Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами
donate shotam

Суспільство

Своя Швейцарія у дворі — як одесит започаткував школу добросусідства

Опубліковано

Історично склалося, що типове життя одеситів завжди відбувається саме у подвір’ях будинків. Містяни знають своїх сусідів, щодня спілкуються один з одним, допомагають разом вирішувати проблеми. У когось закінчилася сіль, бракує стільців для гостей чи двір давно потребує прибирання — з усім допоможуть сусіди. Та й не Одесою єдиною: чи не в кожному місті можна знайти райони, де сусіди досі тримають один з одним тісні контакти. Хоча варто визнати, що з появою багатоповерхівок і частих переїздів культура добросусідства потроху втрачається.

Щоб врятувати діалоговий майданчик між громадами, торік в Одесі відкрилася «Школа культури сусідства» — для тих, хто хоче здобути навички спілкування з сусідами та змінити свої двори на краще. І отримати skills — це ще не фінал, у підсумку учасники повністю змінюють свої двори, які потім милують око городянам.

Дмитро Ковбасюк, 
Дмитро Ковбасюк, 

Одеський активіст, голова ОСББ та засновник проєкту «Школа культури сусідства»

Наш двір хотіли знести під забудову

Мене звуть Дмитро, по-сусідськи кличуть Мітя. Я завжди цікавився розвитком суспільства і країни зокрема. У 2017 році я думав навіть їхати навчатися у Швейцарію за програмою для розвитку суспільств. І коли я писав мотиваційний лист для навчання, так цим захопився, що подумав: мій двір, квартал і люди поряд невідомо коли дочекаються тих змін, які я планував зробити після повернення з навчання.

 

У Швейцарію я таки не поїхав. Натомість вклав трохи зусиль, часу і грошей у свій двір. Тобто, в мене була перерва в роботі, з’явився час, і я зміг подивитися навколо і щось зробити для свого подвір’я. Почалося з того, що ми створили об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке я очолив. Оскільки, як трапляється у багатьох містах, один забудовник вирішив нас — 15 квартир — відселити, а на місці нашого будинку зробити багатоповерхівку. Своє право на житло ми тоді відстояли.

Одинока стіна стала сценою

Згодом вирішили робити й культурні заходи, щоб подвір’я стало більш публічним простором. Для цього спершу я започаткував проєкт «Двір сцена». Простір з’явився на місці старого будинку, в який під час Другої світової війни влучила бомба і зруйнувала його — тільки одна стіна залишилась.

Я, як голова ОСББ, в той же день, коли ми взяли будинок на баланс, вже провів у дворі театральний концерт та майстер-клас. Це стало таким собі майданчиком для розвитку культури та добросусідства. Ще цікаво, що я раніше співав у хорі, і цей хор вигнали з будинку культури, який навпроти нашого дому. І от вся ця культура перебігла через дорогу, і вже з’явилася у нашому дворі. Зараз з вікна будинку красуються дві сцени, на яких проходять культурні заходи.

Започаткований Дмитром проєкт «Двір сцена»

Це були мої перші кроки на шляху до розвитку добросусідства. Просто хотілося зробити щось унікальне у дворі. Я розумів, що сам по собі наш двір не зміниться, не буде жодних ремонтів. І хоча він дуже маленький, і коштів на його реконструкцію й облаштування потрібно не так багато, однак за нас цього ніхто не зробить. З локальної місцини з допомогою сусідів він став майданчиком для розвитку культури, куди тепер можуть приходити люди й відвідувати концерти.

Даремно чекати депутата-чарівника

Культуру сусідства надважливо розвивати, адже це єдина реальна можливість побачити зміни у себе за вікном. Бо коли ми сподіваємося, що хтось для нас щось зробить, прийде інша влада чи гарний депутат, то ні, такого не буде. Депутат не може розв’язати й налагодити зв’язки між сусідами за нас і створити такий просторій, який би нам хотілося. Це і є демократія і діалог, коли ми самі на мікрорівні визначаємо, як і що треба робити. Навіть той же сортувальний  майданчик — це вже діалоговий майданчик, тому що ми самі вирішуємо, чи треба нам сортувати, чи ні.

