Суспільство
«Сидіти склавши руки? Це не про нас». Куликівська громада Чернігівщини виграла понад 30 грантів на відбудову. У чому секрет успіху
У перші дні повномасштабного вторгнення Куликівська громада на Чернігівщині стала евакуаційним хабом для тисяч жителів області. Утім пізніше російська армія дісталася й сюди. Села, що слугували місцем відпочинку та безпеки для людей, що тікали від війни, почали потерпати від обстрілів.
Найбільших руйнувань через авіанальоти та ворожу артилерію зазнали села Бакланова Муравійка та Грабівка. Утім навіть масові удари не зупинили громаду. Пів року тому Куликівська ТГ об’єдналася з міжнародним фондом «Молодь з місією». Сотні волонтерів з усього світу допомагали людям зводити тимчасове житло на руїнах хат. А від початку 2023 року громада реалізувала понад 30 грантових проєктів, отримавши 30 мільйонів гривень грошима або матеріалами – все на відбудову. Про унікальний досвід громади – у матеріалі ШоТам.
Юлія Постернак
голова Куликівської сільської ради
Ми стали хабом для людей, які рятувалися від війни
Наша громада розташована в самому центрі Чернігівської області. А тому так сталося, що ми перетворилися на евакуаційний хаб не лише для обласного центру, а й для сусідніх громад. Вже зранку 24 лютого через територію нашої громади пішли перші автомобілі переселенців. Це й не дивно, адже через Куликівську ТГ пролягає траса Чернігів-Пирятин. Тож коли окупанти сунули з півночі, мирні жителі України рятувалися від війни.
Натомість у нас було більш спокійно. Настільки, що чимало переселенців на якийсь час зупинялися в громаді. Крім того, на нашій території були кількатисячні війська Сил оборони, які мали боронити Чернігів та навколишні території.
Словом, громада була переповнена: і військові, і внутрішньо переміщені українці, і місцеві жителі, яких у нас 15 тисяч на 23 населені пункти. Офіційну статистику ми не вели, але точно знаємо, що в кожному господарстві проживали від 15 до 20 людей. І всім було байдуже, якого статусу ці люди, віросповідання тощо – всі «ютилися» в одній домівці.
А приймали жителів інших територій звичайні місцеві сім’ї – просто запрошували абсолютно незнайомих людей. Часто це було кілька родин одночасно. Також це працювала на адміністративному рівні: усі наші установи перетворилися на евакуаційні хаби, зокрема дошкільні заклади, школи та адміністративна будівля селищної ради. Вже потім, з 10-12 березня, з центру громади почалися евакуаційні виїзди.
До нас їхали волонтери із заходу та центру країни
Тоді про нас дізналися волонтери з центру та заходу України. Вони почали приїжджати й забирати переселенців до більш безпечних територій. Одних відвезли – по інших приїхали. І так постійно. Звісно, ця інформація швидко поширилася «сарафанним радіо», а тому люди почали масово їхати до нас, аби дістатися безпечних областей.
Виїжджали й наші жителі, особливо на початку березня, коли російські літаки обстрілювали наші території. Власне, саме літаки найбільше вплинули на людей. Вони несуть страх залишатися не лише без даху над головою, а й втратити життя. Тому очевидно, що це спонукало наших людей шукати прихисток в інших регіонах.
Тож на початку повномасштабної війни наша громада була наповнена людьми, а потім, коли небезпека почала наростати, кількість людей зменшувалася. Окупаційні війська підходили все ближче, сусідня Іванівська громада опинилася під окупацією. І навіть тоді ми щоночі приймали людей із вже захоплених територій. Надавали їм допомогу, годували, лікували. А потім кожен вже самостійно вирішував, залишатися тут чи продовжувати свій шлях у пошуках безпеки.
У деяких селах окупанти вщент знищили цілі вулиці
Загалом протягом лютого-березня 2022 року 4 з 23 наших населених пунктів опинилися під обстрілами російських військ. І на початку квітня, коли окупанти вийшли з Чернігівської області, ми почали фіксувати пошкодження та руйнування у цих селах. Десь були зруйновані цілі вулиці, просто знищені вщент. Десь просто пошкоджені – через авіабомби. А хтось постраждав внаслідок артилерійських обстрілів.
А тому питання відновлення й відбудови постало того самого дня, як росіяни покинули нашу область. Адже люди потребували прихистку, домівок. До того ж місцеві жителі, які виїхали з громади, почали поступово повертатися. Але, на жаль, у всіх було, куди повернутися. Ми намагалися переконати людей не повертатися, допоки не збудуємо нове житло. Проте більшість, звісно, повернулася. Жили у сусідів, у хлівах, сараях. Але вдома.
Тут важливо розуміти, що миттєво надати допомогу й відбудувати – неможливо. На щастя, прийшли донори, з якими ми співпрацювали ще до великої війни. Хтось передавав нам брезенти й дошки для ремонту покрівель, хтось надсилав вантажі з гуманітарною допомогою. Допомога була, нас підтримували. Так, можливо, її було недостатньо, зважаючи на кількість людей у громаді. Але ми не залишалися наодинці, і це важливо.
Що далі? Працювати. Ми почали залучати кошти благодійників із Польщі. І вони стали фактично одними з перших, хто прийшов до нашої громади. Так поступово ми взялися за відбудова та відновлення зруйнованих окупантами домівок.
