Суспільство
Супергерої у кімоно: як діти з вродженими хворобами борються за те, щоб жити як всі
«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації. «Рей» — поклон, голови торкаються зелених матів. Три пари очей стежать за тренеркою — 21-річною Олею, — яка впевненим голосом повторює команди.
Та це не звичайні школярі, що після уроків пішли на гурток. Кожен з хлопчиків має вроджену хворобу й живе без батьків у медичному центрі «Дім метеликів», що допомагає діткам з інвалідністю та невиліковними діагнозами у «Місті добра». Цей гурток карате тут називають «Бойовими метеликами».
Троє друзів двічі на тиждень перетворюються на каратистів у кімоно, відпрацьовують удари, вчаться поваги та показують суперсилу — сміливість боротися з діагнозом, навіть якщо здається, що це неможливо.
Про «Дім метеликів»
«Дім метеликів» — це неофіційна назва ліцензованого медичного центру, який об’єднав у собі госпіс для паліативних дітей (з невиліковними діагнозами) та реабілітаційне відділення. Усі його послуги безкоштовні й покриваються завдяки благодійним внескам. У стінах центру лікують та доглядають діток від народження до 18 років. Крім медичної частини, тут намагаються організувати й дозвілля для пацієнтів — малювання, гімнастику та карате.
ШоТам побував на занятті «Бойових метеликів» і розкаже про кожного каратиста та його суперсили.
Халк: відстоює свої кордони та першим опанував карате
Максиму 10 років, він має діагноз ДЦП. Хлопчик ріс майже без уваги — тільки навчився повзати, і свої перші кроки він зробив у «Домі метеликів». У центрі він уже рік, і медики бачать зміни.
На карате Максим пересувається на колінах — так йому звично. Але якщо потрібно, наприклад, дістати іграшку з вищої полиці, то він встає, хоч поки й ходить з підтримкою. А ще хлопчик добре рахує — він найперший з-поміж усіх вивчив лічбу до 10 японською, і перші точні удари вдавалися саме в нього.
«Ці діти мають повноцінне право на освіту, на щасливе дитинство, на життя. Незважаючи на те, що в них є певні обмеження, для мене вони звичайні. Вони спокійно займаються карате», — каже Оля, яка спочатку стала в центрі нянею, а тоді й тренеркою для непосидючих хлопців.
Максим на все має свій погляд: якщо йому щось несмачно, то навіть попри те, що їжа подобається його друзям, він їсти не буде — вміє відстоювати свою кордони.
Хлопчик захоплюється Халком — міцним супергероєм, що вміє постояти за себе. Силу свого кумира він показує на заняттях з карате: відпрацьовує удари й має дух суперництва. Та там важливий також дух дружби, тому коли Оля помічає, що Максим насміхається над кимось із друзів, який прибіг пізніше, то нагадує, що «тут ми не сміємося одне з одного». А чому? «Бо ми одна команда!» — в один голос кричать малі каратисти.
«Лікарі борються за життя дітей, лікують, продовжують їхні дні. А я даю дітям можливість навчатися, розвиватися. І це теж командна робота — психологів, реабілітологів, логопедів», — зауважує Оля. Щоб підготувати хлопців до занять, їм довелося пройти консультації та огляди лікарів, працювати з фахівцями.
Звісно, карате не було ідеєю самих хлопців. Коли медичний директор «Дому метеликів» Денис Колюбакін дізнався про ці навички Олі, то запропонував їй взятися за гурток:
«Ми їх так хитренько заохочували — на планшеті показували фото каратистів і питали: “Що б ти на це сказав?”, а дитина: “Я хочу! Давай уже завтра буде?”. І все — кімоно купили й почали. Спочатку діти трохи остерігалися, а тепер тільки й чекають на ці заняття».