Читайте також: «Непустир»: як у Добропіллі мешканці перетворили звалище на публічний простір

Тобто, всебічний розвиток суспільства забезпечується сталістю мікрогромад. Якщо буде розвинена культура сумісного проживання, тоді усе суспільство буде розвинуте. І ми перетворимось у Швейцарію, коли різні питання вирішуються громадою. Хто буде президентом чи місцевим депутатом, вже не матиме жодного значення — все вирішуватимуть люди, і вони вже зараз можуть це робити.

Захотілося добросусідства і в інших містах

У якийсь момент нашу ініціативу помітили міжнародні партнери як от USAID. У 2019 році вони закликали мене розвивати й інші двори, та і я сам мріяв про масштабування, що це може бути не тільки в моєму дворі, а й в інших. Тому я покликав друзів з громадської організації «Фонд розвитку міста Одеси» і сказав: хочу створити школу культури сусідства.

«Стройка паті»: сусідське мережування у Дворі-сцені

Захотілося будувати не такий же дворик ще десь, а добросусідську спільноту вже цілої країни. В Одесі, де багато історичних прикольних двориків, ми відроджуємо традиції добросусідства. Але ж у кожному регіоні країни є унікальні люди й успішні приклади взаємин між мешканцями, тож чому б не зробити дійсно таку мережу в країні.

В Україні я не бачив шкіл, які займаються розвитком добросусідства і культури. Та й навіть у Європі не чув про такі, але трішки їх є в США. Просто це дуже локальна штука, яка може десь і є, але треба дуже глибоко копати. У створенні «Школи культури сусідства» мені допомагала вся родина: жінка, мати, потім долучилися партнери.

Поділились бюстгальтером по-сусідськи

Заняття ми торік проводили для 15 місцевих активістів, яких назбирали з різних районів Одеси — з 10 дворів. Всі вони прийшли з якоюсь ідеєю, а ми допомагали їм розробити концепцію та реалізувати свій задум. Потім вони обов’язково зустрічалися з сусідами в межах стратегічної сесії й обговорювали ідею з ними. Тому що це не повинна бути тільки ідея лідера, а те, чим би захопилися і його сусіди.

Ініціативи були дуже цікаві. Наприклад, хтось захотів створити театр на бойлерній: у дворі багатоповерхівки була велика бойлерна, і вони прям на ній тепер роблять театральні заходи й багато цікавого. В іншому районі міста з’явився рибацький двір: у них там є традиції варити юшку. Там мешканці зробили пам’ятники з того, що було у дворі. Так з’явилися дві статуї символів Одеси: «Рибалки Соні» і «Кості-моряка». Було цікаво, коли для статуї Соні треба було якось оформити бюст, і сусіди ходили по двору й шукали, в кого є величезний бюстгальтер. Хтось інший дав для статуї капелюх. Зараз там вже проводять екскурсії, хоча ще торік це був звичайний маленький двір не в центрі Одеси.

Рибацький двір зі статуєю «Рибалки Соні»

На сусідів не варто тиснути

Цього року ми виграли грант від «Українського культурного фонду» і зробили вже другу школу, але дистанційну. В ній вже взяли участь не тільки лідери з Одеси, а й з других регіонів. З цікавого цього року можу виділи захід, присвячений дню святкування міста Одеси. Завданням для учасників школи було створити добросусідський захід у своєму дворі. Ми навіть запускали стріми з кожного двору, як там відбувається святкування. В одному з дворів зробили «День варення», де сусіди позносили понад 10 видів варення, яке можна було посмакувати. В якомусь дворі влаштували концерт, в іншому — показували кіно. Це було прикольно.

Зараз є проблема з тим, що люди не завжди хочуть доглядати за тим, що вони зробили для свого подвір’я. У них повинна бути мотивація і ціль, яка час від часу кудись зникає. Хоча у дворах є головний відповідальний — активіст чи голова ОСББ — тож за порядком завжди хтось стежить. Це робить хтось обов’язково, але в такому режимі, щоб не було вигорання, тобто, не варто тиснути на людей. Щоб це не була робота на кожен день, а в більш такому вільному і комфортному для людини режимі. 

