

Суспільство
«Це не просто шкарпетки, це цінності та ідеї». Засновники Dodo Socks про благодійність, недостатню русофобію та мільйони на ЗСУ
Майже вісім років тому успішні айтівці Марта й Андрій вирішили кардинально змінити своє життя. Замість роботи в ІТ-сфері вони почали створювати шкарпетки з незвичними принтами. Спочатку – для себе та друзів, а згодом – і для тисяч українців.
Сьогодні продукція Dodo Socks – це не лише про «шкарпетки з харизмою», а й про цінності, які наближають нашу перемогу. За майже п’ять місяців повномасштабної війни підприємці переказали на допомогу ЗСУ мільйони гривень, відмовившись від будь-якого прибутку та фактично працюючи «в нуль».
«Шо по русні?», «Паляниця», «100% бавовна» та «Хочу 100 млн мертвої русні» – фрази, що стали символами нашої боротьби, завдяки команді Dodo конвертуються в донати для фонду «Повернись живим», «Госпітальєрів» та нацгвардійців. Засновники бренду Марта Турецька й Андрій Плясун розповіли ШоТам про роботу під час війни, соціальну складову компанії, допомогу волонтерам та русофобію, яка ніколи не буває достатньою.
Ми нічого не розуміли в шкарпетках, але прийняли цей виклик
Марта: Ми з Андрієм познайомилися, коли працювали в одній IT-компанії. В якийсь момент нас об’єднало дещо неочікуване. Наша компанія проводила різні ініціативи по збору коштів на допомогу. Нам з Андрієм доручили купити зимові шкарпетки для бійців АТО. Ми знайшли невелике виробництво шкарпеток в будівлі, де розташовувався наш офіс. З часом у нас налагодилася співпраця з власником. Ми з ним говорили про обмежений асортимент в дизайні й сумну кольористику. Тоді він сказав: «Приносьте свій дизайн, зробимо, що там ви хочете». Нам вдалося розробити перший дизайн для себе і друзів. Це були шкарпетки із білими велосипедами на різних фонах із різними кольорами п’яток.
Ми не були спеціалістами у цій галузі, але нам достатньо було ідеї та бачення. Згодом ми створили ще один тираж. Нам хотілося дати назву шкарпеткам, лейбочку. Так з’явився Dodo Socks. Протягом усіх років наші дизайни розвивалися, ставали складнішими, а технології – досконалішими. Так шкарпетки знайшли нас.

Андрій: «Принесіть свій дизайн», – була провокаційна фраза, наче виклик. Коли ми створили щось своє, було зрозуміло: треба пробувати далі. Якщо говорити про шлях розвитку за 7 років, то це методична робота всієї команди, цеглинка за цеглинкою. Це не збіг обставин, як хтось може подумати. Ми працювали в IT, тому в нас все структуровано. З самого початку наш колега Роман написав програму, яка переводить малюнок в певний формат. Ми на інстинктивному рівні намагалися знайти автоматизацію процесу.
Думали не про шалені прибутки, а про втілення ідеї
Марта: Я навчалася у бізнес-коледжі за кордоном, тому однозначно хотіла створити власне підприємство. IT було тимчасовим явищем. Я мала календар, у якому постійно занотовувала ідеї для бізнесу. Змінити роботу було нелегко. Друзі не розуміли мій вибір на користь шкарпеток. Але я чітко уявляла, яким саме має бути бізнес. Це те, що можна відчути: взяти в руки, потримати, побачити результат, клієнтів.
Андрій: Я працював в IT-сфері 10 років, це класний досвід, мені могли запропонувати вакансію у будь-якій компанії. Однак було відчуття, що ця робота найманим працівником вичерпна. Потрібно було робити вибір. На яку користь – вже зрозуміло. Коли створювали Dodo, ми просто виконували роботу, розвивали бренд. Чесно, взагалі не думали про заробіток. Ми не прагнули вийти на шалений прибуток, ми прагнули втілити ідею.

