Новини, якi надихають!
Пiдтримати
Звяжіться з нами

Суспільство

«Щойно вивезли тварин – снаряд знищив конюшню». Кінний клуб із Кремінної знайшов другу домівку на Тернопільщині

Опубліковано

Коні завжди були пристрастю родини Семиволосів з міста Кремінна, що на Луганщині. Це захоплення перетворилося на сімейну справу – за кілька років конюшня стала кінним клубом «Лошадкін дім», де можна було навчатися верхової їзди, пройти реабілітацію за допомогою коней, а також подивитися на виступи вправних вершників.

Після 24 лютого життя клубу та його мешканців кардинально змінилося – вперше в житті коням довелося долати великі відстані на колесах і переїхати в протилежну частину України. Тепер «Лошадкін дім» відновлює свою справу в Тернопільській області, у місті Борщів. Тренер Єгор Семиволос розповів ШоТам історію сімейної конюшні, чому п’ятеро тварин залишилися в Кремінній і як пройшов перший виступ кінного театру в новому місці.

Єгор Семиволос

Тренер кінного клубу «Лошадкін дім»

До нашого клубу приїжджали люди із сусідніх областей

Мій батько із самого дитинства любить тварин, особливо коней. Раніше він працював директором сільгосппідприємства і займався кіньми у вільний час. Згодом він вирішив присвятити своєму захопленню весь час – так у 2014 році в нас з’явилася конюшня. Спочатку ми нічого не думали робити з нею, просто тримали для себе. Потім до нас почали ходити люди, які хотіли покататися на конях або навчитися верхової їзди. У нас займалися підлітки 14-18 років, які допомагали нам доглядати за тваринами.

Через деякий час ми почали влаштовувати виступи з конями, перейнявши досвід у обласного кінного театру. Ми показували шоу з козацької бойової їзди верхи, у них брав участь наш колектив кінного клубу, зокрема підлітки, які у нас займалися – загалом приблизно 20 людей. Вони виконували трюки на конях. Наш кінний театр виступав як мінімум кілька разів за літо. Минулого року ми вперше виїжджали з шоу за межі нашого міста. Планували поїздити і цього року, але не судилося.

кінний клуб з Луганщини

Ми працювали з батьком вдвох, і у нас було 16 коней. Наш кінний клуб відвідували багато людей з Луганської, Донецької та Харківської областей. Вони приїжджали на тренування, виступи, покататися та просто відпочити. «Лошадкін дім» розташовувався в лісі, і там була чудова атмосфера.

Лікували відвідувачів за допомогою коней

Кілька років тому в нас з’явився напрям іпотерапії – лікування людей, які мають проблеми з опорно-руховою системою. Напрям з’явився завдяки Костянтину Полторацькому, який був одним з небагатьох дорослих людей, хто займався у нас. А познайомилися ми з ним ось як. Він навчався на реабілітолога в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, який розташовувався в Кремінній. Одного дня ми виїхали в місто з конями на якесь свято. Побачивши нас, Костянтин підійшов і запитав, чи може він відвідувати конюшню, займатися й допомагати нам. Виявилося, що він з дитинства їздить верхи. Звісно, ми не заперечували.

Трохи згодом Костянтин почув про курси іпотерапії – іноземці приїжджали в Рівне й навчали охочих лікувати людей за допомогою коней. Він пройшов ці курси, повернувся до Кремінної та почав застосовувати набуті знання на практиці. Наш кінний клуб співпрацював з Луганським обласним центром реабілітації дітей з інвалідністю. Ми надавали безоплатну допомогу 50 маленьким гостям, які мали різні фізичні або ментальні порушення.

коні

Під час вибухів коні розламували конюшню

У нас не було жодного плану на випадок повномасштабного вторгнення, тож 24 лютого нас застало зненацька. Люди, які займалися у нас, продовжували відвідувати конюшню й піклуватися про коней. Батьки не відпускали дітлахів, тож ходили тільки старші. Із середини березня до конюшні навідувалися тільки ми з батьком та моїм старшим братом. Утрьох ми приходили вранці й увечері, годували й напували коней, потім верталися додому. Перед тим як йти, батько відчиняв конюшню повністю, щоб тварини не залишалися в закритому просторі й могли виходити.

