Через пошкодження мозку військовослужбовець Віталій Шумей втратив здатність рухатися, говорити та самостійно їсти. Гарантій, що мозок відновиться, практично не було. З ним цілодобово перебуває його батько — Сергій Федорович.
Після років паралічу та втрати мовлення Віталій знову говорить, повертається пам’ять, вчиться тримати голову та стоїть на ногах на вертикалізаторі. ШОТАМ розповідає, як батько став синові головною опорою та помічником, ба більше — сам проводить частину процедур.
«Не опускайте руки»
Сім’я Шумей родом із Сумщини. До війська Віталій пішов ще у 2014 році, був командиром зенітно-ракетного комплексу. Брав участь у боях на Київщині, Чернігівщині, на Півдні, у Маріуполі.
«Я ним горжусь»,
— каже Сергій.
Важку травму черепа чоловік отримав біля Авдіївки, у перший рік повномасштабної війни. Відтоді життя змінилося не лише у Віталія, а й у його батька: він поруч 24/7 і взяв на себе всі обов’язки з догляду та відновлення сина.
Сергій Федорович був поруч, коли синові робили операції на мозку, їхав із ним на лікування до Дніпра, Києва, Чернігова. Провів із Віталієм 7 місяців у Барселоні. Там почув він сина перше слово після поранення — «Папа».
Майже два роки сім’я Шумей проходить реабілітацію в «Модричах» на Львівщині.
Пан Сергій не має медичної освіти, але навчився всього, що було потрібно: як правильно годувати, займатися гігієною, проводити певні маніпуляції.
Віталій у реабілітаційному центрі «Модричі». Фото із соцмереж
Завдяки безперервній роботі батька та цілій команді фахівців Віталій уже говорить повними реченнями, рахує, жартує і навіть пробує фліртувати з медичним персоналом реабілітаційного центру. До чоловіка поступово повертається пам’ять, він згадав маму, деякі моменти з війни та з Іспанії.
Сергій Федорович мріє про момент, коли син стане на ноги, і робить для цього все, що від нього залежить.
«Не опускайте руки. Бо якщо ми, батьки, опустимо руки, то і для дітей буде погано»,
— говорить в інтерв’ю пан Сергій.
