

Суспільство
Шукаєте, що почитати? Ось 10 найцікавіших українських книг 2022 року
2022 рік подарував нам чимало неймовірних книжок. Так-так, тепер причин для запитання «що почитати?» точно не виникне. Від моторошних трилерів до історичних досліджень — у цьому топі кожен знайде щось для себе. Зберігайте зимову підбірку українських новинок від ШоТам. А краще — відразу беріться за читання!
1. «Тільки нікому про це не кажи», Ірена Карпа
Романтичний Париж з його насиченим життям у багатьох асоціюється з Іреною Карпою. Українська письменниця блискуче передає французьку атмосферу через сторінки своїх книжок, а цьогоріч встигла презентувати новий роман — «Тільки нікому про це не кажи». Це психологічний трилер, що розкриває теми домашнього насильства, зґвалтування, булінгу.

Героїня трилеру Марґо працює фотографкою у Парижі, любить відпочивати на вечірках та у секс-клубах. На перший погляд, її буденність безтурботна і приваблива. Але що ховається за цим? Стосунки із таємничим С., намагання розібратися в собі, поява серійного вбивці Месника в її житті. Які відкриття чекають на Марґо? Глибокі емоції, динамічний розвиток подій, непідробні персонажі… Усе це ви знайдете у новому трилері Карпи!
2. «Щось зі мною не так», Андрій Любка
Чи хотіли ви коли-небудь зануритися у внутрішній світ письменника? «Щось зі мною не так» — шанс втілити це бажання у життя! Андрій Любка, як завжди, розповідає реальні історії щиро, небанально та захоплено, ділиться туристичними маршрутами й особистими порадами. Натомість ви спостерігатимете, як свідки Єгови п’ють коньяк, а водії «мерседесів-спринтерів» несуться за каретами швидкої допомоги. Звучить кумедно, правда?

Але водночас «Щось зі мною не так» — книжка, що навіює меланхолійний настрій, змушує задуматися над власним життям, підбити підсумки року. Це саме те, чого всі ми потребуємо у грудні, аби увійти в новий рік оновленими й повними ідей.
3. «Подолати минуле: глобальна історія України», Ярослав Грицак
«Подолати минуле: глобальна історія України» — результат 15-літньої роботи науковця Ярослава Грицака. Це книга, яку має прочитати кожен, аби зрозуміти й осягнути наше спільне минуле. Заради чого? Заради нашого майбутнього, в якому українець не жертва, а творець.

Грицак розповідає історію ґрунтовно, без стереотипів і пропаганди. Він зазначає, що найтемніша сторона української історії пов’язана з масовим насильством, але минуле — не в’язниця. І ми в силах його подолати. Ця робота однозначно послужить підтримкою у непростий час і допоможе заповнити прогалини у знаннях з історії.
4. «Дикий Захід Східної Європи», Павло Казарін
Український журналіст та публіцист, а нині військовий ЗСУ Павло Казарін випустив цю книгу у 2021 році. Це його перша робота, на написання якої автор витратив близько семи років. Казарін роздумує, як змінилося українське суспільство під впливом Революції Гідності, окупації Криму та Донбасу.

Попри те, що книга буда написана до повномасштабного вторгнення, вона не втратила своєї актуальності сьогодні. «Дикий Захід Східної Європи» дає чітке розуміння: ми маємо усвідомити власну ідентичність та взяти відповідальність за своє майбутнє. Автор не намагається нав’язати своє бачення дійсності, він ділиться особистим переживаннями та досвідом, деколи ставить незручні питання і запрошує читачів подискутувати.
5. «Танці з кістками», Андрій Сем’янків (MED GOblin)
Герой цього медичного трилеру — патологоанатом Северин — переживає невдачу за невдачею: заробляє мало, з особистим життям не клеїться, самооцінка залишає бажати кращого. Здається, що згода на одну нелегальну пропозицію змінить стан речей. Северин починає займатися незаконною трансплантацією органів у померлих людей. Його захоплює безпринципність, жадібність, самолюбство. Крок за кроком дії патологоанатома стають усе більш злочинними та цинічними.

