На початку березня юристка та віцепрезидентка “Асоціації зоозахисних організацій України” Марина Суркова запропонувала петицію, яка закликає Кабінет Міністрів доручити МВС створити відповідний підрозділ зоополіції в рамках Нацполіції та розробити необхідну нормативно-правову базу для його функціонування.
Суркова висловлює думку, що зоополіція повинна не лише реагувати на випадки жорстокого поводження з тваринами, але й контролювати, чи дотримуються власники тварин правил їхнього утримання.
Активістка наводить приклади жорстокого поводження з тваринами, такі як масові отруєння безпритульних собак, неналежне транспортування, побиття чи тримання їх на короткій прив’язі. За її словами, поліція переважно не володіє достатнім рівнем знань, щоб протидіяти цим явищам, або просто бездіє.
Раніше за жорстоке поводження з тваринами передбачався штраф 850 гривень. Але з 2017 року відповідальність посилили – можна отримати позбавлення волі на строк від двох до восьми років у разі загибелі тварини чи завдання їй тілесних ушкоджень. У 2021 році розмежували склад адміністративного та кримінального правопорушення щодо цього.
“Слідча та судова практика свідчить, що багато з тих осіб, які знущалися над тваринами, в подальшому вчинили тяжкі злочини проти життя та здоров’я людей. Дослідження Єльського університету показали, що 80% досліджуваних засуджених за насильницькі злочини мають історію заподіяння шкоди або вбивства тварин”, — розповідає Марина Суркова.
Нагадаємо, що в Укрпошті випустять блок благодійних марок “Зброя перемоги. Made in UA”.
Також ми повідомляли, що в львіських Карпатах створять новий дводенний туристичний маршрут.
Фотовиставку Національного антарктичного наукового центру відкриють 7 грудня у ТРЦ Gulliver. Вона має назву «Україна в Антарктиці: дослідження та незламність».
Експозицію відкриють 7 грудня о 16:00 за адресою: місто Київ, площа Спортивна, 1А. Вхід на виставку вільний.
Під час заходу український полярник Олександр Полудень розповість про світлини на виставці. Науковець проводив на станції «Академік Вернадський» п’ять річних експедицій.
Виставка триватиме в Gulliver до 25 грудня, її можна буде відвідати з 10:00 до 22:00.
Нагадаємо, що українські полярники запускають благодійний антарктичний аукціон: як взяти участь (ФОТО).
Свою першу глиняну хату-мазанку кінорежисерка Наталія Супрун купила імпульсивно: їй просто захотілося мати свою власну справжню українську хату. І лише згодом жінка зрозуміла, що не може навіть найняти майстрів, які б поремонтували будинок, бо таких просто немає: ніхто вже не пам’ятає, які працювати з глиною та соломою.
Тоді Наталія вирішила стати такою майстринею сама. Тепер вона знає все про натуральне будівництво та жартома називає кінську ферму своїм улюбленим будівельним супермаркетом, адже там завжди є й солома, й кізяки.
Чому мазанки — це не лише про традиції, але й про екологію та майбутню відбудову України, Наталія розповіла ШоТам.
Зараз у мене вже три хати-мазанки в різних селах Полтавщини та Черкащини, і я хочу ще.
Географія життя моєї родини розкидана по всій Україні. Бабуся родом з Полтавщини — вона виросла й жила в Решетилівському районі, але під час голоду в 1947-му полишила рідне село й поїхала в Крим у пошуках роботи та їжі.
Хата в Решетилівському районі, в тому ж селі, де росла бабуся, — це для мене зараз більше, ніж просто про хату. Це ніби повернення до свого коріння.
Сама ж я росла в Запоріжжі і щороку їздила в Крим. Бабуся жила в степу, недалеко від Джанкоя. Я там проводила кожне літо та решту канікул, і для мене був великий контраст між індустріальним Запоріжжям і кримським селом.
Уже тоді в місті мені не подобалось, а в селі я була абсолютно щаслива.
Кінорежисерка й мазанкарка Наталія Супрун. Фото з інстаграму Наталії
Поїхала в Нью-Йорк знімати кіно про музикантів
Після окупації Криму, в якому я на той момент жила, у мене почалася депресія. Я не знала, що робити, тож вирішила поїхати в США. Так собі подумала, що знаю англійську мову, що там зможу знайти собі роботу за своїм фахом кінорежисерки. Подорожуватиму, врешті-решт.
