Своя Швейцарія у дворі — як одесит започаткував школу добросусідства

Історично склалося, що типове життя одеситів завжди відбувається саме у подвір’ях будинків. Містяни знають своїх сусідів, щодня спілкуються один з одним, допомагають разом вирішувати проблеми. У когось закінчилася сіль, бракує стільців для гостей чи двір давно потребує прибирання — з усім допоможуть сусіди. Та й не Одесою єдиною: чи не в кожному місті можна знайти райони, де сусіди досі тримають один з одним тісні контакти. Хоча варто визнати, що з появою багатоповерхівок і частих переїздів культура добросусідства потроху втрачається.

Щоб врятувати діалоговий майданчик між громадами, торік в Одесі відкрилася «Школа культури сусідства» — для тих, хто хоче здобути навички спілкування з сусідами та змінити свої двори на краще. І отримати skills — це ще не фінал, у підсумку учасники повністю змінюють свої двори, які потім милують око городянам.

Наш двір хотіли знести під забудову

Мене звуть Дмитро, по-сусідськи кличуть Мітя. Я завжди цікавився розвитком суспільства і країни зокрема. У 2017 році я думав навіть їхати навчатися у Швейцарію за програмою для розвитку суспільств. І коли я писав мотиваційний лист для навчання, так цим захопився, що подумав: мій двір, квартал і люди поряд невідомо коли дочекаються тих змін, які я планував зробити після повернення з навчання.

У Швейцарію я таки не поїхав. Натомість вклав трохи зусиль, часу і грошей у свій двір. Тобто, в мене була перерва в роботі, з’явився час, і я зміг подивитися навколо і щось зробити для свого подвір’я. Почалося з того, що ми створили об’єднання співвласників багатоквартирного будинку, яке я очолив. Оскільки, як трапляється у багатьох містах, один забудовник вирішив нас — 15 квартир — відселити, а на місці нашого будинку зробити багатоповерхівку. Своє право на житло ми тоді відстояли.

Одинока стіна стала сценою

Згодом вирішили робити й культурні заходи, щоб подвір’я стало більш публічним простором. Для цього спершу я започаткував проєкт «Двір сцена». Простір з’явився на місці старого будинку, в який під час Другої світової війни влучила бомба і зруйнувала його — тільки одна стіна залишилась.

Я, як голова ОСББ, в той же день, коли ми взяли будинок на баланс, вже провів у дворі театральний концерт та майстер-клас. Це стало таким собі майданчиком для розвитку культури та добросусідства. Ще цікаво, що я раніше співав у хорі, і цей хор вигнали з будинку культури, який навпроти нашого дому. І от вся ця культура перебігла через дорогу, і вже з’явилася у нашому дворі. Зараз з вікна будинку красуються дві сцени, на яких проходять культурні заходи.

Це були мої перші кроки на шляху до розвитку добросусідства. Просто хотілося зробити щось унікальне у дворі. Я розумів, що сам по собі наш двір не зміниться, не буде жодних ремонтів. І хоча він дуже маленький, і коштів на його реконструкцію й облаштування потрібно не так багато, однак за нас цього ніхто не зробить. З локальної місцини з допомогою сусідів він став майданчиком для розвитку культури, куди тепер можуть приходити люди й відвідувати концерти.

Даремно чекати депутата-чарівника

Культуру сусідства надважливо розвивати, адже це єдина реальна можливість побачити зміни у себе за вікном. Бо коли ми сподіваємося, що хтось для нас щось зробить, прийде інша влада чи гарний депутат, то ні, такого не буде. Депутат не може розв’язати й налагодити зв’язки між сусідами за нас і створити такий просторій, який би нам хотілося. Це і є демократія і діалог, коли ми самі на мікрорівні визначаємо, як і що треба робити. Навіть той же сортувальний  майданчик — це вже діалоговий майданчик, тому що ми самі вирішуємо, чи треба нам сортувати, чи ні.

Читайте також: «Непустир»: як у Добропіллі мешканці перетворили звалище на публічний простір

Тобто, всебічний розвиток суспільства забезпечується сталістю мікрогромад. Якщо буде розвинена культура сумісного проживання, тоді усе суспільство буде розвинуте. І ми перетворимось у Швейцарію, коли різні питання вирішуються громадою. Хто буде президентом чи місцевим депутатом, вже не матиме жодного значення — все вирішуватимуть люди, і вони вже зараз можуть це робити.

Захотілося добросусідства і в інших містах

У якийсь момент нашу ініціативу помітили міжнародні партнери як от USAID. У 2019 році вони закликали мене розвивати й інші двори, та і я сам мріяв про масштабування, що це може бути не тільки в моєму дворі, а й в інших. Тому я покликав друзів з громадської організації «Фонд розвитку міста Одеси» і сказав: хочу створити школу культури сусідства.

Захотілося будувати не такий же дворик ще десь, а добросусідську спільноту вже цілої країни. В Одесі, де багато історичних прикольних двориків, ми відроджуємо традиції добросусідства. Але ж у кожному регіоні країни є унікальні люди й успішні приклади взаємин між мешканцями, тож чому б не зробити дійсно таку мережу в країні.

В Україні я не бачив шкіл, які займаються розвитком добросусідства і культури. Та й навіть у Європі не чув про такі, але трішки їх є в США. Просто це дуже локальна штука, яка може десь і є, але треба дуже глибоко копати. У створенні «Школи культури сусідства» мені допомагала вся родина: жінка, мати, потім долучилися партнери.

