Я знала, що ми залишимо місто в будь-якому разі. Так і сталося, щойно з’явилася можливість. Ми вирушили 27 березня – на 10-й день, коли почали випускати. Виїжджали через село Станіслав. На щастя, ми в дорозі не застали боїв і на російських блокпостах нас пропускали швидко завдяки маленькій дитині.
Зачинили кав’ярню в Херсоні й відкрили кафе в Києві
Доля наших закладів у Херсоні склалася по-різному. Частина ТРЦ «Фабрика» згоріла, наш острівець залишився цілим, звісно там ніхто не працює. Кав’ярню Verde Espresso Bar теж довелося зачинити, тому що потрібно було сплачувати оренду, а я не могла це покрити. Тож ми перекинули співробітників кав’ярні на Verde Salad Bar, який розташований у приміщенні мого свекра. Він залишився в Херсоні й тепер займається кафе.
Прощатися з кав’ярнею було дуже боляче – це мій перший заклад, я його так любила. Коли зачинила Verde Espresso Bar, то зрозуміла, що треба продовжувати справу. Це стало поштовхом запустити заклад у Києві. Було непросто наважитися знову щось відкрити. Ти витрачаєш багато сил і часу, однак не знаєш, як ситуація змінюватиметься у воєнні часи.
Чоловік підійшов до справи з холодним розумом. Він переконав мене, що нині для бізнесу відкривається період можливостей: багато закладів зачинилися, тож буде менша конкуренція. Якби не В’ячеслав, я б не запускала кафе. Сказала йому: «Якщо разом будемо цим займатися, то гаразд. Але сама я не потягну». Ми розділили обов’язки. Наприклад, відповідальність за кухню – на мені. Я навчала нових людей готувати страви, показувала, як робити соуси тощо. Вирішила, що ми відродимо все, що було в наших херсонських закладах, і десерти зокрема. 30 червня ми відкрилися, і до Verde Salad Bar прийшли перші гості.
Найпопулярніші страви – «Космічні сирники» та тости
І в Херсоні, і в Києві нашою стравою номер один стали «Космічні сирники» з кокосовим соусом. Їхня особливість у тому, що вони блакитні, і сам колір натуральний. Пам’ятаю, що була підписана на власницю одного екомагазину, яка ділилася різними рецептами. Якось вона опублікувала фіолетові сирники з матчею. Цей рецепт мене надихнув на створення «Космічних сирників» – в останню мить я додала до суміші блакитну матчу. Натуральний незвичний колір привертає багато уваги, цю страву наші відвідувачі найчастіше виставляють в інстаграмі.
Ще наші гості люблять тости, зокрема з лососем. У нас великі порції, ми не шкодуємо продуктів, стараємося робити смачно. Якість завжди була нашим пріоритетом. Нам дуже приємно, що в Києві це цінують і готові платити за це гроші, порівняно з Херсоном. Без образ, але в цьому плані набагато легше. Також вибір самих постачальників продуктів більший, навіть незважаючи на війну. Це дозволяє з легкістю експериментувати на кухні.
Не очікувала такої підтримки в Києві
У Києві наше кафе добре прийняли. Багато людей прийшли нас підтримати, бо ми переїхали з Херсона. Напевно, спрацьовує сарафанне радіо – наприкінці серпня кількість відвідувачів зросла в декілька разів. Про нас почали писати медіа. Це був стрес у хорошому сенсі і для мене, і для всієї команди загалом. Кілька місяців ми працювали в одному ритмі, а потім він зненацька змінився. Нам потрібно було адаптуватися до цього, щоб і якість показати, і швидкість. У цьому бізнесі ти постійно на адреналіні. Якщо немає відвідувачів – це один адреналін, коли люди є – інші виклики й задачі.
Я взагалі не очікувала такого ажіотажу. Думала: вийдемо в нуль, відпрацюємо модель ведення бізнесу в Києві й будемо відкриватися далі, але сталося інакше. Наше кафе розташовується в районі, який дуже постраждав. Там важкувато вести бізнес, і навіть нашою вулицею спочатку майже ніхто не ходив. Однак ситуація змінилася: Київ потроху оживає, люди повернулися в місто. Коли бачиш, що у твоєму закладі багато гостей і ти відчуваєш їхню підтримку, то за спиною немов крила виростають. На сьогодні я можу сказати, що це справа мого життя. Тепер у нас із чоловіком нова задача – побудувати бізнес так, щоб він працював без нас і ми могли не жити на роботі.
Пригадую, коли п’ять років тому приїхала до Херсона, то дуже хотіла повернутися до Києва. Це була моя мрія. Тоді мені здавалося, що я проживаю не своє життя. Завжди знала, що колись повернуся. Я щаслива бути в Києві, проте ніколи не могла б і подумати, що це станеться через такі жахливі обставини. Ми прийняли те, що війна – це невіддільна частина нашого життя, і треба жити далі.
Verde Salad Bar у Києві: вул. Глибочицька, 40.
Заклад працює з 08:00 до 20:00 у будні та з 10:00 до 20:00 на вихідних.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