Так у 2015 році я поїхала в Америку й залишилася там на кілька років. Знімала документальне кіно про андеграунд-музикантів, які грають у підземних переходах. Той фільм не вийшов, але я близько познайомилася з музичною сценою Нью-Йорка.
Потім переїхала в Клівленд і теж там знімала кіно. Паралельно працювала на різних роботах, які зовсім не стосувалися моєї професії, аби просто виживати.
Наталія Супрун працює над короткометражкою у своїй хаті на Черкащині. Фото: ШоТам
Першу мазанку практично зруйнувала
За рік я приїхала в Україну у відпустку й купила свою першу глиняну хату в селі на Черкащині. Витратила на неї все, що лишилося на той момент із заробленого в Штатах — $800.
Це була емоційна покупка — я просто зайшла на OLX і купила мало не першу-ліпшу хату, зовсім не вникаючи в деталі.
Почала її ремонтувати. Хотіла робити це виключно якимись екологічними способами, за допомогою природних матеріалів, але зовсім нічого про це не знала. Пробувала питати місцевих, але вони або теж у тому не розумілися, або казали щось на кшталт: «Та навіщо з цим возитися — швидше збудувати нове!». Тому я робила все навмання й фактично майже зруйнувала ту хату своїми експериментами.
Наталія Супрун за роботою — зводить стіни. Фото з інстаграму Наталії
Після невдачі з першою хатою я знову поїхала в США й там випадково познайомилася з людьми, які професійно займаються зведенням будинків з природних матеріалів за допомогою автентичних технік будівництва.
Вони знали навіть про українські традиції та показали мені раритетне відео, як в Україні місять кіньми саман — це така суміш глини, піску та соломи. Я була вражена. Почала вчитися в тих людей, ми здружились.
Наталія Супрун під час роботи над зведенням будинка в техніці натурального будівнцитва в США. Фото надала Наталя
Спроба відтворити дитячий рай
Взимку 2020 року я повернулася в Україну з уже серйозним багажем знань і ще серйознішими намірами відновити хату. Купила свою другу мазанку теж на Черкащині, під Каневом, бо мені дуже сподобались ті краї.
Звідки в мені таке бажання — врятувати стару хату, — я навіть не можу пояснити. Мабуть, це була така підсвідома спроба відтворити той дитячий рай, який був у мене в Криму.
Звісно, тут зовсім інша природа, клімат. Ця хатка розташована посеред лісу, найближча інфраструктура дуже далеко, дорога туди погана. Я люблю приїжджати сюди, коли мені треба щось написати. Також це таке місце перезавантаження для мене.
Хоча за вікном цієї хати черкаські ліси, а не кримські степи, я все одно хочу всередині її зробити в такому південно-морському стилі, щоб в інтер’єрі зчитувалося тепло українського Півдня.
Щоб додати якісь унікальні штрихи в інтер’єр, я зазвичай шукаю цікаві та вінтажні речі на OLX — щось таке, чого не купиш у будівельних чи інтер’єрних магазинах. Наприклад, ткані доріжки, які роблять наші сучасні майстри, килим чи мідний таз, в якому раніше варили варення, а зараз він став трендовою раковиною.
Старі речі мають свій особливий характер і, поєднуючись, створюють у домі щось оригінальне, не схоже на Ікею.
Наталія Супрун вибиває свій улюблений килим, який придбала на OLX. Фото: ШоТам
Випадково купила 100-літню хату
Свою третю хату я купила у 2023 році в тому селі на Полтавщині, де народилася моя бабуся. Це такий мій особистий проєкт з повернення до своїх коренів.
Я придбала обійстя з хатою в дуже поганому стані й задумала збудувати там новий будинок, в якому буду жити, бо відчуваю це село своїм домом.
Але цього року почала розпитувати людей про хату, бо в мене були певні підозри, і за розповідями місцевих з’ясувалося, що моїй «новій» хатинці більше 100 років!
Я мала план законсервувати стару хату й потроху будувати соломʼяну мазанку, бо була впевнена, що весь той хутір згорів під час Другої світової, і його будували з нуля. Але глина не горить!
Наталія Супрун фотографує свою третю мазанку — 100-літню хату на Полтавщині. Фото з інстаграму Наталії
Я зрозуміла, що не можу просто покинути її в такому стані, а мушу врятувати. І не просто залатати, підрівняти, а зробити новий очеретяний дах, призьбу — все, як це було у 20-х роках минулого сторіччя. Щоб хоча б один приклад народної архітектури був у цьому селі.
