Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Спочатку подбайте про безпеку». Де шукати місця сили під час війни, і чому ліси – не найкраща ідея

СПЕЦПРОЄКТ

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

З початком повномасштабного вторгнення виїзд на природу перетворився на розкіш з минулого життя. Ліси потерпають від пожеж та ракетних обстрілів, узбережжя Чорного моря – заміноване й заборонене для відвідування. Утім запит на рекреацію не зникає, а українці поступово починають шукати нові «місця сили» – безпечні локації для відпочинку та перезавантаження.

Разом із WWF-Україна пояснюємо, як не наразити себе на небезпеку, чому природа ближче, ніж нам здається, та як не нашкодити довкіллю під час війни.

Сергій Зібцев

доктор сільськогосподарських наук, професор кафедри лісівництва НУБіП України, директор Регіонального Східноєвропейського центру моніторингу пожеж 

Жителям Лівобережжя варто забути про відвідування лісів

У деокупованих регіонах та областях, де тривають бойові дії, варто забути про відвідування лісів. Це території, на розмінування яких знадобиться чимало часу. Ба більше, ліс – середовище, убезпечити яке буде вкрай складно. Трави, підлісок, дерева – все це ускладнює процес перевірки та розмінування. І ми знаємо про низку випадків, коли навіть рятувальники та лісівники підривалися в лісах, хоча й володіли професійною інформацією. Тож гриби чи ягоди можуть доволі дорого обійтися. 

Розбита техніка російських військових на Чернігівщині
Залишки російської техніки та снарядів. Чернігівська область, квітень 2022. Фото: facebook.com/forestUKR.

Якщо говорити про регіони, де відвідування лісів може бути відносно безпечним, – це південь Рівненської, Волинська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецькі області. Власне, Правобережжя. Області, де не було активних бойових дій. Звісно, ракети прилітали практично всюди, але територія, куди вони поцілили, вже давно відома відповідальним місцевим органам. Ці залишки снарядів не несуть такої небезпеки, як на окупованих, щойно звільнених чи прикордонних територіях.

Однак менший рівень небезпеки не означає, що вона повністю відсутня. Перед відвідуванням лісів навіть на умовно безпечних частинах країни варто зв’язатися із відомствами, які володіють ширшою інформацією. Це місцевий лісгосп, найближча частина ДСНС, поліції, або сили тероборони. І лише отримавши схвальну відповідь та підтвердження, що певна ділянка не є забрудненою, можна відвідувати цю екосистему.

Ганна Лобченко

 менеджер напряму «Ліси» Всесвітнього фонду природи WWF-Україна

Ліси – це ризик, незалежно від частини країни

Я б не ризикувала складати якийсь чіткий перелік територій, областей, у яких стовідсотково безпечно відвідувати, скажімо, ліси. Адже ми не можемо знати всіх військових аспектів. Є території навіть у ніби безпечних областях, які мають певні попереджувальні військово-тактичні об’єкти. Тому казати, що якась західна область абсолютно безпечна – неможливо. Ми маємо розуміти, що всюди можуть бути певні військові об’єкти, небезпечні для цивільних людей. 

Сьогодні служби ДСНС мають певну пріоритетність у порядку розмінування території. Як правило, це населені пункти, прилеглі території та інфраструктурні об’єкти. Утім тут є інша проблема – після завершення робіт із розмінування надзвичайники мають видати сертифікат, після чого відповідальність за цю ділянку нестиме лісокористувач. І ми розуміємо, що не всі лісові підприємства поспішають отримувати такі сертифікати, адже відповідальними в разі чого будуть вже вони.

Піротехнік розміновує поле України
Піротехники ДСНС під час ромінування території. Фото: dsns.gov.ua

Крім того, частину територій очищають від вибухонебезпечних предметів для проведення лісогосподарських робіт. Утім для цивільного населення ці землі не повертаються у вільний доступ. Саме тому це ризик особисто кожного – відвідувати якісь ліси поруч із населеними пунктами.

