Суспільство
Стріляють із САУ та рятують життя. П’ять історій українських захисниць, які воюють на передовій
Кондитерки, технологині й депутатки в мирному житті, захисниці й доброволиці – під час війни. Це історії військовослужбовиць, які стали на захист нашої країни та дають відсіч російським окупантам. Вони стріляють з артилерійських установок, рятують життя побратимів та наголошують: після перемоги ми всі обов’язково втілимо всі свої мрії.
У мирному житті – кондитерка, на війні – навідниця САУ
Відео з українською захисницею, яка служить навідницею самохідної артилерійської установки, днями підкорило мережу. Знайомтеся, це Тетяна – колишня кондитерка, яка долучилася до лав ЗСУ в 2017 році.
Спочатку дівчина служила в медичній роті, потім у реактивній батареї, а згодом – у самохідному дивізіоні. Під час навчання на навідника САУ вона була єдиною жінкою в навчальному центрі. Цьогоріч вона планувала стати командиркою гарамати. Та замість цього їй доводиться «смалити» ворожу техніку на передовій.
«Про армію мріяла змалку, з десяти-одинадцяти років. Взагалі, хотіла відучитися на медика та піти лікарем до армії, але не склалося. Найважчим виявилося знайти спільну мову з начальством. Я дуже запальна, з різних приводів. Відразу все сприймаю «в штики». Але борюся з цим», – розповідає Тетяна.
Вдома на військову чекають двоє синів. На перше питання малечі, чому мама у формі, захисниця відповіла чесно: «У нас війна, тож так потрібно».
«Тато хотів, щоб я служила, а мама — ні. Вона навіть до останнього не знала. Коли я вже поїхала до Десни на навчання, повернулася в однострої, то мама зрозуміла, що вже пізно, що я на 3 роки на контракті. Не хотіли, щоб я йшла, тому що в мене двоє діток. Вони запитували: «Мамо, чому ти у формі?». Пояснювала, що так потрібно, що в нас війна. У мене двоє синів, і служити вони підуть, відмовляти їх ніхто не буде», – каже військовослужбовиця.
Офіцерка 128 бригади Олена – на передовій з перших днів
Олена воює на передовій з перших днів війни. 24 лютого разом із побратимами та посестрами зі 128-ї окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади вона виїхала на вогневий рубіж, аби дати відсіч російським окупантам.
«Так, іноді мені страшно, тому що не бояться тільки божевільні. Страх – це нормальна реакція в наших умовах. Я й своїм бійцям так кажу – не бійтесь боятися. Просто треба навчитися переводити страх у правильне русло, а не в ступор чи паніку. Зазвичай ми розряджаємо обстановку сміхом. Сміх долає і страх, і труднощі, і все на світі», – ділиться офіцерка ЗСУ.
Після війни захисниця мріє відсвяткувати весілля та створити родину. Адже на другий день повномасштабного вторгнення, прямо на фронті, коханий зробив їй пропозицію.
«Чи важко жінці на війні? Скажу так – важко настільки, наскільки й чоловікові, не бачу тут жодної різниці. За що ми воюємо? За Україну, за дітей, за батьків. Хочеться, щоб діти не плакали за своїми батьками, жінки не плакали за своїми синами чи чоловіками. Щоб діти могли спокійно ходити в садочок і школу – не в Польщі, не в Німеччині, а в Україні. Щоб про силу нашого війська знав весь світ», – додає Олена.
«Сьогодні потрібен холодний розум, емоції – потім», – медик Джульєтта
Військова-медик на псевдо Джульєтта родом із Закарпаття. Вона закінчили медичний коледж за спеціальністю «офтальмологія» і могла б працювати в сучасній та затишній клініці, але натомість рятує життя інших захисників і захисниць зі 128-ї бригади.
«Батальйон – бойовий, усі – сміливі, вмотивовані, горою стоять один за одного! Тому і я поряд з ними намагаюсь «нюні» не розпускати. Хоча, зізнаюсь чесно, буває непросто. Це – друга моя ротація. Перша тривала більше ніж 9 місяців. Тепер ми приїхали з початком широкомасштабного вторгнення. Спочатку в Новотроїцькому розташувались, село почали крити мінами. Переїхали в сусіднє село – і його накривали так, що доводилось у підвалі ночувати. На третій день перебазувались до Волновахи, та й там було, м’яко кажучи, весело. В який будинок не заселимось – його руйнують. Було таке відчуття, що за нами стежать», – згадує Джульєтта.