Є навіть мудрість така, що не можна заважати сусідам, які йдуть на пляж, якщо в тебе заплановане прибирання у дворі. Вони мають право відпочити, а потім, коли їм буде комфортно, вони все зроблять для двору. А якщо їм казати: «Не йди на пляж, а тут прийди прибери прямо зараз», то це не спрацює.

Долучайся до челенджу — познайомишся з сусідами

Також цього року я запустив на Youtube програму «Виживуть тільки сусіди» — такий собі челендж, який дозволяє протягом пів року прокачати себе і свою мікроспільноту. Цією програмою вдалося поєднати людей з різних куточків України: Херсону, Чернівців, Запоріжжя та Одеси. Ми вже маємо цілу мережу людей, разом з якими розвиваємо культуру добросусідства в нашій країні.

Першим завданням челенджу стало знайомство з сусідами в якийсь цікавий і креативний спосіб. Люди виконували це доручення, кожний у своєму дворі щось вигадував. Є також завдання зробити дитячий двір. Дворові майданчики як простір мають величезне значення для формування людини з самого дитинства. Для малюка важливо, який буде простір, оточення, відносини, щоб дитина вже мала корисні звички. А наприкінці челенджу буде фінальне завдання — зробити ролик для Youtube на певну тематику. І можна буде виграти головний приз, наприклад, дриль чи шурупокрут, щоб щось полагодити у дворі чи зробити щось своїми руками.

Я вважаю, що нам дійсно вдалося на всі 100% об’єднати сусідів. Тому що хтось просто платить внески в ОСББ та цим допомагає підтримати двір, хтось не викликає поліцію, коли у дворі проводять якийсь захід. Хтось машину не заганяє у двір, тому що знає, що там проводять захід —  це теж допомога. Це ніби дрібні речі, але вони об’єднують. Деякі сусіди беруть участь у проєктах, і цим розвивають свій простір.

В Україні бракує «Дня сусіда» й індексу добросусідства

Зараз у мене є мрія зробити індекс добросусідських місць. Хочеться, щоб міста вимірювали не тільки інвестиційною привабливістю, а й звертали увагу на відносини між людьми. Це головний фактор, адже мікроспільноти відіграють вагому роль, особливо в часи пандемії. Чим більш гуртованими є мікроспільноти дворів, домів, районів, тим сталішим буде ціле місто, суспільство і країна.

Також хотілося б, щоб в Україні з’явилося свято «День сусіда». Такий проєкт свого часу зробили у Херсоні. У Євросоюзі таке свято взагалі оформлене на офіційному рівні. У США теж є національний день сусідства. Мрію про те, щоб такі святкування були й в Україні, щоб всі зрозуміли, наскільки відносини між людьми важливі в нашому суспільстві.

Культуру добросусідства розвивати зовсім не складно — варто почати з маленького і просто познайомилися з сусідами, звернули більшу увагу на те, як вони живуть. Та й просто визирнути з вікна на свій двір і подумати, яким би ви хотіли його бачити. Змінити його не складно — просто потрібно закохати в цю ідею сусідів і разом знайти шлях вдосконалення простору. Якби не мої сусіди та друзі, я б нічого не зміг зробити. А ось разом нам вдалося з місця, яке хотіли знести, зробити простір, який полюбили городяни.

Суспільство

У заповіднику «Качанівка» на Чернігівщині відкрили сувенірну крамничку

Опубліковано

На території заповідника «Качанівка» Чернігівської області почала працювати сувенірна крамничка

Про це пише у фейсбуці Чернігівщина туристична запрошує.

Заповідник «Качанівка» — палацовий ансамбль та парк дворянської садиби, заснованої в 1770-х роках, яка на сьогодні є єдиною серед українських садиб, що збереглася в комплексі. В лютому 2001 року парку надано статус національного.

Урочище Качанівка розкинулось на околиці села у горбистій місцевості. Верхнє плато займає палацовий комплекс будівель, які є пам’ятниками архітектури, нижнє — мальовничий парк з 12 ставками, павільйонами, скульптурами, парковими містками, «руїнами», амфітеатром.

 

Читайте такожСвоя Швейцарія у дворі — як одесит започаткував школу добросусідства

Центральна частина палацу увінчана напівсферичним декоративним куполом на високому рустованому барабані.