З кожним днем у місті ставало дедалі неспокійніше через обстріли. Коні мали великий стрес, під час вибухів вони сильно били по конюшні й розламували її. Перебувати в Кремінній уже було небезпечно, і батьки вирішили, що настав час нам покидати місто. На початку квітня ми виїхали всією родиною до Львова, залишивши конюшню людям, які й до цього допомагали піклуватися про наших улюбленців.

дівчина з конем

Конюшня згоріла після того, як з неї вивезли тварин

Спочатку ми не розуміли, як нам вивезти коней з міста, яке постійно обстрілюють. Тим паче їх у нас цілих 16. Однак нам допомогла подруга, яка живе у Львові та співпрацює з однією з польських гуманітарних організацій. Вона сказала, що знає, як організувати збір коштів на евакуацію коней. І ми почали цим займатися. Написали в соцмережі пост, де просили про допомогу. Люди одразу відгукнулися й дуже допомогли нам. Ми зібрали 150 тис. грн, що дозволило нам перевезти коней. Кошти надходили як від наших друзів, знайомих, відвідувачів, які приїздили до нас кататися, так і від незнайомих людей. Ми їм усім були надзвичайно вдячні.

Наша родина довго шукала водія коневоза, який би погодився їхати під обстрілами. Це було дуже непросто, але зрештою ми знайшли чоловіка, який вивіз із гарячих точок Харкова багато коней. Він погодився допомогти нам і евакуював 11 наших тварин до Дніпра двома ходками. П’ятеро залишилися в Кремінній, оскільки вони не помістилися в коневіз. Коли водій збирався вчергове поїхати на конюшню й забрати їх, було вже пізно, тому що наше місто окупували.

вершник на коні

У Кремінній залишилися дівчата, які ходили до нас займатися верховою їздою. Вони взяли коней до себе, і тепер коні живуть біля школи. На території навчального закладу для них зробили леваду, забезпечили дах, їх годують, тож з ними нині все добре. А в нашу конюшню влучив снаряд, після того як з неї вивезли коней. ЇЇ вже немає – вона згоріла.

Знайшли прихисток для коней на Тернопільщині

Костянтин вирушив до Дніпра забирати коней, паралельно із цим батько шукав, куди їх можна перевезти, хоча б тимчасово. І таке місце знайшлося на Тернопільщині, у місті Борщів. Татові зателефонував його друг і сказав, що в місті є знайомий, який раніше тримав ферму. Тепер це місце пустує, і воно може підійти для наших коней. Батько поїхав туди, оглянув його: умови були хороші. Власник ферми сказав: «Якщо треба – беріть і користуйтеся». Так ми й вирішили, що перевозити коней потрібно туди. Простоявши три тижні в конюшні у Дніпрі, вони знову вирушили в дорогу.

кінний клуб під час евакуації

До цього наші коні ніколи не долали такі великі відстані на колесах. Кілька переїздів далися їм тяжко: вони нервували та схудли. З Кремінної до Дніпра дорога зайняла годин сім, а з Дніпра до Борщева – цілих 15. Прибувши на Тернопільщину, вони довго обнюхувалися, їм потрібен був час для адаптації. Але тепер можу сказати, що вони вже звикли до нових умов і поводяться так, як і вдома.

Місцеві мешканці були в захваті від кінного театру

Коли нам вдалося повернути коней, ми потроху зайнялися відновленням своєї справи. Частина команди переїхала з нами з Кремінної до Борщева – семеро людей. Про нас дізналися місцеві мешканці – вони дуже зраділи, що в їхньому місті з’явилася конюшня. До нас почали ходити діти, як це було й раніше у Кремінній. Вони нам допомагають піклуватися про тварин, а ми їх за це навчаємо їздити верхи. Люди тут дуже чуйні: після того як ми перевезли коней, до нас приїхало багато фермерів, які хотіли нам допомогти, чим могли. Хтось привіз зерно, хтось – сіно.

Наприкінці серпня ми влаштували перший виступ нового колективу кінного театру, в якому тепер беруть участь діти з Борщева. Вони тренувалися протягом кількох місяців і показали, чого навчилися. Взагалі, спочатку ми збиралися робити не виступ, а просто відкрите тренування зі змаганнями, з грамотами та призами. Однак потім виявилося, що було багато охочих приїхати до нас і подивитися, чим ми займаємося. Тоді ми вирішили, що все-таки буде кінний театр. Виступали дітлахи, я, Костянтин і кілька дівчат, які вже давно у нас займалися та переїхали з Кремінної. Глядачі були в захваті, адже для них кінний театр був чимось новим, вони ніколи не бачили нічого подібного.