Є потреба в рекреації? Надсилайте запит

Точною інформацією про заміновані об’єкти володіють очільники громади, представники територіальної оборони та відповідні сили ЗСУ. І в разі потреби на рекреацію можна звернутися до громади із запитом про визначення небезпечної зони.

Не слід також вважати, що будь-який заповідник чи національний парк автоматично є повністю безпечним об’єктом. Ракета не обирає, куди прилетіти: в експлуатаційний ліс, де дозволено вести господарські роботи, чи в об’єкт природоохоронного фонду. Для снарядів немає різниці. Так само й військові не обирають, де окопуватися чи розставляти міни. Тому орієнтуватися суто за категоріями – неможливо.

Натомість можна звернутися до землекористувача, надіслати запит до національного парку чи заповідника й запитати, чи безпечне це місце для відвідування, який там режим доступу. Якщо отримали офіційне повідомлення, що підтверджує безпечність – будь ласка. Але пам’ятайте, що заповідність території не захищає її від російського вторгнення.

Місця сили: Сколівські Бескиди
Сколівські Бескиди, Львівщина. Фото: facebook.com/forestUKR.

Зараз Державне агентство лісових ресурсів України реалізує програму створення безпечних місць відпочинку в лісах у співпраці місцевими органами ДСНС та місцевою владою. Відвідування цих рекреаційних пунктів державних лісогосподарських підприємств – найкращий спосіб безпечно відпочити. Звичайно, рекреаційні пункти лісівників розташовані біля доріг та озер і є безпечними. Інформацію можна отримати в найближчому лісгоспі. Те саме в  установах природно-заповідного фонду. У конторі заповідника або національного природного парку вам порадять безпечні маршрути. 

Наважилися на виїзд на природу – дотримуйтесь базових правил 

Якщо ви отримали інформацію про безпечні території, пам’ятайте, що більшість екосистем, відкритих до відвідування, мають певні екологічні стежки та маршрути. Вони досить часто марковані й позначені на мапах. А отже, після обов’язкової реєстрації туристи отримують інформаційний лист із безпечним як для людини, так і для екосистеми маршрутом.

Читайте також: «Війна не закінчується на лінії фронту». Як бойові дії впливають на екосистеми, та чи зможе природа відновитися самостійно

Перше завдання для кожного з нас – не відхилятися від цього маршруту, адже навіть банальний недогризок, покинутий поза межами маршруту, може нашкодити екосистемі. Здавалося б, як? Дуже просто: він приваблюватиме тварин, вони будуть виходити за межі звичного середовища й опинятимуться на туристичних маршрутах. І це не лише небезпека для людей, а й порушення нормальної дикої поведінки мешканців екосистеми. Саме тому завдання людини – дотримуватися чітких інструкцій та не залишати після себе навіть найменшого сміття. А краще – ще й збирати те, що кинули попередні відвідувачі.

Ліс та промені сонця
Фото: forest.gov.ua.

Не менш важливий і звуковий режим. Адже будь-яка музика чи гучні вигуки можуть так само порушити екосистему, налякати чи дезорієнтувати тварин. Це яскраво прослідковується під час бойових дій, коли вибухи спричиняють звукові порушення в тварин, вони перестають розуміти, що відбувається та куди рухатися. У природному середовищі якась колонка з музикою так само може відлякувати й дезорієнтовувати місцеву фауну.

І, звісно, вогнища. Якщо вони заборонені – значить, вони заборонені. Без варіантів. Навіть якщо вам дуже хочеться, навіть якщо ви дуже замерзли – не варто цього робити. Будь-яку пожежу в екосистемі доволі складно загасити. Якщо це гірська місцевість – робота пожежників ускладнюється ландшафтом, а в регіонах, де тривали бойові дії, ефективність роботи ДСНС буде ще нижчою. Пожежна автівка не поїде мінним полем, аби ліквідувати займання. Вогонь буде розповсюджуватися лісами й зупиниться лише там, де буде природний рубіж.

Більше про те, як відновлюватися на природі з повагою до неї — у «Дикому» туристичному етикеті від WWF-Україна.