Загалом ми мали 300 пошкоджених домогосподарств і ще понад 40 – повністю зруйнованих. Ми чекали на допомогу держави, але не могли сидіти склавши руки. У цьому нам допомогли волонтери – люди, які працювали в громаді під час піку евакуації, залишилися нашими друзями. Тож ці зв’язки також допомогти нам пришвидшити процес відбудови.
Домівки для наших жителів будували волонтери з усього світу
Питання щодо відбудови повністю зруйнованих будинків тривалий час залишалося відкритим. І ось наприкінці 2022 року до нас завітали волонтери з благодійного фонду «Молодь із місією». Ми показали нашу територію й запитали, чим вони можуть нам допомогти. І вже у березні отримали результат – нас включили у програму модульних будинків тимчасового проживання на місці зруйнованих домівок. І нехай це не повноцінні будинки, які були у людей раніше, але це бодай щось для тих, хто втратив все.
А я нагадаю, що йдеться про приватні садиби, люди живуть у маленьких селах, де ніхто й ніколи не думав, що може прийти війна. Скажімо, село Грабівка і взагалі розташоване під лісом, люди живуть за його рахунок. Звісно, ніхто з них не виїхав. Тому ми були зобов’язані докласти максимум зусиль, аби допомогти своїм жителям.
І нам вдалося. Вже у травні до громади завітали перші 50 волонтерів із Норвегії, Франції, Польщі, Чехії, Латвії тощо. Ці люди почали зводити модульні будинки. А в червні до нас приїхали ще 200 людей, які разом із фондом «Молодь з місією» разом відновлювали громаду. Загалом вони встановили понад 20 модульних домівок. Звісно, хотілося б більше, але й наші люди не завжди готові до такої допомоги. Десь просто не хочуть, десь – не довзволяє ділянка чи є якісь упередження. Усе завжди залежить від людини.
Паралельно БФ «Молодь з місією» проводила активну роботу в освітянській галузі. Це була п’ятиденна робота з нашими дітлахами. Вона співпала із закінченням навчального року, тож малеча могла насолодитися доволі неординарним підходом до освіти та дозвілля від волонтерів. А ми – місцева влада – намагалися зробити все можливе, аби доступ до цих заходів могли отримати абсолютно всі діти в нашій громаді. Адже це великий плюс, великий урок для кожного з нас. Зрештою, діти, які чули вибухи та бачили страждання, нарешті отримали щось світле й добре.
За пів року ми виграла понад 30 грантів для нашої громади
Наша громада була сформована ще 2017 року. І вже тоді, паралельно із оформленням документів від сільських рад, постало питання – а як розвиватися? Тоді практично не було ані державних субвенцій, ані якихось проєктних активностей. Але все ж були програми розвитку, а тому ми почали вчитися писати проєктні заявки. Завдяки цьому нам вдалося модернізувати два приміщення у школах Куликівки. Скажу чесно, власним коштом ми б цього ніколи не зробили. Це була японська ініціатива, понад 6 мільйонів гривень інвестицій. Так, було співфінансування, але наш внесок був незначним. Згодом ми написали проєкт на отримання комунальної техніки, якою наша громада користується донині.
Але з 2020 року, коли децентралізація завершилася, ми зрозуміли, що маємо навчитися писати грантові заявки дійсно якісно. Адже скільки б тренінгів ти не пройшов, все одно потрібно відшліфувати свої навички на практиці. Методом спроб і помилок. Так ми і робили.
Почали з маленьких проєктів: запустили бізнес-центр, створили серію промороликів про нашу громаду. А перед великою війною почали співпрацювати з Німецьким товариством міжнародного співробітництва (GIZ). Були й менші проєкти, але всі вони – потрібні й важливі.
Тож сьогодні ми продовжуємо цей досвід. Серед наших донорів є й ті, з ким ми вже мали досвід співпраці. Лише станом на середину 2023 року ми записали на свій рахунок 33 успішні проєкти. Хай навіть сумарно ми залучили не таку вже й велику суму – 33 мільйони – але для нашої громади це великі кошти. Майже половина бюджету.
Ба більше, коли ми були евакуаційним хабом, про нас почули навіть у Чехії. І після закінчення бойових дій зв’язалися з нами, запропонувавши допомогу. За ті кошти – 700 тисяч крон – ми облаштували в школі укриття для початкових класів. Це надзвичайно корисний досвід, і ми вдячні, що про нас знають, пам’ятають і згадують.
А ще в таких ситуаціях дуже не хочеться підвести донора. Тому намагаємося робити все максимально відкрито: від отримання коштів до закупівлі. Звіти, чеки, квитанції. Це наш ключовий принцип: відкритість і взаємодопомога.
Почніть з найменшого: говоріть про себе
Що б я порадила громадам, які пережили окупацію? Щонайменше говорити. Від роликів про те, як ви постраждали, до історій ваших людей. Це допоможе донорам зрозуміти, хто ви такі. І подружитися, якщо можна так сказати.
Та й взагалі вкрай важливо співпрацювати з іноземними фондами та організаціями. Слід зрозуміти, що це не просто доповнення до бюджету чи допомога обладнанням. Ні, ми передусім вчимося бути європейцями, вчимося їхній дисциплінованості, вимогам тощо. І завдяки цьому починаємо жити в кращих умовах, почуваємося комфортно у будь-якій точці своєї країни.
Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.
Клацніть, щоб перевернути
Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.
Клацніть, щоб перевернути
До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.
Клацніть, щоб перевернути
З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.
Клацніть, щоб перевернути
На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.
Клацніть, щоб перевернути
У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.
Клацніть, щоб перевернути
До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.
Клацніть, щоб перевернути
Share:
28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.
Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»