Спайдермен: має особливі ноги та називає себе директором
Між Максимом та Михайликом сидить Ваня. У нього не згинаються коліна, тож хлопчик має спеціальні бандажі від стегна до стопи. Але це не зупиняє малого каратиста — він спритно сідає, перевертається на живіт і бігає.
Старша медсестра Христина каже, що восьмирічний Ваня називає себе директором реабілітаційного центру. Він дуже любить ходити в школу й підбирати собі стильний одяг. Хлопчик обожнює піжами-кігурумі. А ще у нього чудова пам’ять — він з легкістю запам’ятовує людей, з якими знайомиться, і вивчає англійську мову.
Ваня — прихильник Спайдермена, навіть має його костюм. А ще він вірить, що в нього теж є особливі здібності, адже він і сам особливий — таких ніг більше ні в кого немає.
Хлопчик — сирота, і якщо раніше він не запитував про своїх батьків, то коли почав минулого року ходити до школи, у нього все частіше виникають такі болючі питання. У «Домі метеликів» усі обожнюють Ваню та намагаються його забезпечити всім необхідним.
«Що треба дитині? Здоров’я та щастя. У більшості дітей, які перебувають в “Місті добра”, немає батьків, але кожен з нас старається віддати себе сповна й створити такі умови, щоб діти не відчували від цього дискомфорту», — ділиться Денис.
Друзі почали займатися карате у вересні минулого року. Оля каже, що спочатку за непосидючістю каратистів було складно помітити результат, але вже в грудні тренерка побачила зміни — хлопці опанували основні прийоми. Для привернення їхньої уваги в Олі на шиї є чорний свисток на шнурку.
«Карате — це той вид спорту, де ти заходиш на татамі, робиш поклон — це повага, — і коли закінчуєш, теж робиш поклон. Це про мудрість і філософію. Мистецтво дуже давнє, тонке та витончене», — пояснює тренерка.
Ваня дещо нетерпляче виконує команди Олі, кілька разів повторює, що вже не хоче займатися, але все ж іде до кінця. Наприкінці тренування хлопці отримують по цукерці та збираються в тісне коло, щоб традиційно завершити заняття здмухуванням паперових метеликів. Тут теж потрібна дисципліна — вони мають дочекатися, поки Оля поставить виріб на простягнуту долоню, та всім разом здмухнути. Метелики легко кружляють і приземляються на мати.
«Ми вирішили створити щось таке, що покращить емоційний фон дітей, їхню дрібну моторику. Щось, що допоможе витягати їх і мотивувати, зможе створити з відокремлених дітей єдиний колектив, де вони стануть друзями», — каже медичний директор «Дому метеликів».
Супермен: шибеник, який обіймає до хрускоту кісток
У Михайлика є свій ритуал на завершення заняття з карате — обійми з Олею. Він радісно підбігає до тренерки та міцно обіймає її за талію, тулиться. Хлопчик подолав довгий шлях до «Дому метеликів»: спочатку жив у київському дитбудинку, після повномасштабного вторгнення його разом з іншими дітками евакуювали в Тернопіль, а вже звідти він переїхав до Чернівців.
Семирічний Михайлик має русяве волосся й носить окуляри. Нещодавно хлопчикові зробили операцію на спині, тож зараз він проходить реабілітацію. Та попри такий невинний вигляд, він ще той шибеник.
Михайлик дуже любить читати, запам’ятовує казки та віршики. А також обожнює годинники — це його улюблена іграшка. Має цілу колекцію, адже всі йому їх дарують. Ще одна його пристрасть — різноманітне взуття.
Весь персонал центру впізнає Михайлика за його фірмовою фразочкою «Ти моє коханнячко» та обіймами до хрускоту кісток. Особливо він любить тварин, зокрема, лежати на великій кудлатій собаці Лайлі — така у нього каністерапія.