коні

Допомагатимемо постраждалим від війни

Після перемоги ми хочемо займатися реабілітацією тих, хто постраждав внаслідок бойових дій. На жаль, таких людей уже є досить багато. Вони переносять низку операцій, у деяких з них паралізовані кінцівки. Однак це все можуть виправити заняття з конями. Окрім того, що коні допомагають відновити фізичний стан, вони ще й добре допомагають у психологічному плані. Поряд з ними можна розвантажитися, вони й тепер дуже відволікають від війни. Я нині вступив на реабілітолога. Коли здобуду освіту, також допомагатиму людям.

Можливо, ми не зупинятимемося в Борщеві й переїдемо в інше місто. Наприклад, у Кам’янець-Подільський. Там є козацький театр, який нас кличе долучитися, тому що їм бракує коней. Незважаючи на те, що нашої конюшні в Кремінній уже немає, ми хочемо повернутися додому. Судячи з останніх новин, це цілком реально. Тож ми сподіваємося, що нам це вдасться зробити. 

кінний клуб на Луганщині

Коментарі

Суспільство

Велосипеди залишали всюди: як жителька Чернігівщини ініціювала створення велопарковки в селі

Опубліковано

Зараз ви читатимете статтю зі спецпроєкту ШоТам та Проєкту USAID «ГОВЕРЛА» про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.
Цей проєкт важливий для нашої редакції тому… Більше
Тут розповідаємо про громади, де мешканці беруть активну участь у розвитку та відновленні своїх регіонів.


Ми розповідаємо про те, як співпрацюють представники місцевої влади, організації громадянського суспільства, жінки, молодь, волонтерські ініціативи та активісти. Ці приклади мотивують покращити комунікацію громадян та місцевої влади задля рушійних змін.

Раніше жителі Количівки на Чернігівщині залишали велосипеди біля дерев чи під магазинами — їх було не злічити. Тепер біля місцевого ліцею красується сучасна 36-місна велопарковка з накриттям. А все завдяки місцевим жінкам, які у 2022 році створили ГО «Юстина», невтомно пишуть грантові заявки та досліджують, що ще можна змінити в селі. 

ШоТам поспілкувалися з очільницею організації Ольгою Вовченко про те, як завдяки опитуванню дізналися, що потрібна велопарковка в селі, та чому зміни в Количівці лише розпочинаються.

Ольга Вовченко

очільниця ГО «Юстина».

Вирішили створювати свою громадську організацію

Я працювала у Чернігівській обласній дитячій лікарні фельдшеркою, але через скорочення штату стала домогосподаркою. Коли почалося повномасштабне вторгнення, то ми з чоловіком вирішили не виїжджати, адже обоє — медики. Спочатку лікували військових, а коли Количівка вже була відрізана від Чернігова, взялися допомагати місцевим. 

Ми готували вдома на вогні. Газу не було, світла не було, а отже й інтернету — ми не знали, що відбувається. Але надавали медичну допомогу, прибирали у дворі, прали, годували собак і котів. Люди дуже згуртувалися.

Якраз напередодні 24 лютого у Количівку приїжджала представниця Українського жіночого фонду — місцеві жінки прийшли послухати, навіть створили групу самодопомоги. Але після початку вторгнення ми про проєкти не думали — турбот вистачало. Та невдовзі представниця фонду зателефонувала, аби поцікавитися, як справи в групи. Кілька жінок уже роз’їхалося, але дехто лишився і ми знову згуртувалися.

Ми ризикнули: прописали проєкт для психологічної підтримки жінок, але ще ж треба його реалізувати через громадську організацію, а в нас її не було. Нам запропонували партнерську з Корюківки, але це далеко. Транспорту нема, дороги погані, інтернету нема — що ж ми будемо робити? Вирішили створювати своє.

Частина учасниць ГО «Юстина». Наразі в ГО є 3 постійні учасниці, і кілька долучаються за змоги. Фото надала героїня 

«Юстина», бо справедливість

Так у вересні 2022 року ми, жінки з Количівки, створили громадську організацію «Юстина». Назву пояснюю просто — бо «справедливість» (з лат. justus — справедливий — ред.). Тоді ніхто не знав, що таке ГО, яка знадобиться документація і як створювати проєкти, але ми всього вчилися в процесі.