Зараз я вивчаю світлини хат з того регіону, аби врахувати всі нюанси, і шукаю гранти на реалізацію задуму, адже на це потрібні чималі кошти. А коли відновлю хату, зроблю там таку собі резиденцію під очеретом для письменників і ветеранів, бо там для цього ідеальне місце.
Наталія Супрун з учасниками толоки зі зведення хати-мазанки. Фото з інстаграму Наталії
Була кінорежисеркою — стала мазанкаркою
Я майже повністю відійшла від роботи в кіноіндустрії. Зараз завершую свій авторський короткий метр, і далі в планах поки лише мазанки — вони мене захопили повністю!
Робота з глиняними хатами стає моєю новою професією: я проводжу толоки, консультую людей щодо їхніх хат, вчу відновлювати мазанки. Окремої назви для цього ремесла немає, тож я вигадала термін «мазанкарка» — це ніби сімейна лікарка для мазанок.
Я була в багатьох регіонах і помітила, що люди в селах, які досі пам’ятають, як працювати з глиною, очеретом чи соломою, не хочуть цього робити. У суспільстві панує така асоціація, що будувати з глини в сучасному світі можна хіба що сарай або якісь господарчі споруди.
Я хочу змінити це, бо мені здається, що це важливо для відбудови зруйнованих міст і сіл в Україні, це важливо для нашої екології.
Зараз на Чернігівщині, наприклад, уже йде активна відбудова зруйнованих сіл. Ми на власні очі побачили, скільки в процесі утворюється будівельного сміття, коли хати побудовані з якихось сучасних матеріалів.
А хати з природних матеріалів, коли там ніхто не живе, просто ніби входять у землю, і людського сліду майже не залишається. Я вважаю, що найкращим, найекологічнішим і найшвидшим будівництвом буде хата з соломи, обмазана глиною, а також просто глинобитні хати. У своїх проєктах я намагаюсь використовувати менше дерева, щоб зберегти ліси.
Мазанки можуть бути набагато комфортнішими, ніж сучасні будинки — їм не треба кондиціонер. У такій хаті з глини класно зберігаються тепло і холод.
Толока з ремонтом мазанки. Фото надала Наталя
Хочу вчити людей «лікувати» свої хати
Зараз я розробляю путівник з пошуку та вибору хат, тому що виявилось, що це не так вже й просто — знайти свою ідеальну хату. Я сама натрапила на свій дім тільки з третього разу. У своїх власних пошуках та експериментах я отримала цінний досвід і готова ділитися ним з іншими.
Також хочу навчати людей «лікувати» свої хати, відновлювати мазанки у своїй місцевості. Ми з кінорежисеркою Ґалою Козютинською, яка створила мистецьку резиденцію в старій хаті на Гуцульщині, працюємо над спільним освітнім проєктом.
Це буде онлайн-курс із натурального будівництва. Ще з одним мазанкарем будемо відновлювати хати в різному стані й під час цього фільмуватимемо всі етапи, техніки. З цього потім сформуємо навчальний матеріал. Проєкт вирішили назвати «Ліплянки» — це ще одна народна назва глиняних хат.
Будувати хату з нуля чи купити сучасний будинок дуже дорого. Натомість звести нову глиняну хату-мазанку вийде набагато дешевше. Відновлення до комфортного житлового стану старої хати з глини взагалі може стартувати від нуля гривень, якщо у вас багато друзів, і вони готові допомагати.
У передмісті Києва, в місті Тараща, відкрили перший інклюзивний дитячий майданчик. Його облаштували на території комунального закладу «Таращанський інклюзивно-ресурсний центр».
Майданчик розроблений з урахуванням потреб дітей з інвалідністю, щоб забезпечити їм комфорт і безпеку під час гри. Серед обладнання — спеціальні гойдалки для дітей, які пересуваються на колісних кріслах, а також інтерактивні ігрові зони для розвитку моторики й комунікаційних навичок.
Сьогодні це єдиний інклюзивний майданчик у Таращі — місті з населенням близько 10 тисяч осіб. Після початку повномасштабного вторгнення кількість жителів зросла через внутрішньо переміщених осіб.
«Інклюзія — це про рівні можливості для всіх дітей. Завдяки цьому майданчику ми робимо наше місто більш доступним і дружнім до кожного», — зазначили в інклюзивно-ресурсному центрі.
Нагадаємо, що у Бучі відкрили перший інклюзивний дитячий майданчик.
Коментарі