«Танці з кістками» — драматична історія. У ній є місце чорному гумору та напруженим діалогам. Це розповідь про те, як лікар, який давав присягу Гіппократа, поступово перетворюється на вбивцю. Автор книги — Андрій Сем’янків — бездоганно тримає увагу читача протягом усього трилеру.
6. «Щоденник мрійника», Іван Маслюк
Здійснити мрію, доїхавши до Лісабона і побачивши Атлантичний океан. Надихати своєю впертістю. Підтримувати інших людей з інвалідністю. Про все це ви прочитаєте в автобіографічному «Щоденнику мрійника».
Іван Маслюк народився із ДЦП, та це не завадило хлопцю досягти своєї мети — проїхати 5 тисяч кілометрів від Львова до португальської столиці. Протягом 100 днів поруч були двоє друзів та спеціальний велосипед. Іван не раз хотів здатися, але юний запал і енергія не дозволили цього зробити!

Сам автор зауважує, що ця книга — перш за все про прийняття інакшості. Про справжні емоції й переживання. Це публічна сповідь і правда про людей з інвалідністю. Після своєї подорожі хлопець започаткував проєкт On 3 wheels, в якому організовує сходження у гори людям, які самі не можуть ходити.
7. «Мобілізяка», Влад Якушев
Якщо перша книга автора «Карателі» про війну на Донбасі, то «Мобілізяка» — про самого Влада Якушева і досвід, який він пережив. Якушев — журналіст, письменник, офіцер ЗСУ родом з Львівщини. Його роботи викликають емоції суму і радості водночас.

Книга повна фотографій, що допомагають відчути прочитане. У ній ви також зустрінете QR-коди до відео, знятих як Якушевим, так і журналістами, що висвітлювали події російсько-української війни у період з 2015 по 2016 роки. «Мобілізяка» допоможе цивільним краще зрозуміти наших воїнів та задуматися над питаннями мови, політики, проблем війська. У планах автора продовжувати писати. За його словами, події повномасштабної війни ляжуть в основу нової книги.
8. «Поіменник», Руслан Горовий
Письменник, журналіст та автор проєкту «Служба розшуку дітей» Руслан Горовий у своїй книзі «Поіменник» пише про людське життя і горе, відданість і самопожертву. Пише про чужі життя, пропускає їх через себе. Пише так, що сльози течуть самі по собі.

У цій книзі сім оповідань про різні життєві долі. Історії, що торкають душу. Історії про випадкове вбивство, помилки юності, Донбас, зустрічі у потязі, друзів, інтернат, втрату дитини. Руслан Горовий зображує життя таким, як воно є насправді. Без прикрас і карикатур.
9. «Сміх у кінці тунелю», Іван Черненко
Яке воно — життя лікарів? Який шлях долає кожен студент-медик, аби стати професіоналом? З якими викликами стикаються лікарі? Іван Черненко у своїй книзі «Сміх у кінці тунелю» не просто відповідає на найцікавіші запитання щодо справи свого життя, а й намагається донести до читачів основи доказової медицини, розповісти історії своїх пацієнтів. Тут про важливість реформування системи охорони здоров’я, помилки й недосконалості, любов до медицини.

Незважаючи на серйозність інформації, книжка читається легко, викликає позитивні емоції, дає надію. Зізнайтеся, кожен мріяв про доктора, який своїми добрими жартами здатен зняти напругу навколо! Ви його знайшли, і це — Іван Черненко!
10. «Сільські історії», Анатолій Дімаров
Твір Анатолія Дімарова, патріарха української прози й духовного батька «шістдесятників», охоплює життя двох сіл на Полтавщині — Рогозівки та Малого Тікача. «Сільські історії» були засновані збіркою оповідань «Зінське щеня», що народжувалися на полтавському хуторі.