Перший проєкт «Юстини» — «Клуб Юстина надає крила» — підтримав Український жіночий фонд. Для нього місцева влада надала нам приміщення в будинку культури, і ми почали проводити там різноманітні заходи для психологічної підтримки жінок і дівчат. Грошей у селі не вистачало, тож ми приносили дрова з дому, аби зігріти приміщення. 

Ми запрошували психологиню, юриста, тому що багато жінок мали юридичні питання, а доїхати до Чернігова тоді було складно. Проводили й заходи з дітьми — ми хотіли, щоб діти теж могли розвантажитися психологічно.

Місцеві не одразу звикли до таких заходів, а деякі вважали, що їм не потрібна психологічна допомога, і мали багато упереджень щодо психологів. Але зміни в тих, хто таки відвідував заняття, були помітні. Жінки ставали спокійнішими, більш розкутими, виговорювались. Між собою знайомились, бо навіть живучи в одному селі, могли ніде не перетинатися.  

Після першого успішного проєкту було багато інших: робили спільний перегляд кіно для мам з дітками, створювали алеї пам’яті та невеликий меморіал в селі, інформували жінок про гендерно зумовлене насильство. 

Стратегічна сесія ГО «Юстина». Фото надала героїня 

Читайте також: Спершу був «хейт», згодом з’явився діалог: на Чернігівщині жителі голосують і змінюють свою громаду

Спільний запит у селі — велопарковка

У кожному дворі в Количівці є один чи кілька велосипедів — так діти добираються до ліцею, а багато працівників — на роботу. Тож коли в селі проводили анкетування, то виявили спільний запит — відсутність місця для роверів.

Я теж спостерігала за ситуацією — велосипеди всюди: біля магазину, пошти, біля ліцею просто валяються. Моя дитина додому приходила й жалілася, що там ланцюг злетів, там колесо пробите чи спиця погнулася.

Велосипеди були в Количівці всюди. Фото надала героїня

Так і виникла ідея — можна водночас облаштувати велопаковку та популяризувати здоровий спосіб життя. Тож коли ГО «Юстина» цьогоріч проходила навчання з організаційної спроможності й організатори запропонували подати якийсь проєкт на 250 тисяч гривень фінансування, ми точно знали, що робити.

Часу було небагато: на написання проєкту дали тиждень, а на реалізацію — місяць. Під час повторного анкетування зʼясували, що більшість людей була за встановлення велопарковки біля відбудованого ліцею, адже він розташований у центрі села й багато жителів його відвідують. Тож за підтримки ІСАР Єднання та Фонду «Партнерство за сильну Україну» ГО «Юстина» почала роботу.

Місцеві встановлюють спеціальне покриття на велопарковці в Количівці. Фото надала героїня

Ми залучили фахівців, провели заходи з безпеки — наприклад, тренінги з домедичної допомоги. Також організували велопрогулянку з дітьми по Количівці. Провели аудит безпеки, почали розробляти туристичні маршрути — і велопарковка в селі запрацювала.

Зізнаюся, мені було важливо прислухатися до дітей, адже вони залишали свої побажання щодо покращення села в спеціальній коробочці, а в межах одного з проєктів брали участь в опитуваннях.

Діти там теж висловлювали свої думки, і мене тоді збентежило, що одна дитина каже: «Нащо писати? Все одно нас ніхто не чує». І мені так хотілося щось зробити для дітей, щоб вони бачили, що мрії мають здійснюватися.

Зробили покриття та надихнули інших на зміни

Робота над велопарковкою не була простою — постачальник затримував терміни через перебої зі світлом, а ще треба було встановити конструкції та камери спостереження. Та попри всі складнощі, на початку цього навчального року велопарковку в селі зрештою відкрили. Та на цьому історія не закінчилася, адже покриття на майданчику не було — лише пісок. Я вирішила продовжувати шукати фінансування, але це було складно — більшість бізнесів були зайняті відбудовою.

Ось такою вийшла велопарковка біля ліцею в селі Количівка. Фото надала героїня

Проходить день, тиждень, а в дітей грузнуть колеса, вони пісок заносять до школи й додому. І я думаю: «Це ж дощі підуть, і буде ще гірше». То моя знайома й запропонувала відкрити збір. За зібраних 30 тисяч гривень нам таки вдалося зробити покриття. 

