Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Такі були у Бандери, Франка та Шевченка». Як донеччанка Тетяна Зез відтворює вишиті сорочки легендарних українців

Опубліковано

Українська вишивка — це не тільки національне багатство, а й політична позиція, детективна історія і пам’ять, яку можна множити і показувати усьому світові. Світ вишитої сорочки не обмежується регіональною вишивкою — він проникає у кола академіків та навіть у бальні кімнати зламу століть.

ШоТам поспілкувався з Тетяною Зез, головою ГО «Вишивка в одязі видатних українців», про іменні вишиті сорочки, власне захоплення вишиванням і про те, які скарби приховують музейні фонди.

Тетяна Зез

очільниця громадської організації «Вишивка в одязі видатних українців»

Вишивати у Донецьку

Я вишиваю вже понад 10 років. А почала — на знак протесту. Я з Донецька, і коли Янукович прийшов до влади, зрозуміла, що це погано для України. І знаєте за що я вхопилася? Треба придбати якусь вишиванку! Поїхали з чоловіком до Києва, пройшлися Андріївським узвозом і.. нічого не купили. Жодна вишиванка не привернула мою увагу, чесно кажучи. 

Повернувшись у Донецьк, я знайшла вишивальну спільноту. При центральній бібліотеці було кілька гуртків, де здебільшого збиралися вишивати жінки літнього віку. Чоловік тоді сміявся: «Знову пішла до своїх пенсіонерок вишивати». Один із таких гуртків займався народною вишивкою.

Вишивали переважно хрестиком, але були майстрині, які володіли різними техніками, дечого я навчилася від них, чогось — сама, в інтернеті. Знайомилася з вишивальною спільнотою, радилася. 

Мене особливо цікавила старовинна сорочка і різні її техніки, але й поєднання вишивки з сучасним одягом. Чоловікові я таки вишила сорочку — але це була моя перша робота, тож не все врахувала, розмір виявився замалим. Так першу сорочку отримав зять. А другу — побачила на Арсенові Яценюку. Так вона мені сподобалася! Це була сучасна вишивка, схему мені допомогли розробити, тож друга сорочка таки дісталася чоловікові. 

А моя сорочка пройшла значно довший шлях, почала я її вишивати у Донецьку, але у 2014 році стала вимушеною переселенкою. Аж за три роки змогла завершити вишиття. Брала орнаменти з вишивок козацької старшини, вчилася різних технік — змережування, пухлики. От і вийшла у мене авторська сорочка.

Сорочка Лисенка не йшла з думок

Переїхавши до Києва, я долучилася до місцевої вишивальної спільноти, разом ми створювали проєкт «Вишивка етнографічна» за виданням Олени Пчілки. Відшивали листи з книжки — зразки різних технік і узорів. Я запропонувала відшивати їх на сучасному одязі — і проєкт закрутився, займалися ми ним 5 років. Робили колекції і покази, навіть перевидали «Український народний орнамент. Вишивки, ткани, писанки» Олени Пчілки.

Усі листи, які створили у процесі після закінчення проєкту подарували  музею Лесі Українки у Києві. Він належить до Музею видатний діячів української культури. Це комплекс, до якого входить також музей Миколи Лисенка. Саме там я побачила сорочку видатного композитора і подумала, що було б дуже цікаво розібратися, чи носила наша еліта вишиті сорочки.

Потім втілювала інші проєкти, але з думок не йшла сорочка Лисенка — білим по білому, відшита за схемами Олени Пчілки. Як і сорочка Івана Франка, що зберігається у львівському музеї письменника. Може, це збіг, а може, результат того, що книжка дуже добре продавалася на зламі століть — за життя етнографки була перевидана аж п’ять разів.

Це не просто вишивальний проєкт

Тож я звернулася до старшої наукової співробітниці музею Лесі Українки Оксани Костянтинівської — тепер це наша музейна муза і учасниця команди. І запропонувала новий проєкт про вишивку видатних українців.

І ось уже четвертий рік займаємося цією темою. Майже на два роки ми поринули у музейні архіви. Тоді ж знайшли рукави сорочки Лесі Українки. З’ясувалось, що ними раніше навіть декорували інтер’єр, не знаючи, чиї вони. А ми знайшли фото, де Олена Пчілка одягнена у сорочку з цими рукавами. Словом, багато цікавого виявили і почали подорож у світ нашої еліти.

Тоді вирішили залучати амбасадорів, щоб показувати відшиті сорочки — відомі українці погоджувалися! Євген Нищук, Іван Леньо, Ірма Вітовська, Марина Порошенко. Та найпершими амбасадорами стали мої земляки — науковець Ігор Козловський та муфтій, а зараз бойовий медик Саїд Ісмагілов. Вони перші представили сорочки Івана Франка і Максима Рильського.

