Воєнна агресія РФ викликала безпрецедентні від часів Другої світової війни масштаби вимушених міграцій: мешканці українських територій, прилеглих до зони бойових дій або тих, що зазнали окупації, стали масово переміщуватися не лише до відносно безпечних регіонів України, а й до інших країн. Що довше триває міграція, то менше людей повернуться додому Наразі, на жаль, неможливо точно встановити кількість вимушених мігрантів з України (вживання терміну «біженці» для позначення цього контингенту не є вдалим: тільки невелика частина наших громадян отримала такий статус, більшість користується тимчасовим захистом). За даними УВКБ ООН (станом на 11 липня 2023 р.) кількість українців, які опинилися за кордоном через війну, становить 6,3 млн. осіб, з яких 1,3 млн. перебуває в країнах-агресорах і 5 млн. – в інших країнах. Однак, ці цифри, найімовірніше, є завищеними. Та в будь-якому випадку, міграційні втрати України є величезними. Впроваджувати якісь заходи щодо повернення вимушених мігрантів в період воєнного стану щонайменше наївно. Але вже зараз слід робити певні дії, які стануть підвалинами для післявоєнного повернення. Як показує світовий досвід вивчення міграційних процесів, що довше триває міграція, то менша частка мігрантів повернеться на батьківщину. Оскільки більшість мігрантів становлять жінки та діти, можливе їх неповернення може призвести до непоправних демографічних втрат, погіршення і без того несприятливої демографічної ситуації та демографічного потенціалу України, а також до браку робочої сили в процесі повоєнного відродження. Головними стимуляторами повернення є безпека, житло, робота, зв’язки з Україною. Зрозуміло, що впроваджувати якісь заходи щодо повернення вимушених мігрантів в період воєнного стану щонайменше наївно. Але вже зараз слід робити певні дії, які стануть підвалинами для післявоєнного повернення. Держава має продемонструвати готовність до змін Потрібна підтримка зв’язків з українцями за кордоном, зокрема, інформаційна підтримка, забезпечення можливості дистанційної зайнятості (зрозуміло, що крім робіт, які передбачають доступ до секретної інформації). А також залучення дітей вимушених мігрантів до дистанційного вивчення окремих предметів за програмою Міжнародної української школи (української мови та літератури, історії України тощо). На часі прийняття змін до Закону України «Про громадянство України» з наданням можливостей українцям мати іноземне громадянство одночасно з українським. Звичайно, що тут мова йде лише про громадянство демократичних країн і ні в якому разі – про громадянство країни-агресора чи її союзників. Державі слід продемонструвати готовність до змін: забезпечення верховенства права і прав людини, реальність боротьби з корупцією, досягнення стандартів ЄС і НАТО, реальне поліпшення бізнес-клімату в Україні. Повертатися в корумповану Україну бажаючих буде небагато. Доцільним є встановлення пільгових систем оподаткування для новостворених бізнесів (на рівні податкових пільг, скасованих з 1 липня 2023 р.) протягом стартового періоду. Можливий альтернативний варіант – надання подібних пільг після року діяльності підприємства, скажімо, на наступний піврічний період. Щодо мігрантів, які повертатимуться з достатнім капіталом, варто розглянути питання надання державних коштів на додачу до власних коштів мігранта при організації ним підприємницької діяльності – подібна програма успішно діє в Молдові. При відновленні країни слід орієнтуватися не на пряме відновлення знищених об’єктів та інфраструктури, а на розбудову принципово нових житлових та інфраструктурних мереж, які відповідають європейським стандартам Відновлення як один із факторів повернення Забезпечення потенційних поверненців, як втім і мешканців України, які не виїздили за кордон, житлом і роботою суттєво залежить від обсягу, спрямованості іноземних інвестицій та ефективності контролю над їх використанням. Важливо орієнтуватися не лише на відбудову житлових будинків, але й на комплексну відбудову територій громад. Навіть при наявності зручного житла і гідної зайнятості людина не зможе відчувати себе комфортно, щодня добираючись з дому на роботу і назад повз руїни. При відновленні країни слід орієнтуватися не на пряме відновлення знищених об’єктів та інфраструктури, а на розбудову принципово нових житлових та інфраструктурних мереж, що відповідають європейським стандартам. Варто використати досвід балканських країн щодо надання потенційним поверненцям можливості завчасно ознайомитися з варіантами отримання тимчасового/постійного житла в обраному регіоні, включаючи організацію ознайомлювальних поїздок. Іншими важливими напрямами діяльності держави у поствоєнний період мають бути: запровадження моніторингу поверненців, їхніх потреб та намірів; організація курсів перепідготовки працівників у відповідності до потреб повоєнного ринку праці; протидія можливому розбрату українського суспільства між вибулими за кордон або до відносно безпечних регіонів та тими, хто перебував у небезпечних умовах під час війни; дипломатичні зусилля в рамках переговорів з країнами ЄС, спрямовані на стимулювання цими країнами повернення принаймні частини мігрантів до України. Міжнародним партнерам слід пояснювати, що їхній зиск від демографічних здобутків може виявитися не співставним із загрозами, що виникатимуть для них від малонаселеності України. Це і зниження обороноздатності України, і неминуча економічна стагнація через нестачу робочої сили, і перспективи масового транзиту небажаних мігрантів з третіх країн, якому в умовах низької щільності населення в Україні важко буде протидіяти. Відповідно, країнам-реципієнтам слід запропонувати встановити граничний термін дії тимчасового захисту, розробити критерії, при невідповідності яким мігрант має покинути країну-реципієнта, надання можливостей безкоштовного проїзду та грантів на повернення. Компромісним варіантом між інтересами ЄС та України може стати впровадження програм підтримки циркулярної міграції (тобто регулярних періодичних поїздок на роботу до країн ЄС) для українців, які повертаються на постійне проживання на батьківщину. Повернення українців, яких депортували окупанти Окремою проблемою є повернення українців, депортованих на територію країн-агресорів. Найближчим часом слід розпочати роботу зі створення реєстру громадян України, депортованих до цих країн, та системи верифікації інформації про них, а також організації постійного обміну інформацією з міжнародними організаціями та державами-партнерами для отримання відомостей про депортованих громадян. При проведенні перемовин потрібно забезпечити створення міжнародного тиску на країни-агресори. Зокрема слід переконувати партнерів України встановити перед ними вимоги повернення депортованих українців, перш за все дітей, як однієї з умов послаблення санкцій. Підтримка контактів з мешканцями тимчасово окупованих територій має передбачати встановлення державними структурами України чітких критеріїв колаборації/відсутності колаборації, а також розроблення системи порад щодо поведінки населення в умовах окупації, спрямованої на уникнення депортації. Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу. Це авторська колонка. Публікація відображає особисті думки автора, що можуть не співпадати з позицією редакції ШОТАМ.