Олексій Василюк

представник Української природоохоронної групи

Не залишайте після себе нічого – ось головна настанова

Оскільки я природоохоронець, то доволі негативно ставлюся до активної господарської діяльності людини в екосистемах. Але туристичний та рекреаційний напрями – це цілком припустимо, навіть під час війни. Якщо людина йде до умовного лісу, наприклад, на пошуки  грибів, – це нормально.Така діяльність ніяк не шкодить екосистемі й не впливає на популяції самих грибів. При цьому це важливо з психологічного боку.

Люди, що ходять лісом, особливо з дітьми, – це прекрасно. Адже для них це реальний досвід контакту з природою, можливість доторкнутися до дерев, посидіти на траві, влізти в павутину, – все те, чого позбавлені мешканці великих міст. Та при цьому варто дотримуватися низки правил, які узагальнено можна сформулювати кількома словами: не залишайте по собі слідів того, що ви тут були.

Місця сили: ліс
Фото: facebook.com/forestUKR.

Треба пройти лісом чи будь-якою іншою екосистемою так, аби після вас все було так само, як до вашого приходу. Уявіть, що слідом за вами йде інша людина, ваше завдання – зробити так, аби вона побачила все те саме, що побачили ви. Насолоджуйтесь природою і намагайтесь не лишати жодних слідів.

Андрій Бокотей

доктор біологічних наук, професор кафедри зоології Львівського національного університету

Будьте корисними природі – допомагайте їй

Сьогодні кожен має визначити для себе той напрямок допомоги довкіллю, який цікавить найбільше. Адже варіантів безліч – можна звертатися до різноманітних екологічних спільнот, пропонувати свої послуги й варіанти співпраці. Але все починається зі значно простіших речей – з банального збирання сміття в лісах чи вздовж річок. І наразі це справді актуально, адже під час експедицій ми бачимо, наскільки страждають ті природні місця, де напередодні відпочивали люди.

На жаль, рівень екологічної освіти значної частини населення є ще не настільки високим, аби ми не потребували допомоги свідомих людей. Скажімо, у більш далеких селах місцеві мешканці переконані, що викидати сміття в річку – це нормально. Мовляв, вода все одно прийде й все забере. Так, вона прийде, але ж це сміття просто опиниться деінде на іншому березі. 

Також будь-хто може звертатися до тих самих національних парків, які систематично організовують прибирання. Крім того, кожне місто має свою екологічну інспекцію, що проводить різноманітні акції. Тобто можна робити корисну справу й водночас отримувати від цього задоволення. Адже ти робиш щось справді важливе й необхідне для природи.

Діти допомагають розвивати місця сили
Школяр допомагає із висадкою нових дерев на Вінниччині. Фото: facebook.com/forestUKR.

«Місця сили» ближчі, ніж нам інколи здається

Мешканці міст чомусь вважають, що відпочити й побачити щось справді цікаве можна лише десь далеко за межами цих самих міст. Але насправді це не так. Велику естетичну насолоду може подарувати навіть, здавалося б, банальна прогулянка місцевим парком. Вони є в кожному місті й подекуди це старі парки зі столітніми деревами, що дають прихисток багатьом видам птахів, тварин та комах.

Скажімо, я мешканець Львова, і в нашому місті налічується понад 20 парків, із яких половина – це саме старі. І навіть просто походити, прогулятися, торкнутися цих столітніх чи навіть двохсотлітніх дерев, уявити, що вони живуть учетверо довше, ніж ми, – це вже неймовірні враження. Та й навіть буденний перехід через парк на шляху до роботи може налаштувати людину на хороший настрій впродовж усього дня. Це доступний та універсальний спосіб релаксації, який не набридає.

Місця сили: Стрийський парк
Стрийський парк у Львові – один із найстаріших міських парків. Фото: inlviv.in.ua.