Марта: Dodo Socks відкрився у листопаді – в найгарячіший сезон у шкарпетковому бізнесі. За тиждень ми розпродали перший тираж, хоча думали, що будемо продавати його до кінця року. З початком весни-літа замовлень майже не було і це демотивувало.
Лише на другий рік існування бренду ми почали отримувати кошти з продажу. Наша перша бухгалтерка підняла обороти, цифри, і сказала: «Ну, слухайте, може, ви хочете почати заробляти?».
Український бізнес не може існувати без соціальної складової
Марта: Ще коли ми фантазували про наш бренд, то багато говорили про соціальну складову. Хотіли працювати з українськими художниками, долучатися до локальних акцій, займатися краудфандингом. Dodo Socks – це не про шкарпетки, а про те, що вони можуть донести.
Наш бренд почав займатися благодійністю з 2017 року. У Львові є спільнота урбаністів, й тоді вони запустили збір коштів на проєкт для відновлення жоржинарію в Стрийському парку. Він перебував у занедбаному стані. Це був один із проєктів, який не користувався популярністю, тому він нам резонував. Ми вирішили допомогти зібрати кошти на саджанці. Адже жоржини – кольорові й класні, як і наші шкарпетки. Продавці пропонували клієнтам відмовитися від пакування, натомість кошти за них віддавали на оновлення парку. Вдалося зібрати понад 10 000 грн. З часом цілі ставали більш амбітними, а донати – більшими.

Андрій: Кількість благодійних проєктів постійно зростала. Відчувалося, що клієнти теж хочуть допомагати. Якщо ми говоримо про бізнес в Україні, якщо цей бізнес український, він має включати соціальну відповідальність.
Марта: Також ми співпрацювали з Львівською комунальною ветеринарною клінікою «Лев». Вони надають прихисток безпритульним тваринам, вакцинують їх і мають центр адаптації. Dodo долучився до створення банку крові для тварин. У Львові такого раніше не було, а тварини часто потребують переливання.
Ми створили шкарпетку Brovko, на якій розробили малюнок моєї собаки Гаспара, якого я взяла з притулку «Лев». З кожної проданої пари жертвували 20 гривень. Завдяки цьому нам вдалося зібрати 50 тисяч гривень. Ми – підприємство, а благодійність – це одна з наших складових. Чим успішніше наше підприємство, тим більше акцій ми можемо підтримувати.

Сподівалися, що вторгнення не буде, але готувалися до гіршого
Марта: Наразі всі наші благодійні кошти спрямовуються до фонду «Повернись живим», так було і до повномасштабної війни. Будь-яка людина, яка читала новини, відчувала напруження, яке нагніталося останніми місяцями. Питання нападу було очевидним, однак ніхто не розумів, якого масштабу й коли. Ми сподіватися на краще, думали, що вторгнення не відбудеться, але готувалися до гіршого.
Якраз напередодні – 12-13 лютого – ми провели благодійну акцію до Дня закоханих «Любітеся – поборете». Тоді, коли хмара стурбованості наростала, ми вирішили діяти. Потрібно було зібрати кошти на потреби армії. Напередодні свята ми знали, що буде стрибок у продажах, але треба було вигадати, як залучити якомога більше клієнтів. Наші маркетологи запропонували долучити до продажу товарів Dodo активістів, блогерів, громадських і культурних діячів.
Ми створили список впливовців, які поєднували цінності нашого бренду. У списку були люди з команди «Телебачення Торонто», гурт «Хамерман знищує віруси», хлопці з Latexfauna. Першим погодився Майкл Щур, а потім – і вся його команда. Ми зрозуміли, що ця акція має потенціал. Згодом нам почали писати інші впливовці, аби також долучитися до проєкту.

Сьогодні зібрати певну суму на ЗСУ стало легше
Акцію проводили на трьох локаціях: дві крамнички у Львові й ще одна – в Києві. Першим шкарпетки продавав Фоззі з «ТНМК». Потім долучилися київський ілюстратор Сергій Майдуков та стендапер Сергій Ліпко. Також ми запросили мистецтвознавицю Катерину Кіт-Садову. Вона завжди долучається до благодійних проєктів. Також є постійною клієнткою Dodo, купує шкарпетки для себе, чоловіка та дітей.
Андрій: До вторгнення люди були менш активні, ніж зараз. Сьогодні зібрати певну суму для армії простіше. На той момент людей треба було пробуджувати.