Ми зрозуміли, що проєкт не просто вишивальний — а вишивально-політичний, пізнавальний, адже важливо знати, що еліта — це люди, які формують націю.

Іменні сорочки

Вишиванка — це не просто одяг. У світі української інтелігенції вона стала політичним прапором. Люди дуже часто страждали політично за те, що вдягали вишиванку. 

А журналіст Віталій Гайдукевич подарував нам назву — іменна сорочка. Тож тепер можемо сказати, що існує народна сорочка та іменна. Адже це сорочка Рильського, Заньковецької чи Лисенка. Йдеться не про етнографічне відтворення певного регіону, а про імена. Цікаво, що сорочки інтелігенції доволі сильно відрізняються від народних. Бо народна сорочка — це основа, вона тривалий час не змінювалася. А ті сорочки, які називаємо панськими, міняли крій під європейський.

Знаєте, хто першим носив сорочку під піджак? Ні, не Франко, хоч це доволі поширений факт. Наші науковці довели, що першим цю моду запровадив Марко Кропивницький — є фото, де письменник і театральний режисер одягнув вишиту сорочку під сюртук. На той час Іванові Франку було всього вісім років. 

Схема вишитої сорочки Максима Рильського.

Тісно працюємо з музейниками і науковцями. Буває, сорочка наче відома, але як починаємо досліджувати — то не все так просто. Крім досліджень, видаємо папку з листівками. На них тексти науковців про діяльність тієї чи іншої людини, її ставлення до вишивки, здобутки. А на звороті — схема сорочки і фото сучасної відшитої. Щоб будь-хто міг відтворити орнамент для себе чи своїх рідних. Придбати схеми можна на сторінці ГО, просто написавши нам повідомлення. Або ж на сторінку мого ательє — його назва досі викликає суперечки. «ZETA atelier» — багато хто каже, що треба змінити, бо ж асоціюється з окупантами. Але я не змінюю — сварга теж існувала давно і пережила Гітлера. 

Ми починали з еліти XIX століття — з Шевченка. І зараз додається й ХХ. Нещодавно презентували сорочку культового актора, режисера Івана Миколайчука.

Відкриття і нові сорочки попереду — науковці працюють і знаходять. А ми вишиваємо і друкуємо схеми. Тепер вже ми не просто проєкт, а громадська організація. Це дає змогу легше працювати з фондами музеїв, адже будь-кому туди потрапити дуже важко.  

А чия сорочка насправді?

Як працюємо з сорочками, які збереглися в оригіналі? Процес такий: оглядаємо виріб, заміряємо розмір вишивки, детально розглядаємо тканину. Бо якщо вона створена на початку століття, то сильно відрізняється від сучасних за каунтом (кількість хрестиків у сантиметрі тканини). Тому мусимо адаптувати схеми, щоб візуально орнамент збігався.  

Робимо макрозйомку всіх швів, крою. Якщо я бачила річ, тримала її в руках, то точно знаю, як створити схему, бо пам’ятаю оригінал. А за фотографіями — не те. З’являється багато простору для суперечок — яка саме техніка застосована, який колір. Часто важко довести, що річ належала людині, адже те, що вона зберігається у іменному музеї — не завжди доказ.

Така майже детективна історія у нас з сорочкою Лисенка — тією першою, яку я помітила. Ми її відшили і продали на аукціоні, тепер військовий має снайперський приціл. Але саму схему не публікували, бо немає доказу, що саме ця сорочка належала Лисенку. Тобто вона була в музеї з відповідним підписом, але коли кинулися до документів, виявилося, що її приніс до музею фотограф, що побував на похороні Лисенка. З ним начебто розрахувалися сорочкою і рушником. Рушник той ми зустрічали на фото, а от про сорочку так впевнено не скажемо. Наче є така фотографія, але чітко не видно узору. Вже рік ця справа перебуває на судовій експертизі. Поки чіткого висновку немає, потрібне фото цієї сорочки разом з посмертною маскою Лисенка. Але оскільки у Києві висока загроза ракетних ударів, ми не можемо довести цю справу до кінця. 

Історія сорочки Лисенка — не єдина

Таких історій багато — з сорочкою начебто Лесі Українки з Новограду-Волинського. Ми дізналися, що саме поетка подарувала її своїй кузині Ніні Альбертус, а та уже віддала до музею. Або ж про сорочку Марії Максимович — дослідивши орнамент, виявили, що він повністю взятий з французького видання, і немає підтверджень, що жінка носила її за життя. 