Рогозівка переживає події Другої світової війни, а Малий Тікач — повоєнні роки. Героїв спіткала непроста доля , адже роки війни закарбовуються у пам’яті назавжди. Та попри біль і життєві виклики, вони не втрачають свою справжність, працьовитість, доброту. Важливо, що автор не робить своїх героїв ідеальними — це звичайні люди зі своїми перевагами та недоліками: працьовиті й добрі, ледачі й злі, гострі на слово й мовчазні, старі й молоді, зі своєю вдачею та долею.
Суспільство

Випробуйте себе в знанні історії Києва: на кожній сторінці — старовинна фотографія та факт про конкретне місце, а на звороті — його сучасний вигляд і відповідь.
Дізнайтеся разом з ШоТам, наскільки добре ви знаєте столицю та її еволюцію крізь час.
Під час археологічних досліджень цієї вулиці виявили систему підземних тунелів і катакомб. Ці ходи використовували в різні періоди історії міста, наприклад, під час Другої світової війни.


Це місце розташоване між сімома вулицями, а влітку по вечорах тут відбувається шоу світломузичних фонтанів.


До 1500-річчя Києва цю памʼятку реконструювали, хоча точний вигляд оригінальної споруди залишався невідомим.


З кінця 18 століття на цій площі проводили відомі ярмарки, на яких збиралися купці з усієї Європи.


На початку 20 століття ця будівля слугувала місцем проведення балів, концертів і театральних вистав для київської еліти.


У 2015 році під час розкопок на цій площі археологи знайшли цілу вулицю часів Київської Русі та стародавні артефакти.


До 2001 року через цю площу, яка була важливим пересадковим пунктом у міській транспортній мережі, проходила трамвайна лінія.