Марта: Понад 2000 людей відвідали наші крамнички у ці дні. Це були неймовірні емоції, ми познайомилися з великою кількістю людей. Нам вдалося зібрати більше, ніж ми планували – 617 798 грн на фонд «Повернись живим». За ці кошти Фонд придбав шість мобільних комплексів спостереження для бійців, кожна з них коштувала понад 100 тисяч гривень.
Починаючи з 24 лютого – працюємо в нуль
Андрій: Після початку повномасштабного вторгнення багато людей завмерли від нерозуміння, що буде далі. Та згодом всі повернулися до реальності. Війна – війною, але всі мають бути на своїх місцях. Ми домовилися, що приходимо в офіс десь на чотири години, розробляємо план дій на декілька днів, так й рухаємось далі. Бізнес має працювати, люди мають отримувати заробітну плату.
Марта: Ми зустрілися з командою в офісі та обговорили, як можемо допомогти як бренд. Команда розіслала клієнтам інформацію про фонд «Повернись живим», донорство крові та переселенців. У нас в офісі є велике приміщення, більш ніж 100 м². Ми переобладнали його на притулок для вимушено переміщених людей: принесли матраци, постіль, техніку. Вже на наступний день у нас гостили люди з Харкова, Одеси, Києва, Ірпеня.

Сьогодні на нашому сайті відсутня шкарпеткова продукція, єдине що ми в’яжемо – це колекція «До перемоги». З колегами домовилися весь прибуток з продажу шкарпеток передавати фонду «Повернись живим». Наприклад, за перший тиждень розпродали товару на 60 тис. грн і цей дохід передали волонтерам.
Зарплату ми виплачуємо, незалежно від ситуації в країні. За останні шість років ми маємо певні активи. Наше підприємство живе за рахунок продажу білизни. Її ми виготовляємо на виробництві, яке у 2014 році переїхало з Луганська. За останні чотири місяці неможливо сказати, що наше підприємство прибуткове. Ми фактично працюємо в нуль.
Ракета влучила у панчішну мануфактуру в Рубіжному
Марта: В’язати шкарпетки DodoSocks на Рубіжанській панчішній мануфактурі почали з кінця 2017 року. Ми довго не могли знайти партнера через низку різних причин: комунікація, якість продукції, доступ до сировини тощо. Фабрика у Рубіжному – стала черговим виробництвом, яке ми знайшли в інтернеті. Зв’язали першу партію шкарпеток – сподобалося. Це найсучасніша фабрика з крутим верстатами, в Україні немає аналогів. Тож приїхали до Рубіжного знайомитися із власниками заводу Геннадієм Місюренком та Олею Ушаковою.
Повномасштабне вторгнення їх застало у Львові. Вони приїхали 23 лютого, щоб шукати приміщення для складів. У березні ми проводили зустріч із власниками фабрики. Обговорювали як надалі будемо налагоджувати співпрацю. У цей момент Олі надіслали фото пожежі на їхній фабриці. Тоді ми дізналися, що російська ракета знищила Рубіжанську мануфактуру. До того була надія, що Рубіжне омине.
Андрій: Для багатьох історія з фабрикою – болюче питання. На підприємстві працювало дуже багато людей. Геннадій і Оля роками розвивали свій бізнес, щоб працівники мали гідну заробітну плату, а виробництво – якісне обладнання. Однак підприємство доведеться відбудовувати повністю.