Це історії, що заводять нас у світ еліти того часу — як люди жили, чому ідентифікували себе українцями? Був момент, коли губернатор Києва заборонив носити вишиванки, видав указ, що тільки повії можуть носити такий одяг. А на бал-маскарад у столиці свідома жіноча частина інтелігенції прийшла з українськими народними прикрасами, з вишитими сорочками, але під криноліни. Тоді це була сучасна подача і нова мода.  Жінки чітко показували, що вони українки і відрізняються від росіянок.  Власне, це була демонстрація своєї ідентичності. Це була візуальна політична боротьба.

Команда проєкту

У основній команді ГО нас троє. Я займаюся організацією майстер-класів, технологічним процесом створення сорочок і друком схем. Наукову частину курує Марина Олійник, кандидатка історичних наук ІМФЕ ім. Рильського, а Оксана Костянтинівська — це наш зв’язок між усіма музеями.

Зараз це волонтерський проєкт, я сама його фінансую. Маю своє ательє — шию і вишиваю, працюю з вишивальницями. Тож залучаю багатьох талановитих майстринь і до цього проєкту.  

Зазвичай правило таке: коли збираємось організувати презентацію сорочки, пропонуємо вишивальницям попрацювати над нею. Я даю схеми, допомагаю з техніками, зшиваю готовий виріб, тож людина лише вишиває і може забрати сорочку собі. Але дозволяє сфотографувати її на амбасадорі й опублікувати. 

Нам важливо зберегти відомості про те, хто саме вишив конкретну сорочку, тож обов’язково підписуємо — схему створила така майстриня, вишила така. Думаю, якщо річ збережеться і далі, то ці імена увійдуть в історію.

Скоро будемо перевидавати книжку Ольги Косач-Кривинюк, сестри Лесі Українки. Тож вишивальниці працюють над сорочками, а я їх зшиваю — повеземо презентувати, самі майстрині будуть моделями. Також зараз готуємо шість вишиванок з нашого проєкту для Музею української вишиванки у Чернівцях. Співпрацюємо з Лесею Воронюк, засновницею Дня вишиванки. 

Дуже часто в мене просять придбати схеми і виробляти сорочки промислово, але оригінал належить музею, тож робити бізнес на цьому неправильно. Хіба музей заключить з кимось договір. Думаю, сорочка Бандери має всі шанси — вона вже з іменної стає народною. 

Але якщо хочете вишити для себе, для сім’ї, на подарунок — це чудово. Бо проєкт має і просвітницьку місію. Я впевнена, що всі, хто купує схему, не просто вишиває, а й читає про людину, іменем якої названа річ, дізнається більше. І розповсюдження схем — уже в нашій традиції. Вся наша інтелігенція вишивала за схемами.  

Сорочка Бандери «воює» 

Зазвичай ми не відтворюємо сорочок за фото — це доволі складний процес, адже фото чорно-білі, кольори дізнатися не можна. Але винятком стала сорочка Степана Бандери. 

Почалася повномасштабна війна. Я була у Львові, а директорка музею Максима Рильського Вікторія Колесник евакуювалася у Стрий. Вона зателефонувала мені й сказала, що знайшла сорочку Бандери. Я зірвалася і поїхала туди. А вона — з гордістю показала фото. Я кажу: «Так фотографію всі знають». А вона мені: «Але ж не відшивав ніхто». Так ми почали роботу — дуже багато часу зайняло створення схеми.

Вона здається простою, але виявилося, що ромби з орнаменту мають багато модифікацій у регіоні. Оригінальне фото вичистили, збільшили якість і отримали кілька чітких фрагментів на рукаві. Відшили з десяток зразків, фотографували їх, замилювали, дивилися здаля — чи збігається малюнок. Створили схему — кольори підібрали графітові, адже встановити точний колір не вдалося. 

Бандера фактично досі збирає кошти на нашу армію — його сорочка дуже популярна, військові купують. Ми її «обміняли» на 35 бронежилетів, а потім і на реанімобіль для госпітальєрів. Навіть Валерію Залужному подарували таку сорочку — але у мілітарі кольорах. Тож ця сорочка «воює» разом з іменем Бандери. 

Та моя улюблена річ з проєкту — сорочка меценатки Єлизавети Скоропадської. Я навіть почала вишивати її для себе, бо у нас не було на той момент амбасадорки. Чому вона мені сподобалася? Це єдина народна сорочка, яку ми поки що зустріли серед такого шляхетного середовища. Вона додільна (довга), зроблена за традиціями народного крою і на домотканому полотні. А узор її — білим по білому, класична Чернігівщина. Моя бабуся по маминій лінії звідти, саме вона навчила мене вишивати, коли мені було 7. Тому й подобаються сорочки з того регіону. 