Share:
Суспільство

28 березня в Києві відбулася презентація дослідження «Жінки у війні: мотивації залишатися та причини виїжджати», під час якої експерти проаналізували, що спонукає українок залишатися в країні, попри війну, а що може змусити їх вирішити переїхати за кордон.
ШоТам відвідали презентацію та готові поділитися з вами результатами.
Про опитування
З 23 по 30 січня 2025 року Центр економічної стратегії спільно з American University Kyiv провів опитування серед жінок віком від 18 до 60 років, які живуть в Україні (за винятком тимчасово окупованих територій). Також експерти опитали українок, які після початку повномасштабної війни виїхали за кордон. У дослідженні взяли участь 2018 респонденток.
Як війна вплинула на переселення жінок
- 39% українок були змушені залишити свої домівки; з них 53% вже повернулися.
- 69% переміщених жінок залишалися в межах України, 24% виїхали за кордон, а 7% поєднували обидва варіанти.
- Більшість переміщень були тривалими: 39% опитуваних перебували поза домом понад рік.
Мотивація залишатися в Україні
Згідно з дослідженням, для 79% опитаних є важливим залишатися в Україні, 15% не визначилися з відповіддю, а 6% не вважають це принциповим.
Що повпливало на таке рішення:
- вік і соціальний статус: старші жінки частіше обирають залишатися;
- фінансовий стан: люди з вищими доходами менш схильні до еміграції;
- власність житла: наявність власного житла підвищує бажання залишитися;
- мова спілкування: україномовні громадянки частіше обирали залишитися.
На відміну від попередніх досліджень, нині жінки з вищими доходами менш схильні до виїзду.
«Так само окремо в нас була категорія підприємиць, тобто власниць своєї справи. Вони, в принципі, не хочуть виїжджати з України, хочуть залишатися тут», — відзначила заступниця директора Інституту поведінкових досліджень Наталя Заїка.
Всупереч очікуванням і поширеним стереотипам:
- жінки з дітьми мають таке ж бажання залишатися в Україні, як і ті, хто не має дітей;
- відсоток жительок сіл і містянок, які хочуть жити в Україні, приблизно рівний;
- для жінок, чиї населені пункти зараз розташовані в окупації або а зоні активних бойових дій, не менш важливо залишатися в Україні.
Читати також: Працювала в Лондоні, але повернулася в Україну: це управліниця, що цифровізує державу
Основні причини залишатися
«У відкритих відповідях часто повторюються фрази: “Тому що тут моя сім’я”, “Тому що тут мої діти”. Це підкреслює глибоку прив’язаність до рідних і бажання підтримувати їх у складні часи», –– зауважила Наталя Заїка.
Які ризики бачать в Україні та за кордоном
Жінки за кордоном значно гостріше сприймають потенційні ризики повернення до України, оцінюючи їх у півтора-два рази вище, ніж ті, хто залишився в країні. Водночас другі бачать більше загроз у разі переїзду за кордон, пов’язаних із соціальною адаптацією, фінансовою стабільністю та медичним забезпеченням.
Перспективи життя за три роки
Жінки, які залишаються в Україні, загалом дивляться в майбутнє з більшою надією, ніж ті, що перебувають за кордоном. Більшість українок вважають, що за три роки вони зможуть повернутися до своєї довоєнної спеціальності — так думають 59% респонденток. Серед жінок за кордоном таких менше — лише 47%, хоча вони частіше розглядають варіант зміни професії або перекваліфікації.
Щодо рівня життя, 46% опитуваних в Україні очікують на покращення своїх умов за три роки, тоді як серед людей за кордоном цей показник значно вищий — 80%. Проте ймовірність погіршення рівня життя бачать лише 7% жінок в Україні, а серед жінок за кордоном таких 20%.
Перспективи завершення війни для них також виглядають по-різному. Майже третина опитуваних в Україні (29%) вірить, що за три роки війна повністю завершиться. Однак серед жінок за кордоном такий оптимізм мають лише 5%. Водночас майже половина останніх (45%) вважає, що війна залишиться в стані замороженого конфлікту, тоді як в Україні таку думку поділяють лише 12%.
Читати також: Обʼєднані Маріуполем: ці переселенці запустили чи релокувати свої бізнеси й ініціативи
Про дослідників
Центр економічної стратегії (ЦЕС) — незалежний аналітичний центр, заснований у травні 2015 року. Його мета — підтримка реформ в Україні для досягнення стійкого економічного зростання. Центр проводить незалежний аналіз державної політики та сприяє посиленню громадської підтримки реформ.
American University Kyiv (AUK) — це приватний університет, розташований у Києві. Заснований у партнерстві з Arizona State University (ASU) та Cintana Education, AUK надає інноваційну вищу освіту за американськими стандартами на рівнях бакалаврату, магістратури й докторантури.
Фото обкладинки: UAExperts.
Суспільство

На правому березі Києва запустили першу екомашину, яка збиратиме використані батарейки на перероблення. Машина вивозитиме батарейки з усіх пунктів приймання руху «Батарейки, здавайтеся!».
Про це повідомили в русі «Батарейки, здавайтеся!».
Тест-драйв машини тривав упродовж місяця. Вона змогла перевезти понад п’ять тонн батарейок, які здавали кияни у магазинах-партнерах та будинках, що зареєстровані у програмі руху.
Читайте також: UAnimals оголосили лавреатів Всеукраїнської зоозахисної премії
Батарейки за принципом 100% перероблення залежно від типу передадуть таким заводам:
- Eneris Recupyl в Польщі;
- Accurec в Німеччині;
- EraSteel у Франції тощо.
Перероблення матеріалу повністю фінансують партнери руху, а саме виробники й дистриб’ютори батарейок: Panasonic, VARTA, Duracell, GP Batteries та інші компанії.


Нагадаємо, що розробники з України запустили платформу для бронювання будинків на природі.
Фото: фейсбук-сторінка «Батарейки, здавайтеся!»