Витрати могли бути набагато більші, але виробники давали неймовірні знижки — я їм розповідала, для кого ми це робимо, і вони йшли назустріч. Так ми закупили решіточки, щебінь, спеціальне волокно.

Дуже радісно, що досвід цієї велопарковки поширився й далі — завідувачка місцевого будинку культури теж прописала схожий проєкт, щоб зробити велопарковку в ще одному місці. Ми завжди готові ділитися своїм досвідом.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

Укрзалізниця додає ще один поїзд до Варшави: що відомо

Опубліковано

Укрзалізниця запускає другу пару поїздів на популярному маршруті Варшава – Рава-Руська – Львів. Відтепер із запровадженням нового графіка пасажири зможуть дістатися Чернівців, завдяки поїзду №865/866, що курсуватиме через Тернопіль, Чортків і Заліщики.

Про це повідомляє УЗ.

Як працюватиме новий маршрут?

  • На ділянці Варшава – Рава-Руська курсуватиме поїзд польської залізниці PKP Intercity.
  • На маршруті Рава-Руська – Львів – Чернівці працюватиме дизель-поїзд українського виробництва ДПКр-3.

Це сучасні комфортабельні поїзди, які забезпечать комфортну подорож для пасажирів.

Читати також: «Укрзалізниця» показала оновлений електропоїзд на маршрути з Дніпра

Що змінюється для пасажирів?

Додаткові місця на маршруті значно розширять можливості залізничного сполучення із західними областями України. Тепер із Варшави до Чернівців можна буде дістатися з пересадкою в Раві-Руській, а також зручно подорожувати до Львова, Тернополя чи Коломиї.

Маршрут Варшава – Рава-Руська – Львів – Коломия також залишається незмінним — на ньому продовжить курсувати поїзд №767/768 – 867/868.

Фото обкладинки: УЗ.

Коментарі

Читати далі

Суспільство

В Україні запустили акцію «2 000 подарунків до Нового року»: як здійснити мрію дитини

Опубліковано

15 листопада в Україні стартувала щорічна благодійна акція БФ «Твоя опора» «2 000 подарунків до Нового року», у межах якої кожен може здійснити мрію конкретної дитини, яка не може обійняти свого тата чи маму.

Про це повідомляють представники благодійного фонду.

Які діти отримають подарунки?

Це діти, які втратили батьків-Героїв, що захищали нашу країну, діти з родин військовослужбовців, діти з багатодітних сімей та родин опікунів, усиновлювачів, прийомних батьків, дитячих будинків сімейного типу. А ще — діти, які через складні життєві обставини були позбавлені батьківського піклування. 

Благодійну акцію «2 000 подарунків до Нового року» започаткував благодійний фонд «Твоя опора». Постійний партнер акції — компанія «Нова Пошта».

«Акція «2000 подарунків до Нового року» має на меті не просто зробити подарунок, а втілити мрію кожної дитини. Тому ми завчасно зібрали дитячі листи з новорічними мріями. А втілити ці мрії — може кожен із вас», — говорить засновниця  БФ «Твоя опора» Валерія Татарчук.

Читати також: У Полтаві відкрили новий центр психоемоційної підтримки для дітей і батьків

Про цьогорічну акцію

Цьогоріч свої листи із побажаннями до Святого Миколая та Санти надіслали 2000 дітей. Вони мріють про дуже прості речі: декоративну косметику; колонку, щоб слухати улюблену музику; кінетичний пісок; термос для чаю; розмальовку; теплий шарф. 

Ознайомитися зі всіма мріями та здійснити одну із них — можна на сайті БФ «Твоя опора». Всі подарунки доставить за свій рахунок у будь-яку точку України «Нова Пошта». 

З поваги до особистого життя та безпеки всіх дітей, які написали листи-побажання та чиї мрії опубліковані на сторінці акції, їх персональна інформація — прізвища, повна дата народження, місце перебування, фотографії чи будь-які діагнози — не висвітлюються у відкритому доступі.

Нагадаємо, що пошкоджений корпус «Охматдиту» підготували до зими: лікарня прийматиме на 15% більше пацієнтів (ФОТО).

Фото обкладинки: Freepik.

Коментарі

Читати далі