Марта: Рубіжанська фабрика створювала гарні, яскраві кольори для нас. Такої сировини та палітри кольорів в Україні більше немає ні в кого. Ми мали доступ до 5 відтінків жовтого, а сьогодні знайти жовтий колір – просто нереально. Відповідно, у нас немає літньої колекції, вона залишилася на зруйнованому виробництві. Я не маю на що нарікати, щастя, що всі в безпеці і живі. Зараз Dodo співпрацює з двома цехами в Солонці та Червонограді. Єдине, що ми можемо в’язати у них, – колекцію «До перемоги».
Є надія відновити виробництво, Геннадій з Олею вже активно над цим працюють. Вони знайшли приміщення у Львові та закупили верстати. Команда Dodo працює над новою колекцію, у вересні будемо відв’язувати її у власників колишньої Рубіжанської мануфактури. Ми плануємо далі працювати з ними, вони нам дуже близькі.
Бізнес має розуміти: так, як було до війни, вже не буде
Марта: Коли ми зрозуміли, що не зможемо відв’язати потрібну кількість шкарпеток, Андрій почав дзвонити нашим колишнім партнерам. Ми почали створювати нову продукцію, зважаючи на те, з ким можна співпрацювати. Так ми домовилися про поліграфічні послуги й створили колекцію складанок і наліпок.
Ідеї генерує наше суспільство. Це фіксується в наших дизайнах для благодійних колекцій. За період війни ми відкриваємо для себе нових героїв, сміємося над мемами, думаємо над висловами. Багато чого хочеться зафіксувати й передати в продукції. Деякі вислови – «Пані булочка» Тараса Чмута, «Хочу 100 000 мертвої русні» Валерія Маркуса, фрази «Шоб шо?», «Бавовна» – пішли з Твіттеру. Це надихає нас на створення нових шкарпеток.
Андрій: Для деяких підприємств ситуація складна. Оскільки заблоковані порти, рух сировини зупинений. Але всім варто розуміти, що так, як було до війни, вже не буде. Кожен бренд має шукати, як розширити свою діяльність. Люди підтримують продукцію, яка пов’язана з допомогою ЗСУ. У нас з’явилися нові складанки, шкарпетки, стикерпаки з крутими дизайнами. Також будуть нові хустки і кепки. Клієнти розуміють, що їхні кошти підуть на добрі справи. Напевно, у людей є певний рівень довіри до нас.
Люди розуміють, що війна триватиме не один місяць
Марта: Загалом ми передали 4 600 000 гривень до фонду «Повернись живим». Крім того, задонатили 200 тисяч медичному батальйону «Госпітальєри». Також підтримуємо бригаду швидкого реагування Нацгвардії, відправили їм 250 тисяч. Це велика заслуга комунікації з нашими клієнтами. Люди нам довіряють, знають, що кошти підуть туди, куди ми обіцяємо. Вони бачать, що ми вже втілили багато великих благодійних проєктів. Тож ми намагаємось розширювати категорії продукції на підтримку ЗСУ.

Андрій: Це ні для кого не секрет, що ми пишаємося нашими клієнтами. Це активні та відповідальні люди. Вони розуміють, що війна буде тривати не один місяць, тому треба допомагати. У нас запустився міжнародний сайт, де люди з інших країн можуть придбати нашу продукцію та допомогти армії. Про це знають дуже мало людей, реклами не було, але навіть у такому форматі є покупки.
Нещодавно ми зібрали 407 666 гривень на благодійному аукціоні «Невидане». Ми розігрували в телеграмі шкарпетки, зв’язані на Рубіжанській панчішній мануфактурі. Ці пари унікальні, вони виготовлені в єдиному екземплярі. Планували зібрати 50 000 грн, але наші клієнти збільшити суму ввосьмеро.

Поведінка бізнесу – це відображення цінностей підприємства і людей, які там працюють. Має бути розуміння, що в країні триває війна. Нам пропонували платили менше податків, але ми від цього відмовилися. Важливо підтримувати економічну стабільність, бюджет наповнювати теж потрібно.
Тільки одна думка – це закінчиться перемогою
Андрій: Думаю, що у всіх українців відбувається масова рефлексія. Багато людей заново дають відповіді на базові запитання. Коли бачиш, як люди об’єднуються, виникає розуміння, що українців не перемогти. Тільки одна думка – це закінчиться перемогою. Тому треба залишатися сильними.
Марта: А ще стало зрозуміло, наша русофобія недостатня. Усе, що ми бачимо, просто не вкладається в голову. Я зрозуміла, що треба більше диверсифікувати підприємство. Ми були дуже прив’язані до однієї мануфактури. Мати таких партнерів класно, але розуміємо, що поруч завжди була загроза. Ще у 2014 році навпроти підприємства їздили танки.
Надалі ми будемо розширювати продукцію та коло партнерів. Ми мусимо розуміти, що перемога – це одне, ми до неї впевнено крокуємо. Але після перемоги потрібно відбудовувати країну. Нас чекає не одна колекція дизайнів: «До перемоги», «До відбудови» тощо.
Андрій: Можливо, після перемоги ми зробимо велику колекцію. Зберемо приємні миттєвості, символи боротьби. Це буде історія. І хотілося б цю історію показати у наших шкарпетках.

Суспільство

Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.


Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.


До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.


З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.


На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.


У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.


До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.


Share:
Суспільство

28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
Суспільство

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.


Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»