Поділились бюстгальтером по-сусідськи

Заняття ми торік проводили для 15 місцевих активістів, яких назбирали з різних районів Одеси — з 10 дворів. Всі вони прийшли з якоюсь ідеєю, а ми допомагали їм розробити концепцію та реалізувати свій задум. Потім вони обов’язково зустрічалися з сусідами в межах стратегічної сесії й обговорювали ідею з ними. Тому що це не повинна бути тільки ідея лідера, а те, чим би захопилися і його сусіди.

Ініціативи були дуже цікаві. Наприклад, хтось захотів створити театр на бойлерній: у дворі багатоповерхівки була велика бойлерна, і вони прям на ній тепер роблять театральні заходи й багато цікавого. В іншому районі міста з’явився рибацький двір: у них там є традиції варити юшку. Там мешканці зробили пам’ятники з того, що було у дворі. Так з’явилися дві статуї символів Одеси: «Рибалки Соні» і «Кості-моряка». Було цікаво, коли для статуї Соні треба було якось оформити бюст, і сусіди ходили по двору й шукали, в кого є величезний бюстгальтер. Хтось інший дав для статуї капелюх. Зараз там вже проводять екскурсії, хоча ще торік це був звичайний маленький двір не в центрі Одеси.

На сусідів не варто тиснути

Цього року ми виграли грант від «Українського культурного фонду» і зробили вже другу школу, але дистанційну. В ній вже взяли участь не тільки лідери з Одеси, а й з других регіонів. З цікавого цього року можу виділи захід, присвячений дню святкування міста Одеси. Завданням для учасників школи було створити добросусідський захід у своєму дворі. Ми навіть запускали стріми з кожного двору, як там відбувається святкування. В одному з дворів зробили «День варення», де сусіди позносили понад 10 видів варення, яке можна було посмакувати. В якомусь дворі влаштували концерт, в іншому — показували кіно. Це було прикольно.

Зараз є проблема з тим, що люди не завжди хочуть доглядати за тим, що вони зробили для свого подвір’я. У них повинна бути мотивація і ціль, яка час від часу кудись зникає. Хоча у дворах є головний відповідальний — активіст чи голова ОСББ — тож за порядком завжди хтось стежить. Це робить хтось обов’язково, але в такому режимі, щоб не було вигорання, тобто, не варто тиснути на людей. Щоб це не була робота на кожен день, а в більш такому вільному і комфортному для людини режимі. 

Є навіть мудрість така, що не можна заважати сусідам, які йдуть на пляж, якщо в тебе заплановане прибирання у дворі. Вони мають право відпочити, а потім, коли їм буде комфортно, вони все зроблять для двору. А якщо їм казати: «Не йди на пляж, а тут прийди прибери прямо зараз», то це не спрацює.

Долучайся до челенджу — познайомишся з сусідами

Також цього року я запустив на Youtube програму «Виживуть тільки сусіди» — такий собі челендж, який дозволяє протягом пів року прокачати себе і свою мікроспільноту. Цією програмою вдалося поєднати людей з різних куточків України: Херсону, Чернівців, Запоріжжя та Одеси. Ми вже маємо цілу мережу людей, разом з якими розвиваємо культуру добросусідства в нашій країні.

Першим завданням челенджу стало знайомство з сусідами в якийсь цікавий і креативний спосіб. Люди виконували це доручення, кожний у своєму дворі щось вигадував. Є також завдання зробити дитячий двір. Дворові майданчики як простір мають величезне значення для формування людини з самого дитинства. Для малюка важливо, який буде простір, оточення, відносини, щоб дитина вже мала корисні звички. А наприкінці челенджу буде фінальне завдання — зробити ролик для Youtube на певну тематику. І можна буде виграти головний приз, наприклад, дриль чи шурупокрут, щоб щось полагодити у дворі чи зробити щось своїми руками.

Я вважаю, що нам дійсно вдалося на всі 100% об’єднати сусідів. Тому що хтось просто платить внески в ОСББ та цим допомагає підтримати двір, хтось не викликає поліцію, коли у дворі проводять якийсь захід. Хтось машину не заганяє у двір, тому що знає, що там проводять захід —  це теж допомога. Це ніби дрібні речі, але вони об’єднують. Деякі сусіди беруть участь у проєктах, і цим розвивають свій простір.

В Україні бракує «Дня сусіда» й індексу добросусідства

Зараз у мене є мрія зробити індекс добросусідських місць. Хочеться, щоб міста вимірювали не тільки інвестиційною привабливістю, а й звертали увагу на відносини між людьми. Це головний фактор, адже мікроспільноти відіграють вагому роль, особливо в часи пандемії. Чим більш гуртованими є мікроспільноти дворів, домів, районів, тим сталішим буде ціле місто, суспільство і країна.

Також хотілося б, щоб в Україні з’явилося свято «День сусіда». Такий проєкт свого часу зробили у Херсоні. У Євросоюзі таке свято взагалі оформлене на офіційному рівні. У США теж є національний день сусідства. Мрію про те, щоб такі святкування були й в Україні, щоб всі зрозуміли, наскільки відносини між людьми важливі в нашому суспільстві.

Культуру добросусідства розвивати зовсім не складно — варто почати з маленького і просто познайомилися з сусідами, звернули більшу увагу на те, як вони живуть. Та й просто визирнути з вікна на свій двір і подумати, яким би ви хотіли його бачити. Змінити його не складно — просто потрібно закохати в цю ідею сусідів і разом знайти шлях вдосконалення простору. Якби не мої сусіди та друзі, я б нічого не зміг зробити. А ось разом нам вдалося з місця, яке хотіли знести, зробити простір, який полюбили городяни.