Влітку минулого року, коли він тільки потрапив у «Місто добра», йому було складно звикнути, але вже невдовзі хлопчик став серцем цього місця: ніжним, добрим і трішки з хитринкою. Христина пригадує, як ввечері питала Михайлика про його справи, а він — руки в боки й каже: «Я не знаю, що тобі сказати. Вони так негарно себе поводять, а я такий слухняний» — та саме він часто підбиває друзів на різні капості. У цій трійці супергероїв він схожий на Супермена: у звичайному житті — хлопчик в окулярах, але в ньому криється велика сила.
Коли заняття закінчується, зала для реабілітації порожніє. Хлопці підіймаються з нянею у свої кімнати, але ще чути, що дорогою обговорюють тренування, щоб за кілька днів прийти на наступний урок карате, знову перевдягтися в кімоно й завдати ще одного удару по своїй хворобі.
У київському метро о 9:00 лунатиме щоденне оголошення про загальнонаціональну хвилину мовчання для вшанування пам’яті загиблих захисників і захисниць України та мирних жителів. Уперше таке оголошення пролунало 19 лютого.
Про це повідомили в Київській міській державній адміністрації.
Оголошення вмикатимуть на 19 станціях метро, де є система автоматичного оповіщення пасажирів. На тих станціях, де неможливо транслювати оголошення та візуальну частину на моніторах, розмістять інформаційні матеріали. У КМДА сказали, що таких станцій шість: «Дніпро», «Гідропарк», «Лівобережна», «Дарниця», «Чернігівська» і «Лісова».
Також Київ звернеться до власників рекламних засобів у метро з проханням транслювати інформаційні повідомлення про загальнонаціональну хвилину мовчання. Звукове повідомлення лунатиме і в салонах автобусів, тролейбусів та трамваїв.
Читайте також: У Києві надзвичайники врятували песика, що провалився під лід на Дніпрі (ВІДЕО)
«Вшанування полеглих Героїв — це насамперед відповідальність і усвідомлення кожного з нас. Коли ми хоча б раз на день можемо згадати тих, хто віддав найцінніше — своє життя — в боротьбі за свободу й незалежність України. Тож сподіваємося й на залученість киян і гостей столиці. Адже щоденна хвилина мовчання — це прояв поваги, шани та вдячності Захисникам і Захисницям, покликаний об’єднати всіх у вшануванні пам’яті загиблих у російсько-українській війні», — сказала голова постійної комісії Київради з питань культури, туризму та суспільних комунікацій Вікторія Муха.
Нагадаємо, що в застосунку «Київ Цифровий» додали новий інструмент для оплати.
Також ми писали, що в Києві проведуть ATLAS FESTIVAL 2025, де збиратимуть 100 мільйонів гривень для війська.
Фото обкладинки: фейсбук-сторінка КП «Київського метрополітену»
Бути татом, що залишив роботу заради догляду за дитиною — це вже зіштовхуватись із стереотипами, а надто якщо при цьому маєш порушення слуху. Але Григорій Фесенко доводить — жодні бар’єри не завадять усвідомленому батьківству. Він не тільки разом з дружиною доглядає за донькою Алісою, а й веде блог «Татко в декреті», де ділиться своїм досвідом.
Як це — ламати суспільні упередження, дізнався ШоТам.
Відчув себе найщасливішим татом
Багато хто з чоловіків (та й жінок) говорить, що партнерські пологи можуть зашкодити стосункам, — мовляв, коли він побачить те, що не потрібно, стосунки зійдуть нанівець. Як на мене, це думка людей, які не довіряють одне одному. Стосунки будуються на довірі та підтримці, і складні часи легше долати, коли поруч є рідна для тебе людина.
Григорій та його дружина Оксана вирішили, що в них будуть партнерські пологи. Фото надав Григорій
Моя дружина боялась пологів, і їй була потрібна підтримка. Хтось обирає народжувати самою, хтось — із мамою чи сестрою, а ми вирішили, що поряд буду я — ми ж обидвоє брали участь у зачатті.