Водночас у парках природу можна навіть досліджувати, маючи при собі звичайний смартфон. У каталогах застосунків є розділ «Наука», де зібрані додатки, що дозволяють за допомогою камери дізнатися щось про рослини (наприклад, PlantSnap та iNaturalist), птахів (Птахи України або BirdID) чи комах, які зустрічаються під час прогулянки. Так, воно не завжди може працювати ідеально. Але для більш точної інформації є чимало спільнот науковців та дослідників, які радо допоможуть вам визначити, що за птах співає на записі, або на яку рослину вам вдалося натрапити.

Суспільство

Українські воїни «вполювали» російський Су-25 у небі над Херсонщиною

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Українські військові збили російський штурмовик Су-25 над Херсонською областю.

Про це повідомили в телеграм-каналі Повітряних сил ЗСУ.

За словами військових, штурмовик окупантів збили бійці Одеської бригади.

«27 вересня на Херсонщині, близько 13.30 години, підрозділами зенітної ракетної Одеської бригади повітряного командування “Південь” збито ворожий штурмовик Су-25.», – йдеться в повідомленні.

Крім того, з початку доби підрозділи протиповітряної оборони Повітряних Сил ЗСУ знищили три БПЛА оперативно-тактичного рівня.

Про Су-25

Су-25 – одномісний броньований дозвуковий штурмовик, призначений для надання авіаційної підтримки у зоні бойових дій вдень та вночі за умов візуальної видимості цілі, а також знищення об’єктів із заданими координатами у випадку льотної погоди. Об’єктом ураження можуть бути наземні та надводні цілі, а також повітряні маловисотні, повільні цілі (гелікоптери і транспортні літаки).

Су-25 — Википедия

Нагадаємо, зранку на Миколаївщині Сили ППО збили три ворожі дрони-камікадзе «Шахід-136».

Також 25 вересня ППО збила над Одесою дрон-камікадзе «Шахід-136».

Фото: з відкритих джерел.

Читати далі

Суспільство

Києво-Могилянська академія запустила IT-курси для українських ветеранів

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Факультет інформатики Києво-Могилянської академії запустив IT-курси для українських ветеранів, які отримали інвалідність захищаючи нашу країну.

Про це повідомили на фейсбук-сторінці Київського міського центру допомоги учасникам АТО.

«Метою відкриття курсів є надання можливості ветеранам війни краще адаптуватися до цивільного життя та отримати можливість знову бути соціально активними. Зважаючи на особливості професіональних вимог в ІТ галузі ми можемо стверджувати, що особи з інвалідністю можуть стати повноцінними членами команди, та отримати нові виклики», – йдеться в повідомленні.

Курс триватиме від 9 до 12 місяців. Основна спеціалізація, яку зможуть отримати випускники, – молодший спеціаліст із веб-розробки. Ветеранів навчатимуть основ програмування, комп’ютерних алгоритмів, веб-технологій, розробки користувацького інтерфейсу, інструментів та принципів веб-розробки.

Навання відбуватиметься в онлайн-форматі через платформу Moodle. Для проведення синхронних занять використовується платформа Microsoft Teams або Zoom. Також в межах програми заплановано кілька офлайн-зустрічей, які мають допомогти з адаптацією до освітнього процесу.

За детальною інформацією можна звертатися до Київського міського центру допомоги учасникам АТО за номером 0 800 300 633. Під час виклику оберіть з’єднання зі спеціалістом медичного відділу.

Нагадаємо, у Луцьку відкрили комунікаційний простір «Плюс Плюс ++» для захисників і захисниць України, а також їхніх родин.

Крім того, Український ветеранський фонд запускає нову програму підтримки ветеранських бізнесів на суму від 500 тисяч до мільйона гривень.

Фото: facebook.com/GeneralStaff.ua.

Читати далі

Суспільство

«Пасіка – це постійна робота та інвестиції». Як бджоляр з Миколаївщини популяризує медовий бізнес в Україні

Опубліковано

Підтримай ШоТам

ШоТам – медіа, яке допомагає зберігати спокій навіть під час війни. Кожна наша публікація – це привід пишатися нашою армією, волонтерами та кожним українцем. А кожен твій донат – це внесок у боротьбу на інформаційному фронті.