Тож зшила її для себе, а тоді Марина Порошенко погодилася стати амбасадоркою. Презентацію назначили на 24 лютого 2022 року, поки не провели — сорочка всюди зі мною переїжджає, а після перемоги ми її обов’язково презентуємо. 

Суспільство

Veteran Hub випустив подкаст про працевлаштування ветеранок та ветеранів

Опубліковано

Veteran Hub запустив новий подкаст під назвою «Praktyka», метою якого є висвітлення досвіду ветеранів та ветеранок у пошуках цивільної роботи. У подкасті ветерани діляться своїм досвідом і потребами, тоді як компанії розповідають про свої практики та зміни, спрямовані на підтримку працевлаштування ветеранів.

Про це повідомляють на You-Tube сторінці проєкту.

Про подкаст

Тематика випусків охоплює різні галузі, зокрема агропромисловість, банківську справу, поліцію, логістику, медицину та фармацевтику, виробництво, держсектор та послуги/ритейл. Це дозволяє створити повну картину можливостей і викликів, з якими стикаються ветерани у різних сферах.

Ведучою подкасту є HR-консультантка Юлія Кудіна. У першому випуску взяли участь ветеран Владислав Журавель і керівниця Центру реінтеграції ветеранів «Української оборонної промисловості» Марина Соколова.

Читати також: На Полоді реставрують історичну вивіску перукарні: фото

Перший епізод уже доступний для прослуховування, а наступні шість випусків виходитимуть щовівторка о 19:00 на платформах YouTube, Spotify та Apple Podcasts.

Проєкт реалізується в рамках Програми реінтеграції ветеранів від IREX за підтримки Державного департаменту США, що сприяє успішній адаптації ветеранів до цивільного життя та їхньому професійному розвитку.

Приєднуйтесь до слухачів подкасту «Praktyka» та дізнайтесь більше про важливий досвід ветеранів і практики працевлаштування від провідних компаній.

Нагадаємо, що у Львові стартувало опитування для молоді.

Також ми повідомляли, що в Дії можна повідомити про розміщення ворожого ППО: як це зробити.

Фото: Veteran Hub.

Читати далі

Суспільство

На Полоді реставрують історичну вивіску перукарні: фото

Опубліковано

Фонд «Має значення» взявся за реставрацію історичної вивіски «Перукарня», що знаходиться на Подолі. Перший етап робіт уже завершено: вивіску очистили від залишків фарби, пошліфували та визначили її історичні кольори.

Про це активісти поділилися в своєму Facebook.

Однак реставратори стикнулися з проблемою: чотири з дев’яти літер буквально розсипаються в руках і не підлягають відновленню.

Команда вирішила створити ці літератури з нуля, зберігаючи автентичність інших частин вивіски шляхом реставрації. Для цього вони придбали ідентичну вивіску, з якої використовують деякі символи.

Читати також: У центрі Львова облаштують сквер на місці колишнього ринку «Добробут»: як він виглядатиме

Завершити реставрацію планують до 7 червня, після чого вивіска повернеться на своє історичне місце на будівлі, де вона висить з 1977 року і де досі функціонує перукарня.

Нагадаємо, що українські воїни філігранним скидом знищили російський «орлан».

Фото: фонд «Має значення»

Читати далі

Суспільство

Нацперелік культурної спадщини України поповнився новими пунктами: що додали

Опубліковано

МКІП додало низку пунктів до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.

Про це повідомляє МКІП.

Серед них:

  • Традиційна народна гра «Ашик», розповсюджена на Півдні Одеської області у місцях компактного проживання болгар і гагаузів, зокрема в селах Городнє, Виноградівка Болградського району, Котловина Ізмаїльського району;
  • Традиція виконання ритуального чоловічого танцю «Сербен» у селі Чортовець Городенківської міської ради. Традиція розповсюджена також у місцях компактного проживання уродженців села Чортовець за кордоном. Це передмістя Праги (Чехія), передмістя Парижа (Франція), Португалія, Польща;
  • Культура традиційної гуцульської сирної пластики. Ця традиція побутує в селах Брустури, Космач, Прокурава, Шепіт, Річка, Снідавка Косівського району та седах Криворівня, Чорний потік, Красник Верховинського району. Подібні елементи існують і в інших регіонах України, зокрема Карпатського регіону, так і в інших країнах, таких як Польща, Словаччина, Угорщина, Румунія, однак мають місцеві особливості, традицію та культуру, пов’язану з місцем побутування;
  • Весільний обряд «Читання корони». «Корона» побутує на теренах Волинської області.

Нагадаємо, що на акаунті Unreal Engine опублікували роботу українського художника.

Також ми повідомляли, що під бренд «Створено захисниками» виділять полиці в супермаркетах і на заправках.

Фото: МКІП

Читати далі