Останні півтора місяці військова перебуває в самому епіцентрі бойових дій та практично щодня рятує чиєсь життя. Каже, сьогодні потрібен холодний розум, а емоції мають залишатися на часи після перемоги.
«Зберігаю спокій і налаштовуюсь на роботу. Ніхто ж не буде «цяцькатись» зі мною через те, що я дівчина. Звісно, доводиться стикатись із непростими пораненнями, морально й професійно це не завжди просто. Та навіть у таких умовах наші хлопці не втрачають почуття гумору. От нещодавно одному воїну уламок під вухо залетів, а він почав жартома скаржитись: «Це що я вже не такий красивий буду?» Заспокоїла, що його зовнішності нічого не загрожує!», – каже військова.
Воює разом із батьком та чоловіком – військова Наталя
Наталя служить у 58-й окремій мотопіхотній бригаді ім. гетьмана Івана Виговського разом із батьком. До лав ЗСУ дівчина долучилася у 2019 році.
«Здобула освіту технолога, якийсь час працювала на заводі, слідкувала, щоб БТРи були правильно пофарбовані. А потім підписала контракт і приєдналася до ЗСУ», – жартома каже військова.
На квітень Наталя разом зі своїм коханим, який також служить у 58-й бригаді, планували весілля. Утім напередодні нового етапу війни пара вирішила змінити дату й перенесли одруження на 22 лютого.
«І раптом за день цього нам повідомляють, що у роти заплановано виїзд на 22-ге. Я збираю речі, а в самої сльози. «Чого плачеш?», – питають мене. Реву: «Заміж хочу!» Комбат махнув рукою: «Вийдеш, не переживай». Та розпис таки відбувся. Ми вскочили в машину – Женя, тато, я за кермом – і погнали до РАГСу. Тато встиг побачити, як ми ставимо підписи, отримуємо свідоцтво про шлюб, і поїхав на службу. А через два дні розпочалася повномасштабна війна, і наш медовий місяць закінчився. Але я сказала Жені, що все одно ми відгуляємо справжнє весілля. На якому тато вестиме мене, як годиться, за руку. Усе буде. Після нашої перемоги!», – переконана Наталя.
«Якщо ти медик – ти відповідаєш за життя людини», – доброволиця Аліна Михайлова
Історія Аліни почалася з Майдану, куди вона прийшла студенткою факультету політології, аби «побачити всі процеси зсередини». Та просто спостерігати вона не змогла – стала волонтеркою і допомагала з пошуком зниклих безвісти.Після Революції гідності громадська діяльність Аліни лише набрала обертів. Спершу вона допомагала бійцям на сході, а згодом – долучилася до їхніх лав та почала рятувати життя військових.
«Якщо ти медик – ти взагалі відповідаєш за життя людини, яка апріорі може бути поранена будь-якої миті. Й у 2016 році через загибель близької людини я зрозуміла, що готова брати цю відповідальність на себе, готова віддавати цій діяльності всю себе. Хотілося приділити максимум часу і зусиль тому, щоб Україна стала вільною, повернула свої території. І в жовтні я пройшла курси, а вже через два тижні поїхала на першу ротацію в Широкине як парамедик. Пробула так практично дві ротації, може, навіть три. Там я зустріла Новий рік вже як боєць добровольчого підрозділу. Так почалася моя військова історія», – згадує доброволиця.
Повернувшись з фронту, доброволиця-парамедик стала депутаткою Київської міськради та почала боротися з незаконними забудовами. Сьогодні Аліна знову на передовій і рятує життя бійців.
«На момент 24 лютого я вже була в своєму підрозділі. 22 лютого я склала в машину свою тривожну валізку, валізку свого собаки, собаку і виїхала в Авдіївку. У мене було стійке відчуття, що буде повномасштабна війна. Тільки думала я, що вона почнеться зі сходу та півдня. О 5 ранку мене розбудила моя подруга телефоном і сказала, що війна почалась в Києві. Я розбудила свого командира. Він по бойовій тривозі зібрав підрозділ, і для нас почався новий етап війни, якого не було всі попередні роки», – розповідає Аліна.
Суспільство
Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.
очільниця ГО «Юстина».
Вирішили створювати свою громадську організацію
Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.
«Юстина», бо справедливість
Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.
Спільний запит у селі — велопарковка
Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.
Зробили покриття та надихнули інших на зміни
Коментарі
Як працюватиме новий маршрут?
- На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
- На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.
Що змінюється для пасажирів?
Коментарі
Коментарі