Побачити доньку з перших секунд її життя — це неймовірно. Коли я взяв Алісу на руки, відчув себе найщасливішим татом у всьому Всесвіті.
Декрет — не лише для мам
Ми з дружиною ще до вагітності думали, що найімовірніше в декреті буду я. Рідні та друзі поставились до цього нормально — у цьому ж нічого такого немає.
Я ще тоді пожартував, що заведу блог під час декрету. Дружина наполягла, щоб таки спробував, тож уже більше місяця я веду блог «Татко в декреті». Коли починав, не очікував, що він матиме такий успіх, та одне відео вже набрало мільйон переглядів.
Мій блог — про те, що в декреті може сидіти й чоловік. Дитину планує пара, тому й у парі потрібно її виховувати. Не розумію чоловіків, які не беруть на себе цей обов’язок, — круто ж знати свою дитину настільки, як її мама.
Роль батька в житті доньки особливо важлива — він навчає її, як з нею можна поводитись іншим людям, бо ймовірно вона обере чоловіка, схожого на батька. А ще тато дає своїй малеч відчуття безпекиі.
Поєднувати блог і батьківство складно: треба придумати, про що зняти, тоді сама зйомка, і змонтувати. Дитина в мене на першому місці, тому відео не так часто виходять.
Нашій Алісі вже два місяці, і ми з дружиною поділили обов’язки по догляду за нею: я годую доньку, граюся з нею, роблю зарядку, а дружина змінює памперси, переодягає її та вмиває. Разом купаємо та гуляємо на свіжому повітрі.
Те, що у мене порушення слуху, не впливає на дитину, бо в нас будується власний звʼязок і розуміння мови. Для зручності в мене є радіоняня, щоб розуміти, коли Аліса плаче або прокинулась. Під час сну я тримаюсь за неї, щоб краще чути.
До народження доньки Григорій хотів сина, але коли побачив Алісу, зрозумів, що не знає, чи міг би полюбити сина так сильно. Фото надав герой
Порушення слуху — не перешкода
Порушення слуху не завадило мені зустріти свою майбутню дружину — вона спеціально вивчила жестову мову, аби ми могли краще спілкуватися, та носила разом зі мною слуховий апарат, щоб я комфортніше себе почував, хоч у неї нема проблем зі слухом.
Я бачу, як людям з порушеннями слуху відгукуються мої відео. Також своїм блогом хочу показати приклад, щоб люди, які втратили слух, не падали духом. От я народився чуючим, навіть ходив у звичайний дитячий садок і вмів говорити, та згодом захворів і втратив слух, тому навчався в спеціалізованій школі. Проте ще під час навчання я знявся в одній з головних ролей у фільмі «Плем’я», а після школи вирішив стати кухарем.
Я ділюся тим, як складно мені було знайти роботу, бо людям часто потрібно голосно говорити зі мною і повторювати, коли я недочув чи не зрозумів чогось. Я не одразу не знайшов місце, де мене підтримали. Працював кухарем у ресторані — мені там було комфортно, бо навколо багато шуму, і всі іноді недочувають, — проте з народженням доньки звільнився, щоб бути поруч з нею.
Сім’я Фесенків на прогулянці. Фото надав герой
Усе, про що я мрію тепер, — щоб моя донечка росла в мирі, у сучасній та прогресивній Україні. І щоб вона була щаслива, як я, коли бачу посмішку Аліси або відчуваю, як вона стискає своїми маленькими ручками мій палець.
Суспільство
«Укрпошта» офіційно ввела в обіг поштову марку «Міста Героїв. Волноваха». У цій серії всі випуски присвячені містам та областям, які стали символами героїзму та незламності. Автором марки із зображенням Волновахи став військовий художник Dante.
Про це повідомляє «Укрпошта».