Олег Калінін – пасічник з Миколаївщини, якому вдалося розвинути медову справу в регіоні та підштовхнути бджолярів-аматорів до офіційної реєстрації бізнесу. А почалося все ще в студентські часи, коли батько подарував Олегу кілька вуликів.

Відтоді чоловік захопився цією справою та за будь-якої нагоди намагається дізнатися щось нове про бізнес, що став частиною його життя. Сьогодні підприємець керує одразу двома справами – «Медовою фермою» та виробництвом обладнання для бджолярів BeePro

Про «розумний вулик», сертифікацію пасіки, нескінченні інвестиції та роботу під час війни Олег Калінін розповів журналістам ШоТам.

Бджільництво – це постійні інвестиції та навчання

Усе почалося ще в 2008 році, коли я був студентом та шукав додатковий заробіток. На той час мій батько на любительському рівні займався бджолами, мав десь 3-5 вуликів. Тож я попросив тата, аби він віддав ці вулики мені. Згодом натрапив на відео про професійне бджільництво в Канаді й захотів досягнути чогось подібного в Україні. Тобто вийти на промислові масштаби та розвивати цю сферу. Звісно, поки що ми ще не сягнули таких обсягів, але впевнено рухаємося до своєї мети. А ролик, який змотивував мене до розвитку, передивляюся й сьогодні. 

Бджоляр на пасіці
Фото: Ірина Рихлицька / epravda.com.ua

Але варто розуміти, що пасічництво – це постійні інвестиції, як і будь-який інший бізнес. Спочатку ми вкладали кошти з сімейного бюджету, потім почалися кредити й запозичення від знайомих. Ця справа потребує регулярних внесків. На щастя, я завжди працював на кількох роботах і багато відкладав. Так само намагаюся робити й сьогодні, адже мати бізнес і не інвестувати в нього – неможливо.

А ще бджільництво – це завжди навчання. Я продовжую вивчати щось нове донині, багато читаю, дивлюсь різноманітні відео, відвідую конференції. Наприклад, наприкінці серпня завдяки підтримці Проєкту USAID «Економічна підтримка Східної України» вже вкотре відвідав Апімондію – міжнародний бджільницький конгрес. Власне, вчитися доводиться постійно. Коли в тебе 10-30 вуликів – ти потребуєш одних знань, а коли рахунок йде на сотні – все зовсім інакше. Багато речей спрощуються, автоматизуються. На щастя, сьогодні безліч інформації у вільному доступі.

бджоляр Олег Калінін з колегами

Ми почали популяризувати пасічництво на Миколаївщині

У 2016-му році я зрозумів, що потрібно шукати додатковий заробіток. На той час мені вже вдалося перейти на бізнес-рейки та розширити кількість вуликів до двох сотень. Але відбулося якесь протруювання й мої бджоли загинули. Вкладені кошти були кредитними, тож я мав чимось розрахуватися. Тоді ж на Миколаївщині запустили канадський проєкт бізнес-розвитку плодоовочівництва UHBDP, і я пішов працювати туди консультантом.

Коли почав глибше вивчати проєкт та показники, запропонував долучити до нього й пасічництво. Кілька місяців цю ідею розглядали, й зрештою керівництво підтримало мою пропозицію. Після цього в межах проєкту ми почали втілювати безліч ідей для розвитку бджолярів. Це і навчання, і поїздки, і запуск бізнес-калькулятора для пасічників. Я розумів, що для подальшого розвитку ми мали зробити наших бджолярів більш освіченими. 

Крім того, разом із UHBDP ми почали займатися популяризацією пасічництва як бізнесу. Влаштовували бізнес-тури по Україні, показували бджолярам великі промислові пасіки та намагалися пояснити, що перший крок до розвитку – це реєстрація бізнесу. 

Бджоляр Олег Калінін
Фото: Ірина Рихлицька / epravda.com.ua

Адже коли ти маєш певні податкові зобов’язання, найманих працівників – ти працюєш, бо це потрібно. Необхідно заробляти, зростати, виконувати якісь обіцянки та плани. І тільки так ти будеш розвиватися. А якщо ти викачав свої пів тонни меду й тобі цього достатньо – який це бізнес? Це вже не бізнес, а якась самозайнятість, хобі.

