родовід

Усе більше українців беруться досліджувати своє коріння. Комусь це допомагає знайти родичів на іншому краю світу, комусь — відновити імена на безіменних могилах, а комусь — пережити складні періоди життя. Троє українців розповіли #ШОТАМ, з чого почали досліджувати свій рід, що прискорило пошуки в десятки разів та які відкриття про предків їх вразили. Алла Данілова психологиня, мріє створити книгу про свій рід Який перший крок дослідження Першу думку досліджувати родовід заклала моя бабуся Наталя. Вона походила з родини розкуркулених селян з Івано-Франківської області. Змалку я чула від неї, як важливо пам’ятати, якими були мої предки до приходу совєтів: успішними та заможними. Та моє справжнє захоплення генеалогією почалося у 2020 році, коли був ковідний карантин і всі мусили сидіти по домівках, — тоді я засіла за своє родове дерево. Почала з базового: опитати всіх живих родичів, що і про кого вони пам'ятають. Бабуся Наталя, з маминого боку, була дуже рада, що я цим цікавлюсь, сама мені почала телефонувати, коли пригадувала ще якісь деталі. А бабуся з татового боку, Марія, просто вразила мене: виявилось, що вона запам'ятала, з яких сіл були не лише її власні діди та баби, а навіть чоловікові. І це прямо мені такий був подарунок, щоб побудувати ту гілку родоводу. Якщо починаєте дослідження свого коріння — спершу ретельно розпитайте всіх рідних, що вони пам’ятають про предків: як їх звати, у які роки і в якому селі жили, чи вінчалися вони у церкві і т.д. Це дуже спростить ваші пошуки. Так зі звичайного усного опитування я склала перше родинне дерево принаймні з іменами і основними місцями народження. Оформила все на ватмані, бо тоді я ще не уявляла, що скоро мені вже їх не вистачить… Як знайти предків до XVIII століття без походів у архів За своє дослідження я не була в жодному архіві фізично, адже вже дуже багато даних оцифровано й онлайн постійно з’являється щось нове. Головне — знати, в якому архіві шукати. Наступне своє дерево я почала будувати на сайті FamilySearch. Алла Данілова упорядковує зібрані світлини своїх пра. Фото надала Алла Завдяки вивченню цифрових архівів по татовій лінії мені вдалося просунутися аж до 1750-х років. Мені пощастило, що мої предки вели доволі осілий спосіб життя, і особливо не покидали тих сіл чи містечок, в яких народилися. Бо якщо людина часто переїжджала, зібрати інформацію про неї набагато складніше. Якщо пощастить, у церковних записах знайдеш відмітки про народження, одруження чи смерть — і за цими скупими даними якось спробуєш уявити долю цієї людини. Поясню на своєму прикладі. З розповідей бабусі, є інформація, що її дід — мій прапрадід Микола Слободян — був заможним селянином, мав чималі статки: олійницю, млинарню, власний ставок і навіть шмат лісу. І все це він заробив сам, а не успадкував. Микола Слободян, 1885 р.н., прапрадід Алли Данілової. Фото надала Алла Моя логіка була така: оскільки він не успадкував, а купував землю, логічно, що мали би бути оформлені договори купівлі-продажу. Відповідно, записи можуть зберігатися в нотаріальних архівах. Перш ніж звернутися до архівів, треба розуміти, як структурована в них інформація. Зараз на сайтах архівів є каталоги, де можна знайти потрібний фонд. Далі — опис, і вже потім шукати справи: наприклад, як у моєму випадку, пов’язані з нотаріусами потрібного міста чи села. Сайт, який прискорив пошуки в 10 разів Є такий чудовий сайт «Рідні», який дуже допомагає в роботі з архівами. Там є каталог метричних книг. І це просто диво! Пишеш населений пункт, і тобі показує, в якому архіві є по цьому селу чи містечку метричні книги — ті самі церковні записи про «народився-одружився-помер». Ну а далі вже йдеш на сайт потрібного архіву, якщо треба, бо часто на цьому ж сайті є посилання на відскановані копії. Це прискорює пошукову роботу разів в 10. Сподіваюсь таки знайти записи нотаріуса, який оформляв документи про купівлю землі для мого прапрадіда. Можливо там будуть ще якісь зачіпки, які поведуть мене ще далі. Родинні документи, які Алла знайшла та викупила у колекціонера старовини. Фото надала Алла Данілова Чому варто оцифровувати документи хоча б на телефон Генеалогія — це таке хобі, яке має початок, але не має кінця. Занурюватись у своє коріння — дуже азартне і емоційне заняття. Коли я знайшла запис про шлюб моїх предків по татовій лінії у 1821 році, мене переповнив такий захват і трепет, що не передати словами! Це ж часи, коли жив Тарас Шевченко, це два століття тому! Я ніби намацала ту тоненьку ниточку, яка йде від тих молодят до мене… Молодята. Йосип та Надія Іваниці, 1930-ті рр. Прадідусь та прабабуся Алли Данілової. Фото надала Алла Дуже раджу оцифровувати домашні архіви — буквально все, що є: фото, документи, листи, грамоти. Можна хоча б на телефон пофотографувати. Моя знайома родом з Херсонщини, і коли росіяни підірвали Каховську ГЕС, вона втратила все, що зібрала по своєму роду, всі фото та документи. На жаль, ми живемо в таких реаліях, де ці ниточки до наших предків під загрозою. Тож варто мати цифрові копії усіх записів, листів, документів. Я мрію колись усе, що я зібрала про свій рід, скомпонувати в книгу і передати далі, нащадкам. Ольга Обервенець дослідниця свого роду Дослідження роду стало ліками від депресії Вперше бажання взятися за серйозне дослідження свого коріння з’явилося у мене в Німеччині, у перші роки еміграції — можливо, так проявилася туга за домом. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ця туга перетворилася в біль. Я почала волонтерити, але це не врятувало мене від важкої депресії, діагностованої лікарем. Я була нездатна робити щось, але пошук предків ніби додав мені сил. Стартовою цеглинкою став ДНК-тест. Я придбала набір від MyHeritage, бо мені було цікаво дізнатися своє етнічне походження. Справа в тому, що моє прізвище досить рідкісне. Наприклад, якщо ввести його на сайті «Рідні», то на всю Україну є лише 53 його носії, і мені було дуже цікаво дізнатися більше про Обервенців — де вони ще є. У нашій родині були здогадки, що початок прізвища може свідчити про якесь німецьке чи австрійське походження, але нічого такого ДНК-тест не показав — етнічний склад абсолютно звичайний для мого рідного регіону. Проте це лише розпалило мою цікавість ще більше. Як ДНК-тест об'єднав сім'ї через кілька поколінь На жаль, я зацікавилася дослідженням роду надто пізно, коли вже ні рідних дідів, ні бабів не було в живих. Для глибших пошуків лишалися лише архіви та ДНК. За збігами на сайті MyHeritage я знайшла далеких родичів у Аргентині, Канаді та США. Це такий хвилюючий момент, коли ти вперше пишеш людям і кажеш: я знаю, хто наш спільний предок. Візуальне зображення родового дерева Ольги Обервенець з сайту MyHeritage. Зображення надала Ольга З родиною зі Штатів ми листуємося. Вони знали, що їхні предки були емігрантами з України, але звідки саме, ким вони були — ні. Це вже покоління, народжене в США, вони жодного разу не ступали на українську землю. Але мене так вразило, що вони бережуть традиції, святкують Різдво з кутею та варениками. Виявилося, що жінка, з якою я листуюся, доводиться двоюрідною сестрою моїй бабусі. Її батько потрапив у полон до німців під час Другої світової війни, і після звільнення не повернувся до Радянського Союзу, а поплив до Венесуели, а звідти вже — до США. Він все життя мріяв повернутися в Україну, але так і не склалось. От і вийшло, що вони не знали нічого про нас, а ми про них, але знайшлися через стільки років завдяки ДНК-тесту. Знайшла прапрапрадіда-хулігана в польській газеті Не думайте, що ви зайдете на «Рідні» чи FamilySearch, введете там своє прізвище, натиснете «пошук» — і він видасть ваш родовід до десятого коліна, такого не буває. Зараз у доступі є дійсно дуже і дуже багато інформації, але треба навчитися шукати серед цього масиву необхідні зачіпки. Для мене платформа FamilySearch непроста в користуванні, але я бачила, що на всіх форумах з генеалогії, в усіх тематичних спільнотах її дуже радять. Тож я засіла за гайди, які є у мережі, та врешті розібралася, як працювати з цим сайтом. Головне — бажання та наполегливість. У процесі довелося навіть трошки вивчити латинь — у нашому регіоні церковні записи велися саме цією мовою. Буває, десь застрягнеш і не розумієш, як скласти один пазл до іншого, який між ними зв’язок. А потім через пів року повертаєшся до своїх же нотаток і тебе осяює: ага, ось воно як! Це дуже захоплює, наче розгадуєш детективну історію, тільки про свій власний рід. Знахідки можуть бути дуже різні: хтось знаходить свій фамільний герб чи докази якогось шляхетного походження, а хтось — що його предки мали характер з перцем. У польських архівах газет за 1864 рік я знайшла згадку про своїх предків, а саме про мого прапрапрадіда Ілька та його батька Стефана. Згідно з тією газетною заміткою, вони обидва були арештовані на 10 діб за хуліганську поведінку — тож досліджувати свій рід точно не нудно. Скріншот газети, де Ольга знайшла замітку про свого прапрапрадіда. Скриншот наданий Ольгою Оберевенець Повернула імена на безіменні могили Ще малою я разом з бабусею їздила прибирати дві безіменні могили на старому, вже не діючому цвинтарі у містечку Радехів. Бабуся пам’ятала, що там поховані її бабуся та дідусь, але як їх звали, вона не могла сказати, пам’ятала тільки прізвище. Мої дослідження допомогли повернути імена і навіть дати на ці могили. На сьогоднішній день я знайшла вже 250 своїх прямих предків. Деякі гілки свого роду вдалося дослідити до 10

Родовід

Український розробник запустив проєкт для дослідження історії сіл та родоводу

ДНК-тест, архіви й сімейні детективи: як українці досліджують своє коріння

Родовід

Український розробник запустив проєкт для дослідження історії сіл та родоводу

ДНК-тест, архіви й сімейні детективи: як українці досліджують своє коріння

Загальнонаціональна хвилина памʼяті