Серія марок з незламними містами України
Випуск марок з містами та регіонами України присвятили українському спротиву під час російської агресії. «Укрпошта» представила колекцію героїчних марок, серед яких:
- «Херсон — це Україна!»;
- «Не забудемо! Не пробачимо! Буча. Ірпінь. Гостомель»;
- «Міста Героїв. Харківщина»;
- «Міста Героїв. Охтирка»;
- «Міста Героїв. Чернігівщина»;
- «Міста Героїв. Миколаїв».
Випуск цієї колекції марок триває з 2022 року.
Читайте також: «Довженко-Центр» отримав раритетну версію мультика «Сказання про Ігорів похід»
Марка з Волновахою
Військовий художник Dante став автором марки, картки, конверту та штемпелю «Перший день». На картинці він зобразив одну з найвідоміших пам’яток незламного міста — паровоз, який мчить через поля соняшників, а позаду місто, яке охопило полум’я.
«Ці роботи я створював із відчуттям болю і гордості, щоб показати силу духу Волновахи. У кожному штриху — боротьба, у кожній деталі — пам’ять, а в кожному символі — віра, що життя і свобода завжди переможуть», — розповів Dante.
«Міста Героїв. Волноваха» випустили тиражем 840 тисяч примірників. Придбати аркуш із шести марок, конверт, художню карткау та презентаційну папку можна на postmark.ukrposhta.ua, у відділеннях та філателістичних крамницях.
Презентували випущену марку у Ялті, що у Волноваському районі за 20 кілометрів від лінії зіткнення з ворогом. Поруч із працівниками «Укрпошти» були військові зі 110 окремої механізованої бригади імені Марка Безручка. Бойова бригада кілька років обороняє країну на Донеччині. За цей час бійці бригади збили 32 літаки та 6 гелікоптерів ворога. Спеціальним поштовим штемпелем марку погасили генеральний директор «Укрпошти» Ігор Смілянський та начальник штабу оперативного командування «Північ», командир взводу технічної розвідки із позивним «Степ» та командир ЗРБ 110 бригади із позивним «П’ятак».
Волноваха — місто-герой
Випуском цієї марки «Укрпошта» вшановує місто, яке одним з перших прийняло на себе удари війни, і прагне нагадати про героїзм мешканців Волновахи та їхній внесок у боротьбу за свободу нашої держави. На честь мужності міста 6 березня 2022 року Президент України Володимир Зеленський присвоїв Волновасі почесне звання «Місто-герой України».
Волноваха — місто на півдні Донеччини, розташоване між Донецьком і Маріуполем, яке проросійські сепаратисти та окупанти намагалися захопити ще у 2014 році, але українські бійці відбили атаку. Відтоді до лютого 2022 року Волноваха жила в умовах прифронтової зони. У цей час мешканці Волновахи демонстрували проукраїнську позицію У 2016 році понад три тисячі жителів міста створили ланцюг єднання «Донбас – це Україна» з більш, ніж двох тисяч українських рушників із різних районів Донеччини, щоб показати єдність регіону з Україною.
Нагадуємо, що «Укрзалізниця» відновила два плацкартні вагони: де вони курсуватимуть (ФОТО).
Фото: «Укрпошта»
«Татко в декреті»: автор блогу з порушенням слуху ламає упередження щодо батьківства
Бути татом, що залишив роботу заради догляду за дитиною — це вже зіштовхуватись із стереотипами,...
Супергерої у кімоно: як діти з вродженими хворобами борються за те, щоб жити як всі
«Кііііі-яаааа» — кричать в один голос троє хлопчиків у білих кімоно в залі для реабілітації....
Їх познайомила війна: це історія подружжя з Інтернаціонального легіону
Ян «Кенобі» — командир 1-го Інтернаціонального легіону оборони України, а Анастасія «Acid» — бойова медикиня....
«У нього така старість, якої хотілося б і мені». Це дідусь із Тернопільщини, що почав власну справу після 70
У свої 73 Ярослав Мельничук не любить сидіти на місці: він опанував смартфон, допомагає онучці...