Між пасічниками не буває конкуренції

До канадського проєкту пасічництво в нашому регіоні навряд чи можна було назвати популярним.Так, було чимало пасік, але їхні масштаби були доволі аматорськими. Ми свого часу проводили підрахунки з місцевою Спілкою пасічників. Тоді до її складу входило з десяток бджолярів, кожен із яких мав 12-15 вуликів. А вже торік, у 2021, показники суттєво змінилися: приблизно 80 вуликів на людину. Зросла й сама спілка, тепер це потужна організація.

Попри це я ніколи не називав інших бджолярів своїми конкурентами. Бо конкуренції між пасічниками не може бути. Україна – це потужний гравець міжнародного ринку, і для того, аби вийти на цей ринок, нам потрібні великі об’єми. Тому я не вважаю свого сусіда суперником чи конкурентом. Можливо, на ринку вони й конкурують між собою, але я не продаю свою продукцію в такий спосіб. 

Розробив «розумний вулик», аби слідкувати за пасікою

Бувають бджолярі, які влітку виїжджають на пасіку й проводять там весь час. Утім я так не можу. Постійно є якісь справи, необхідність кудись поїхати, щось зробити. А водночас хочеться розуміти, що відбувається на пасіці. Так з’явилася ідея розробити щось на кшталт «розумного вулика».

У цьому немає якоїсь новини, я не вигадував щось з нуля: подібні спроби вже були. Щоправда, розроблені вони були студентами на такому собі «конструкторі» для програмістів Arduino. Якість цих пристроїв була доволі сумнівною. Натомість я хотів створити щось справді якісне й вивести це на промислові масштаби. 

Розумний вулик: бджоли працюють, а пасічник відпочиває вдома

Ми замовили американські контролери, розробили перший десяток прототипів. І на цьому все зупинилося. Адже «розумні вулики» – це теж частина бізнесу, тож необхідно рахувати вкладені кошти. Собівартість одного прототипу вийшла доволі високою, а для врегулювання ціни ми потребували виходу на тисячі проданих виробів. Але попит цього не дозволяв.

Попри це ми розробили нову версію, врахували всі недоліки пілотного проєкту, покращили прототип, та у виробництво вже не пускали. Студенти, які створюють аналоги на Arduino, роблять це вдвічі дешевше. І нам складно довести людині, що справжня якість не може коштувати дешево. Не кажучи вже про те, що у нас зовсім інший підхід, принципово інша якісь складових тощо.

Керую одразу двома бізнесами

«Розумний вулик» – це частина ще одного мого бізнесу, торговельної марки BeePro. Ми зареєстрували компанію в 2019 році й відтоді створюємо професійне обладнання для пасічників. Виготовляємо насоси для перекачки меду, шнеки для віджиму, різні ємності, перехідники, ті самі «розумні вулики». А зараз плануємо створити автоматичну лінію з відкачки меду. 

Усе це – суто наше виробництво. Ми маємо необхідні верстати, все збираємо та комплектуємо власноруч. Наразі масштаби не надто великі, але для України – це вже доволі потужний бізнес. За рік нам вдалося вийти приблизно на 80-100 тисяч доларів обігу.

До повномасштабної війни продукція користувалася попитом, ми встигли продати під 100 насосів, а це доволі недешева річ. Запити надходили постійно. Здебільшого ми працюємо під замовлення та безпосередні потреби клієнта. Утім з початком великої війни, звісно, ситуація змінилася. 

Мед від Медової фабрики
Фото: Ірина Рихлицька / epravda.com.ua

А «Медову фабрику» ми з колегами зареєстрували в липні 2021 року. За цей час вдалося викачати приблизно 15 тонн меду, це десь до 30 тисяч доларів. Щодо успішності бізнесу, тут все залежить від низки факторів. Зокрема, від погоди та майстерності бджоляра. Хтось може взяти з одного вулика 20 кілограмів, а хтось – 120. До того ж, чималу роль відіграє й кількість. Адже сьогодні, аби отримати більш-менш гідний прибуток, 200 вуликів – вже мало.