Читайте такожЗа партою в 50+. Як Університет третього віку вчить пенсіонерів цифровій грамотності

Нагадаємо, Музей Івана Гончара відкрив онлайн-крамничку.

Як ми повідомляли раніше, на Хортиці запрацював єдиний туристичний квиток.

Усі фото: facebook.com/chernihivregiontravel.

Читати далі

Суспільство

Юна волонтерка віддала своє волосся онкохворим дітям (ВІДЕО)

Опубліковано

Ця маленька принцеса віддала своє волосся онкохворим дітям.

8-річна Поліна зрізала косу і передала Hair for Share. Цей проєкт робить перуки для онкохворих дітей.

«Коли я дізналась, що можна віддавати волосся для дітей, які хворіють на рак» – каже Поліна.

«Я зразу ж погодилась. Я дуже рада, що змогла зробити хоч щось, щоб допомогти діткам» – додає дівчинка.

 

Hair for Share заснували у Львові у 2018 році. Нині 26 перукарень по всій країні підтримують цей проєкт!

Читайте також: За партою в 50+. Як Університет третього віку вчить пенсіонерів цифровій грамотності

Перука з натурального волосся коштує від 8 тисяч гривень.

Онкохворі віддають всі гроші на лікування і не можуть дозволити її собі.

За допомогою Hair for Share хворі отримують перуки безкоштовно.

За ці роки було виготовлено 100 перук, а донорами стали понад 600 українців.

Якщо не маєте розкішних кіс – можна надіслати кошти на виготовлення перуки!

Читайте також: Героїчний вчинок: 24-річна дівчина рятувала поранених, а по ній лупили з мінометів (ВІДЕО)

Нагадаємо, молодята закликали дарувати на весілля корм для тварин замість квітів, щоб нагодувати песиків з притулку.

Як ми повідомляли раніше, реперка alyona alyona стала голосом орфанних пацієнтів в Україні.

Читати далі

Суспільство

Українську пригодницьку стрічку «Іван Сила» виклали онлайн

Опубліковано

В онлайн-кінотеатрі Державного агентства з питань кіно з’явився пригодницький фільм Ігоря Письменного «Іван Сила» про вихідця із Закарпаття Івана Фірцака, який у 1928 році був визнаний найсильнішою людиною планети.

Про це повідомили у пресслужбі Держкіно.

Стрічка відтворює окремі сторінки життя молодого Івана, який достойно пройшов через серйозні випробування, змужнів і став непереможним велетом сили й духу.

Дія стрічки розгортається в Європі початку XX століття.

 

Читайте також“Так” українському кіно! Як працює онлайн-кінотеатр Takflix

Як зазначається, всі персонажі, включно з численною масовкою, одягнені в історичні костюми, надані для картини чеською кіностудією «Баррандов», усі сцени зняті в будівлях і справжніх інтер’єрах тієї епохи. Крім того, й усі видовищні та силові трюки виконані у фільмі наживо.

Автори сценарію та режисери – Віктор Андрієнко та Ігор Письменний. Фільм поставлений за мотивами книжки Олександра Гавроша «Неймовірні пригоди Івана Сили».

Читайте такожМікрозелень у руках «сонячних діток»: історія соціального проєкту у Харкові

У ролях – Дмитро Халаджи, Леонід Шевченко, Іванна Сахно, Віктор Андрієнко, Ольга Сумська, Ігор Письменний, Василь Вірастюк, Алла Приходько. Продюсери – Ігор Філіппов, Андрій Суярко, Алла Овсяннікова.

Картину створено кінокомпанією Інсайт Медіа за підтримки Державного агентства України з питань кіно. Загальна вартість виробництва фільму 15 млн 631 тис. 800 грн, з яких 15 млн 514 тис. 800 грн становить державна фінансова підтримка.

Переглянути стрічку можна за посиланням.

Нагадаємо, німецький фонд став копродюсером української стрічки «Редакція».

Як ми повідомляли раніше, український фільм «ІНО» здобув почесний приз на кінофестивалі у Парижі.

Усі фото: usfa.gov.ua.

Читати далі