Читайте також: Кайдашеві бджоловози. Майстер із Запоріжжя створює унікальні причепи, що рятують пасіки та завойовують міжнародний ринок

Три роки тому ми розпочали процес сертифікації нашої пасіки. 2020 рік був перехідним, а торік вже отримати сертифікат про органічність та продовжуємо роботу. Це важливо одразу з кількох причин. По-перше, була домовленість з деякими експортерами, котрі погодились забирати мед дорожче, аніж гуртова ціна по Україні. А по-друге, сертифікована продукція – це ключ до покупця. Я трохи орієнтуюся в маркетингу: споживач психологічно більше довірятиме й обиратиме мою продукцію. Адже ось вона – сертифікована й екологічна, а отже безпечна.

Поєднувати ці два бізнеси – цілком реально, бо обладнанням для бджолярів ми займаємось переважно впродовж осені та зими, коли минає сезон пасічництва. Якщо ж замовлення надходять у розпал сезону – ми збільшуємо термін виробництва або відкладаємо на осінь, якщо це можливо.

Я прагну зростати в об’ємах, а не рахувати прибутки

За ці роки в бізнесі я інвестував вже понад два мільйони гривень. Здається, що це чимало, але якщо порахувати все обладнання, цех, машини – так воно й виходить. Вийти на чистий прибуток поки що не вдалося, але це і не є моєю ціллю. Нам потрібно зростати в об’ємах, і це наразі ключова мета.

Олег Калінін
Фото: seeds.org.ua.

Працюю без якихось чітких бізнес-планів. У мене немає установки, що ось, умовно, через рік я маю вийти на точку беззбитковості проєкту. Ні, я все роблю поетапно, але раптом з’являється щось термінове, скажімо, необхідність побудувати склад, – я беру й будую. Бо він мені потрібен, і це важливо для бізнесу.

Наразі обидва підприємства спрямовані на український ринок. Мед закуповують трейдери або переробники, обладнання – наші пасічники. Звісно, хочеться вийти й на ринок ЄС, ми навіть активно думали про це напередодні вторгнення. Але з початком великої війни плани змінилися. 

Відновив роботу бізнесу, коли ЗСУ розгромили окупантів

Відверто кажучи, я до останнього не вірив у можливе вторгнення. Тому в нас не було жодних тривожних валіз чи чогось подібного. 24-го лютого я був на нашій базі в Ковалівці й прокинувся о четвертій ранку від дзвінка дружини. Беру слухавку й чую: «Миколаїв обстрілюють, забирай нас».

Спочатку я не повірив, приїхав додому до Миколаєва – все наче спокійно. Але це було спочатку. Загалом я не вірив, що щось подібне може статися в 2022 році. Після початку вторгнення ми буквально сиділи на валізах. Були готові до виїзду: якби окупанти перетнули Південний Буг, ми б одразу вирушили до безпечних регіонів. 

Про бізнес тоді ніхто не думав. Хіба що прикидав, що можна було б вивезти. Навіть вирішив, що бджоли залишаться тут, на Миколаївщині. Адже евакуювати вулики я не міг фізично. З березня й до травня я був у місцевій теробороні, а коли росіян вщент розбили під Ковалівкою, я зрозумів, що далі вони вже не пройдуть і повернувся до роботи. 

Пасічник Олег Калінін
Фото: Ірина Рихлицька / epravda.com.ua

Безумовно, про довоєнні обсяги сьогодні не йдеться. Обладнання практично не замовляють, а мед я поки що вирішив не продавати. Та попри це ми відновили ремонт цеху з сортування, незабаром вже плануємо закінчити й сертифікувати його за всіма українськими стандартами.

Планувати щось складно, але ми прагнемо розширятися, облаштовувати нові вулики, виходити на нові об’єми й надалі популяризувати бджільництво у регіоні та країні загалом. Тож розвиваємося й працюємо далі!

Читати далі